Просити — не соромно - Сімейне коло - dt.ua

Просити — не соромно

25 травня, 2018, 17:02 Роздрукувати Випуск №20, 26 травня-1 червня

Діти просять щиро, відкрито, не соромлячись заявляти про свої бажання ще і ще.

Якось у розмові моя знайома сказала: "Були часи, коли я голодувала. Грошей зовсім не було". Вона тоді жила в чужій країні, потрапила в неприємну ситуацію, залишившись без засобів для існування. Це можна зрозуміти. Але мене здивувало, що вона не звернулася до друзів чи знайомих, не зателефонувала батькам, не розповіла сестрі, не попросила в них грошей, урешті-решт. Ми ж не в пустелі живемо! На що вона відповіла: "Це неможливо. Я не вмію просити. Особливо в батьків". 

Як багато хибних батьківських настанов, які отруюють наше життя, ми отримуємо ще в дитинстві: "Чоловіки не плачуть", "Прояв емоцій — це слабкість", "Ти повинна бути хорошою дівчинкою (усім допомагати)", "Ти повинна бути успішною, кращою за всіх!", "Просити — соромно". Ми боїмося розчарувати близьких, значимих людей. Нам соромно просити їх про допомогу. Нам страшно втратити імідж сильної людини. І так не хочеться бути невдахою!

Чому так важко просити?

Набагато простіше підставити плече іншому, ніж самому просити про допомогу. Набагато простіше виступати в ролі рятівника, ніж людини, яка потребує порятунку чи допомоги. Рятівник завжди в сильній позиції, прохач — заздалегідь у позиції слабкого. З цієї ж причини нам набагато легше попросити для когось, а не для себе.

Чи пам'ятаєте ви, про що просили батьків у дитинстві, і якою була їхня реакція? 

— Допоможи зробити уроки. — Давай сам, мені нема коли. 

— Купіть мені приставку, як у Віті. — Ти ж знаєш, що грошей немає.

— Можна не піти на перший урок? — У жодному разі! Це ж математика!

Діти просять щиро, відкрито, не соромлячись заявляти про свої бажання ще і ще. Та коли дитина розуміє, що батьки її не чують, ігноруючи її прохання, вона йде до бабусі або дідуся, старшого брата або сестри. Так, щоб отримати бажане, діти поступово вчаться маніпулювати дорослими. Як часто у відповідь на таткову заборону ми чуємо: "А мені бабуся дозволила!". Або ж навпаки, зневірившись, розуміють, що просити марно, що потрібно навчитися самому давати собі раду. Вирішувати проблему самостійно, без будь-якого дозволу, і ніколи не просити про допомогу. 

Дорослим просити набагато складніше. Бо прохання асоціюється зі слабкістю й приниженням. Це вражає самолюбство і гордість. Особливо, якщо той, інший, володіє тим, чого в нас немає, або ми залежимо від нього. Прохання означає, що ти на щабель нижче за того, у кого просиш. Тобто ти зізнаєшся у своїй уразливості, безпорадності, у тому, що ти в чомусь некомпетентний. Ми боїмося, що нам відмовлять, або ще гірше — посміються з невміння вирішувати свої проблеми самостійно. Тобто перестануть поважати. 

Як правило, не вміють просити люди з підвищеною відповідальністю й тривожністю, які звикли бути сильними й невразливими, у кого на утриманні не тільки своя сім'я, а й безліч родичів. Вони не звикли просити, вони можуть тільки вимагати. І якщо їхні вимоги не виконуються, вони дуже гніваються та ображаються. 

Щоб не піддавати себе страху бути приниженим, прохач часто використовує захисні механізми, такі як маніпуляція: "Тобі ж самому це вигідно", "Тобі ж краще буде!", "Моє діло запропонувати...", — або ж намагається викликати відчуття провини: "Невже складно додуматися!", "Ти мене ставиш у незручне становище", "Ти не можеш так вчинити зі мною!"

А є інша категорія людей, яким просити дуже просто й зручно. Вони звикли використовувати оточуючих, вирішувати свої проблеми за рахунок інших, особливо тих, хто не вміє казати "ні".  З удаваною наївністю, ясним поглядом і без будь-яких комплексів. Такі люди тонко відчувають, у кого можна просити, а в кого не варто. Вони можуть узяти в борг, наперед знаючи, що грошей ніколи не віддадуть. Вони можуть усе повернути так, що це ви ще будете їм винні.

Наші батьки теж не особливо вміють просити. За радянських часів культивувалося поняття обов'язку. Вони завжди були комусь винні — батьківщині, державі, дітям, своїм батькам. І або взагалі нікого не обтяжували своїми проханнями, або вимагали те, що належало їм "за заслуги перед": "видати квартиру", "забезпечити путівкою в санаторій", "безоплатні лікування й освіту" тощо. Просити — виходить, відмовитися від своїх вимог, від того, що належить тобі по праву. Тому вимагати — набагато легше, ніж просити.

Крім страху бути приниженим, прохач боїться залишитися боржником. "Ти мені — я тобі", — ця система працювала справно, особливо в часи тотального дефіциту. Якщо моє прохання виконали, виходить, я буду зобов'язаний тій людині, до якої звернувся по допомогу. Адже невідомо, що можуть попросити натомість. Але не караймося подібними думками, передусім будьмо вдячними. Справжня подяка — дорогий ресурс, і це рівний обмін. Тому вчіться бути вдячними. 

Коли стосунки тільки починаються, коли ще ніхто нікому нічого не винен, а ми просто намагаємося одне одному сподобатися, нам зовсім не важко просити, навіть приємно: "Ти не міг би зустріти мене після роботи?", "Купи мені цю чудову сукню", "Давай поїдемо в подорож"... Ми готові виконати будь-яке бажання коханого.

Згодом сімейні стосунки трансформуються, з'являються проблеми, затягує побут, люди перестають ділитися своїми почуттями і переживаннями, віддаляються і закриваються. Вони сприймають усе як належне, ставляться одне до одного як до звичної функції. Висувають нескінченні претензії, перестають просити і починають вимагати. Замість діалогу, чоловік і дружина просто повідомляють про свої наміри: "Треба купити", "Треба поїхати", "Треба зробити"... У якийсь момент зникають довіра, повага, подяка, і настає цілком закономірний фінал.

Тому не забувайте завжди цінувати, просити і дякувати. Якщо ми просимо без тиску, обґрунтовуючи наше прохання, тоді є всі шанси отримати бажане. Якщо ж, попри все, вам постійно у всьому відмовляють, тоді слід задуматися, чи потрібні вам такі стосунки.

Саме вміння просити — дуже важливий життєвий навик. На жаль чи на щастя, люди ще не навчилися читати думки одне одного. Треба проговорювати ваші прохання й бажання. Важливо навчитися протистояти страху відмови, не боятися бути вразливим і безпорадним, бо це зможе підвищити вашу самооцінку й поліпшити здатність знаходити спільну мову з різними людьми. Якщо ви вмієте просити, значить, ви вмієте домовлятися. Коли ви просите, люди відчувають, що вони вам потрібні. Дозволяйте піклуватися про вас, вчіться приймати допомогу. 

Як навчитися просити, щоб вам не відмовили?

Так чи інакше, нам завжди доводиться просити про щось наших близьких, дітей, колег по роботі, сусідів. Як попросити так, щоб нас почули? Психологи дають кілька порад.

Насамперед потрібно вгамувати свою гординю. Використовуйте так звані фрази-містки, які ведуть до порозуміння: "Будь ласка", "Будьте так ласкаві", "Я буду вам дуже вдячний", "Мені дуже потрібна ваша допомога". Пам'ятайте, одну й ту саму фразу можна вимовити по-різному. 

Не запобігаючи, дайте зрозуміти, що саме ця людина ухвалює рішення. Це, поза сумнівом, полестить їй. 

Не використовуйте маніпуляцій і не перетворюйте прохання на вимогу. Розмовляйте спокійно, навіть якщо вам відмовляють. Коли ви ображаєтеся або гніваєтеся — це прихована форма маніпуляції. 

Просіть легко, без надриву. Коли ви навчитеся вільно формулювати, що вам потрібно, прохання перестане сприйматися як приниження. 

Зверніть увагу на настрій людини. Нерозумно про щось просити чоловіка (батька), якщо ви бачите, що він не в дусі, прийшов з роботи роздратований, голодний і втомлений. Дайте йому час оговтатися, відпочити й спокійно поїсти. 

Нерідко ми погано реагуємо на прохання саме тому, що в них криється докір: "Ти все робиш не так"; "Ти не робиш того, що повинен"; "Я просила тебе"; "Ти ж мені обіцяв"... І нам відмовляють тільки тому, що займають оборонну позицію.

Важливий складник прохання — уміння показати партнеру (дітям, батькам), що ти вдячний йому за те, що він для тебе робить, що ти не сприймаєш це як належне. 

Не просіть безапеляційно, в лоба. Навіть коли поспішаєте, поясніть ситуацію, хочаб у загальних рисах. Не перегравайте. Зайве запобігання й улесливість перетворять ваше прохання на фарс, і ви можете залишитися ні з чим.

У разі відмови ми часто перекладаємо провину на того, хто це зробив. Не ускладнюйте і не перетворюйте відмову на відкритий конфлікт. Спробуйте обговорити альтернативний варіант, попросити поради, змінити умови і знайти рішення, яке влаштувало б обидві сторони.

Якщо ж ви не хочете нікого ні про що просити, а можете впоратися самі, тоді зробіть це, але не дорікайте потім усім довкола, не ремствуйте і не скигліть.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво