Шкільні мігранти - Сімейне коло - dt.ua

Шкільні мігранти

15 листопада, 16:45 Роздрукувати Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада

Як психологові, котрий працює в освіті вісімнадцять років, мені стала очевидною одна особливість останнього часу: діти почали значно частіше змінювати школу.

Причини різні. Не можу сказати, що це проблема, але є в цьому певні нюанси, на які батькам слід звернути увагу.

У моєму дитинстві зміна школи була грандіозною подією, яку супроводжували й інші серйозні зміни, наприклад переїзд в інший район, інше місто або навіть в іншу країну. Я теж одного разу змінювала школу, і для мене це були, швидше, сприятливі зміни, в результаті яких я вийшла на вищий рівень знань. Тоді було заведено навчатися максимально близько до домівки: дітей на машинах у школу не розвозили, а якщо й розвозили, то одиниці. Безумовно, були й "елітні" школи, і "спеціалізовані", але "кожен цвіркун знав свій припічок", і прості люди "без зв'язків" у ті школи особливо не йшли. Усіх своїх законних хуліганів та двієчників школа терпіла до легальної можливості зіпхнути в ПТУ, однак оберігала, тягнула й по-своєму любила. Бо вибору, практично, не залишалося. Право на безоплатну середню освіту було непорушним. 

Нині закон так само забезпечує дитині право на безоплатну середню освіту, але чомусь дедалі більше й більше з'являється дітей, що мусять із тих або інших причин змінювати школу, і не завжди за власним бажанням. Треба зазначити, що міграційні процеси стосуються і державних, і приватних шкіл. Але приватні більшою мірою зіштовхуються з цією проблемою, оскільки велике розмаїття їх з'явилося порівняно недавно, і заможні батьки схильні перебувати у вічному пошуку найкращого для своїх дітей.

Можу назвати кілька вагомих причин для зміни школи. Перша — порівняно позитивна: коли в інтересах учня потрібно підвищити статус школи. Тобто досить багато дітей переходять в іншу школу, коли школа, у якій вони навчаються, на поточний момент не забезпечує їхніх освітніх потреб. Частіше це буває так: батьки вважають, що школа "слабка" й не може дати їхній дитині високого рівня знань, необхідного, наприклад, для вступу до вишу. Переважно це батьки, націлені на те, аби діти максимально успішно склали ЗНО, а отже вони вибирають школу з високим рейтингом саме зі ЗНО. Хоча мені особисто давно очевидно, що високий рейтинг у багатьох школах забезпечений, швидше, репетиторами, ніж саме шкільними вчителями. Безумовно, є окремі школи, в яких рівень викладання такий добрий, що навіть без репетиторів діти можуть мати високий рівень знань. Але це явище не масове, і такі школи ще на старті націлені на відбір учнів не за товщиною батьківських гаманців, а за інтелектуальним рівнем дітей. У цих школах працює відбір, і складання вступних іспитів обов'язкове, щоб виключити потрапляння немотивованих, випадкових людей. 

До цього переходу можна додати й системний перехід у нову школу учнів початкових шкіл першого рівня (ступеня), в яких немає старшої і середньої школи. Тобто класи автоматично розпадаються, оскільки батьки вибирають школи з різною спеціалізацією або розташуванням, наприклад ближче до домівки. Тому колишні однокласники часто не потрапляють в один клас на наступному ступені, отже багато колективів розпадаються.

Подія ця, слід зізнатися, може бути забарвлена як позитивно, так і негативно. Отже, якщо вибір зроблено правильно, а перехід в іншу школу виправданий, — дитина має ґрунт для зростання й розвитку, новий колектив високо вмотивованих однокласників і педагогів, котрі теж націлені на результат. Але батькам важливо мати на увазі: якщо дитина в попередньому колективі була успішним лідером і відмінником, це не гарантує такого самого становища в новому колективі. Часто зміна статусу учня з відмінника на впевненого середнячка засмучує саме батьків, і вони накидаються на дитину та вчителів у праведному гніві: мовляв, лінуєшся, або це вчителі занижують оцінки, — і це навряд чи сприятиме її мотивації та добрим стосункам із педколективом. Нерідко погляд учителя початкової школи "замилений" особистим ставленням до дитини, і навіть до її батьків. Він "дотягує" просто доброго учня до рівня відмінника, так би мовити, за звичкою. Новий статус у новій школі доведеться ще заробити старанною працею, і в новому колективі попередніх потурань може не бути. 

Я як психолог вважаю, що працювати "на підвищення" важливо вже у старшій школі, де, з одного боку, в дитини вже сформувалися мотивація й стійка самооцінка, а з іншого — вона здатна налагоджувати особисті контакти з новими однокласниками та вчителями без допомоги дорослих. Незважаючи на те, що в нашій країні найчастіше школу змінюють саме у п'ятому класі, я не вважаю цей час добрим для зміни школи. У цей період для дітей особливо важливі тільки недавно сформовані стійкі соціальні зв'язки, друзі та емоційний клімат у колективі. Якщо з кліматом не склалося — цілком можна змінювати. 

З негативних результатів слід відзначити два. По-перше, батьки не завжди адекватно оцінюють здібності самої дитини, припускаючи, що їхнє чадо, безперечно, найсправжнісінький вундеркінд, а отже — всім це також має бути очевидно. У результаті, для багатьох дітей таке "підвищення статусу" школи обертається трагедією, коли дитина просто "не тягне" нову школу, а батьки із завидною впертістю наполягають на продовженні навчання та посиленні навантаження. У результаті, дитина може "соматизувати" проблему, а простіше кажучи — піти у хворобу, у тривогу або саботувати навчання, повністю відмовляючись виконувати поставлене батьками завдання. Таких дітей до мене на прийом приводять із високим рівнем тривоги, транзиторними тиками, всілякими ритуальними діями — неврозами нав'язливих станів, обсесивно-компульсивними розладами. 

Другий невдалий варіант — коли добрий результат у попередній школі був забезпечений комфортними умовами, хорошим колективом дітей і педагогів, що, взагалі-то, значно краще впливає на мотивацію, ніж постійна напруга й муштра, а в новій дитина має справу з ворожістю та високим рівнем вимог. В умовах ворожості навіть високо вмотивований геній творити і вчитися не зможе. 

Друга причина переходу в нову школу — вимушена. Коли в країні високий рівень внутрішньої міграції внаслідок масового переїзду родин зі сходу країни, дітей, які переїжджають з одного регіону в іншій, стає дедалі більше. Інколи дитині доводиться навіть кілька разів на рік змінювати школу. Це пов'язано з пошуком роботи батьками там, де ця робота є. У таких сімей досить багато інших соціальних і побутових труднощів, які не можуть не позначатися на дитині та її навчанні. Таких дітей дуже важливо підтримати, допомогти їм влитися в колектив, і це завдання саме дорослих. 

Вважаю, що на початку варто трохи спокійніше ставитися саме до навчання й оцінок, а зосередитися на душевному комфорті дитини. Успіх у навчанні прийде, тільки-но душевний стан стабілізується й виникне рівень довіри до оточення, який у таких дітей часто втрачений.

Третя причина зміни дітьми школи в їхніх вустах звучить як "мене вигнали зі школи". Чесно зізнаюся, я завжди дуже засмучуюся, коли до мене приходить сім'я, в якій дитина з тих чи інших причин змушена залишити школу. Одразу зроблю застереження, що вигнати дитину зі школи не можна. Можна лише ініціювати процес переведення дитини в школу за місцем проживання, де її зобов'язані прийняти без усіляких розмов. В окремих випадках може бути ініційований перехід на домашнє навчання, але тут школа мусить мати досить вагомі підстави, якщо батьки дитини проти такого переходу. 

Однак на практиці все відбувається не так. Знаю випадки, коли інформація про непростих дітей поширювалася зі швидкістю лісової пожежі по всіх околичних школах, і ті знаходили привід не прийняти дитину на навчання. Звісно, найчастіше школа має вдосталь "об'єктивних причин" бажати позбутися "незручного учня", однак, на мій погляд, саме дорослі в такому разі розписуються у своїй профнепридатності. Мені завжди дуже боляче бачити ситуації, коли дорослі нічого не роблять, аби допомогти, а тільки ще більше зацьковують і так налякану дитину.

Великий Януш Корчак про це писав: "Діти, живі, галасливі, які цікавляться життям та його загадками, нас утомлюють; їхні запитання й подив, відкриття і спроби — часто з невдалим результатом — терзають. Рідше ми — порадники, утішники, частіше — суворі судді. Негайний вирок і кара дають один результат: вияви нудьги й бунту будуть рідшими, зате сильнішими й наполегливішими…" 

Є випадки, коли дитину буквально виживають зі школи тому, що в неї "незручні батьки", які не хочуть підкорятися бажанням батьківського комітету поліпшувати освіту за рахунок коштів батьків, коли вони вже заплатили свої податки. 

Кожен сам визначає для себе, в яких питаннях він хоче зайняти принципову позицію, але, з іншого боку, я вважаю, що зі школи, в якій тебе бачити не хочуть, треба йти не роздумуючи й шукати "свою школу". Знаю безліч прикладів, коли дуже непростих дітей у нових колективах приймали, допомагали досягти успіху й душевної рівноваги, повертали їм довіру до вчителів і школи. 

Мрію про час, коли рейтинги шкіл вимірюватимуться не результатами ЗНО, а показниками щастя дитини та її активного бажання здобувати знання, як його складової, а також задоволенням учителя своєю працею як чинником, що впливає на загальну атмосферу в школі.

Хоча я не прибічниця позиції, що школу можна змінювати стільки разів, скільки забажаєш, я все ж назву кілька ситуацій, коли школу змінити просто необхідно. 

Пряме показання змінити школу — цькування з боку вчителя. Я знаю, що дорослі освічені люди можуть бути жорстокими, мстивими й досить витонченими в цій помсті. Насолоджуючись своєю владою, вони можуть цілком переконливо довести, що саме ця дитина стала причиною всіх нещасть у класі. Булінг, організований учителем, подолати неможливо, навіть якщо вчителя звільнити. Залишаючись внутрішнім авторитетом для дітей, такий учитель може ще довго дзвеніти в голові своїми фразами, впливаючи не тільки на нинішнє, а й на майбутнє дітей.

Результатом цієї ситуації може стати нездорова обстановка в класі, що породжує цькування серед дітей, коли в класі заохочується поділ дітей на хороших і поганих, відмінників і двієчників, заохочуються колективні покарання та публічні шмагання. 

Сюди ж можна зарахувати й ситуацію, коли саме вашій дитині приклеїли ярлик "важкої" й попрікають тим, що дитина в класі не має друзів. Треба сказати, що найгірший варіант зміни шкільного колективу, на мій погляд, — це змінити клас у рамках однієї й тієї самої школи. Ось уже точно — "свій серед чужих, чужий серед своїх"! Це жодним чином не вирішить проблему, а часом лише ускладнить її.

Наступна причина — недостатній рівень знань, коли ви відчуваєте, що дитина начебто школу не ігнорує, й навіть оцінки отримує добрі, а при моніторингу актуальних знань не може розв'язати елементарних задач, відповісти на найпростіші запитання. Це погано впливає і на самопізнання дитини, адже кожна дитина має відчувати зростання своїх актуальних знань і фіксувати свої успіхи. 

У такій ситуації зазвичай здається, що час минає марно. А, як відомо, все, що не використовується, те атрофується. Якщо ми в певний момент не дамо дитині певних понять, не розвинемо необхідні навички, то час може бути безповоротно втрачений, адже дитячий мозок має свої закони розвитку. У цій ситуації, можливо, доведеться змінити не тільки школу, а й спосіб навчання. 

Вибір шкіл у сучасному світі великий: приватні й державні, традиційні й альтернативні, очні й дистанційні. Але наше батьківське завдання полягає лише в тому, щоб, вибираючи школу, ми змогли відключити своє особисте "як було в мене" і зрозуміти, як краще дитині. Щоб ми не купувалися на різнобарвні стіни, сучасне обладнання та високі результати ЗНО, а завжди залишалися на боці дитини.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво