Труднощі перекладу, або Як порозумітися з рідними? - Сімейне коло - dt.ua

Труднощі перекладу, або Як порозумітися з рідними?

9 липня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 9 липня-16 липня

Хто з нас хоч раз у житті не чув і не промовляв фразу "мене ніхто не розуміє"? Мабуть, таких людей немає. Діти не розуміють батьків, батьки не розуміють дітей, чоловіки не розуміють жінок і навпаки, при цьому всі говорять однією мовою. Слова кажуть теж відомі й начебто зрозумілі, а взаєморозуміння — немає. Звідси — немає й гармонії у відносинах, а є нескінченні докори, звинувачення та образи.

Хто з нас хоч раз у житті не чув і не промовляв фразу "мене ніхто не розуміє"? 

Мабуть, таких людей немає. Діти не розуміють батьків, батьки не розуміють дітей, чоловіки не розуміють жінок і навпаки, при цьому всі говорять однією мовою. Слова кажуть теж відомі й начебто зрозумілі, а взаєморозуміння — немає. Звідси — немає й гармонії у відносинах, а є нескінченні докори, звинувачення та образи. За великим рахунком, усі запити, з якими приходять до психолога, зводяться до труднощів комунікації між двома людьми. Тільки-но людина починає розуміти, що насправді вона говорить іншій і що від неї чує, як одразу глуха стіна між ними починає зникати.

Мабуть, основна проблема нерозуміння між двома людьми полягає в тому, що вони спілкуються не одне з одним, а зі своїми уявленнями про іншу людину. Як з'являється це уявлення, і чому воно заважає комунікації? 

Наш мозок побудований так, що ми сприймаємо світ не окремими елементами, а цілими картинками, що складаються з цих елементів. "Хороша людина", "погана людина", "справжній чоловік", "справжня жінка", "хороша мати", "чудовий батько", "відмінний працівник" — це складні образи-кліше, які можна перелічувати довго. Ми конструюємо їх, використовуючи батьківські настанови, схвалені соціумом поведінкові моделі, додаємо наші власні мрії, фантазії та життєвий досвід. У нас є такий собі набір шаблонів, і часто впізнавання іншої людини полягає в тому, що ми порівнюємо її з нашим внутрішнім "зразком", і коли знаходимо збіги, то нам здається, що все про неї знаємо. 

Зовсім відступити від шаблонів неможливо, та це й не потрібно. Але жодна жива людина не збігається із шаблоном на 100%. Тому частина особистості партнера, яка не вписується у "зразок", залишається поза кадром нашої уваги. Ми її просто "не помічаємо", але це не означає, що вона перестає існувати і впливати на наше спілкування.

Шаблони також чинять сильний спотворюючий ефект. Якщо нам подобається інша людина, то часто хочеться, щоб вона була саме такою, про яку ми мріємо. І тоді ми трішки "коригуємо" те, що бачимо в іншому, сприймаючи, як у тому анекдоті, бронхіальну астму за оргазм. 

Наприклад, жінці дуже хочеться зустріти романтичного чоловіка, який би засипав її компліментами, квітами, подарунками і при цьому був би вірним та надійним. Вона зустрічає чоловіка, який на кожне побачення приходить із букетом її улюблених квітів, говорить красиво, захоплює… Шаблон майже збігся, і ось воно, щастя! При цьому чоловік необов'язковий — часто спізнюється, може несподівано скасувати зустріч, вона не знає, як і де він проводить свій основний час. Тобто такі риси як вірність і надійність — під великим сумнівом. Чи варто говорити, що ці сигнали звучать з самого початку стосунків, але "випадають" із образу. І тому їх краще не помічати. Або, якщо такі "дзвіночки" досить сильні й відмахнутися не вдається, можна знайти їм вигідне для себе пояснення: спізнюється, бо неуважний, не розповідає про себе, тому що інтроверт, скасовує несподівано зустріч — отже, зайнятий важливими справами.

Рано чи пізно реальність пробивається крізь усі ілюзії, і настає розчарування разом із розгубленістю — "я не розумію цих чоловіків". Однак у цій історії йдеться не про те, що чоловіка зрозуміти неможливо, а про те, що жінка з самого початку не намагалася це зробити.

Безумовно, є приклади й протилежного характеру, адже уявлення про іншу людину мають і жінки, і чоловіки.

Може здатися, що шаблони працюють тільки стосовно інших дорослих людей, із якими ми знайомимося у свідомому віці, але це не так. Наприклад, батьки щокроку демонструють уявлення про "хорошу дитину", ще перш ніж дитина народилася. Чи треба дивуватися, що дітей часто розглядають тільки крізь призму батьківських очікувань.

Найчастіший батьківський запит до психолога з приводу дитини — "зробіть із нею щось, вона не слухається (не хоче вчитися, нічим не цікавиться)". У процесі спілкування з дитиною поступово з'ясовується, що вона цілком адекватна і здатна виконувати розумні й справедливі вимоги дорослих, у неї є інтерес до навчання, а також інші інтереси. Тільки халепа — вона виконує лише ті вимоги, які розуміє й визнає, а вони не завжди збігаються з тим, чого хочуть від неї дорослі. У школі вона цікавиться предметами, які батькам здаються неважливими для її майбутнього, а інтереси дитини не отримують батьківського схвалення, тому їх ніби немає.

Тобто батьки часто бачать не унікальну, окрему людину з її особливостями, талантами, здібностями, інтересами та прагненнями, а якусь "заготовку", яку вони намагаються перетворити на "хорошу дитину".

Батьки не розуміють своїх дітей, а ті, своєю чергою, теж не можуть зрозуміти, чому дорослі їх буквально не помічають. Виходить зачароване коло.

У всіх шаблонах сприйняття іншої людини є ще один серйозний недолік: шаблони, на відміну від живих людей, статичні. Образ "прекрасного принца", "негідника", "гарної дівчинки" може залишатися незмінним роками, а людина, як і все живе, з часом змінюється. Спілкуючись із уявленням про іншу людину, ми вже не помічаємо, що сама людина стала іншою.

Дуже ускладнює взаєморозуміння досить поширений спосіб сказати щось про себе, оцінюючи, докоряючи, обвинувачуючи співрозмовника. Замість "я хвилювалася, де ти ходиш так пізно" — "ти егоїстка, кого я тільки виростила!", замість "я сумую за тобою" — "ти про мене не думаєш!", замість "мені боляче, коли ти говориш зі мною таким тоном" — "ти черства, бездушна тварина!", і цей ряд прикладів можна продовжувати нескінченно.

Такий спосіб спілкування "замінований" двічі. 

По-перше, інша людина з повідомлення, наприклад, "ти черства, бездушна тварина!" навряд чи зрозуміє, що вам зле, боляче, страшно. Тобто вона точно не здогадається, що з вами відбувається. А ви їй про це не говорите. 

По-друге, негативна оцінка, докір, обвинувачення — це вираження агресії, й інший буде захищатися або нападати у відповідь, а не намагатися зрозуміти, що з вами відбувається. Можливість почути одне одного зводиться до нуля.

Згадую випадок із практики: мама та її донька-підліток. Мама розповідає: "Вона (донька) сказала, що я їй не потрібна, я їй відповіла — ти мені теж не потрібна!". Запитую — навіщо ви так сказали? "Мені було боляче від її слів, і я хотіла, щоб їй теж було боляче. Як мені". — "Тобто ви дали їй здачі, образно кажучи?" — "Ну так…" — розгублено каже жінка. А можна було так і сказати — "доню, мені боляче, коли ти говориш, що я тобі не потрібна". Тоді дівчинка зрозуміла б, що завдає болю близькій людині, і могла б почути свою маму по-справжньому. Але в цій історії замість взаєморозуміння відбулося множення болю на біль.

Досить поширена ілюзія, що інша людина, вдаючись до якихось дій, виголошуючи якісь слова, від яких нам стає боляче або зле, добре розуміє, що коїть. Тобто робить зумисне. Але це найчастіше не так. Інша людина не вміє читати наших думок, не може без слів зрозуміти, що ми відчуваємо, не має дару передбачення. Важливий крок на шляху до порозуміння — вчитися говорити іншому про себе, про те, що ви відчуваєте у зв'язку з тим і тим, не стаючи в наступально-агресивну позицію. З іншого боку, коли ви чуєте на свою адресу обвинувачення або докори, можна уточнити, що ж насправді хотів вам сказати інший, окрім того, що ви — черства бездушна тварина.

І останнє, на чому хотілося б наголосити. Так само, як інша людина не зрозуміє, що ви відчуваєте, якщо ви їй про це не скажете, так само вона не зрозуміє, чого ви від неї хочете. Якщо ви їй про це не скажете.

"Мені хочеться від нього уваги", "мені хочеться, щоб діти мене цінували й поважали", "я хочу, щоб вона якось виражала свою любов" — часто звучить у кабінеті психолога. Здавалося б, що складного в тому, щоб отримати бажане? Тільки одна маленька, але істотна, а для багатьох — майже нездоланна складність: необхідно сказати іншому про своє бажання. 

Як правило, пропозиція просто попросити іншого викликає, у кращому разі, — подив, у гіршому — обурення. Як це — просити? Невже так важко здогадатися? Як і у випадку з почуттями — так. Здогадатися часто буває важко, інколи — неможливо. Навіть у дитинстві, коли ми не вміли говорити й могли просити щось лише інтонаціями нашого плачу, мама не завжди вгадувала, чого хоче дитина. Дорослі люди не мають дару провидіння й читання думок на відстані. Звісно, на початковому етапі закоханості, наприклад, коли двоє буквально налаштовані одне на одного, трапляється точне вгадування бажань. Однак період злиття швидко минає, а ось бажання, щоб інший розумів без слів, — не завжди.

Опиратися прямим проханням можна з різних причин. Наприклад, через ілюзію, що коли любить — здогадається, а коли не здогадується — отже не любить. Або через неправильне розуміння гордості — не варто принижуватися до прохань. Або ж через елементарне невміння це робити.

Є вибір: або вчитися заявляти про свої бажання, або залишатися незрозумілим, незадоволеним, ображеним на весь світ.

Уміння спілкуватися з іншими, доносити свої думки, почуття, бажання й потреби, а також чути й розуміти те, що нам хочуть донести інші, — це важлива навичка. Мабуть, найважливіша в нашому житті. І ця навичка не з'являється сама собою, її треба створювати й постійно вдосконалювати. Любовні, дружні, ділові, сімейні відносини неможливі без взаєморозуміння, і чим вища його якість, тим яскравішим і повнішим стає наше життя. 

Головне — чим більше людина розуміє себе, тим більше шансів у неї зрозуміти інших, їхню спільність і відмінності. Пізнання себе — цікаве й дуже корисне заняття. Щиро бажаю вам дивовижних і прекрасних відкриттів на цьому шляху і, звісно ж, радості впізнавання та порозуміння. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво