Найважливіший третій зайвий, або Чи може самотня мати виховати справжнього чоловіка? - Сімейне коло - dt.ua

Найважливіший "третій зайвий", або Чи може самотня мати виховати справжнього чоловіка?

24 травня, 2013, 19:25 Роздрукувати Випуск №18, 24 травня-31 травня

Щоб допомогти хлопчикові соціалізуватися й вирости справжнім чоловіком, який гідно йтиме по життю, поряд має бути батько. Його відсутність часто заповнюється з допомогою позасімейних чоловічих зв'язків і стосунків хлопчика з іншими значимими особами-чоловіками.

"Сім'я ця вмирала повільно…

Зустрічі під місяцем, весілля, народження сина...

Перш ніж настав остаточний крах, подружжя спровокувало появу "чотирьох вершників Апокаліпсиса". Так учений Джон Готтман назвав чотири етапи, що призводять до "смерті" сім'ї. 

Перший "вершник" — Критика. Нарікання стосуються конкретної поведінки, коли просто стверджується якийсь факт. Критика ж спрямована проти людини і означає, що критикований має невиправний недолік. Дуже часто в такий спосіб виражають роздратування й гамований у собі гнів. Так сталося й у їхній сім'ї. Критикуючи одне одного, обоє з подружжя перелічували нескінченні й не пов'язані між собою докори: "Ти завжди затримуєшся зі своїми колегами після роботи!"; "Яка ж ти господиня, коли в тебе розгардіяш у хаті?"; "Друзі твої ненормальні!"; "Ну ти й одягаєшся — дивитися гидко!"; "Ти поводишся при дитині так, ніби вона порожнє місце..."; "Що ти за мати, якщо не можеш заспокоїти дитину, яка плаче?.."

Другий "вершник" — Презирство. Коли чоловік зневажає свою дружину (і навпаки), то він прагне по-справжньому образити, принизити або завдати болю. Відчуваючи взаємне презирство, сповнене зневажливих почуттів подружжя закидає одне одного образами: "дурепа й безголова", "ідіот і недоумок", "іди нафарбуй своє рило", "одягся як бомж"... Колись ніжні й уважні одне до одного чоловік і дружина остаточно розчаровуються у своїх стосунках, стають нетерпимими й дражливими, на зміну щирим бесідам приходять запеклі принизливі сварки.

І тоді з'являється третій "вершник" — Стіна. Якщо є агресор, неодмінно з'являється жертва. Тікаючи від страху й приниження, вона прагне зайняти оборонну позицію, спорудити глуху перешкоду, якої узурпаторові вже не здолати. Так сталося і в цій сім'ї. Здавалося б, нещодавно вона була родючою землею, яка цвіла й виплекала плід — синочка. Однак третій "вершник" зробив свою справу, і материк на ймення "Сім'я" поділився на два окремі острови. Це вже були чужі люди.

Потім, коли подружжя не може або вже не хоче примиритися, постійно критикує одне одного, зневажає, остаточно йде в оборону і займає позицію жертви, з'являється останній, четвертий "вершник" — Мовчання. Розмовляти і спілкуватися неможливо: чоловік і дружина не слухають і не чують одне одного, відчуження поглиблюється.

Подружжя загрузло на перехресті двох доріг, опинившись перед вибором: або боротися за свою сім'ю, в якій несподівано утворилося провалля, або змиритися з тим, що зусилля марні, і спробувати все почати спочатку, але в іншому місці і з іншою людиною? 

Чоловік у пориві гніву повідомив дружині, що вже після весілля в її обожнюваному лику з'явилися нові, досі незнайомі риси. Згодом лик цей став обличчям. А потім, за словами чоловіка, лик виявився "личиною, що приховувала рило". Він пішов із сім'ї і через певний час подав на розлучення.

Скривджена, ображена, дружина доклала всіх зусиль, аби екс-чоловік більше не зустрівся із сином. Та батько й не намагався".

Із щоденника сімейного психолога

Такі історії сьогодні непоодинокі. Багато шлюбів розпадаються, так і не відбувшись. Є ще один поширений варіант розвитку подій, що призводять до жіночої самотності: жінка вибирає чоловіка тільки для зачаття, а потім "народжує для себе" — на благо кар'єри, незалежності та інших феміністичних ідей. Однак дуже важливо сфокусувати увагу на проблемі самотнього материнства та безбатченків, особливо якщо дитина — хлопчик.

Чи може самотня мати самостійно виховати сина як справжню особистість, справжнього чоловіка? Радше "так", ніж "ні", однак така висока планка для самотньої матері складна й практично недосяжна.

Пригадується біблійна цитата: "Ідіть і хрестіть в ім'я Отця, Сина і Святого Духа". Отже, "в ім'я Отця". Кожна людина відчуває очевидну потребу в емоційній і виховній присутності батька. 

Відсутність батька в житті хлопчика ставить його матір у дуже складне становище: вона повинна виконувати подвійну роль, тобто стати для сина і матір'ю, і батьком. У цьому випадку турбота має бути ніжною, яка оберігає (материнською) і водночас сповненою рішучості й емоційної свободи, певної чоловічої "первісності" (батьківською). Мати навчає дитину чуттєвості, батько — сили, стійкості та сміливості в складних ситуаціях. Наприклад, хлопчик заліз на дерево. Побачивши це, мати вимагатиме, щоб син негайно зліз. Батько ж, навпаки, підкаже, за яку гілку вхопитися, щоб залізти ще вище. 

Коли батько кидає сім'ю, емоційний стан сина, так само як і роль матері, стає набагато складнішим. Травматизація хлопчика визначається не тільки відсутністю образу батька, а й усвідомленням власної нікчемності, самотності й зради з його боку.

Щоб допомогти хлопчикові соціалізуватися й вирости справжнім чоловіком, який гідно йтиме по життю, поряд має бути батько. Його відсутність часто заповнюється з допомогою позасімейних чоловічих зв'язків і стосунків хлопчика з іншими значимими особами-чоловіками — вихователем, тренером, хрещеним батьком, дідусем. У таких контактах підліток може знайти й прийняти певний взірець для власної чоловічої ідентифікації. У ситуаціях, коли біологічний батько з певних причин відсутній, його місце може й повинен зайняти інший чоловік, який транслюватиме для хлопчика тверду батьківську позицію. Адже не завжди батько — це той, хто народив. Справжній батько — чоловік, який виховав.

Завдання матері — знаходити таких значимих чоловіків і стежити, щоб спілкування з ними справді слугувало емоційному розвиткові підростаючого сина. 

Мати повинна якомога раніше чесно й відверто пояснити синові відсутність батька, сміливо визнаючи помилки як колишнього чоловіка, так і свої власні. За розбитий шлюб несе відповідальність не тільки батько (чоловік), а й мати (дружина). Однак при цьому слід утримуватися від негативної оцінки й критики, навіть якщо жінка сильно травмована. Хай яким був батько — залежним, безвільним, нетовариським тощо, дітям треба вказувати тільки на позитивні риси. Мати, яка хоче благополуччя для свого сина, ніколи в його присутності не принижуватиме й не звинувачуватиме батька, аби не "отруювати" чоловічої самосвідомості хлопчика.

Якщо функції батька виконує інший значимий чоловік, він повинен демонструвати такі риси, як авторитетність, захист, взірець, духовність і присутність.

Говорячи про авторитетність, слід зазначити, що, у принципі, жоден чоловік не має вроджених рис хорошого батька. Для цього треба стати терплячим, уважним і люблячим. Авторитетність полягає в тому, щоб значимий дорослий, який транслює батьківську позицію, допомагав "молодшому чоловікові" зростати, виховуючи в ньому почуття реальності. Що об'єктивніше дитина сприйматиме навколишній світ, то ймовірніше, що в майбутньому вона отримає те, що хоче, досягне успіхів. Хлопчика слід навчити правильно досягати мети, щоб згодом уникнути неприємностей і травм. Це і є знаменитий фрейдівський "принцип реальності", коли треба навчитися чекати і вміло поводитися зі своїм оточенням, щоб зменшити небезпеку поразки, і мужньо зносити напруження, коли настане час діяти. 

Багато хто помилково вважає, що "мужність" має бути з відтінком брутальності й певної "шорсткості" порівняно з "ніжністю" й "захистом", які буцімто є несумісними чоловічими компетенціями. У дійсності ж справжній батько зі своєю стійкістю, алертністю та чоловічою надійною "шорсткістю" по-справжньому ніжний, він постійно дає зрозуміти: "Хоч би що сталося — я поруч, я захищу, я з тобою!". Завдяки цьому між батьком (значимим чоловіком) і хлопчиком виникають стосунки, що ґрунтуються на взаємній довірі, захищеності та душевному спокої обох.

Розглядаючи батька як взірець, слід зазначити, що ефективний батько — це певна матриця, яку дитина так чи інакше "надягне" на себе. Для хлопчика батько — джерело мудрості, хранитель традицій і цінностей, він завжди знає, "навіщо" й "як" іти по життю. Саме ці риси повинен культивувати не тільки кожен батько, а й чоловік, який замінив його.

Духовність — одна з найважливіших рис ефективного батьківства. Досить містке поняття, в якому закладені моральні цінності й традиції, віра в надійну руку Творця, унікальний досвід внутрішніх переживань людини. Духовне батьківство — свого роду мистецтво скульптурного огранювання особистості дитини, сповнене інсайтів і стимулів, символів і знаків, талантів і творчості. Щоб стати батьком, чоловік повинен відродити в собі свою креативність, здатність творити. Справжній чоловік — це творець!

Батько завжди присутній у житті своїх дітей. Присутність — його основна функція. Помилково думати, що відсутність біологічного батька в житті дитини не заповнить жоден чоловік. Батько (значимий чоловік) дуже важливий і потрібний, діти відчувають його присутність як істинну й незаперечну необхідність. Якщо батька немає або він емоційно відчужений, діти переживають це як зраду, що спопеляє психіку дитини. Чому? Коли говоримо про хлопчика чи дівчинку дошкільного або шкільного віку, то таке "спопеління психіки" виявляється у внутрішньому психологічному вбивстві самого себе. Логіка мислення дитини в цей період проста й однозначна: "Мама погана? Ні! Тато поганий? Ні! Хто ж поганий? Я!". В остаточному підсумку від якості взаємин із батьком у дитинстві залежить, яким чоловіком і батьком буде хлопчик, коли виросте.

Та чи може мати виховати сина достойним чоловіком? У самотньому материнстві це зробити не вдасться. Хлопчики, що росли й соціалізувалися за відсутності батька або значимого чоловіка, який виконує батьківські завдання, часто виростають жінкоподібними. Таким "жіночним" чоловікам складно створювати сім'ю і мати стійкі соціальні контакти в чоловічому світі. Вони дуже прив'язані до своїх матерів і, як правило, живуть із ними разом, попри те що "дитині" вже 40 років. Відсутність батька негативно позначається на засвоєнні хлопчиками нормальної чоловічої моделі поведінки: вони виявляють більше жіночі, ніж чоловічі, способи мислення, є менш мужніми й менш незалежними. 

Є ще одна небезпечна крайність, коли говоримо про безбатченків, — ідеться про  статеворольовий розвиток хлопчиків. Хлопчиків, розлучених зі своїми татусями ще в дошкільному віці, звуть дівчиськами частіше, ніж хлопчиків, які живуть у повних сім'ях. Сьогодні очевидно, що статеворольові проблеми підлітків із серйозними відхиленнями в сексуальній ідентичності пов'язані або з фізичною відсутністю батька, або з його психологічним відчуженням від дитини з перших років життя. 

Так улаштований світ, що ми — істоти соціальні, отже, формулою щасливого дитинства є рівняння "Мама+Тато=Діти". Відтак — немає в самотності щастя. Всі великі справи й проекти реалізовувалися спільно, разом. Співпраця матері і батька дає змогу виховати достойних дітей.

З-під пера великого Ернеста Хемінґвея вийшла чудова підказка всьому людству про те, що тільки разом, у співдружності, можна виконати будь-яке, навіть непосильне завдання: 

"Немає людини, що була б як Острів, сама по собі. Кожна людина — грудка Землі, часточка Суходолу; і якщо Море змиє хоч би скалку Материка, поменшає Європа, і те саме буде, якщо змиє Мис або оселю Друга твого, а чи твою власну; від смерті кожної Людини малію і я, бо я єдиний з усім людством; тому ніколи не питай, по кому подзвін: він — по Тобі".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №10, 16 березня-22 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво