Активізація кредитування як джерело економічного зростання - Фінанси - бізнес, економіка, гроші, курси валют - dt.ua

Активізація кредитування як джерело економічного зростання

12 січня, 17:58 Роздрукувати

Повинен ефективно запрацювати трикутник "парламент-уряд-Національний банк".

Часто звучать думки політиків та експертів, що комерційні банки не хочуть кредитувати, а НБУ мало робить для активізації кредитування економіки. Це не зовсім правильно. На моє глибоке переконання, питання активізації кредитування лежить у площині політики уряду, парламенту та НБУ. І від того, як ефективно буде побудовано роботу цих головних органів держави, залежатимуть і активне кредитування банками економіки, і збільшення ВВП на рівні 7% і більше щороку. Адже, за оцінками експертів, зростання кредитування на 10% додає додатково 2% зростання ВВП.

Аналіз співвідношення обсягу кредитів до ВВП, тобто "фінансова глибина економіки", показує, що в нашій державі цей показник постійно знижується з 2015 р. (див. табл. 1) і становить менш як 40% за дев'ять місяців 2017-го. Це значно нижче такого показника для інших країн. Зокрема, у Польщі — 70%, Туреччині — 80%, країнах єврозони — 160%, Японії — 180%.

Якщо проаналізувати галузеву спрямованість кредитів українських банків (див. табл. 2), то можна побачити переважне надходження банківських кредитів в оптову та роздрібну торгівлю, що свідчить про акцент на кредитуванні за видами діяльності з коротким операційним циклом або ж у галузі з низькою доданою вартістю.

Також слід зазначити, що у 2017 р. спостерігається різке зростання питомої ваги короткострокових кредитів (більш як 50%). Незважаючи на те, що питома вага довгострокових кредитів протягом 2016–2017 рр. дещо збільшилася (кредити терміном більш як п'ять років у структурі кредитного портфеля становлять 20%), вона продовжує перебувати на невисокому рівні.

Загалом питання відновлення кредитування є ключовим завданням у нашій державі на 2018-й і подальші роки, тому що від цього показника також залежить динаміка зростання ВВП та економіки в цілому. Але на заваді відновленню кредитування стоять вагомі чинники, які лежать у площині відповідальності Верховної Ради, уряду та НБУ.

Виокремлю п'ять головних чинників, які, на мою думку, стоять на заваді відновленню кредитування в Україні. Розглянемо кожну проблему окремо та спробуємо знайти відповідні шляхи їх вирішення.

Незахищеність прав кредиторів і завищені пруденційні норми банківського регулювання. Відповідно до рейтингу Світового банку щодо легкості ведення бізнесу у 2017 р. Україна отримала за показником щодо вирішення неплатоспроможності 150-те місце серед 190 країн світу. Ця сфера є найслабшою ланкою серед усіх умов ведення бізнесу. За результатами опитування банків встановлено, що юридичний ризик найбільше перешкоджає банкам відновлювати кредитування. У Верховній Раді перебувають більш як 30 різних законопроектів, які мають повністю змінити правила гри на фінансовому ринку, але з різних причин їх не ухвалюють, або ж ухвалюють дуже повільно.

В Україні потрібно якнайшвидше прийняти нові закони, які стимулюватимуть кредитування та захищатимуть права кредиторів, удосконалять процедуру банкрутства, знімуть мораторій на реалізацію заставного майна тощо.

Заважають активізації кредитування і завищені норми банківського регулювання (це вже відповідальність НБУ). Комерційні банки, відповідні банківські асоціації вже не раз зверталися до регулятора з пропозиціями включити в перелік прийнятного забезпечення "майнові права на нерухоме майно, що належатиме до житлового та нежитлового фонду", та внести відповідні зміни до постанови НБУ №351. Такі зміни дадуть змогу активізувати кредитування фізичних та юридичних осіб на придбання нерухомості на первинному ринку. При цьому якість портфеля таких цільових кредитів є чудовою. З метою розвитку інфраструктурних проектів і проектів з розвитку внутрішнього виробництва необхідно вдосконалити окремі підходи до оцінки інвестиційних проектів і, знову ж таки, внести зміни в постанову НБУ №351, а саме: можливість надавати кошти з установленням відстрочки платежу за відсотками до виходу на окупність або ж визначенням іншого пільгового періоду. Вимоги НБУ в частині капіталу та ліквідності слід привести у відповідність до базельських стандартів, а у частині ідентифікації клієнтів, визначення пов'язаних осіб — у відповідність до положень директив ЄС і стандартів "Базель" (у частині, де вимоги НБУ вищі, ніж вимоги ЄС).

Ми пережили непрості 2014–2016 роки оздоровлення банківської системи. Але сьогодні банківська система потребує умов, які сприятимуть кредитуванню, і до багатьох пропозицій, які узагальнені, наприклад, Незалежною банківською асоціацією, потрібно дослуховуватися.

Низька участь держави в розвитку економіки та відсутність бюджетно-податкового стимулювання економічного зростання. Кабінетом міністрів України на сьогодні затверджено близько 30 різних державних цільових програм (ДЦП). При цьому фактичні показники обсягів фінансування становлять лише 31,4%, або 25 млрд грн (за результатами 2016 р., цифри без урахування програм, які містять державну таємницю).

Державні програми так і не стали ефективним інструментом розв'язання найважливіших проблем економічного розвитку держави. Але це не означає, що в Україні не потрібно використовувати ДЦП. Це означає, що нам потрібно їх використовувати ефективно і спрямовувати значний ресурс в економіку, а не на споживання.

Якщо проаналізувати світовий досвід, то можна побачити, що, наприклад, програми покращення доступу до кредитних ресурсів діють у різних країнах світу вже досить тривалий час. Так, у Канаді перша програма гарантування кредитів почала діяти у 1961 р.

Головними бенефіціарами послуг таких програм/схем переважно визначаються малі та середні підприємства (МСП), незалежно від галузі, в якій вони провадять свою діяльність.

Зосередженість на МСП пояснюється зацікавленістю держави у розвитку таких підприємств, які створюють нові робочі місця, маючи при цьому обмежений доступ до фінансових ресурсів. Окремо існують програми/схеми для підтримки агробізнесу, але теж переважно для МСП, тобто на рівні фермерських господарств і кооперативів. У Кореї з 1989 р. працює фонд КОТЕС (Korean Technology Credit Guarantee Fund), який надає гарантії МСП, що розвивають нові технології.

Фінансування та управління такими програмами/схемами здійснюється урядами (відповідними міністерствами) за рахунок бюджетних коштів шляхом створення відповідних фондів (окрема юридична особа), а також реєстраційних зборів учасників цих програм. Кредити МСП надаються банками та кредитними спілками.

Загалом такі програми/схеми мають на меті допомагати підприємствам отримувати доступ до фінансування за рахунок:

— зниження вартості банківських кредитів — пряме кредитування за низькими ставками (Велика Британія);

— надання гарантій за незабезпеченими кредитами (Велика Британія, Корея, Канада, Литва);

— часткового фінансування кредитів (Чилі);

—  кредитування спільно з банками (Словенія).

На рівні ЄС починаючи з 1986 р. реалізується так звана Політика згуртованості, яка об'єднує сотні тисяч проектів по всій Європі, що отримують фінансування з Європейського фонду регіонального розвитку (ERDF), Європейського соціального фонду (ESF) і Фонду згуртованості (Фонд згуртованості застосовується до держав — членів ЄС, які мають ВВП нижче 90% від середнього показника по ЄС-27).

Потенційними одержувачами мають право бути будь-які підприємства, в тому числі і великі. Однак перевага надається малому бізнесу, державним органам, асоціаціям і приватним особам. Іноземні фірми, що базуються в Європі, також мають право брати участь у проектах. Надання фінансової допомоги в рамках проектів великих підприємств має передбачати розвиток територій, зокрема створення там нових робочих місць.

У березні 2016 р. KPMG на замовлення Єврокомісії підготувала аналіз реалізації цих програм і проектів у рамках "Політики згуртованості" щодо ефективності підтримки саме великих підприємств протягом 2007–2013 рр. За його результатами було зроблено висновки щодо доцільності підтримки:

— вона ефективна у більшості випадків, чому сприяє наявність у великих підприємств чіткої бізнес- та інвестиційної стратегії, податкових пільг, транспортної інфраструктури, кваліфікованої робочої сили;

— не є визначальною для великих підприємств, оскільки такі підприємства реалізовували б відповідні проекти і без допомоги з боку фондів. З фінансовою підтримкою вони просто роблять це швидшими темпами, тому нерозумно приписувати надто важливе значення їхній фінансовій підтримці;

— має бути більш вибірковою та зосереджуватися на залученні інвестицій з третіх країн, а також повинна створювати більше переваг для МСП, місцевої економіки в отриманні фінансування і зростанні.

Враховуючи викладене, в Україні також потрібно побудувати ефективний механізм розробки і реалізації ДЦП, які формуватимуть ефективну промислову політику в сферах високотехнологічної індустріалізації, імпортозаміщення, розвитку середнього і малого бізнесу, розвитку ОПК, АПК, орієнтованого на виробництво продукції з високою доданою вартістю.

Задіяти всі доступні державні та недержавні ресурси, які забезпечать форсоване зростання інвестицій у виробничі, технологічні та інфраструктурні проекти, що дадуть максимальний ефект для розвитку економіки. За оцінками експертів, один мільярд гривень виділених державних коштів на підтримку тієї чи іншої галузі сприяє залученню додатково в цю галузь 4–5 млрд грн коштів інвесторів.

Надати пріоритет стимулювання слід експорту. На першому етапі запустити програми створення експортоорієнтованих виробництв у сферах ВПК, АПК, ІТ, глибокої переробки сировини (зерно, руда, метал, деревина), на другому етапі — перейти на експорт високотехнологічної продукції.

Розвивати державно-приватне партнерство та приймати відповідне податкове стимулювання в пріоритетних для держави сферах (наприклад, для нових експортооріентованих підприємств протягом п'яти років з моменту створення ставка податку на прибуток може дорівнювати нулю тощо).

Підтримка НБУ кредитування реального сектора економіки шляхом викупу державних облігацій розвитку, за рахунок яких профінансувати масштабні модернізаційні проекти з високим ступенем локалізації, що утворять додатковий інвестиційний попит, створять нові робочі місця, згенерують додаткові податкові надходження (після 2018 р.).

Рефінансування НБУ банків для активізації кредитування пріоритетних галузей чи проектів зростання, в тому числі і під проектне фінансування (з 2018 р.).

Удосконалення стратегії розвитку державних банків. На сьогодні потрібно повністю відкоригувати стратегію роботи держави з державними банками та саму стратегію роботи державних банків (50% виданих кредитів корпоративному сектору забезпечують на сьогодні державні банки).

Державні банки повинні стати агентами економічного розвитку. Держава мусить розставити пріоритети у розвитку державних банків і переорієнтувати кожний із банків у власну нішу (Ексімбанк — підтримка експорту; Ощадбанк, Приватбанк — малий і середній бізнес, корпоративний сектор, робота з населенням; Укргазбанк — програми енергозбереження тощо).

За відсутності в Україні Державного банку розвитку чи Експортно-кредитного агентства (ЕКА), на сьогодні при відповідній стратегії державні банки в Україні можуть замінити їх (у частині надання кредитів). ЕКА повинне займатися страхуванням експортних кредитів. Зокрема, Укрексімбанк повинен бути, як у Польщі Банк національної економіки, підтримувати експортерів низькими відсотковими ставками. Нам потрібно поетапно побудувати механізм їх підтримки, який діє в успішних країнах.

Для прикладу, як сьогодні поляки підтримують своїх експортерів? Розвиток експортоорієнтованого бізнесу в цій країні стимулюється, зокрема, через Банк національної економіки (Банк господарства крайового). На сьогодні, якщо інвестор бажає побудувати підприємство, то після позитивної оцінку проекту даним банком він може розраховувати на довгостроковий кредит на таких умовах:

— ставка кредитування — до 2%;

— термін кредиту — 5–8 років;

— земельна ділянка надається безплатно, необхідна інфраструктура під будівництво за рахунок громади;

— 45% інвестицій компенсується за рахунок пільгового режиму оподаткування податком на прибуток;

— уряд надає разову компенсацію підприємству в обсязі 23 тис. злотих за кожне створене нове робоче місце;

— за рахунок місцевих бюджетів перші півроку функціонування підприємства сплачується зарплата працівникам.

Таким чином, лише за фінансової підтримки експорту податковими та фінансовими стимулами, дешевими кредитними ресурсами ми зможемо побудувати експортоорієнтовану економіку.

Вирішення питання з проблемною заборгованістю банків. Великий портфель проблемної заборгованості за кредитами негативно впливає на капітал банків та унеможливлює кредитування підприємств за новими проектами через існування великого кредитного навантаження за діючими кредитними програмами.

Тому існує необхідність функціонування відповідно до найкращих світових практик профільної фінансової установи по роботі з проблемними активами, яка акумулювала б у собі проблемну заборгованість банків за встановленими критеріями.

Це забезпечить очищення балансів банків від проблемної заборгованості та розформування резервів, що в результаті приведе до покриття збитків банків за минулі періоди, вивільнить капітал, який буде спрямований на кредитування реального сектора економіки та забезпечить позитивний фінансовий результат, що дозволить банкам робити відрахування до бюджету за податком на прибуток.

Для більш якісного відпрацювання цього питання слід створити робочу групу з представників найбільших банків в Україні та обов'язково врахувати міжнародний досвід. Також доцільно НБУ разом із Мінфіном і ДФС узгодити чіткий механізм списання "поганих боргів", щоб комерційні банки не мали проблем з інспекторами ДФС.

Низький рівень використання коштів за програмами з міжнародними фінансовими організаціями (МФО). За останні три роки Україна не використала коштів МФО на суму більш як 10 млрд дол. У 2016-му рівень використання коштів за програмами міжнародних фінансових організацій становив менш як 50% (у 2011 р. — 93%, у 2012 р. — 78, у 2013 р. — 69%). При цьому серед країн Східної Європи (Угорщина, Польща, Румунія) цей показник коливається від 80 до 100%.

Це зумовлено відсутністю в Україні затверджених проектів, які відповідали б вимогам програм МФО, складною процедурою відбору і реалізації проектів (з моменту прийняття рішення про участь у програмі і до вступу в силу контракту на реалізацію проекту проходить кілька років), частою зміною посадових осіб у міністерствах, відповідальних за роботу з МФО.

Незадовільний стан використання коштів МФО — це також результат неефективного нагляду та контролю над їх реалізацією з боку відповідних міністерств, місцевих органів влади. З метою активізації співпраці з МФО необхідно вирішити перш за все вищезазначені проблеми.

Потенціал цього напряму величезний (мільярди гривень в українську економіку), і його потрібно активно використовувати в нашій державі. І роль Кабінету міністрів України, місцевих органів влади та Національного банку є визначальною.

Коротко узагальнюючи викладене, хочу зазначити, що для активізації розвитку кредитування в Україні потрібне системне вирішення вищезазначених проблем. Збільшивши кредитування на 10%, додаємо до зростання ВВП 2%.

Тому нам дуже потрібно, щоб у нашій державі ефективно запрацював трикутник взаємовідносин "парламент—уряд—Національний банк". І лише тоді ми зможемо зробити ривок із третіх країн у перші, побудувати сильну експортоорієнтовану економіку, забезпечити українцям європейські умови життя.

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 17 лютого-23 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво