Насильство над собою як спосіб життя - Сімейне коло - dt.ua

Насильство над собою як спосіб життя

5 квітня, 16:50 Роздрукувати Випуск №13, 6 квітня-12 квітня

Саморозвиток — це прекрасно.

Важливо й потрібно розвивати в собі корисні навички, позбуватися непотрібних настанов. Однак дедалі частіше саморозвиток прирівнюється до самодисципліни. А по суті — є способом руйнівного насильства над собою. Чому я так категорична в цій фразі? Я вірю в те, що будь-які зміни мають починатися з можливості самоприйняття. Для того щоб зробити крок уперед, треба відштовхнутися. Важливо мати цю точку, від якої ми будемо відштовхуватися. Я за саморозвиток без насильства!

Шляхи розвитку, досягнення мети можна розділити на дві категорії — через контакт із собою і через дисципліну. Перший шлях — безпечний, ефективний, але довший. Тому його мало хто вибирає. Шлях самодисципліни — це шлях модного нині коучингу. Особисто я — категоричний противник такого способу розвитку, оскільки найчастіше коучинг посилює негативний сценарій життя і погані настанови. Ті, хто пережив програму агресивного коучингу, у підсумку однаково стають клієнтами психотерапевта. То навіщо витрачати час? Я пропоную вам альтернативні способи розвитку.

Як ми силуємо себе? 

"Змусити себе"

Так формулюється найпоширеніший вид насильства. Змусити себе вивчити англійську, змусити себе піти в спортзал, читати по одній книжці на тиждень, сходити до психолога, піти на тренінг. Я точно знаю: "змусити себе" — це ніколи не працює. Скоріш за все, невдовзі ви будете прокрастинувати, тобто відкладати на потім. У спробі подолати прокрастинацію ви напевне будете звертатися до фахівців з коучингу, читати статті про прокрастинацію, складати чіткі плани, вигадувати систему заохочень і, знову ж таки, — змушувати себе все це виконувати.

І спочатку це працюватиме. У вас навіть буде енергія для того, щоб робити те, що повинні. Однак тільки на початку. Зазвичай за кілька тижнів у переважної більшості таких борців із собою з'являється новий спосіб — саботаж. Приміром, хвороби. Втеча у хворобу — це найулюбленіший спосіб трудоголіків не виконувати поставлених завдань. 

Ще можна втрачати інтерес, переключатися на нові цілі, знецінювати наявні. Так ми противимося примусу.

"Підкупити себе"

Ще один спосіб — це фанатичний пошук способів "підкупити себе". Такі собі міні-договори з собою про те, чому вам це треба. Більшість популярних тренінгів говорять про те, що коли ви не можете змусити себе щось робити — знайдіть у цій справі те, що може приносити вам задоволення. І в принципі — спосіб непоганий. Та от лихо —часто це досить важко. Бо якби ця вигода була настільки очевидною — опір не був би таким сильним. 

Для мене такі домовленості з собою мають сенс тільки в тому разі, коли отримане задоволення справді окупить затрачені зусилля. Бо інакше може вийти так, що навіть те, що могло би приносити задоволення, викликатиме відразу. І найсумніше, що відраза ця поширюватиметься не тільки на це, а й на будь-що інше. Такий вид насильства, як спосіб обдурити себе і переконати, що неприємне — це приємне, спричиняє дуже жорстоку розплату. 

Штучна мотивація

Саме цей спосіб нині ввійшов у моду. Штучна мотивація — це тренінги й коучинг, заточені на те, щоб активувати резерви енергії й пускати їх на самодисципліну. У розумінні більшості з нас, насамперед підсвідомо, дисципліна — це заохочення і покарання. Це шлях систематичного виконання тих самих дій, незалежно від будь-чого. 

Читаючи більшість книжок успішних людей, ви знайдете в них цю схему досягнення успіху. Найстрашніше, що це працює. Але якою ціною... Для мене самодисципліна — найагресивніший спосіб насильства над собою. У більшості випадків люди, які досягли успіху в такий спосіб, — це люди з покаліченою психікою. Люди, яким довелося придушити в собі інстинкт самозбереження, відмовитися від цінностей, відмовитися від уваги до себе в здоровому розумінні. Це люди, для яких діяльність стала важливішою за існування. 

Вони чимось схожі на заведені іграшки: допоки механізм заведений, вони ефективні й успішні. Але варто їм зупинитися перепочити — починаються онкологічні захворювання, розпадаються сім'ї, руйнується бізнес. Люди, які досягли успіху саме так, нерідко накладають на себе руки або потрапляють до лікарні з важкими депресіями. 

Ні, я не намагаюся вас налякати. На жаль, це реальність, з якою я маю справу як психолог. Якщо я бачу перед собою успішну людину, яка готова кидати себе в м'ясорубку навіть у кабінеті, я починаю серйозно побоюватися за її фізичне здоров'я в тому числі. І часто, на жаль, побоююся зовсім не даремно.

Небезпека жорсткої самодисципліни полягає в тому, що, програмуючи себе на регулярні дії, попри все, ви втрачаєте чутливість до себе. Ви вчитеся не відчувати болю, навіть тоді, коли він сильний. Ви вчитеся долати втому, тим самим забираючи резервні запаси енергії з організму. Ви вчитеся жертвувати близькими людьми, щоб приділити увагу вашій діяльності. Ви здобуваєте успіх, але втрачаєте себе і своє життя. Ви не перебуваєте саме в цьому дійсному моменті. Іншими словами — ви не живете.

Зміни через прийняття

Теорія змін прийшла до нас із гештальт-підходу і міцно вкоренилася в усіх орієнтованих на глибину методах психотерапії. Фредерік Перлз, батько гештальт-терапії, свого часу вважав підходи психоаналітиків дещо агресивними і в своїй роботі орієнтувався не на те, щоб змінювати поведінку або спосіб мислення клієнта, а на те, щоб повернути людині право бути собою. Трохи згодом інший психотерапевт, Арнольд Бейссер, вивів з його підходів ту саму парадоксальну теорію змін. Ось її суть.

Справжні зміни відбуваються не тоді, коли людина намагається змінити себе, а тоді, коли вона по-справжньому стає сама собою. 

Якщо вдуматися, ми рідко живемо в дійсному моменті. Ми найчастіше в минулому — спогадах або "пережовуванні" минулих подій. Або в майбутньому — у мріях і фантазіях. Причому фантазії не завжди бувають приємними. Але весь парадокс у тому, що життя — це не вчора і не завтра. Життя — це те, що відбувається просто зараз. 

Тому як першу пораду щодо поліпшення якості свого життя я скажу: виділіть час і сили на те, щоб по-справжньому, глибоко пізнати себе. Не тільки на рівні їжі і музики, яка вам подобається. Насамперед — на рівні особистих кордонів. Словом, навчіться розуміти, яке ставлення до себе і які стосунки зі світом вам приємні, а які — ні.

Якщо прийняти як даність, що зміни настають через прийняття, тоді досить просто прийняти себе. Хоча ні, насправді це не так просто. Прийняття себе — це складно. Це боляче. Давайте умовно розділимо цей процес на кілька стадій. 

Перша стадія прийняття себе — це дослідження себе, зі своїми слабкостями й уразливістю, своїм минулим досвідом, своїми відчуттями з приводу цього досвіду. Це найскладніша частина. Знову ж таки, спираючись на безліч порад, важливо бачити в собі гарні сторони і культивувати їх визнання. Це правда. Але, як показує практика, будь-який наш негативний життєвий досвід необхідний нам на тому етапі, коли він є. 

Якщо в якийсь момент часу ви вчинили не так, як хотіли б сьогодні, це означає, що на той момент у вас не було іншого внутрішнього вибору. Ваш досвід має цінність і значення. Навіть якщо сьогодні вам дуже соромно, навіть якщо вам здається, що ви ніколи не зможете себе пробачити. Навіть якщо вам здається, що ви ніколи не зможете пробачити іншу людину. Ви можете не пробачати, ви можете відчувати сором. Найголовніше — не заперечуйте і не відмовляйтеся від вашого минулого. Навчіться з ним жити, жити, усвідомлюючи його повністю. 

На своєму особистому досвіді я проходила подібний шлях, коли ділилася з психотерапевтом історіями, за які я відчувала сором. Це було дуже непросто — побачити в собі якості, яких я не хотіла би мати взагалі. Це було нестерпно — згадувати історії, в яких мені було боляче або страшно. Однак знаючи і визнаючи цей досвід, знаходячи в ньому особистий сенс і особистий урок, я тепер можу жити із цим спокійно. Мій досвід більше не впливає на мене, а я використовую його тоді, коли він мені потрібен. І це дає мені величезну силу, силу не боятися свого минулого і не противитися своєму сьогоденню. Наш минулий досвід є відправною точкою для того, щоб жити сьогодні. 

Як це працює? Якщо ви не готові зазнавати відчуттів із приводу подій, що вас травмують, — вони продовжують впливати на вас підсвідомо. Вони вилізають у найбільш невідповідний момент як автоматичні реакції. Коли цей досвід не просто проговорено, а прожито, в ідеалі поруч із психотерапевтом, — травма стає найціннішим досвідом. Який ви повністю усвідомлюєте, від моменту свого реагування до способів, як ви впоралися тоді, і як можете впоратися сьогодні. 

Саме дослідження себе, минулого і сьогодення — це перший і найголовніший крок, без якого неможливо змінити ваше сьогоднішнє життя і ваше майбутнє.

Друга стадія — усвідомлення того, що минуле — в минулому. Я знаю, ви це розумієте. На рівні раціональному всі ми знаємо, що вчорашній день закінчився успіхом — ми вижили. Але на більш глибокому рівні найчастіше ми хочемо змінити наше минуле. 

Для того щоб хоч якось здійснити це — ми поринаємо у фантазії про те, що треба було відповісти, як треба було вчинити. Якщо події відбулися нещодавно — ми робимо це у вигляді внутрішнього діалогу. Якщо події відбулися давно — цей процес відбувається підсвідомо, часто у вигляді снів або програвання сценаріїв тих самих конфліктів у нинішніх відносинах. Це не працює. І ніколи не працюватиме. 

Тому найважливіший етап прийняття себе — повноцінний процес ремствування з приводу того, що у вас уже ніколи не буде щасливого дитинства. У вас ніколи не буде ідеальних батьків. Ви нічого не можете зробити з болем, якого вам заподіяли люди з минулого. Це звучить жорстоко. Однак саме цей шлях треба буде пройти, щоб змінити ваше нинішнє життя. 

Для того щоб можна було змінити своє життя сьогодні і завтра, вам треба відмовитися від постійних змін цього життя в минулому. Відмовитися від фантазій про інші сценарії реальності. Це не означає відмовитися від своїх спогадів. Навпаки, буде дуже корисно ці спогади прожити, прожити емоційно, іноді навіть через тіло. Іноді це приємно, іноді — не дуже. 

За будь-яким болем стоїть незадоволена потреба у стосунках з іншими людьми. Це може бути потреба в безпеці, у тому, щоб розділити свій досвід з важливою людиною, потреба в захисті від батьківської постаті. Коли людина повноцінно проживає сум за тим, що минулого не змінити, їй моментально легшає. 

На останньому етапі важливо перетворити усвідомлення на навичку. Коли ви добре розумієте, які потреби у вас не задоволені, ви можете шукати способи їх задоволення. 

Саме тут можуть бути корисні статті, тренінги, інші способи саморозвитку. Проживання свого минулого досвіду і формування чіткого кордону між минулим і сьогоденням дозволяє стати настільки стійким, що всі нові навички, які ви отримуєте, працюють на зміцнення вашого майбутнього. Якщо ж проживання не було пройдене — кожна нова навичка працює на зміцнення минулого негативного сценарію. 

Не можна будувати будинок не зміцнивши при цьому фундаменту.

На етапі отримання навичок я завжди працюю на те, щоб людина усвідомлювала свої глибокі потреби. Це не про каву ранком і не про косметолога. Це про такі потреби, як емоційна турбота, опора на себе, відчуття безпеки в стосунках із людьми і на самоті. Це про можливість будувати здорові стосунки, в яких є здорові межі. 

Насильство над собою як спосіб життя — це те, як ми боїмося стикатися з собою насправді. Як ми програємо неприйняття нас людьми з минулого у справжньому житті. Тільки прийняття себе, повноцінного і глибокого, веде до того, що ваше життя змінюється. 

Неможливо змінити те місце, де вас немає.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Dar Asten Dar Asten 6 квітня, 13:37 Дуже важлива тема, автор(ка) піднімає тему внутрішнього життя, самосвідомості, саморозвитку. Таких дороговказів часто не вистачає молодим людям, особливо в нинішньому надзвичайно наповненому різношестою інформацією житті. Хоча з деякими її тезами можна посперечатися. "Я точно знаю: "змусити себе" — це ніколи не працює." - безапеляційно заявляє вона. Але ж це не так, часто це дуже добре працює. Ось приклад. "Я продолжаю работать, то есть набрасывать на бумагу хаос, из которого должно произойти создание «Мертвых Душ». Труд и терпение, и даже приневоливание себя награждают меня много. Такие открываются тайны, которых не слышала дотоле душа, и многое в мире становится после этого труда ясно.", - писав М.В.Гоголь В.А.Жуковському. До того ж, не обов'язково постійно займатися "приневоленням", досить періодично просто контролювати себе, ситуацію, свої можливості. Моніторити. І тоді часто саме життя підкаже правильне рішення. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво