Понеділок починається в суботу - Сімейне коло - dt.ua

Понеділок починається в суботу

19 лютого, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-26 лютого

Ми з нетерпінням чекаємо вихідних, а особливо — свят, щоб відпочити. Але коли вони закінчуються, у багатьох немає відчуття, що відпочив і готовий повернутися до роботи. Буває й інша крайність: не відпочив, але дуже хочеться вийти на роботу, бо без роботи погано. І не тому, що гроші потрібні, просто нездоланно тягне знову зануритися в безперервну напружену діяльність. Для першої категорії людей написано сотні рекомендацій, як змусити себе працювати, для других рекомендацій немає, бо з ними начебто все цілком нормально.

 

Про те, як правильно відпочивати

Ми з нетерпінням чекаємо вихідних, а особливо — свят, щоб відпочити. Але коли вони закінчуються, у багатьох немає відчуття, що відпочив і готовий повернутися до роботи. Буває й інша крайність: не відпочив, але дуже хочеться вийти на роботу, бо без роботи погано. І не тому, що гроші потрібні, просто нездоланно тягне знову зануритися в безперервну напружену діяльність. Для першої категорії людей написано сотні рекомендацій, як змусити себе працювати, для других рекомендацій немає, бо з ними начебто все цілком нормально.

Власне, це два головні запитання, з якими приходять до психолога після вихідних. І це два боки однієї медалі. 

Часто чую скарги: "Я ж весь тиждень тільки те й робила, що спала й їла. Чому ж не відчуваю, що відпочила?" З цього запитання зрозуміло, що людина має уявлення, скільки часу вона має відпочивати. Звідки ж воно береться? Можливо, зі звичного графіка вихідних: якщо є два вихідні дні, то треба встигнути відпочити за цей час. Не встигаю — щось зі мною не так. А можливо, з минулого досвіду: 20 років тому достатньо було поспати дев'ять годин поспіль — і знову бадьорий і повен сили. А тепер відпочиваю кілька днів і однаково почуваюся втомленим. 

Є безліч порад і досліджень того, скільки людина має відпочивати. І орієнтуємося ми найчастіше саме на цю інформацію. Ви тільки вдумайтеся: якісь незнайомі люди точно знають, скільки вам потрібно часу, щоб відновитися. Але ж довідатися, скільки маєте відпочивати саме ви, дуже просто. Треба просто прислухатися до себе. І коли організм справді відпочив, ви точно про це довідаєтеся: захочеться почати щось робити. І не тому що треба, а тому що хочу. 

Легко сказати "прислухатися до себе", та не так просто це зробити. Звичка бути в напрузі, тримати все під контролем, турбуватися про тисячу дрібниць формується роками, і за один день її не зміниш. Ця звичка виконує важливу функцію — знижує рівень тривоги і дає ілюзію безпеки. У світі є багато такого, над чим ми не владні: зміна погоди, почуття і бажання інших людей, невблаганний час. Страшно уявити собі життя в умовах невизначеності, хоча насправді ми всі в ній перебуваємо. Страшно знизити контроль, неможливо розслабитися. А прислухатися до себе, до сигналів свого тіла можна тільки в цьому стані. Власне, і себе не дуже хочеться чути, адже можна довідатися щось несподіване. Те, про що ніколи не хотілося думати, бо усвідомлене бажання може змінити звичне життя. Словом, ми боїмося змін.

І весь відпочинок проходить у невидимій і часто неусвідомлюваній боротьбі. З одного боку, хочеться розслабитися, з іншого — ми просто не дозволяємо собі це зробити. Ця боротьба потребує багато енергії, і відпочити не виходить. 

У культурі сучасного відпочинку є ще один важливий момент: соціум диктує нам, як ми маємо відпочивати. Уже давно в моді активний відпочинок. Соцмережі рясніють фотозвітами про походи в торговельно-розважальні центри, поїздки на курорти, в найгіршому разі — просто шопінг, посиденьки в кав'ярні, відвідування виставки, кіно, театру, прогулянки вулицями. Якщо зовсім не хочеться виходити з дому, краще не марнувати часу і читати розумні книжки, дивитися фільми, які всі знайомі вже подивилися, тішити родину шедеврами домашньої кухні. Якщо все перелічене ви робите радісно, легко, не змушуючи себе, отримуєте задоволення і заряд енергії — це відпочинок. А якщо ні? Якщо культпохід викликає нудьгу, але треба це робити, бо "я хороша мати", "я компанійський хлопець", "я сучасна дівчина", "треба бути в курсі останніх новинок", тобто відпочинок диктується уявленням про те, як "правильно" і "треба", а не як хочеться. Перше запитання, яке я ставлю в таких випадках: кому треба і хто сказав, що це правильно? Приказка "це була така відпустка, після якої потрібна ще одна відпустка" виникла не даремно. Відпочинок — це байдикування в буквальному значенні слова. Будь-яка активність, навіть улюблена, — це витрачання енергії. І от уявіть собі: після напруженого робочого періоду треба відновити сили. Але залишки енергії витрачаються на іншу діяльність, нехай приємнішу, ніж робота, але діяльність. Після цього — вихід на роботу. Звідки візьмуться сили, енергія і бажання працювати, якщо постійно носити енергетичну "охрімову свиту"? 

Якщо все сказане вам відгукується, але поки що влаштовує, нічого не робіть. Людина — створіння сильне й витривале, щоправда, до певної межі. А якщо відпочинок перестав виконувати свою основну функцію — відновлювати сили, і 10 порад, як змусити себе ввійти в робочий режим, уже не допомагають, саме час зупинитися, замислитися і почати щось змінювати у житті. Бажання все встигнути — зрозуміле, тим більше що воно постійно підігрівається рекламою. От тільки запитання: а саме вам у вашому унікальному і єдиному житті точно потрібне оце все? Ніякого завтра не буде, є тільки сьогодні, тут і зараз. Ми не владні над плином часу й раптово смертні, але в нашій владі організувати наше життя по-своєму і прожити його із задоволенням.

А тепер поговорімо про трудоголіків, які чекають не дочекаються закінчення вихідних, свят, відпустки, щоб вийти на роботу. У кабінеті в психолога вони говорять приблизно таке: "Не знаходжу собі місця вдома, встиг посваритися з дружиною, сином, скоріше б уже на роботу, скільки можна відпочивати!" Або: "Прибрала квартиру, переробила всі справи, погано сплю, у голову приходять дивні думки, скоріше б уже на роботу".

Звідки виникають тривога і занепокоєння тоді, коли немає твердого графіка, немає потреби робити те, що треба, а можна робити все, що хочеться? Відповідь досить несподівана: саме через це. Немає жорстких рамок. Немає зовнішньої сили, що визначає спосіб життя. Є невизначеність, з якої постають власні бажання, потреби, а деколи — й страхи. У вільний від роботи час, коли немає круговерті завдань, що відволікають і заспокоюють, цілей, планів, дедлайнів, можна побачити те, чого бачити не хочеться.

Якщо надовго залишатися з сім'єю, можна виявити, що з чоловіком або дружиною давно вже нема про що говорити. Що діти — це дивні незнайомці, в яких є своя думка, свої бажання й потреби. І взагалі хочеться втекти на риболовлю з друзями, піти в кіно з подругами, а не залишатися з сім'єю. Хочеться, але не можна, бо друга половина образиться або розсердиться, інші родичі не зрозуміють, а обстоювати свої бажання дорожче вийде. 

Якщо немає сім'ї, дітей, коханої/коханого, то в тиші вихідного дня можна несподівано виявити, що хочеться уваги, тепла, любові від іншої людини, а такої в житті немає. Або, наприклад, зрозуміти, що та ж таки робота давно обридла, але чим зайнятися натомість незрозуміло. Ба більше, усвідомити раптом, що… нічого не хочеться, немає жодних бажань. Скоріш за все, вони точно є, тільки навички їх розпізнавати давно втрачено. У дитинстві мама знала, коли дитина голодна або змерзла, а в зрілому віці начальник каже, що робити. Смуток, сум, розгубленість, а іноді й розпач — не найприємніші почуття, і їх хочеться скоріше позбутися.

І ось у такі моменти робота стає рятівним якорем: допомагає зайняти час і думки, приносить гроші, дає відчуття власної цінності й важливості (якщо дає, звичайно), визнання в соціумі. У цьому немає нічого поганого, за винятком одного: бурхлива діяльність стає своєрідним пластиром, яким заліплюють діру в задоволенні базових людських потреб бути в контакті з собою і переживати близькість з іншими. 

Правда, якої так не хочеться бачити, полягає в тому, що ігнорувати себе і свої потреби не можна. Треба відпочивати, але в стані спокою приходять небажані почуття, які лякають. Утікати від них у роботу — залишатися без відпочинку. Ця гойдалка могла розгойдуватися довго, але не нескінченно, і добре, якщо все закінчиться в кабінеті психотерапевта, а не на лікарняному ліжку. 

Це ваше життя, і тільки ви вирішуєте, як ним розпорядитися. Якщо ви більше так не хочете, а як інакше — не знаєте, для початку зупиніться. Зупинитися буває складно, набута з роками звичка тікати від самого себе відразу не зникне. Але її можна позбутися з допомогою іншої людини, наприклад психолога. Почуйте свої бажання й страхи, визнайте їх. Це нешвидкий процес, проте коли ви усвідомите, чого хочете насправді, шлях до мети з'явиться дуже швидко.

Наші страхи, якщо проаналізувати їх детальніше, виявляються не такими вже й страшними, і найчастіше немає потреби щось радикально змінювати у своєму житті. Уявіть собі, що ваше життя — це коробки з конструктором, і ви можете зібрати з деталей усе, що заманеться, а не тільки те, що написано в інструкції. Часто буває достатньо просто по-іншому розставити життєві пріоритети, щось прибрати, щось додати — і відпочинок з роботою приноситимуть вам задоволення і радість. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво