Метафізика шлюбу, або З ким ми можемо бути щасливими - Сімейне коло - dt.ua

Метафізика шлюбу, або З ким ми можемо бути щасливими

9 лютого, 2018, 16:12 Роздрукувати Випуск №5, 10 лютого-16 лютого

Чи треба переробляти людей під себе?

© Василь Артюшенко, DT.UA

Коли я була ще юною й не обтяженою життєвим досвідом німфою, один мій приятель намагався пояснити мені свою філософію благополучного шлюбу. 

Він казав, що в чоловіка є два варіанти вдало одружитися. Перший — вибрати ось таку юну дівчину, якою на той момент була я, і "заточити" (саме так він висловився) її під себе, тобто стати своєрідним вихователем майбутньої дружини, формуючи у ній звички та ставлення до життя, побуту, родини і дітей, нав'язуючи їй, ще несформованій особистості, своє бачення і свої погляди. Другий варіант — узяти вже дорослу, готову до сімейного життя жінку, вже кимсь "виховану" до тебе, і пристосовуватися до її особливостей. 

Уже тоді мені різав слух його завуальований мізогінізм (женоненависництво), де жінці відводилася роль пасивної ляльки, якій було відмовлено у свободі вибору та в праві на індивідуальність. Але такого розумного слова я тоді не знала, тому й сперечатися не стала. Приятель, до речі, одружився з моєю подругою, 15 років убив на її "виховання", після чого зник у невідомому напрямку разом зі своїми туманними поглядами. А його вже колишня дружина, так і не змінившись, знайшла собі прекрасного чоловіка і, найімовірніше, все-таки щаслива в шлюбі.

Відтоді я неодноразово запитувала себе, наскільки правильно і безпечно для стосунків "переробляти людину під себе". Чи все-таки розумніше знайти свою "ідеальну половинку" і, пристосувавшись та прийнявши всі чесноти й вади партнера, жити щасливо? Хай там як, досвід спілкування із щасливими й нещасливими сім'ями все-таки схиляє мене до варіанта, що переробляти когось — це марнувати дорогоцінний час. 

Зустрівши людину, котра нам дуже подобається, ми часто робимо фатальну помилку, демонструючи їй виключно свої гарні риси. Ми намагаємося показати себе з найвигіднішого боку, пред'являючи їй свої чесноти та всіляко маскуючи вади, хоча правильніше було б відповісти на запитання: чим я можу тобі не сподобатися? Саме відповідь на це запитання заощадила б нам купу часу й душевних сил, але, мабуть, так уже влаштований наш світ, що всі ці ігрища, вочевидь, і є те, що наповнює наше життя невизначеним, мінливим смислом. І для інших смислів ми не економимо сил...

Однак суть проблеми вибору ідеального партнера не змінюється століттями. Ми вперто й натхненно шукаємо ідеального супутника життя, намагаємося знайти свою виняткову формулу кохання. Проблема ж полягає в тому, що коли дівчина лаштується вийти заміж або юнак наважується одружитися, то вони часто схожі на гравця, який вибирає лотерейний білет, намагаючись за цифрами номера та серії вгадати, чи зможе він виграти. Проблема в тому, що код закладений не в зовнішньому матеріалі, а у внутрішньому. І якщо людині судилося з якихось причин змінитися, то, швидше за все, в її житті склалися обставини нездоланної сили, а ось ця конкретна людина своїми вказівками жодним чином не вплине на її життя, хоч би як хотілося нам думати інакше. Не те щоб люди не змінюються, але вони змінюються з інших причин. 

Зміни — це величезна робота душі, яка дуже мало залежить від часових компонентів, яким може вважатися присутність конкретної людини у вашому житті. Хоча люди теж бувають глибами і можуть, звісно ж, впливати, ставати вчителями, але таких не так і багато трапляється на нашому життєвому шляху. Швидше, всі метаморфози особистості — це частина життєвої програми, яка має свої витоки в дитинстві й змінюється під впливом тільки дуже важливих подій та людей. Вона складається з тих життєвих програм, які нам закладають батьки через свою любов або через байдужість. Це низка обставин, за яких нам довелося проявити характер або піддатися немилосердній долі, це поразки й перемоги, які ми залишаємо з собою назавжди. Та це аж ніяк не інструкції: будь таким чи не будь такою. Інструкції не працюють, вони тільки дратують і стимулюють бажання вчинити рівно навпаки.

У старому фільмі "Екіпаж" командир корабля Тимченко, звертаючись до молодої вродливої стюардеси, закоханої в ловеласа Скворцова, каже, що вже багато дівчат намагалися змінити Скворцова, однак досі нікому це не вдалося, хоч би якими чудовими були ці дівчата. І що тікати треба від таких ось скворцових не озираючись, аби не зіпсувати собі життя. І нам зрозуміло, що Тимченко має рацію, хоча ми, звісно ж, віримо в кіношне диво. І якщо вже Скворцов змінився, то, на мій погляд, не завдяки дівчині з томливими очима, а завдяки обставинам, які певним чином сформувалися і змінили його ставлення до життя. А дівчина просто вчасно опинилася поруч. Вам же теж відомі випадки, коли чоловік роками морочить голову прекрасній в усіх сенсах дівчині, а потім, розлучившись із нею, через три дні одружується з іншою — цілком звичайною. І вони навіть бувають щасливими. 

