Тривай, тривай, зачарування - Сімейне коло - dt.ua

Тривай, тривай, зачарування

21 червня, 2013, 19:15 Роздрукувати Випуск №22, 21 червня-26 червня

Уроки спільного проживання

Молоде подружжя на межі розриву. Обоє втомилися від нескінченного з'ясування стосунків. Дивитися на них без сліз неможливо. Обом близько тридцяти, але краса й молодість ніби заархівовані й опечатані розчаруванням. Жодних "соціально популярних" причин для розлучення немає: адюльтеру не було, ведуть здоровий спосіб життя, підростають милі двійнята, обоє непогано заробляють, є спільні інтереси й, головне, обопільне бажання розібратися в причинах сімейних скандалів. 

Про те, що їх турбує, починають говорити разом. Потім вона демонстративно замовкає: "Ну ось, як завжди, мені рота затикає!". Він супиться, нервує, замикається в собі: "Все, більше слова не скажу!". Сварка на рівному місці. 

У їхньому житті стало забагато таких сварок. Для них немає видимих причин, але роздратування наростає, залишки тепла й поваги одне до одного щодень тануть. Точку відліку, з якої все це почалося, визначити важко. 

"Він ніколи мене не слухав!", "Вона завжди мною незадоволена..." Таких "завжди", "ніколи", "як звичайно", "скільки можна" — мільйон. Здається, що так було завжди. Та тільки колись обоє були готові із цим миритися. 

Найсправжнісінька
нелюбов

Чи є кохання з першого погляду? Дискусії про це, як, утім, і про те, що ж таке справжнє кохання, не припиняються донині. 

На думку німецького філософа й психоаналітика Еріха Фромма, для кохання, на відміну від закоханості, самого лише почуття замало. Почуття — явище тимчасове й періодичне, натомість кохання включає елемент усвідомленого вибору й згодом стає рисою характеру. І в цьому значенні, безумовно, варто розділяти кохання і закоханість. 

Закоханість, пристрасть, потяг, цікавість — ось що передусім відчувають чоловіки й жінки одне до одного, а ще — ніжність, збудження, ревнощі... Завважуючи в собі ці переживання, потенційні партнери прагнуть показати свою симпатію, ну й, звісно ж, завоювати увагу вподобаного об'єкта. 

Хеорхіна Монтемайор Флорес, співробітниця медичного факультету Національного автономного університету Мексики, порівнює психічний стан закоханого з обсесивно-компульсивним розладом (синдромом нав'язливих станів). Тобто закоханий думає тільки про свого коханого, а на об'єкт жадання дивиться затуманеним поглядом: вади видаються приглушеними, а приємні, привабливі риси — опуклішими. Крім того, цікавість виникає не на порожньому місці, новий партнер незвіданий, незнайомий, про нього хочеться слухати, запитувати, дізнаватися. Однак найчастіше ми чуємо тільки те, що хочемо чути, і помічаємо тільки те, до чого готові. 

Виходить, що закоханість нерідко з'являється й зміцнюється багато в чому завдяки тому, що ми вміємо якісно прикрасити реальність — дофантазувати, домалювати потрібний образ, повністю ігноруючи те, що нам не підходить. 

Є й зворотний бік, адже стан закоханості передбачає бажання бути поміченим, цікавим і привабливим. І тоді ми починаємо грати "потрібну" роль — спокусниці чи галантного кавалера, мовчазної скромниці або уважного слухача. Нетривалі стосунки або жагучі курортні романи дають обом партнерам змогу успішно залишатися в рамках своїх ролей, не руйнуючи вигаданого образу. 

За результатами дослідження фахівців того ж таки мексиканського університету, описаний стан закоханості регулюється цілком вимірюваними фізіологічними процесами, які не можуть тривати нескінченно довго. І в тривалих стосунках (два-три роки й більше) ця щира закоханість (а не справжнє кохання) зазнає змін. Образ поступово набуває рис реальної людини, та й ми самі потроху забуваємо про обрану роль. Адже все вже склалося, коханого завойовано — лежить поруч на дивані, замість приготувати сніданок у постіль, як було зо два місяці тому. 

Сила зачарування 

Якщо ви починаєте із самопожертви заради тих, кого кохаєте, то закінчите ненавистю до тих, кому принесли себе в жертву.

Бернард Шоу

 

Коли на прийом приходять сімейні пари, які бажають поновити колишню романтику й розібратися в причинах сімейних конфліктів, то, зазвичай, усе починається із взаємних звинувачень і претензій. Вони майже не дивляться одне на одного й найбільше хочуть, щоб їх вислухав і зрозумів фахівець у сфері людських стосунків. І тоді я прошу розповісти їх свою історію кохання — як познайомилися, як прийшли на перше побачення, як зрозуміли, що закохані. Нарешті, погляди теплішають; вони так само перебивають одне одного, але тепер уже для того, щоб доповнити розповідь, — кожен згадує своє, але водночас спільне. 

А пам'ятаєш, ти тоді сказала, що любиш риболовлю, і я вирішив запросити тебе зустріти світанок біля річки?

— Так, я навіть примудрилася нафарбуватися!

— А я насправді рибу взагалі ловити не вмів, навіть не знав, як вудку закидати! 

— Але спіймав же! І підніс мені її, як букет троянд. А я живу рибу взагалі вперше тримала в руках!

— Бачиш, але ж змогла приготувати її! 

Закохуючись, ми готові пробувати щось нове й незвідане, жертвуємо своїми інтересами і намагаємося справити "потрібне" враження. Починаючи розвивати стосунки, прагнемо показати партнерові свою любов і симпатію, хочемо щось робити для нього. Згодом зростає бажання брати, бути коханим. Але те, чого потребуємо ми, не завжди вписується в рамки реальних можливостей другої половини. А те, чого потребує партнер, нерідко стає занадто складним для нас. 

Він щовихідних їздив рибалити. Це був ритуал. Спочатку вона смиренно терпіла ранкові підйоми й багатогодинні медитації з вудкою. Але одного разу їй схотілося просто виспатися й прогулятися магазинами. Потім зрозуміла, що риболовля — це марнування часу, поступово навіяла цю думку чоловікові, і йому нічого не залишалося, як змотати вудки. Вихідними вони почали їздити на гостину до мами й ходити по розпродажах. Чоловік упокорився, але в глибині душі не переставав сподіватися, що колись вона скучить за дзвінкою досвітньою тишею на березі річки. 

Здавалося б, дрібниця! Але таких дрібниць накопичується чимало, і саме вони провокують у сім'ї конфлікти й скандали. 

Що сильніше зачарування, то глибше розчарування. У такий момент здається, що нас ошукали, підмінивши якісний "товар" бракованим. Мовляв, це зовсім не те, чого ми хотіли. Бажаємо виправити, напутити, переробити, бо повернути "по гарантії" неможливо. Але відновити все точнісінько так, як було спершу, не виходить. 

Кохати чи бути коханим?

Еріх Фромм у своїй книжці "Мистецтво кохати" каже, що для більшості людей проблема кохання полягає в тому, щоб бути коханим, а не в тому, щоб самому кохати, а точніше, бути здатним кохати. 

Перестаючи отримувати звичні докази кохання, властиві періоду закоханості й завоювання, починаєш гостро потребувати кохання іншого. Намагаєшся зрозуміти причину його нібито холодності й неуважності, а вона дуже проста: нарешті бачиш реальну людину з усіма її вадами й особливостями, з утомою й роздратуванням. Запона зачарування тане, і одного разу стає ясно, що поруч живе трохи (або навіть абсолютно) інша людина. Тоді всіма силами намагаєшся втиснути її в рамки звичного образу. Але й партнер бачить перед собою так само реальну людину. Відбувається взаємна "розвіртуалізація". 

Ця зустріч двох реальних людей і є точкою відліку можливих нових стосунків. На цьому етапі далеко не всі пари готові продовжувати спільне життя, що не дивно: реальна людина без романтичного ореолу видається інакшою, а сімейне життя відрізняється від намальованих раніше картинок. Однак чимало й тих, хто готовий і хоче зберегти стосунки, — точніше, не зберегти, а почати новий виток і зробити разом новий крок у майбутнє, вже більш усвідомлене й реальне, ніж на стадії закоханості. 

І щоб цей крок був успішним, передусім варто подивитися на кохання як на мистецтво. Таке саме, як мистецтво жити: якщо ми хочемо навчитися кохати, то мусимо чинити так само, як чинимо, коли хочемо навчитися якогось іншого мистецтва.

Бути здатним кохати не означає жертвувати собою або забувати про себе — це означає вчитися любити і себе, і життя, і свого партнера, але вже справжнього, реального. Почуття не мають гарантії, обміну й поверненню не підлягають, але кохання більше, ніж просто почуття. Це те, чого ми вчимося разом із коханим. Будь-яка сімейна криза дає можливість навчитися бачити й чути іншого, а потім разом зробити крок уперед — можливо, в іще повніше й насиченіше спільне життя. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №10, 16 березня-22 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво