Неосновний інстинкт

Мабуть, найсильніший жіночий інстинкт - материнський. Утім, незаперечний і факт його ослаблення на тлі всебічної еволюції суспільства. Відмова годувати груддю задля пружності форм, культивація "чайлд-фрі", вагітність як ефективний метод спортивного допінгу - все це давно лягло не тільки в гучні заголовки, а й у наукові праці з психології, соціології, медицини. Чим керується жінка, котра відмовляється від дитини? І чому материнський інстинкт нерідко згасає тоді, коли діти виростають? І скільки кроків від материнської любові до ненависті?

Одеситці Каті 39 років. За фахом - акомпаніатор, виховує двох дітей, чоловік у періодичних плаваннях. Перелічуючи членів своєї сім'ї, Катя називає навіть вівчарку Багіру, але не згадує матір Галину Олексіївну. Живучи за два квартали від матері, жінка не бачить її роками. Причина "холодної війни", зі слів Каті, давня, родом із дитинства. Для матері вона - ніхто.

"Мама народила мене зразу ж після школи, - розповідає співрозмовниця. - Батька свого я ніколи не знала, росла переважно в сім'ї маминих батьків, дуже суворих і принципових людей, котрі займалися наукою. Потім мама вийшла заміж, у неї народився син Вася. Мене брали в гості на вихідні й свята, але цей захід не був радісним. Мамин чоловік ішов до себе в кімнату, а сама вона обмежувалася дешевою лялькою та тістечками".

Зі слів Каті, переїхати в сім'ю до матері її примусили життєві обставини: помер дідусь, а за ним і бабуся. В 14 років дівчинка надміру відчула, що таке бути зайвою, непотрібною. Словесний аргумент частенько підкріплювався паском за будь-яку провину, навіть таку, як непомитий посуд. "Мене карали з приводу і без, - розповідає Катя, - називали брехухою, приблудою, нахлібницею. Таким ставленням завжди користувався брат Вася, який на той час підріс. Одного разу він витяг із батькового портмоне десять карбованців, а сказав, що злодійка - я. Мене побили й позбавили канікул. Пригадую, мама кричала, як вона жалкує, що народила мене. У 16 років я чітко знала, що хочу зникнути з цього пекла. А ще я знала, якою не буде МОЯ сім'я".

Після школи Катя вступила в інститут, перейшла жити в гуртожиток. Мати допомагала їй до першої стипендії, далі Катя впевнено стала на ноги. Каже, що кілька разів намагалася налагодити стосунки з матір'ю. Коли вийшла заміж і коли ходила з первістком. Утім, жінці, котра дала їй життя, це було не потрібне. "Чоловік її недавно помер, Вася - наркоман, другий строк "мотає", але для матері він най-най, - розповідає Катя. - Коли Васю вперше посадили, мати продала дідову з бабою квартиру, все на адвокатів спустила. Моїм дітям - своїм же внукам - за життя цукерок не купила..."

"Помилка молодості... Це соціальне клеймо, отримане небажаною, але народженою дитиною, стає фундаментом, причиною недоброзичливих, холодних стосунків між матір'ю та її дитям, - вважає психолог Євгенія Симакова. - Обіцяв одружитися й кинув, любив і розлюбив, випадково завагітніла... Негативна оцінка цих фактів асоціюється в жінки, що перебуває у "скрутному" становищі, з дитиною, котра в цій ситуації є ніби причиною, наслідком її невдачі, а отже й тягарем, перешкодою, яка сковує жінку не тільки в діях, а й із минулим. Найпростіше, здавалося б, - перервати небажану вагітність. Однак тут виникає безліч чинників, які стають на заваді такому рішенню жінки: великий термін, втручання родичів, просто страх.

Слава Богу, найчастіше нелюбов матері до небажаного малюка зникає, перетворюючись у сильний материнський інстинкт. У когось - на пізніх термінах вагітності, у когось - із першим криком немовляти й годуванням груддю".

Втім, ризик рецидиву "нелюбові" високий і здатен проявлятися в різних соціальних формах поведінки жінки-матері на пізніших етапах. Наприклад, у періоди вікових гормональних змін організму, коли відбувається так звана переоцінка цінностей, екскурс у минуле, а між нею й дитиною триває конфлікт, що й без того виник (скажімо, на побутовому ґрунті). Ось і виходить: "Навіщо я тебе народила?"

Інколи дитина стає "помилкою" вже після свого народження, у свідомому, "дорослому" віці. Це буває тоді, коли батьки розлучаються, мати залишається сама, і вся турбота про дитину, нерідко поєднана з різними соціально-економічними труднощами та злигоднями, лягає на її тендітні плечі.

"Недавно до мене по допомогу звернулася 28-річна киянка Настасія, мама 3-річного Віталика, - розповідає Євгенія Симакова. - Після пологів Настя дуже розтовстіла, втратила форму. Чоловік її зрадив, загуляв. Вибачити зраду Настя не змогла, відтак пара розлучилася. Незадоволення собою, безгрошів'я, відсутність підтримки ззовні, образа на колишнього чоловіка - все це ввігнало Настю в тривалу депресію. А тут ще Віталик, як дві краплі схожий на тата..."

Ненавидіти чоловіка в особі дитини. Цим пояснюється нелюбов матері до дитини, яка прямо асоціюється в неї з кривдником - людиною, котра завдала тяжкої психологічної травми. Звісно, комплекс серйозний, але його можна позбутися. Силою не будеш милою, впевнені психологи. У такому разі антипатія матері до дитини "ліквідовується" нескладними психологічними прийомами, що їх здатні реалізувати як професіонали-фахівці, так і соціальне оточення, родичі. Вплинути на ситуативність і змінити її може й сама жінка. Для цього достатньо переосмислити деякі моменти того, що відбувається, усвідомлено розділити соціальні ролі дитини та її біологічного батька, згадати період очікування народження маляти, передчуття дива. Не завадить і шокова самотерапія. Наприклад, досить поміркувати й розвинути думку на тему: "А що б я робила, якби мого сина або доньку вкрали?" Не дай Боже!

Інколи від нелюбові матері страждає й дитина-"конкурент". Найчастіше до соціальної конкуренції з одностатевими дорослими дітьми вдаються слабкі, девіантні особистості, коло комплексів яких таке широке, що вихлюпнутися може лише в ревнощах, вияві агресії до, на їхній погляд, успішнішого і слабшого. До власної дитини.

…Тридцятип'ятирічна Інга на прийом до психолога прийшла за порадою подруги. Каже, що життя її сіре й безрадісне. Крім роботи й домівки, ніде не буває, живе з мамою, незаміжня, а будь-який її прояв соціальної чи культурної активності закінчується грандіозним скандалом.

"Мама розлучилася з татом, коли мені було шість, - розповідає Інга. - Вважається, ніби вони не зійшлися характерами, хоча від хрещеної я довідалася, що тато пішов, бо завів іншу сім'ю. Більше мама заміж не виходила, казала, що присвячує своє життя мені, хоча згодом я зрозуміла, що її просто ніхто й не кликав заміж". Інга росла в любові й доглянута, хоча з батьком практично не бачилася. Мама розповідала дівчинці, що він поїхав на Північ, насправді ж під загрозою позбавлення батьківських прав вона забороняла йому навіть думати про доньку. Вперше Інга закохалася у 17, але мама всіляко перешкоджала цьому почуттю, пояснивши дочці, що всі чоловіки споживачі й люблять лише "до ліжка". Так було і з другим коханням дівчини, і з третім. А більше Інгою ніхто з чоловіків не цікавився. "За порадою мами, я стала бібліотекарем, хоча мене завжди захоплювала економіка, - розповідає Інга. - Колектив у нас жіночий, по клубах не ходжу, відпустку проводжу з мамою на дачі, хоча одного разу ми з нею відпочивали в Болгарії". Як сліпа жертовна любов перетворилася на ревнощі, Інга не знає. Каже, що перший прояв обурення стався тоді, коли Інгу призначили завідувачкою відділу, і про неї написали в газеті. "Мама схопила статтю, стала кричати, що я нетямуща, що з таким обличчям, як у мене, не те що фотографуватися - на люди показуватися соромно, - розповідає співрозмовниця. - Пізніше її гнів вгамувався, вона пояснила його всього лише турботою про мене. Але я помітила, що будь-який успіх - чи то купівля нової пари взуття, чи похід із подругами в кіно, чи нова косметика - став сприйматися мамою як катастрофа. Вона обзивала мене гладкою, тупою, невдахою, тут-таки плакала, просила вибачення, але вистачало її лише на два-три дні, до нового прецеденту".

"Та я у твої роки...", "Ось я б на твоєму місці...", "Та що ти, порівняно зі мною..." Вам відомі ці нищівні конструкції? Отже, ви стали об'єктом соціальної конкуренції, а ваш опонент - глибоко нещасна особистість, якій потрібна негайна психологічна допомога. На думку спеціалістів, повчально бурчати на молодь можуть усі - викладачі, бабусі біля під'їзду, продавці в магазині. Але одна річ - філософська мораль з нагоди, інша - регулярне використання порівняльних шаблонів батьками, особливо коли ви доросла людина, особистість.

На думку психолога, у випадку з Інгою лікує... відстань. Так-так, саме окреме проживання від мами дасть жінці той спектр свободи, який дозволить їй самореалізуватися, створити сім'ю, не обрости остаточно комплексами. "Маму бажано швидше зробити бабусею, - міркує Євгенія Симакова. - Поки що ж місце духовного апологета можна віддати свійській тварині - кішці, собаці, хом'ячку. Не завадить записати маму в клуб за інтересами. При районних радах ветеранів такі зазвичай є".

Інколи відсутність найголовнішого жіночого інстинкту є успадкованою "недугою", що передається від матері до дитини. Частіше - до доньки.

…Світлана - успішний підприємець, мати й навіть бабуся. У свої 44 роки вона встигла багато: вивчитися, вийти заміж, народити двох доньок, створити бізнес. Вона подорожує, відвідує всілякі курси та лекції, вдосконалюється на тенісному корті й навіть співає в самодіяльності. Тим часом її ніколи не побачиш серед бабусь, які прогулюються в парку з внуками. А доньок вона бачить раз на місяць і у великі свята.

"Я росла у спортивному інтернаті, - розповідає Світлана Миколаївна. - Мама й тато працювали провідниками, їздили в країни колишнього соцтабору, приходили до мене на батьківські дні, завжди з подарунками". Відсутність батьків у житті Світлани понад міру компенсувалася матеріальною турботою з їхнього боку. У дівчинки була власна ощадна книжка, весь інтернат ходив у її речах, привезених батьками з-за кордону, а до закінчення навчального закладу Світлана отримала однокімнатну кооперативну квартиру. "Я не знаю, що таке ділитися з мамою дівочими секретами, - розказує співрозмовниця, - що таке зустрічати після роботи ввечері тата або сімейні щоденні вечері. Але я завжди відчувала підтримку з боку батьків, їхню участь у моєму житті. Завдяки батькам я стала самостійною, сильною особистістю й тепер точно так само піклуюся про своїх дітей. Я жодного дня не сиділа в декреті, працювати пішла буквально з пологового будинку. Добре, що нянька чуйна трапилася. Виростила нам і старшу, і маленьку..."

На думку психолога, формат сімейних стосунків між мамою й татом дівчинка неодмінно "перенесе" у свою сім'ю. Якщо батько б'є матір, швидше за все, покірною жертвою свого чоловіка буде й вона. Надмірна любов до дітей із боку мами прорве фонтаном і стосовно дітей із боку мами-дочки.

Важко вимагати агресивного прояву материнської любові у вигляді однойменного інстинкту від дитини, котра виховується в колективі, не в сім'ї. Що могла дати Світлана своїм донькам? Те ж саме, що дала їй мама, - матеріальну базу. Прикметно, що внуками Світлани Миколаївни також опікуються няньки, гувернантки.

Учені впевнені, що штучне приглушення духовної частини материнського інстинкту й переведення його в суто соціальну функцію значною мірою відбулося в повоєнний час у Союзі. На роботу жінка виходила через два місяці після пологів, колискою становлення маленької особистості були ясла. Материнське молоко успішно заміняли суміші та каші, а вся моральна сила осередку суспільства кріпилася на взаємоповазі дітей і батьків, оскільки головним соціальним почуттям була любов до... Батьківщини.

"Жінка 50-х, 60-х, 70-х років - це передусім комбайнер, кранівник, будівельник, інженер і навіть космонавт. А вже потім вона мати, - розповідає психолог Євгенія Симакова. - Активна громадянська позиція й незаплямована мораль - ось рушійні сили радянського материнства, здатні виховати правильну, патріотично налаштовану особистість. Інші якості "для життя" давала школа.

Чи були внутрішні психологічні труднощі й конфлікти в жінок того часу, пов'язані, скажімо, з емоціями, стосунками статей? Так, були. Але про них мовчали. Гулящого чоловіка найчастіше успішно повертав у сім'ю товариський суд на роботі. А говорити про такі речі, як післяпологова депресія, було те ж саме що слухати "Голос Америки". Як не дивно, та й розлучень було менше, і залишених дітей".

На жаль, другий бік "нелюбові" до власної дитини - досить сумний, трагічний. Кримінальна статистика щодня поповнюється фактами відмови від власних дітей, позбавлення батьківських прав, дітовбивства. Зовсім недавно Україна обговорювала історію 27-річної жительки Кам'янка-Бузького району, матері двох дітей, яка під час пологів утопила в колодязі новонароджену дівчинку.

Складні соціально-економічні причини, деморалізація та аморальність в окремих випадках приглушили, а то й убили основний інстинкт матері. За статистикою, через низьку поінформованість про методи контрацепції понад 40% українських жінок репродуктивного віку бодай раз у житті робили аборт. У середньому за рік в Україні трапляється до п'яти убивств немовляти своїми матерями, приблизно від 20 до
30 малюків просто залишають на вокзалах, на лавках, у під'їздах. Це лише зареєстровані випадки, які не фіксують мимовільних абортів на пізніх термінах, а також тих випадків, коли немовлят просто підкидають родичам.

Нині жінки довели, що цілком здатні жити й народжувати без чоловіків, та й чоловіки непогано "живуть" із пральними, посудомийними машинами, мікрохвильовками та мультиварками. Втім, у всій цій життєвій палітрі відчувається гостра нестача найголовнішого - безумовної творчої любові батьків.