При цьому неважливо, хто більше хоче переробити партнера — чоловік жінку чи жінка чоловіка, — результат однаковий. Але якщо звернутися до архетипічних персонажів — героїнь казок, то багато їх — Мальвіна, Герда, Русалонька — надзвичайно сильно прагнуть змін у своїх коханих, бажаючи домогтися "ідеальності" і повної відповідності партнера своїм фантазіям, а врешті-решт виходять зі стосунків розчарованими. І різниця лише в тому, що Мальвіна — дівчинка розумна й самолюбива — це швидко зрозуміла і перестала перевиховувати Буратіно. 

Герда долає довгий шлях у пошуках справжнього Кая, перетворивши своє життя на вічну боротьбу й страждання, точно так, як багато жінок борються, наприклад, з алкоголізмом партнера або схильністю до зрад, жертвуючи собою. А Русалонька втрачає все: і голос, і коханого, і власне життя, показуючи нам реальний шлях співзалежності під маскою самопожертви. Якщо подивитися на "найуспішнішу" з них і взяти окремо Герду, то метаморфози відбуваються не з Каєм, а з самою Гердою: саме вона змінюється у процесі свого життєвого шляху в пошуках блудного коханого. А Кай як був егоїстом і зрадником, так ним і залишиться. Уже повірте, і донькам розкажіть!

Але є в багатьох людей одна дивна особливість: навіть розлучившись, вони ще довго фантазують про те, що могло б бути, якби вони не розлучилися. І, на їхній превеликий жаль, картини їхнього нереалізованого спільного життя здаються їм такими райдужними і привабливими, що вони тільки поглиблюють смуток від навіть цілком бажаної й закономірної розлуки. Люди фантазують, що, мовляв, може, він/вона здатний змінитися, що ось із іншою/іншим він/вона стали хорошими сім'янином, батьком, матір'ю, господинею, навчилися готувати, заробили мільйон... Може, це я змарнував таке щастя? Можливо, все могло бути інакше, якби я дочекався, потерпів або потрудився над змінами?

У зв'язку з цим мені пригадується той-таки фільм "Екіпаж". Там є цікавий убудований сюжет, про льотчика Ненарокова. Ненароков, одружившись, страждає від безперервних скандалів дружини Алевтини — істеричної, непередбачуваної й вічно всім незадоволеної жінки. Їхній син Алік на тлі тяжкої сімейної обстановки страждає на сильну заїкуватість. Чоловік і жінка вирішують розлучитися, причому, згідно з рішенням суду, Алік залишається з Алевтиною. Догоджаючи істеричній дружині, Ненароков готовий визнати на суді, що він алкоголік, хоча він спиртного в рот не бере, — він же льотчик. І ось, через певний час після розлучення, Ненароков, бажаючи побачитися з сином, потрапляє в нову сім'ю Алевтини, де його привітно зустрічає новий чоловік Алевтини й радісно повідомляє, мовляв, як це ти, дурню, таку жінку біля себе не втримав! Ненароков у шоці: його колишня істеричка-дружина при новому чоловіку пурхає, як метелик, — ніжна, ласкава, любляча, привітна.

Особисто я переконана: вона ніколи не була б такою з Ненароковим. Ні-ко-ли! Будь-які фантазії, що вона могла змінитися, — порожні надії. Часто розлучитися — це єдино правильне рішення, після якого можливе нове й зовсім інше життя. І тільки страх змін та небажання залишати міфологізовану "зону комфорту" стримує багатьох від цілком виправданих учинків, у яких є і логіка, і необхідність. При цьому чим раніше до людини прийме рішення, що жити у вічній боротьбі за свою індивідуальність неправильно й шкідливо, тим більше часу вона проведе поруч із тим, хто її справді здатен любити. 

Я не закликаю відмовитися від необхідності залагоджувати конфлікти і шукати компроміси в сімейних стосунках, але важливо відрізняти компроміс від психологічного насильства, здатність змінюватися — від необхідності пристосовуватися та брехати, бажання уникати сварок і скандалів — від необхідності терпіти приниження та лихослів'я. Ми маємо достатній запас міцності й гнучкості, щоб приймати необхідні зміни і змінюватися самим, але це не має нічого спільного з необхідністю терпіти насильство над своєю особистістю.

Стратегію на пошук "своєї людини" чи вміння "працювати над помилками" — кожен вибирає для себе сам. І все-таки не дозволяйте самотності штовхнути вас в обійми людини, котрої ви не кохаєте.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво