Заведу собі жирафа, або Чому домашні вихованці схожі на своїх хазяїв

Прогулянка на коні або з собакою, заспокійливе споглядання рибок в акваріумі, насолода пташиним концертом чи плавання з дельфінами - давно помічено, що ці заняття допомагають розслабитися, зняти стрес, нервову напругу чи депресивний настрій і навіть... завагітніти. Терапія з допомогою тварин відома від давніх часів, але наукова назва анімалотерапія, зоотерапія або пет-терапія (від англійського pet - домашній улюбленець) вживається порівняно недавно. Механізм цього феномена вивчений недостатньо, але чудесний оздоровчий ефект, наприклад, відчувають власники кішок. Ці тварини непомильно визначають хворе місце хазяїна. Є у тварин і своя "спеціалізація" - дельфіни допомагають при різних комунікативних розладах, спілкування з кішками показано алкоголікам і наркоманам, а також при хворобах серця, собаки в деяких країнах навіть отримують зарплату як співробітники хоспісів.

Ми ж відповідаємо тваринам щирою прихильністю та турботою. Багато хто каже, що їхня кицька чи собака - "справжній психотерапевт". А ще - вихователь: догляд за тваринами навчає дітей терпіння, відповідальності й співчуття. Згідно із дослідженнями, це справді так. Власники свійських тварин більше впевнені в собі, у них вища самооцінка, вони краще адаптуються в житті, легше переживають депресивні епізоди. Тобто перебороти життєві негаразди більше шансів у людей, які мають домашніх улюбленців. Любителі та власники тварин - завжди у сприятливіших умовах, коли стикаються з новими й непевними ситуаціями.

Інтереси й потреби людини та її свійської тварини можуть збігатися настільки, що між ними встановлюється тісний зв'язок. Домашні улюбленці для декого настільки близькі істоти, що люди не мислять без них життя.

Проте, увага, не помиліться у своїх прогнозах щодо конкретних індивідуумів! Якщо людина піклується про тварину, це зовсім не означає, що вона добріша й чуйніша за тих, хто її не має. Досвід обговорення проблем зі свійськими тваринами в Інтернеті показує, що при цьому їхній власник цілком може закликати до вбивства політиків, бути чайлдхейтером - принциповим противником дітей, конфліктним чи недоброзичливим. Чого варта лишень боротьба між кошатниками та собачниками! Кожен доводить, що їхній улюблений вихованець набагато кращий з усіх поглядів.

Кажуть, люди заводять собак, а кішки - людей. Собаки більш "соціальні" і налаштовані на хазяїна, кішки частіше "гуляють самі по собі". Вони демонструють ніжність до людини тільки коли самі цього хочуть. Звичайно, у всіх тварин не може бути однаковий характер. Ці відмінності простежуються, швидше, у вигляді якоїсь тенденції, а також очікувань любителів різних свійських тварин.

Згідно з опитуваннями, в собак майже наполовину більше шанувальників, ніж у кішок. Частина людей ідентифікує себе як "кошатників", а частина - як "собачників". Дослідження показують, що любителі собак на 15% більш екстравертовані, на 13 більше налаштовані на співробітництво і на 11% сконцентровані на цілях. Вони краще планують і краще дотримуються своїх планів.

"Кошатники" більш інтровертовані, але водночас відкритіші, гнучкіші, креативніші, допитливіші, у них краще розвинута уява. Серед власників кішок більше жінок, 1/3 з них самотні, хоча сама по собі наявність кішки не є передумовою самітності.

Ті, хто має і собаку, і кішку, загалом за своїми характеристиками ближчі до "собачників". Отже, певні розбіжності існують, але відмінності між характерами власників не можна визнати аж надто істотними.

Однак є незаперечна подібність мотивів, з яких люди заводять і кішок, і собак, - домашні вихованці опосередковано допомагають людям розв'язувати проблеми.

Тварини зручні тим, що психологічні ризики в спілкуванні з ними мінімізовані. Простіше кажучи, дружити з котом чи собакою безпечніше, ніж з людиною. Стосунки з людьми - завжди ризик. Тобто завжди існує небезпека, що скривдять, не відповідатимуть взаємністю на прихильність або відповідатимуть так, що краще б - ніяк. Тому тварини можуть замінювати емоційно значимих людей. І зовсім не обов'язково для цього людина має бути самотньою. Іноді й при позірному повному наборі друзів і родичів людині потрібен хтось, хто дає стійкі й передбачувані позитивні емоції, які демонструють беззастережну відданість, на кого можна покладатися постійно й гарантовано в підтримці душевного комфорту, почуттєвого фону. Домашній вихованець може з'явитися в помешканні після смерті близької людини, після розлучення, при синдромі "спустілого гнізда", коли дім залишають дорослі діти. Це полегшує процес розставання. Іноді тварині приділяється роль сполучної ланки у стосунках членів сім'ї. Якщо діти дуже просять завести домашнього вихованця, є сенс проаналізувати, як задовольняються їхні емоційні потреби та потреби в близькому спілкуванні.

У пошуках психологічної безпеки у стосунках люди можуть проектувати свої переживання, проблеми й характер на тварину, наприклад, приписувати їм складні емоції, думки та бажання, які самим хазяям не властиві. Добре ілюструє цю думку смішна й водночас сумна розповідь про подаровану комусь ігуану, яка несподівано хапнула хазяїна за палець, а потім почала ходити за ним невідступно. Людину зворушило почуття провини й відданість ящірки, й вона, попри розпухлий палець, відчувала відповідні теплі емоції, поки не довідалася подробиць фізіології своєї улюблениці. Виявилося, що цей вид ігуан при укусі впорскує отруту повільної дії, а потім переслідує жертву, яка слабшає, чекаючи її смерті...

Отже, не всі тварини в домі однаково безпечні не тільки в психологічному, а й у прямому, фізичному, сенсі. Коли заводять собак бійцівських та агресивних порід, то ситуації з ними іноді виходять за рамки передбачуваності. І хазяї таких собак часто носять шрами й садна від своїх улюбленців, але це, звісно, їхня особиста справа, якщо їм подобається терпіти таке. На жаль, вони часто примушують до цього й інших. Звичайно, ситуації можуть бути різні. Наприклад, є ті, для кого порода та її поліпшення - найголовніше, все інше сприймається як супровідні неминучі втрати. Так, за правильного підходу та дресирування практично будь-який собака навіть найагресивнішої породи може бути керованим і слухняним. Але дресирування собаки - справа важка. Хтось не хоче чи не здатен трудитися. Але буває й так, що заводять таких собак з метою реалізації особистісних проблем.

За рахунок цієї групи серед хазяїв небезпечних порід складається неблагополучна статистика. Власники агресивних порід у 10 разів частіше мають історію кримінальних злочинів, у 6,8 - частіше демонструють агресивну поведінку, у 2,8 - частіше скоюють злочини із залученням дітей і заподіянням їм фізичної шкоди, в 2,4 - частіше мають історію домашнього насильства, в 5,4 разу частіше скоюють злочини під впливом алкоголю. Це американська статистика, української не існує, хоча, як на мене, теоретично вона набагато жорсткіша. Закони про правильне утримання собак, як і багато інших законів у нашій країні, не виконуються. Наші співвітчизники відчувають особливу любов до порід, заборонених до розведення в інших країнах, процвітають стихійна торгівля тваринами та повна безвідповідальність хазяїв за поведінку собак.

Такі психологічно неблагополучні власники із задоволенням розповідають про агресивні риси собаки, історії її нападів. Вони й самі часто діють імпульсивно, особливо на піку емоцій - а емоцій вистачає, особливо коли собака виконує роль інструмента для психологічної розрядки негативних емоцій. Наприклад, хазяїн може нацькувати тварину на когось чи просто спостерігати, як собака атакує. У нашій країні це можна робити практично безкарно.

Отже, тварини можуть виконувати найрізноманітніші функції в людському житті. Можуть бути друзями, компаньйонами, навіть цілителями хазяїна, а можуть бути використані для реалізації його агресивних, руйнівних інтенцій. Крайньою точкою шкали під назвою "любов до тварин" може стати психологічний захист: потреба жити безпечним емоційним життям або життям іншої істоти - чи давати раду деструктивним проявам власної психіки за рахунок інших -і людей, і тварин. Тоді це - вибір, за який несе відповідальність тільки сама людина.