Неправда, яка веде до правди

Брешуть усі. І найбільше брешуть ті, хто каже, що ніколи не бреше, ніколи не спізнюється, ніколи не бере нічого чужого.

Важко знайти людину, яка не послуговувалася перевагами обману, але ми щиро бажаємо бачити поруч із собою людей щирих і порядних. Вибираючи собі друзів і коханих, співробітників і партнерів, ми неодмінно очікуємо від них чесності, вбачаючи в ній найважливішу для стосунків чесноту. Ми хочемо, щоб наші діти нам ніколи не брехали, але, на жаль, виховуючи дітей, нерідко даємо їм уроки реальної абсолютно ідеальної брехні. У питаннях правди й неправди батьки часто дуже суперечливі. Вони хочуть, щоб діти їм не брехали, але допускають брехню там, де вона потрібна як частина адаптації до соціокультурних норм, вносячи в голови й душі дітей різке протиріччя, де вибір, що його робить дитина, майже завжди спричиняє розчарування.

Два знайомі багатьом випадки з реального життя, де здавалося б, епізодично спливає брехня.

Недільний ранок, сім'я вдома. Дзвінок на домашній телефон. Батько сімейства: "Якщо мене, то мене немає вдома". Діти насторожилися: що ж буде далі? Дружина у присутності дітей бере слухавку: "Ні, його немає вдома! Коли буде, не знаю". Думаєте, нічого не сталося? Вам здається, що ніхто нічого не помітив? Діти засвоїли урок: батьки брешуть, і не кому-небудь, а татовому начальникові! Брехати - це нормально і навіть добре. Батьки ж брешуть!

Вхід до зоопарку. Напис: "Дітям до шести років - вхід безплатний". Сім'я купує два дорослі квитки й один для дочки 12 років. Синові, якому вже сім, кажуть, щоб мовчав. Йому чесно хочеться всім прокричати: "Я великий! Мені вже аж сім років!" Але батьки сварять його за правду, вони не хочуть платити за його дорослішання. Дорослішання дорого коштує. Один квиток - але який ідеальний приклад крадіжки! І хлопчик з образою і болем у душі погоджується бути маленьким, бо дорослим невтямки, що саме зараз і відбувається те саме виховання, яким усі так дуже заклопотані.

Через багато років, коли їхня дитина їм брехатиме або візьме не питаючись відкладені на телевізор гроші, ніхто й не згадає, з чого все почалося.

Так, нам часто доводиться брехати у присутності дитини. Адже зустрівши на вулиці однокласницю, яка жахливо розповніла й погано виглядає, навряд чи ви зважитеся на чесність і скажете їй про це. Скоріш за все, ви скажете їй щось, що не відповідає дійсності, і дитина, ставши свідком цього, відчує, що це неправда. Нам здається: мовляв, світ так улаштовано, що є допустима частка брехні, яка не має під собою злого наміру, а скоріше виглядає як тактовність і толерантність, навіть як частина культури. Для неї навіть вигадали поетичні назви - "свята олжа", "брехня во благо".

А чи може бути благом те, що ми, приховуючи від людини правду, позбавляємо її права вибору? Наприклад, не повідомляючи людині правду про її хвороби, ми можемо позбавити її можливості подбати про дітей, про те, хто ними опікуватиметься, якщо з нею щось станется, і кому дістанеться квартира. Так, страшно й гірко усвідомлювати необхідність такої правди, але складно не визнати факту, що брехня в цьому випадку ускладнює життя живим. Однак нам зручно визнавати, що правда має відтінки, і додавати їй забарвлення, аби врятуватися за брехнею від складнощів і втрат. Я не закликаю, щоб усі ми казати людям в очі, хто вони насправді, як вони виглядають і куди мають спрямовувати свою енергію, але важливо знайти правильні слова і потрібні в цьому випадку аргументи, щоб дитина навчилася відрізняти почуття такту від брехні, ввічливість - від обману.

І ось ви вперше стикнулися з тим, що ваша дитина бреше, хитрує чи краде. Слід визнати, що батьків лякає не сам факт брехні, а усвідомлення відсутності довіри у стосунках, усвідомлення того, що дитина вже освоїла науку бути нещирою з близькими. Відчуття, що вона свідомо нехтує довірою і здатна взяти без дозволу те, що їй не належить. До того ж нещирість дитини створює в дорослих відчуття втрати контролю, непередбачуваності і навіть страху за її життя і долю. Адже тільки тоді, коли в родині є довіра, можна планувати майбутнє, шукати шляхи вирішення проблем. Брехня - це не те, що на поверхні, не факти й не події в перекрученому вигляді, брехня - це відсутність спільного майбутнього, планів, бо неможливо йти в одному напрямку, якщо цілі не збігаються через хибне сприйняття дійсності.

Батьки можуть не боятися, що дитина бреше, якщо вирішення проблеми брехні приведе до формування особистості, формування нових стосунків з близькими. Пройшовши через хворобу, можна набути імунітету. Так і з брехнею. Висновок: неправда вчить говорити правду. Зробивши саме такий висновок, надалі можна уникнути складніших метаморфоз брехні. Але, на жаль, батьки починають боротися з самим фактом обману, шукають способів покарати, запобігти брехні надалі, а не зрозуміти і повернути довіру.

Брак довіри й байдужність до потреб дитини - реальний крок до пробудження в ній бажання брехати, красти й користуватися плодами свого обману.

Ось історія про вареники, яку розказав мені в пориві щирості патологічний брехун, котрий уміння обманювати зробив практично професією. Хлопчикові, назвемо його Сеня, було тоді років вісім. Час був радянський, не занадто ситий, що не виправдовує, але хоч якось пояснює всю цю історію з варениками.

Прийшовши додому зі школи, дитина виявила, що вдома нікого немає, але є дивні сліди кулінарної діяльності мами: на столі - розсипане борошно, у чашці - кісточки від вишень. Хлопчик Сеня був недурний для того, щоб, склавши два і два, зрозуміти - вдома готували вареники. Природним бажанням зростаючого організму було відразу ж покуштувати смакоту, однак вареників не знайшов. Спритне хлопча обшукало холодильник, комору, всі полиці й шафи - вареників ніде не було, втім, як і мами. Але дух шукача був властивий хлопчикові Сені, і він твердо вирішив знайти вареники за всяку ціну. І знайшов. У пральній машині. Слухаючи цю історію, я завжди дивувалася, як мамі спало на думку сховати від дитини вареники в такому незвичному місці. Що нею рухало, коли вона вирішила, що голодна дитина - безумовна небезпека для смачної їжі? Чому вона так не довіряла восьмирічному хлопчикові?

Знайшовши вареники, Сеня їх, звісно, з'їв, усі - повну каструлю. З'їв від злості на маму, від образи за недовіру, з'їв як переможець, що знайшов скарб і витратив усю енергію на його пошуки. І в Сениній маленькій голові в той момент, можливо, й народилася думка: мені не довіряють, отже і я можу обдурити, а як це - обманювати? Сенина мама, яка ходила в магазин по сметану, зрозуміло, Сеню покарала. А Сеня виріс і досі бреше дружинам, дітям, партнерам по бізнесу, і будь-яке викриття сприймає як потішну й захопливу гру, як привід поміняти оточення, а не змінитися самому.

Чому люди брешуть?

У ранньому дитинстві малятам недоступне розуміння обману. Маленьким дітям здається, що все, що вони бачать, доступне всім, а отже, дорослий, немов бог, бачить усі їхні вчинки й дії. Звичайно, дорослі легко підтверджують цю дитячу істину, коли показують, що знають - на основі свого дорослого досвіду й уміння збирати і систематизувати інформацію, - що дитина робила і чого хоче. Якщо дитина й бреше в молодшому віці, то, скоріш за все, через те, що або не зрозуміла суті запитання і відповіла "так", або відповісти дорослому "ні" для маленької людини досить складно. На запитання "ти хочеш братика?" відповідь "так" може означати або бажання догодити дорослому, або нерозуміння, що значить мати братика.

Далі дитина набуває досвіду, що дорослий, виявляється, знає не все, і те, що я з'їв зайву цукерку, може не стати відомим батькам. І з цим досвідом дитина може вчинити як завгодно, якщо вона в діях дорослих знаходить підтвердження логічності й необхідності своєї брехні. Адже якщо сама брехня розчулює дорослих - "ти дивися, який розумний, зумів мене навколо пальця обвести!", якщо дорослі самі брешуть або провокують дитину брехати, значить, у їхньому суспільстві це вважається чеснотою. І брехатиме дитина в майбутньому чи не брехатиме - залежить скоріше від того, чим відрізняється реакція батька на неправду від реакції батька на правду. Якщо брехня приносить користь, звільняє від покарання, дає перевагу в боротьбі за перемогу в грі, а правда приносить страждання й сором, то, як ви гадаєте, що вибере дитина?

У ніжному дошкільному й ранньому шкільному віці діти засвоюють іще кілька правил брехні від батьків: якщо не хочеться щось робити, то можна уникнути цього використовуючи брехню. Батьківський приклад простий: на прохання маляти щось купити відповідають, що немає грошей, а дитина розуміє, що гроші є. На прохання піти погуляти, батько каже, що не має часу, а сам грається в "танчики". Чи треба дивуватися, що дитина може не захотіти йти до школи, бо болить живіт?

До речі, вчені з'ясували, що в дошкільному віці брешуть більше діти з високим інтелектом, у молодшому шкільному - з особливою спрямованістю інтелекту на спілкування й значимість власної особистості в колективі. А от у підлітків наявність постійного бажання брехати говорить скоріше про недостатній рівень інтелекту, попри те, що брешуть вони більш мистецьки. Брехня підлітка свідчить про те, що він або не дорожить довірою дорослих, або думка дорослих про нього так йому важлива, що він готовий збрехати, аби тільки зберегти своє реноме. Для підлітка стає важливою думка не тільки батьків і значимих дорослих, а й тієї групи однолітків, до якої він хотів би примкнути - конформної групи. І якщо в такій групі усталилися певні правила поведінки, підліток постарається відповідати цим правилам, навіть якщо це змусить його брехати. Але саме в цьому віці може бути не сформований механізм подолання труднощів, і тому підліток шукає простіших способів захисту від неприємних наслідків. А всі вони, звичайно, пов'язані з брехнею - пропуск занять у школі або інституті, крадіжка грошей, невиконання певних обов'язків. Поступово брехня стає звичкою і перестає контролюватися свідомо.

Часто, самі того не бажаючи, у брехню втягуються й батьки. Мені відомі випадки, коли батьки самі підробляли або купували довідки, щоб виправдати відсутність дитини в навчальному закладі, покривали крадіжку, автомобільні аварії та кулачні розбірки своїх підрослих, але ще не дорослих дітей. У цьому випадку батьки ставали не тільки співучасниками, а й заручниками власних дітей, які примудрялися ще й шантажувати їх згодом. Небезпеку такої ситуації важко переоцінити. Запитайте себе, чи часто ви йшли на обман через дітей заради того, щоб зберегти обличчя й репутацію. Досить лише раз увійти у змову з дитиною і спільно когось обманути, як ви відчуєте, що практично йдете зовсім не в той бік. І навіщо потім дивуватися, що дитина взяла гроші з батьківського гаманця, якщо ви вже давно - спільники.

Що ж робити, якщо вам уже брешуть?

Правило 1. Якщо ви довідалися, що дитина або дорослий бреше, не намагайтеся вивести їх на чисту воду вивертами й трюками, провокуючи знову на обман. Якщо ви вже знаєте правду, так і скажіть. Не влаштовуйте допиту: "Де ти був?", тим самим змушуючи вигадувати нові обставини й події, витончено брехати, напрацьовуючи навичку обманювати. Адже при цьому і ви брешете, що нібито нічого не знаєте, а отже, вам не вибачать цієї брехні. Не слід чекати брехні, тепер не час для душевних екзерсисів. Важливіше повернути довіру.

Був у моїй практиці випадок, коли дівчинка, яка прогуляла три дні школу, всі ці три дні приходила додому з докладним описом шкільних подій, уроків і взаємодії з учителями. А коли мамі повідомили, що дитини в школі не було, вона, замість щиро поговорити, почала уточнювати нові подробиці. Обидві так забрехалися, що дитина здивувалася, коли довідалася, що мама про все в курсі, але наполегливо продовжувала удавати, ніби вважає, що дочка в школі була. І в цьому випадку на "очну ставку" довелося запрошувати вчителів. На жаль, довіри в сім'ю це не повернуло.

Правило 2. Важливо поговорити про те, що сталося, спокійно. Не лякайтеся, якщо дитина відмовиться говорити про це. Не треба квапитися й сподіватися на миттєву відповідь. Важливо сказати дитині, що ви її любите і готові почекати, поки вона зможе розповісти правду. Попросіть її допомогти вам, скажіть про почуття, яких ви зазнаєте від її обману чи крадіжки.

Правило 3. Не приховуйте від дитини сімейних проблем, бо довіра народжується там, де дитина знає про сімейні негаразди, матеріальний стан родини, про плани на майбутнє і які витрати ці плани можуть спричинити (в рос. повлечь). Нехай вона бере участь у формуванні бюджету, знає про необхідні витрати, тоді зможе співвідносити й необхідність власних покупок.

Правило 4. Якщо дитині треба терміново з вами поговорити, відкладіть усі справи й поговоріть. Можливо, що саме в цей момент вона налаштована повідомити вам щось дуже важливе, і, втративши цю слушну нагоду, ви ніколи вже не зможете довідатися правди. Побачивши зміни в поведінці дитини, дайте їй зрозуміти, що готові її вислухати. Навіть якщо проблеми виявляться не такими серйозними, ви покажете їй, що завжди готові прийти на допомогу.

Правило 5. Не обговорюйте дитину при вчителях і не влаштовуйте перехресних допитів. Інакше вас змусять стати на чийсь бік, і цим однаково не вирішиш конфлікту. Якщо виберете вчителя, можете втратити дитину, виберете дитину - заживете слави поганих батьків, і це ускладнить становище дитини в школі.

Вислухавши претензії вчителя сам-на-сам, попросіть поради - він може знати інші сторони вашої дитини, не доступні вашій увазі, а отже, може допомогти.

Правило 6. Не порушуйте права дитини на особисту таємницю - не лізьте в її профіль у соцмережах, не читайте її листування. Так, там багато чого вас не потішить, але в дитини є право пробувати різні ролі, і якщо ви їй будете довіряти і допомагати, вона зможе вибрати те, за що вам не буде соромно.

Правило 7. Питання про покарання слід вирішувати у спокійному стані. Покарання має відповідати вчинку, навіть якщо вам дуже боляче й прикро. Покарання не має бути нескінченним (наприклад, поки не… вибачишся, виправишся), навпаки - має бути обмеженим у часі (наприклад, не вмикати комп'ютер два дні). Покарання не має принижувати дитину.

Не ображайтеся на дитину і не маніпулюйте цим почуттям. Так, вам дуже прикро й соромно, що так сталося. Але маніпулювання образою й ігноруванням не породжує довіри, а отже, з кожною образою ви віддалятиметеся.

Якщо після покарання дитина не перестає чинити так само, то, можливо, ви неправильно вибрали покарання, і ви не караєте, а підкріплюєте покаранням неправильні дії.

Правило 8. Можливо, вам доведеться вислухати правду про себе, можливо, і про ваших друзів і родичів. Будьте готові прийняти цю правду не виправдовуючись, не обвинувачуючи, не переходячи на особистості. Ви хотіли правди? Ось вам випробування правдою. Витримали? Так, важко…

Правило 9. Не обманюйте дитину. Не говоріть, що діти, які не їдять каші, не ростуть, а той, хто погано вчиться, обов'язково стане двірником. Багато заборон не панацея від брехні, а явна перешкода розвиткові особистості, яка вмітиме думати і буде здатна на правильний вибір.

Не обіцяйте того, що не зможете зробити. Якщо ви весь час лякатимете дитину поліцією і жодного (в рос. треба ни) разу її не викличете, ви - брехун, і ваші слова невдовзі перетворяться на порожню балаканину.

Правило 10. Не шукайте скрізь брехню. Звичайно, правда - це лише частина того, що можна побачити. Краще навчити дитину виправляти свої помилки, відповідати за них, уміти справлятися з труднощами і здобувати довіру через довіру до себе.

Найчастіше брехня - це спосіб зберегти свій внутрішній світ, часто - провокація і спосіб звернути на себе увагу, іноді - спосіб захиститися або підвищити самооцінку. Хоч би якою була брехня ваших близьких, ви здатні змінити стан речей, якщо навчитеся аналізувати не тільки поведінку брехуна, а й свої слова та вчинки.