Мовчання — не знак згоди - Сімейне коло - dt.ua

Мовчання — не знак згоди

1 лютого, 16:18 Роздрукувати Випуск №4, 2 лютого-8 лютого

Нещодавно українське суспільство сколихнуло ухвалення в грудні 2018 року поправок до Закону про насильство в сім'ї.

Повна назва цього документа довга і трохи плутана — "Про внесення змін до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами". Нововведення набули чинності в січні цього року. Правознавці вже відзначили плюси і мінуси цього закону, є численні професійні роз'яснення й коментарі, тому на юридичних тонкощах я не зупинятимуся. 

У суспільстві нові законодавчі норми відразу ж охрестили "законом про секс", у соціальних мережах і ЗМІ з'явилося багато жартів на тему "розписки про секс", лідери громадської думки і просто активні громадяни висловили свою думку щодо цього питання, бурхливі й запеклі дискусії не вщухали кілька тижнів. 

Що ж такого особливого для українців у цьому пересічному загалом документі, що узгоджує українське законодавство в питанні насильства в сім'ї з європейськими правовими нормами, які давно існують? Попри простоту правових новел, закон зачіпає дуже глибокий і важливий пласт людських взаємин: що вважати насильством стосовно іншої людини, і особливо — що таке сексуальне насильство? Те, що одвіку здавалося природним і непорушним порядком речей, раптом постало в новому світлі. 

Приховані за заштореними вікнами наших помешкань потаємні й соромітні секрети, драми й трагедії раптом отримали можливість з'явитися на очі суспільству й правоохоронним органам. Баланс влади в сімейній системі опинився під загрозою: виявилося, що в партнерів, які живуть разом або просто перебувають у стосунках, немає жодних прав на тіла одне одного й на їх використання у власних інтересах і цілях. 

Тіло людини належить тільки їй, і будь-яка тілесна взаємодія з іншою людиною має бути добровільною і бажаною. Віднині потрібна чітка й зрозуміла згода іншої сторони. Байдуже, скільки років ви разом і скільки разів у вас до цього все було добре без слів: виявляється, відсутність "ні" не означає автоматично "так". Секс можливий тільки за обопільним бажанням і згодою, і кожен має право в будь-який момент відмовитися, якщо він передумав. Якщо партнер продовжує наполягати після відмови, погрожує або застосовує фізичну силу, це насильство. Принцип "милі посваряться — краще помиряться" більше не працює.

Схоже, ця думка, озвучена явно й недвозначно в законі, стала революційною для свідомості переважної більшості чоловіків і жінок, звідси й такий резонанс. Попри те що сексуальна революція давно прокотилася світом і дійшла й до нас, тема сексу як і раніше є однією з найскладніших і найбільш стидких для обговорення. Адже коли людина говорить про секс, вона мимоволі говорить про особистий досвід, виявляючи його перед іншими людьми. Тому перша хвиля обговорення нового закону була дуже забарвлена гумором: численні жарти, меми, картинки про "нові правила сексу". 

Коли суспільство за допомогою засміювання теми трохи впоралося із ніяковістю і соромом, з'явилася можливість для глибших обговорень та інших почуттів. Багато чоловіків злилися й протестували проти втручання держави в особисті стосунки двох (а може й більше) людей, а також висловлювали побоювання безневинно постраждати, якщо партнер раптом вирішить згодом подати добровільний секс як насильство. Багато жінок здивувалися, зраділи й напевне зітхнули з полегшенням, бо в них з'явилася можливість отримати допомогу в ситуаціях, про які не прийнято було говорити. 

Настав час розвінчати багато міфів про стосунки чоловіків і жінок. Ці міфи виникли дуже давно, з покоління в покоління передавалися як зразок гендерної поведінки, так було завжди, більшість людей не замислюється над тим, чи життєздатні вони в сучасному світі. 

Наприклад, міф про те, що чоловік — це мисливець і завойовник. Досі негласно схвалюється агресивна активна позиція в залицянні до жінки, а чоловіки, які поводяться інакше, — слабаки й підкаблучники. Жінка каже "ні" або взагалі нічого не каже, не приймає й не заохочує чоловіка, але часто чоловік це сприймає буквально не як відмову вступати в стосунки, а як спробу жінки підохотити і набити собі ціну. Треба тільки бути наполегливішим, натиснути, і вона здасться. Як співалося в одній дуже популярній недавно пісеньці, "она вернется, она заплачет, и я надену ей кольцо на пальчик". 

Що ми бачимо в цьому випадку? Повне ігнорування почуттів і бажань іншої людини, нездатність почути й прийняти відмову, маніакальне переслідування своїх цілей попри все. Найпарадоксальніше те, що таке залицяння вважається підтвердженням сильних щирих почуттів чоловіка, і не завжди жінка може знайти підтримку в тому, щоб усе-таки наполягти на своєму. "Дивись, як він тебе домагається, хапай своє щастя, де ти ще такого знайдеш?" — часто чує жінка від рідних і друзів. Так відбувається перший акт поки що невидимого насильства.

Заради справедливості скажу, що й жінка також може бути досить активною і цілеспрямованою в залицянні до чоловіка, котрий їй дуже подобається, але не виявляє відповідної пристрасті. Однак суспільна мораль оцінює це інакше, ніж у випадку з чоловіком: жінка не наполеглива, а нав'язлива; вона не домагається, а бігає за чоловіком, і загалом це не дуже добре.

Якщо спростити цю складну схему залицянь (і так поступово відбувається в наш час), то ми отримуємо бажання чоловіка, яке неодмінно має задовольнити обрана ним жінка. При цьому на бажання самої жінки можна не дуже зважати, адже "їй не важко, а йому приємно". Сумно, але таке повсюди відбувається в подружніх спальнях, більше того, буває і важко, і неприємно, але... це ж чоловік, а чоловікові відмовляти небажано. Бо заведе коханку, або зіпсуються стосунки, або, якщо жінка економічно залежить від чоловіка, не забариться покарання: ти мені відмовила в сексі, я тобі відмовлю в грошах. 

Тут звучать інші міфи: про те, що в чоловіків є якась життєво важлива потреба (не бажання, а саме потреба, і тільки в чоловіків), і що відповідає за цю потребу жінка, з якою він перебуває у стосунках.

Не вдаючись у довгі розмірковування про сексуальну потребу, скажу так: науці невідомі випадки смерті від відсутності сексу. Без їжі, води, сну, захисту від надмірної спеки чи холоду люди вмирають, а без сексу ні. Інша річ, що якість життя при цьому може бути гіршою, бо людині секс потрібен не тільки для продовження роду, а й для того, щоб скинути зайву напругу і пережити яскраві відчуття й емоції. Така собі зовсім безплатна і доступна кожній дорослій людині радість життя в чистому вигляді.

І ми, дорослі люди, знаємо, що сексуальне задоволення можна отримати не тільки з іншою людиною, а й самостійно. Ба більше, своїх перших еротичних переживань у юному віці ми зазнаємо саме так, вивчаючи й відкриваючи для себе власне тіло і його можливості. Звичайно, секс з іншою людиною якісно відрізняється від мастурбації, але якщо партнера немає, то трагедії не буде.

І жінки, і чоловіки хочуть сексу однаково. Тобто особливої "чоловічої потреби" немає. Протягом багатьох століть суспільство й різні релігії всіляко табуювали жіночу сексуальність та її прояви. Жінок виховували в суворості, соромили, гудили, і навіть на подружньому ложі жінка мала бути стриманою і відстороненою, бо її міг осудити власний чоловік. Не дивно, що навіть зараз у нашому, здавалося б, розкріпаченому світі жінку, яка відкрито говорить, що хоче сексу, виявляє свою сексуальність, можуть затаврувати й присоромити. 

Що ж із цього випливає? Що стосовно сексуального бажання чоловіки й жінки рівні, особливих потреб і прав, що виникають із них, немає, це міфи патріархального суспільства. Точно так само немає обов'язку в одного партнера задовольняти бажання іншого, якщо воно в того виникло. Часто сексуальне насильство виправдують так: "жінка так мене збудила, що я не міг стриматися". І тут жінка виявляється відповідальною за чоловікове порушення, і навіть зобов'язана щось із цим зробити. Але відповідальність за своє порушення і за те, що з ним робити, доросла дієздатна людина несе сама. Можливо, ця думка революційна для суспільства, в якому досі живуть приказки на кшталт "сучка не захоче — пес не скоче". Народна мудрість, на жаль, віддзеркалює те, що живе в нашій свідомості.

Ми живемо в епоху великих і швидких змін, і ці зміни зачіпають усі пласти нашого життя. Здається, одна із цих змін, значення якої складно переоцінити, — це рух від суспільства насильства до суспільства домовленостей і згоди. А для того щоб домовлятися і погоджуватися, маємо вчитися помічати наші відмінності, чути й визнавати інші думки, погляди й цінності. Не приймати, а саме визнавати, що в іншої людини все може бути інакше, ніж у мене, вона має на це право, і якщо я хочу стосунків з іншою людиною, то мені доведеться це враховувати. Ще нам треба вчитися чути "ні", поважати особисті кордони іншої людини і давати раду своїм переживанням і бажанням, якщо в стосунках щось іде не так, як хочеться. 

Звичайно, це складніший шлях, адже спиратися на правічні права, звичаї і традиції простіше й легше. Але дорогу здолає той, хто йде. "А заодно запам'ятай, що все й завжди я вирішуватиму сам. На тій простій підставі, що я — чоловік" — це сексистське твердження з радянського фільму більше не працює.

Сподіваюся, що з появою таких законодавчих новацій наше суспільство повільно, але неухильно просуватиметься до того, щоб людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека справді стали вищою соціальною цінністю. А в нас, жінок і чоловіків, запанували взаєморозуміння і гармонія в особистих стосунках.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво