На гендерних фронтах - Сімейне коло - dt.ua

На гендерних фронтах

6 квітня, 17:58 Роздрукувати Випуск №13, 7 квітня-13 квітня

Є усталені стереотипи щодо чоловічих і жіночих ролей.

Чоловіки й жінки стануть рівними в доступі до освіти, охорони здоров'я, бізнесу і політики за 170 років — сказано в доповіді Global Gender Gap (дослідження 144-х країн світу). 

"Тієї рівності не досягнуть ніколи. Чоловік віками приносив здобич. Жінка завжди берегла дім і народжувала, — заперечує на Фейсбуці знаний фахівець-чоловік. — Звідси маємо принципово різні біологічні особливості в них".

Жінка — дім стереже, чоловік — полює на мамонта

Чи є жінка жертвою "несправедливості біології"?

— Є жертвою стереотипів суспільного мислення, — вважає Інна Совсун, перша заступниця Міністра освіти і науки в 2014—2016 роках, нині віце-президент Київської школи економіки.

Є усталені стереотипи щодо чоловічих і жіночих ролей, які формуються насамперед через систему освіти: усі ми пам'ятаємо першу читанку: "мама готує, тато читає" (а краще було б, аби прибирали разом). Ці картинки закладають підсвідомі норми поведінки, соціальні ролі й типові професії для різних гендерів. Ще коли я працювала в міністерстві, ми розробили проект стратегії реформи в освіті (Стратегія реформування вищої освіти в Україні до 2020 року). Одним з важливих компонентів Стратегії є гендерна експертиза підручників. Автори шкільних підручників — переважно чоловіки. Не дивно, що в нас сформувалася так звана скляна стеля для жінок в усіх сферах суспільної діяльності. В освіті, якщо ти вчитель, у чоловіка шанси — 70% — стати директором школи. У медицині головні лікарі — теж переважно чоловіки. Серед студенток вишів жінок більше, серед випускників магістерських програм жінок у різні роки — 52—54%. На рівні кандидатських баланс змінюється на користь чоловіків. Але на рівні докторів уже 80% — це чоловіки! Чому так відбувається? Дослідження показують, що час найвищої професійної активності в жінок збігається із часом ухвалення рішення народити дитину. А за усталеними в суспільстві стереотипами саме вона має відмовитися від кар'єри на користь сім'ї. Це закладається вже у перших читанках. Проблема не в тому, аби "мама не мила рами". Має існувати для неї, а також і для нього, право вибору, тоді і чоловік не повторюватиме в житті того, що підсвідомо виніс з підручників, — "мушу приносити додому мамонта". Від закладених у дитинстві суспільних стереотипів важко відійти в дорослому житті. Тому в школі не треба розподіляти: хлопчики вчаться слюсарювати, дівчатка — шити. А може, дівчинка хоче забивати цвяхи, а хлопчик не згірше може навчитися вишивати й пекти торти. Надалі розподіл на гендерні ролі призводить до багатьох форм нерівності між чоловіками й жінками.

Чоловікам — кар'єра, жінкам — декретна відпустка

З появою дитини "слабка стать" зазвичай залишає професійне поле "сильній". Тому прикладів успішної жіночої кар'єри в Україні не так багато. Але вони є. Оксана Маркарова, перша заступниця міністра фінансів України, державний уповноважений з питань інвестицій, — №18 серед найвпливовіших жінок України в 2016 році і №21 — у 2017-му (за рейтингом "Фокусу"). І при тому вона виховує з чоловіком четверо дітей. 

— Четверо легше, бо вони одне одного доглядають, — жартує пані Оксана. — У нас дуже багато обмежень, які жінки накладають самі на себе. Ми змушені це робити. Бо жінки народжують дітей. Об'єктивно чоловік не може годувати дитину груддю. Якщо жінка є прихильницею природного вигодовування, це на якийсь час прив'язує її до дитини. Але через брак садочків в Україні вона може застрягнути "вдома з дитиною" і на шість років. І — втрачає професійні навички. Тому жінок роботодавці дуже часто не розглядають як рівноцінних із чоловіками фахівців. 

Примітно, що чоловіків, у яких є діти, на ринку праці сприймають як відповідальних батьків, бо вони утримують сім'ю, і це їм допомагає в кар'єрному зростанні. У жінок ситуація цілком протилежна. Вважається нормальним, що жінка з дитиною більше віддається сім'ї і тому менше заробляє, бо має зарплату чоловіка (традиційно вважають, що жінка заміжня).

Я досягла своєї посади завдяки своєму чоловікові. Попри те, що чоловік у мене "традиційних" поглядів, він узяв на себе практично всі обов'язки із догляду за дітьми. Відвозить до школи, забирає зі школи. Виконує багато домашніх справ, які традиційно вважаються жіночими. І в нього це добре виходить. Сьогодні я бачу в дітей більшу самостійність, ніж тоді, коли ними опікувалася я. Ми, жінки, самі не довіряємо чоловікам виконання домашніх обов'язків чи догляд за маленькими дітьми. Підсвідомо. Бо думаємо, що "зробимо краще". Однак якщо ми не будемо більше залучати чоловіків до сімейних справ і взагалі до широкого обговорення теми гендерної рівності в суспільстві, нам нічого не вдасться в цьому плані досягнути. Гендерне питання і надалі сприйматиметься як "жіночі балачки", хоча є приклади дискримінації і щодо чоловіків.

Щоб народити дитину, потрібні мама і тато, та чомусь надалі ми, українці, про тата традиційно ніби забуваємо. Але ж за нашими законами чоловік теж може взяти декретну відпустку. Це вже є нормою в багатьох країнах Європи. А, наприклад, у Швеції декретна відпустка обов'язково ділиться між батьком і матір'ю. З 17 місяців, які оплачує держава, чотири втрачаються, якщо декретну відпустку бере лише один з батьків. Окрім того, що створюються рівні можливості для працевлаштування чоловіків і жінок, поліпшуються стосунки в сім'ї. 

Зрештою, жінка має право бути тим, ким вона хоче. Але неправильно, коли ми вдаємося до інших крайнощів: жінка має бути професіоналом. Треба шукати баланс. Якщо їй більше подобається опікуватися сім'єю, вона повинна будувати баланс навколо цього. Якщо більше подобається робити кар'єру — відповідно організовувати своє життя. Але вона повинна мати таку можливість і не відчувати при цьому провини.

Приходять моторніші чоловіки, і жінки відступають

"Акула" політики, бізнесу — це насамперед про чоловіків, які здебільш агресивніші у провадженні справ і не бояться ризикувати. На сьогодні знаємо 50 диктаторських режимів, і всі диктатори — чоловіки. Світ публічний переповнений "тестостероном". За даними ООН, останніми роками всього 8% міжнародних угод були підписані жінками. Водночас збільшення лідерства жінок робить держави успішними, що доводять приклади країн, де очільницями є жінки (таких на сьогодні п'ятнадцять, у восьми з них жінки стали лідерками вперше). Жінки більш виважені, менш авторитарні, менш конфліктні, практичніші й більш збалансовано враховують інтереси всіх. 

Проте "слабка стать" отримала право голосу не так давно. І навряд чи можемо сподіватися, що в найближчій перспективі отримає цілковиту рівність із "сильною", бо й сама в це не дуже вірить.

— Жінок не виховують у дусі лідерства. Ми самі вважаємо, що ми є не такими, як чоловіки, кваліфікованими, конкурентоспроможними, — стверджує директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова. — За нашими дослідженнями, 76% підприємців відповіли, що жінки й чоловіки є однаково цінними працівниками. Як думаєте, який відсоток жінок такої думки? Лише 66. Жінки не хочуть конкурувати з чоловіками за престижні чи високооплачувані посади. Приходять моторніші чоловіки, і жінки відступають, виправдовуючи себе потребою виконувати домашні обов'язки, народжувати й виховувати дітей. Але в усьому світі жінки народжують, і в усьому світі підхід інший. Передусім тому, що самі жінки себе інакше позиціонують, ніж це характерно для України, і взагалі східнослов'янських країн: жінка допомагає чоловікові на виробництві, а чоловік допомагає дружині вдома, а не виконує свої батьківські обов'язки. Отже, розруха — у головах. Доки будемо так думати, жінки будуть відповідальні за сім'ю, як це традиційно завжди було в Україні, а чоловіки займатимуться бізнесом і без жінок вирішуватимуть, як управляти країною, хоча жінки — це більша частина населення. 

Трохи позитивної дискримінації на свою користь

— Бачу велику проблему в тому, що суспільство, а найважливіше, й самі жінки, дуже часто не створюють можливостей для інших жінок отримати доступ до керівних посад, — зазначає Оксана Маркарова. — Суспільство до цього не готове. Особливо, якщо претендентка молода та ще й гарна (що не означає нерозумна) — не стримуються у своєму бажанні її покритикувати як жінку, не фокусуються на її професійних якостях.  Так, демотивує те, що іноді жінки досягають кар'єри через своїх чоловіків. Та як на мене, набагато більше ситуацій, коли це питання занадто роздмухується й викривляється. В Україні керівника-жінку й сприймають насамперед як жінку. Введіть у пошуку ім'я будь-якого замміністра, міністра, депутата-жінки — що гуглять в Інтернеті? Найбільше — "Хто чоловік такої-то?". Шукають і чоловіки, і жінки.  Я теж відношу себе до покоління, яке виросло й сформувалося у парадигмі гендерної нерівності, у стереотипах і упередженнях. Ще до державної посади, керуючи бізнесом, сама себе ловила на тому, коли шукала працівника, що звертаю увагу лише на оголошення чоловіків. У мене в самої виникало в голові: ой, жінка, це ж діти, лікарняні, у відрядження не поїде. Важко боротися з усталеними упередженнями. Але треба. 

Мені здається, сьогодні, в умовах гендерної нерівності, ми маємо проявляти навіть невеличку позитивну дискримінацію на користь жінки — за рівних балів у претендентів, перевагу надавати їй.

Я не є палкою прихильницею квотування на виборну посаду чи на посаду, на яку призначають, для того, щоб нібито створити видимість рівності для чоловіка й жінки, хоча розумію, що це вимушений підхід на цьому етапі, доки самі жінки не почнуть активно подаватися на посади. 

Насправді, у державній службі жінок дуже багато. Якщо рівень головних спеціалістів — то там переважно жінки. Є вони й на рівні помічників. Проблема — підштовхнути їх на щабель вище. В існуючій дискримінаційній системі упереджень жінці дуже складно обійняти керівну посаду. Якщо жінка відмовляється, питаю: "Чому?" — "Але ж у мене діти…" Коли бачу, що причина в гендерному стереотипі, кажу: "Це чудово, що в тебе діти, але питаю, чи ти професійно готова. Я дам тобі стільки лікарняних, скільки знадобиться, головне, щоб було добре зроблено роботу". Як правило, заохочення мотивує. 

Гендерна рівність у дрібницях

Коли після Помаранчевої революції, у 2005-му, в Міністерстві закордонних справ готувалися до візиту держсекретаря США Кондолізи Райс, з'ясувалося, що на шостому поверсі, де сидить усе керівництво, і міністр у тому числі, немає жіночого туалету. В авральному порядку його облаштували. Сполучені Штати "долучилися" до гендерної справедливості в рамках міністерства. 

Але повсюдно критично бракує відповідно обладнаних туалетів (з особливими потребами для жінок), дитячих кімнат, ліфтів і пандусів для людей з обмеженими можливостями, а без цього не зможемо почуватися рівними в суспільстві. Рівність починається з "дрібниць". У світі вже багато років упроваджують гендерно орієнтоване бюджетування (аналіз витрат бюджетних коштів з урахуванням інтересів чоловіків і жінок, усіх верств населення). Серед європейських країн найбільше просунулася в цьому Швеція. 

Так, наприклад, було проаналізовано питання прибирання снігу (з яким в Україні проблеми щороку) на предмет гендерної рівності. Жінки частіше ходять пішки, їздять на велосипедах, користуються громадським транспортом. Чоловіки частіше їздять на автомобілях. Прибирання снігу мало різні наслідки для чоловіків і жінок. Пішоходи втричі більше зазнавали травм, спричинених ожеледицею. Вартість лікування через непрацездатність учетверо більша, ніж зимове обслуговування доріг. Аналіз прибирання снігу з гендерного погляду засвідчив, що пріоритет у прибиранні надається чоловічим територіям. Спочатку прибирали кільцеві дороги пізно ввечері, коли мало вантажівок, потім — головні дороги, вулиці, що ведуть до великих підприємств, де працюють переважно чоловіки. В останню чергу — автобусні зупинки, тротуари, пішохідні й велосипедні доріжки. У зручності вигравали чоловіки. Звичайно, це не робилося навмисно, просто діяли як завжди. Після аналізу вирішили розчищати насамперед пішохідні доріжки. Дитячим садочкам надали головний пріоритет, оскільки батьки по дорозі на роботу спочатку ідуть туди. Великі об'єкти — у другу чергу, але цього разу там, де працювали переважно жінки. Лікарні, пішохідні й велосипедні доріжки отримали пріоритет третьої черги. І лише після цього — решта вулиць і доріг. Цікаво, що робота в такому порядку не призвела до додаткових витрат муніципалітетів, але сприяла значному зменшенню травм та економії коштів на лікування, підвищенню гендерної справедливості (раніше 85% травмованих були жінки).

Гендерне бюджетування є великою частиною шведської допомоги в Україні. Поки що це окремі проекти в Україні, а не "загальний тренд" — тобто не стало державною політикою, яка планується, обговорюється і фінансується, спрямовується на створення однакових прав, обов'язків та можливостей чоловікам і жінкам.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво