Віра в дива — наївність чи здорова психіка? - Сімейне коло - dt.ua

Віра в дива — наївність чи здорова психіка?

27 грудня, 2017, 15:37 Роздрукувати Випуск №49-50, 28 грудня-13 січня

Досягти стану дорослості неможливо, не пройшовши етапів абсолютної особистої всемогутності, а потім — абсолютної всемогутності близьких.

Для висвітлення теми чудес маємо звернутися до раннього дитинства. 

Адже для дитини її життя повне реальних див. І відбуваються вони за одним лише її бажанням. Схотів їсти — і мамині груди поруч. Схотів виповзти з мокрого підгузка в сухий — будь ласка. Схотів, щоб заколисали, зігріли чи заспокоїли — бажання негайно починає реалізовуватися. 

Схотів — і отримав. Досить одного бажання. Це природна, потрібна для психічного здоров'я реальність маляти. Ким почувається дитина, коли всі її бажання виконуються ту ж мить? Або з мінімальною відстрочкою, в якій її незмінно втішають і запевняють у швидкому виконанні бажання.

Маля почувається управителем світу (світу його дитячого ліжечка й трохи пізніше — світу всієї його кімнати). Чарівником, здатним з порожнечі, холоду, дискомфорту й голоду створити ситість, комфорт і спокій. Для дитини немає бажань, які неможливо було б виконати. Дитяча всемогутність у реалізації будь-якого її бажання — це і є основа її здорової психіки. І в маляти не виникає запитань про те, як саме це здійснюється: "я хочу — значить отримаю" — це все, що існує в його дитячому досвіді. Знати, як саме це відбудеться, не треба.

А у вас як у дорослої особистості бувають такі очікування? Так хочеться вірити, що варто лишень захотіти, і бажане матеріалізується. Й іноді ця віра цілком заповнює переживання, коли не виникає і краплі сумніву в істинності постулату "хочу — отримаю". У дорослих це називається "втрата контакту з реальністю", а ще — "наївність" або "інфантилізм". Психоаналітик може навіть поставити діагноз "психоз".

Легкість, простота, реальність в отриманні бажаного — це все частина дитячого досвіду, який закріплено в структурі кори головного мозку і в пам'яті тіла. Це все є в нашому досвіді. Але чи розуміє маля те, як саме матеріалізується його бажання? Адже дитина не має уявлення про те, що це мама пильнує вираз її личка, її звуки, гримаси, дихання, намагаючись угадати її бажання. Дитина не мислить того, що це зовсім не реальна її всемогутність, а спроможність і можливості дорослих, які поруч. У дитини поки що немає жодного уявлення про те, як саме влаштований зовнішній світ, у якому вона живе й володарем якого почувається. У неї є тільки уявлення про те, що всі бажання в цьому світі виконуються. 

Що далі відбувається в дитячій уяві? Коли маляті більше року, у нього стрімко збільшується "список його потреб". Йому вже те смачне, а те — ні. Це він любить, а те відкидає. У нього з'являються уявлення про небезпеки й чужих. У нього безліч різних "хочу" й "не хочу". І що далі, то більше. Йому вже й паровоз намалюй, і братика народи, і поясни, як працює кондиціонер, і горло полікуй, щоб не боліло.

У дитини починає активно розвиватися мислення. І не в останню чергу завдяки тому, що чимдалі частіше закрадається підозра, що її всемогутність не завжди працює. Виявляється, вона не завжди може отримати бажане. Дитина робить відкриття, що всемогутні не діти, а дорослі. Вони, тобто дорослі, мають якусь чарівну силу й неймовірні здібності вирішувати завдання, долати труднощі, робити подарунки, вгадувати бажання. І що він, малюк, виявляється, дуже залежний від дорослих. Його задоволеність і задоволення залежать від їхніх можливостей. І тоді він дуже-дуже хоче стати такими, як вони. Він хоче стати дорослим!

Вважається, що найбільшої сили такі переживання втрати свого відчуття всемогутності й визнання його за дорослими досягають у трирічному віці. Малюк починає відкривати для себе нові переживання. Виявляється, це не за його велінням біль стихає, а це чарівниця-мама знайшла такі слова, погладила, помастила чимось, і більше не болить. Виявляється, це чарівники довкола нього виконують його бажання, бо вони його люблять, оберігають, бо він для них дуже важливий…

Саме в цей період у дитини закладається уявлення про природу любові. Якими стануть для неї навколишні чарівники, так вона і засвоїть, хто вона в цьому світі, наскільки важлива для навколишніх, що означає любити і як отримати любов інших.

Впізнаєте свої переживання? Адже коли ми почуваємося залежними, ослабленими, втомленими, всі ці почуття повертаються до нас. І сумніви в собі, і намагання привернути на свій бік тих, хто здається нам сильнішим. І не страшно, коли це відбувається у важкі періоди, коли нам погано. Біда, якщо з таким настроєм уже доросла людина живе постійно. Коли вона сподівається на те, що інші — це чарівники, які все вирішать, усе організують, допоможуть, заспокоять і знайдуть вихід.

Дитині обов'язкова ця впевненість. Дорослому у важкій життєвій ситуації — бажана. Але коли ми мислимо тверезо, коли ми в ресурсі й не ослаблені, то розуміємо, що взагалі-то це ілюзія…

І далі дитина зростає, її світ уже виходить далеко за межі сім'ї й дому. І наступає новий період — розуміння того, що чарівник — це не мама, не тато. І навіть тренер карате не чарівник. І вчителька живопису, і лікар, який вилікував дідусеві запалення легень, не чарівники. І навіть Дід Мороз — це для маленьких, довірливих і наївних.

Цей період найчастіше позначають віком сім-вісім років. Іноді він може протривати й до десяти років. Іноді може початися й у шість. Це нормально. Важливо, що дитина має поступово й не травматично інтегрувати у свій досвід відсутність ідеального чарівника. Дитина має переконатися: попри те що немає всемогутності, дорослі люди, які з нею поруч, здатні її підтримати, любити її, хоч би що сталося, здатні розділити з нею її прикрощі й радості. Власне, саме з цього й починається дорослість.

Досягти стану дорослості неможливо, не пройшовши етапів абсолютної особистої всемогутності, а потім — абсолютної всемогутності близьких. Як будинок будується на фундаменті, так основою зрілого (дорослого) ставлення до життя є пласт особистої всемогутності. І ми неминуче провалюємося в цей пласт, коли в нас трапляється щось таке, що б'є нас по самооцінці. Якщо нас дуже скривдити, образити, принизити, то цей пласт особистої всемогутності активізується і вже зсередини підтримує нас, не даючи нам принизитися, опуститися, пропасти.

Якщо життя влаштовує нам випробування на стійкість, ми провалюємося у пласт "їхньої" всемогутності. Часто це проявляється як пошук ресурсів у себе всередині, янголів-хранителів, заступників. Вони мають існувати передусім усередині нас і тому здатні з'явитися й у нашому оточенні. Якщо у віці від року до трьох у нас було оточення, яке подарувало досвід того, що "проси і буде тобі дано", то у хвилини випробувань ми просто повертаємося до цього досвіду й використовуємо його, щоб знайти адекватну й реальну допомогу. Наші внутрішні чарівники й усемогутність народжуються від спокою й підтримки в сім'ї, від мудрості вчителів, від участі кожного, хто вклав хоч часточку своєї людяності в дитячу сприйнятливу душу. І залишаються там назавжди. Залишаються як насиченість, як вагомість і значущість, які протистоять порожнечі й емоційному голоду, випробуванням і втратам. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво