На уламках дитячих майданчиків

День захисту дітей, який відзначають 1 червня, засновано через кілька років після Другої світової війни, і смисл його був однозначним - не допустити нової війни, вберегти дітей. Минуло багато років, над головою в нас, слава Богу, мирне небо. Який же смисл ми вкладаємо сьогодні в це свято?

Переконана: сьогодні дітей потрібно захищати насамперед від байдужості дорослих. Можна багато розмірковувати з приводу Конвенції про права дитини, розмірковувати абстрактно, широко, "по-державному". А можна зосередитися на конкретних "дріб'язках", з яких, в остаточному підсумку, й складається дитяча безпека. Навіщо далеко ходити? Розповім про захист дітей на нашій, колись дуже тихій і зеленій, вулиці Шевченківського району Києва.

В одному з будинків старого фонду на першому поверсі функціонує дитячий садок, заснований ще 1958 р., мабуть, тоді ж, коли й було побудовано дім. Гарний, затишний, домашній садок. У сусідньому будинку, теж на першому поверсі, - ясельні групи садка. Оскільки він розміщується в житлових будинках, своєї території не має, а майданчик, на якому можуть гуляти дитсадівці, - через дорогу.

Іржава гірка, перекошена гойдалка, дерев'яний грибок над пісочницею та металевий "півник". Типова радянська споруда, яку регулярно підфарбовують у яскраві кольори, щоб приховати її убозтво. Майданчик обгороджений рештками древнього дерев'яного штахетника заввишки по коліна. А за кілька метрів - крутий схил, практично обрив. Унизу гуде Подільський спуск. Майданчик від обриву відокремлює лише смуга чагарнику. Це видається неймовірним, але більше - ніякої огорожі, ніякого паркану. Коли дитина підбігає до самого краю, серце обмирає. Здається, тільки дивом і волею пильних виховательок не сталося трагедії.

Тут також гуляють діти з найближчих будинків, оскільки майданчиків у районі дуже мало. Вечорами збирається місцевий "бомонд", щоб випити пивця або чогось міцнішого. Попри наївні паперові оголошення адміністрації дитсадка з проханням "Не смітити", на майданчику залишаються гори пляшок, недопалків та іншого сміття.

Встановити паркан заввишки 1 м 60 см, який би відповідав санітарним нормам, - питання, ціна якого кілька тисяч гривень. Були парламентські вибори. Напередодні представники партій посилено фарбували дитячі майданчики, виділяли кошти, щоб "задобрити" електорат, але навіть "під цю справу" ентузіастів поставити паркан не знайшлося.

Пізно восени, взимку й ранньої весни, коли дощі або снігопади, на дитячому майданчику багна по коліно, і вихованці дитсадка гуляють районом, зворушливо тримаючись за різнобарвну мотузочку з поручнями-петельками для дитячих ручок. Парку в мікрорайоні немає. Малята просто йдуть по тротуару, через проїжджу частину, інші двори. У тих дворах - такі самі залишки та уламки гірок і гойдалок, на яких виросло вже не одне покоління. А поруч - кілька гектарів занедбаного урочища "Кирилівський Гай", у якому живуть бомжі та зграї собак. Прохід до нього закрито гаражами. Хоча, здавалося б, ось воно, місце для прогулянок, - і свіже лісове повітря, і тиша, і простір, які так необхідні дітям. Чому ж не можна розчистити хоча б малу ділянку, облаштувати сквер і дитячий майданчик? Чи це комусь не вигідно?

До того ж віднедавна мотоциклісти стали влаштовувати перегони на нашій вуличці. Інколи здається, що їхні мотоцикли не тільки без глушників, а й без гальм. Гасають і вдень, і вночі. Будинок із дитсадком стоять уздовж дороги, вікнами на проїжджу частину. Щоразу під час "сонної години" малята не просто прокидаються, а кричать із переляку, почувши ревіння залізного камікадзе на вулиці. Чи встигне мотоцикліст вчасно загальмувати, коли діти переходитимуть дорогу? Адже поблизу немає ні знака "Обережно, діти!", ні "лежачого поліцейського".

У будинку поруч - під'їзд без дашка. А зайти в нього можна, лише пройшовши вздовж будинку. Щороку в "сезон бурульок" на дверях вішають оголошення: обережно, падіння бурульок! Працівники жеку намагаються час від часу й огороджувальну стрічку натягнути. Тільки де ж її натягнеш, доріжка до під'їзду - одна, під дахом. А в цьому будинку лише дошкільнят - близько десятка. Щороку під час снігу та морозу вони ризикують, виходячи зі свого під'їзду або повертаючись додому. Що заважає зробити навіс над входом у під'їзд? Чому перпендикулярно до будинку не заасфальтована доріжка, щоб можна було не ходити під обледенілим дахом? Цьому будинку років 60. Так тут було завжди. Взимку, виходячи або заходячи в будинок, люди намагаються хутко проскочити небезпечну ділянку.

На цій самій вулиці розміщені одна загальноосвітня школа та одна музична, біля них - кілька небезпечних перехресть із жвавим рухом. Але світлофорів немає, як немає й відповідних знаків для водіїв та обмежувачів руху.

Такі справи із захистом дітей на нашій вулиці.

Але хіба така вулиця - єдине непорозуміння в нашому місті?

Такий стан справ звичний і буденний. Хтось лише знизає плечима: мовляв, і що тут такого? Звичайна річ. Ось це і є та байдужість, що потурає злу.

Нинішнього року в містах і селах України, як, утім, і завжди, пройдуть фестивалі, конкурси, концерти. У Харкові відбудеться відкриття нового розважального центру з атракціонами, у Сумах, ні більше ні менше, - хресний хід з участю дітвори. Який стосунок усе це має до захисту дітей? Хіба День конкурсу дитячого малюнка на асфальті, який традиційно влаштовують, важливіший, ніж огородження дитячого майданчика? А ще один розважальний центр - це, вже вибачте, просто чийсь бізнес. Від чого він захистить дітей? Ну хіба що - з натяжкою - від нудьги. Уроки й заняття, присвячені інформуванню дітей про їхні права, звісно, важливі, але, на мій погляд, було б доцільніше проводити їх для дорослих. Адже діти все одно не зможуть реалізувати свої права самотужки - для цього їм завжди потрібне "доросле лобі".

Доречними заходами у плані захисту дітей могли б стати нові дитячі майданчики, встановлення знаків "Обережно, діти!" та "лежачих поліцейських" у необхідних місцях, облаштування нових парків та скверів із зеленими доріжками, де малюки могли б кататися на роликах, велосипедах і скейтах без ризику потрапити під колеса. Давно потребує перегляду система охорони дитячих дошкільних установ та навчальних закладів. Але все це - непопулярні сьогодні заходи. Може, тому, що навколо встановлення дорожнього знака складніше влаштувати піар і галас, ніж навколо відкриття нового розважального центру чи концерту на центральній площі? За листівками, транспарантами, промовами та повітряними кулями - не розгледіти справжніх дитячих потреб. А насправді захист дітей має стати такою щоденною, непомітною працею, як праця мами. І тоді українські діти будуть у безпеці.