Не всі вдома. Про проблеми трудової міграції - Сімейне коло - dt.ua

Не всі вдома. Про проблеми трудової міграції

9 жовтня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 9 жовтня-16 жовтня

Та не тільки Україна, практично всі країни Східної Європи б'ють на сполох, констатуючи зростання кількості безпритульних дітей, чиї батьки виїхали на заробітки. Латвія трудову міграцію назвала "національною катастрофою". За 10 років з країни виїхав кожен десятий. За дослідженням, проведеним торік за підтримки Євросоюзу, в Молдові в кожної п'ятої дитини один з батьків — закордоном, а в кожної десятої — закордоном і мати, й батько.

 

 

Риба — де глибше, людина — де ліпше… Українці почали частіше їхати з країни. Від трьох до п'яти млн українців працюють за межами нашої держави — такі дані Міністерства соціальної політики. За неофіційною інформацією, їх 8–9 млн, і близько 4 млн українських дітей живуть у родинах, де один із батьків, а то й обоє трудяться за кордоном. Як наслідок, поповнюються й без того широкі в Україні лави безпритульних дітей.

Збільшується популяція євросиріт

Та не тільки Україна, практично всі країни Східної Європи б'ють на сполох, констатуючи зростання кількості безпритульних дітей, чиї батьки виїхали на заробітки. Латвія трудову міграцію назвала "національною катастрофою". За 10 років з країни виїхав кожен десятий. За дослідженням, проведеним торік за підтримки Євросоюзу, в Молдові в кожної п'ятої дитини один з батьків — закордоном, а в кожної десятої — закордоном і мати, й батько. 

Дітей, чиї батькиміграції поїхали на заробітки закордон, у країнах ЄС, називають "євросиротами". Це діти, в яких обоє батьків є трудовими мігрантами, або один з них залишився вдома з дитиною; діти, що перебувають під опікою далеких родичів; нарешті, діти, повністю  кинуті напризволяще (буває й так). Усіх їх, попри те, що де-юре вони мають батьків і де-факто можливість зв'язатися з ними, тут називають соціальними сиротами, бо вони почуваються як сироти. Сама ситуація, коли мати й батько далеко від дому, негативно впливає на дитячу психіку. Школярі, незалежно від віку й від того, виїхали обоє батьків чи один з них, можуть відставати в розвитку. А якщо батьки виїхали більш ніж на рік, у дітей виникають такі ж розлади розвитку, що й у соціальних сиріт. 

Польські експерти вирахували критичний термін відсутності одного з батьків — два роки. Після цього дитина у віці шести–восьми років відвикає від батька або матері, почуває себе сиротою. Вона частіше попадається на крадійстві та вживає наркотики й алкоголь, ніж її однолітки, яких виховують батьки.

Слово "євросирота" часто згадується у зв'язку з Польщею. Понад 2 млн поляків, які офіційно є громадянами своєї країни, працюють у західних країнах Європейського Союзу, членом якого Польща стала у травні 2004 року. 

Існує термін "євросирота" і в лексичному запасі польських офіційних установ. Міністерство освіти Польщі визначає його так: "євросирітство" — це ситуація, коли еміграція батьків/батька викликає руйнування основних функцій родини, таких як забезпечення безперервності процесу соціалізації, емоційної підтримки дитини й передачі культурних цінностей". 

З "євросирітством" Польща намагалася боротися ще до вступу в Євросоюз, проводячи відповідні масштабні заходи для утримання фахівців і організації робочих місць. Проте, і за 11 років по тому поляки їдуть у західні країни ЄС. 

Детальніше досліджувати питання "євросиріт" міністерство освіти доручило місцевим підрозділам у липні 2008 р., після того як ним зацікавилася комісія з питань освіти Сейму Польщі. Однак і тепер країна не може похвалитися ефективним вирішенням цієї проблеми.

"Ініціативи польського уряду, спрямовані на стимулювання співвітчизників до повернення, не приносять очікуваного результату", пише тижневик Polityka і звинувачує депутатів у популізмі, мовляв, вони тільки заламують руки й ламають списи в дискусіях щодо масової еміграції, яка стала такою великою поразкою для польської економіки, оскільки виїжджають молоді й кваліфіковані працівники, які є обов'язковою й необхідною умовою розвитку економіки. 

А також підтримки рівня народжуваності. Експерти бачать в еміграції причину погіршення демографічної ситуації у Польщі, адже їдуть люди дітородного віку. Зокрема, Кейт Конноллі опублікувала такі дані на сторінках британської газети The Guardian. Особливо неблагополучно в маленьких містечках, стверджує вона. Характерною є ситуація в Радомі (місто в центральній Польщі за 100 км на південь від Варшави), де стрімкими темпами скорочується чисельність населення. 2012-го кількість дітей віком до 17 років становила 17% від загальної чисельності населення, віком 18–65 років — 64%, старше 65 років — 19%. Очікується, що до 2035 р. кількість літніх людей тут перевищить 29%, а кількість дітей зменшиться в такій же пропорції.

Поляки — до Німеччини, українці — до Польщі

За дослідженнями GUS (Головного управління статистики Польщі), хоча потік еміграції останніми роками трохи зменшився, але кожен п'ятий поляк планує їхати на заробітки за кордон. А серед молоді від 18 до 24 років — кожен третій. 

Найбільше трудових мігрантів із Польщі їдуть до Великої Британії, Ірландії, скандинавських країн та Німеччини. Складається парадоксальна ситуація, зазначає видання Polityka: держава витрачає кошти на навчання фахівців, які отримані досвід і кваліфікацію використовують не у своїй країні, а закордоном, хоча в той же час кваліфікованих кадрів бракує для польського ринку. Насамперед, їдуть інженерно-технічні працівники, теслі, водопровідники, будівельники й лікарі — всі, хто має такий фах, в основному працюють за кордоном. Тим часом у самій Польщі спостерігається надлишок учителів і некваліфікованих фізичних працівників, "які не підвищували свою кваліфікацію від часів соціалізму". 

Насправді нинішня еміграція поляків вже менше пов'язана з відсутністю роботи, ніж це було 10 років тому, коли в Польщі безробіття перевищувало 20%. Більшість нинішніх емігрантів, особливо молодь, просто не задоволені сумою своїх трудових доходів, особливо в невеликих містах. Вони хочуть мати високий рівень зарплати, а тому їдуть на заробітки до багатших країн Євросоюзу, де можуть отримати мінімум у шість разів більше, ніж у себе вдома.

Навіть ті, хто їхав тимчасово, за певний час, звикнувши до високого рівня життя на Заході, не уявляють себе вже в польських, менш благополучних, реаліях. Усе-таки добробут Польщі не зростає так швидко, як хотілося б "чудесним чином" до рівня Німеччини або Великої Британії.

На початку економічних перетворень економіка Польщі розвивалася швидкими темпами, але потім зростання суттєво сповільнилося. За період 2008–2013 рр. польський ВВП зріс на 6,32%, тоді як економічне зростання в Німеччині становило 7,31%, у Швейцарії — 31,68, у Швеції — 21,33%. 

"Нині втрати на польському ринку праці поповнюють, насамперед, сотні тисяч українців, для яких наша країна, особливо нині, стала оазою миру й відносного процвітання. Саме завдяки українцям у Польщі нормально функціонують сільське господарство, багато наших переробних заводів. Українці очищають і ремонтують наші будинки, тоді як поляки роблять це саме в Німеччині або Великій Британії. До українців поляки толерантні. Однак держава не прийняла досі жодної конкретної програми, хоч у наших інтересах, щоб українці у нас були не тільки як сезонні працівники, а й залишалися на довше. У нас тепер є шанс на іммігрантів, достатньо близьких нам у культурних відносинах, ментально і мовою, які легко інтегруються в наше суспільство і не створюють проблем. Слід подумати про стратегію, яку їм запропонувати, а не обманюватися, що от-от поляки почнуть масово повертатися, а нові перестануть виїжджати, — пише Polityka. — Високий рівень безробіття і водночас труднощі в пошуках працівників відповідної кваліфікації — це парадокс польського ринку праці, і найліпшим рішенням у цій ситуації може бути працевлаштування працівників з України". 

У пошуках ліпшого життя 

"Тільки відкриті на іммігрантів держави, враховуючи демографічні тенденції, виграють битву за кваліфікованих фахівців, — зазначає інше видання, Gazeta Prawna. —Нині ми боїмося припливу мігрантів, особливо біженців з Африки. За кілька років, у пошуках працівників європейські країни, що старіють, вириватимуть їх одна в одної. Лікарі, доглядальниці, працівники IТ-сфери — за таких мігрантів уже тепер ведеться неоголошена війна між країнами ЄС. Але нині брак працівників не такий ще гострий. Тому європейські країни з побоюванням ставляться до нових хвиль мігрантів, вірніше, біженців з України та Північної Африки".

Є ще один аспект. Трудові мігранти зазвичай надсилають гроші додому. Їхні грошові перекази становлять значну частину національного доходу України — приблизно 15%. Тому, як бачимо, мігранти інвестують не тільки в майбутнє своїх дітей, а й у майбутнє країни.

— Міграційні процеси закономірні, вони відбувалися завжди й в усьому світі. Виходячи з права людини обирати місце проживання, права на роботу й ліпше життя, ці процеси неминучі й для України, — коментує Тетяна Драгунова з Інституту демографії й соціальних досліджень НАНУ. — Питання в тому, як заповнити прогалину, що утворилася. Європейські країни до вирішення проблеми підходять прагматично: мігранти сприяють зростанню чисельності населення, омолоджують його структуру, оскільки мігрує в основному молодь. До того ж мігранти посідають робочі місця, непривабливі для місцевого працівника. Велика Британія і Франція дають дозвіл на працевлаштування мігрантів зі своїх колишніх колоній. У Німеччині трудові мігранти з Югославії й Туреччини забезпечили економічне диво. Що стосується США, то практично вся економіка цієї країни створена руками трудових мігрантів. В Україні також були програми інтеграції мігрантів у наше суспільство. Одну з перших ухвалив Кабінет Міністрів після помаранчевої революції (2005 р.), коли зросла імміграція в Україну.

Значна частина мігрантів, зазначає Тетяна Драгунова, осідає в Україні після невдалих спроб дістатися транзитом через Україну до Євросоюзу. Причому ще недавно 80% нелегалів потрапляли в Україну через кордон з Росією. Їдуть до нас з Молдови, Індії, Пакистану, Грузії, Китаю, Бангладеш, навіть з Палестини. Здебільшого це чоловіки до 40 років, які в країні працюють у сфері торгівлі й посередницьких послуг. Причому переважна більшість з них офіційно не реєструється. У нас немає єдиного органа, який би займався міграційною політикою. Тому достовірно сказати, скільки в Україні іноземців, не може жодна служба. Такі дані  дуже різняться, а часом мають просто суперечливі суперечливий характер. 

Національна держава як контейнер більше не працює 

Якщо раніше міграція була переважно трудовою, "економічною", то нині вона має безліч причин. Сьогодні Україна ввійшла в шістку країн з найбільшою кількістю біженців до держав ЄС. Такі дані Європейського бюро з питань надання притулку (EASO). Основними країнами, в яких тепер українці просять притулку, є Італія, Німеччина, Франція та Іспанія. Від початку конфлікту на Донбасі найбільше біженців було з Донецької та Луганської областей, але після ухвалення закону про мобілізацію і збільшення призовного віку притулку в Європі почали просити мешканці всіх областей.

Оскільки в Україні найближчими роками менше трудових мігрантів не стане, а українці й далі виїжджатимуть у пошуках роботи, гідного заробітку чи безпечного життя, питання підтримки залишених у країні дітей мігрантів як ніколи актуальне. У липні ц.р. український уряд вніс до Верховної Ради законопроект про зовнішню трудову міграцію. "Вперше на державному рівні ми порушимо питання захисту соціальних і трудових прав мігрантів і їхніх родин", — пообіцяв у зв'язку із цим глава Міністерства соціальної політики Павло Розенко.

Насправді це не перший в Україні законодавчий акт, спрямований на поліпшення становища дітей з родин мігрантів. Зокрема, 2010-го ухвалювали законопроект "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України (щодо подолання соціального сирітства в родинах громадян України, що працюють за кордоном)" із метою доповнити Цивільний кодекс України та Сімейний кодекс України положеннями, якими вводиться інститут тимчасової опіки й турботи, і на час відсутності батьків хтось із родичів офіційно оформлювався опікуном. У 2012 р. Мінсоцполітики разом із дитячим фондом ООН ЮНІСЕФ і офісом Уповноваженого з прав дитини розробили "Національну стратегію профілактики соціального сирітства" (план заходів до 2020 р.) І хоча окремо проблема дітей трудових мігрантів у стратегії не розглядається, в ній запропоновано, зокрема, ввести курси підвищення кваліфікації по роботі з такими дітьми, проводити обов'язкове навчання шкільних психологів, які б опікувалися дітьми трудових мігрантів. Однак самі психологи заявляють, що в школі діти заробітчан не можуть розраховувати на особливу допомогу й підтримку, оскільки один психолог неспроможний все контролювати. 

До речі, у Польщі чиновники змінили критерії, за якими дитину вважали "євросиротою". "У світлі нових критеріїв багато дітей вже не є "євросиротами"... навіть якщо обоє батьків працюють за кордоном, — пише та ж Polityka. —Дитина має гарантованого законодавством офіційного опікуна, з яким за потреби можуть вийти на контакт органи освіти, і який стежить, щоб дитина не пропускала заняття в школі, була добре одягнена і нормально харчувалася". І хоч розлука з батьками для дитини залишається сильним стресом, вона не стає причиною психічної травми. Бо в суспільства немає відторгнення, і дитина не почуває сорому й несправедливості за "невідповідність" (не така як усі), що призводить до соціальної й психологічної дезадаптації. Найголовніше (і за цим має стежити держава), щоб поруч із дитиною був дорослий — джерело відчуття безпеки, розуміння, любові, визнання. Оскільки задоволення саме цих почуттів у ранньому віці є запорукою правильного подальшого фізичного й розумового розвитку. 

—Це тільки проекти.Офіційно статусу "дитина трудових мігрантів" або "соціальна сирота" в Україні поки що немає, — зазначає адвокат Марина Легенька, директор департаменту правової й соціальної допомоги Центру Ла Страда-Україна. —— На жаль, для України це надзвичайно актуальна проблема. Ще актуальнішою вона стала у зв'язку з конфліктом на Сході — у Донецькій і Луганської областях, — адже саме звідти збільшилася кількість емігрантів як у Росію, так і країни Європейського Союзу. А діти таких громадян залишаються в Україні. І, на жаль, за нашим законодавством вони не мають законного представника, тобто обмежені у правовому захисті. Як наслідок, без повноважного представника така дитина не має державних прав і гарантій, наданих іншим дітям. Тому Кабінет міністрів розробив законопроект "Про зовнішню трудову міграцію" з метою організувати гарантії трудових мігрантів, зокрема й членів їхніх родин. У цьому законопроекті вже набагато детальніше прописано захист прав емігрантів і зокрема дітей трудових мігрантів. Законопроект тільки-но подано у Верховну Раду. Поки він ще не проходив читань, і, що з ним буде далі, важко сказати. Але теоретично цей законопроект цілком імовірно можуть прийняти, оскільки він спрямований на інтеграцію й лібералізацію візового режиму. Поки що експертних висновків по ньому немає.

—Міграційні рухи — це глобальний феномен, — така думка дослідниці міграції в Європі Гельми Лутц. — Вони не зупиняються навіть тоді, коли кордони стають непроникними, а міграційна політика має обмежувальний характер. Нашим спільнотам треба зрозуміти, що ми живемо в глобалізованому світі, де існує потік не тільки грошей чи товарів, а й людей. Ми пов'язані одне з одним через національні кордони й поза ними. Національна держава як контейнер більше не працює, і в довгостроковій перспективі транснаціональні й мобільні сім'ї тільки множитимуться. Закривати на це очі — не допоможе. Наші суспільства мають якнайшвидше підготувати й підтримувати такий новий тип сім'ї.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво