Історія віднайденого щастя - Сімейне коло - dt.ua

Історія віднайденого щастя

19 лютого, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-26 лютого

Професія журналіста має ту перевагу, що дає змогу спілкуватися з різними людьми, а вони часом розповідають історії, яких не вигадає жоден письменник. 

 

Професія журналіста має ту перевагу, що дає змогу спілкуватися з різними людьми, а вони часом розповідають історії, яких не вигадає жоден письменник. 

Кілька років тому подався до тітки на Івано-Франківщину. Вирішив скоротити дорогу і... заблукав. Діставшись до якогось села, у першій же хаті спитав, як знайти потрібну мені людину. Молода господиня перепитала в батьків і заперечно похитала головою: "Ні, такої жінки в нас немає. Зачекайте, я проведу вас до сільради, там є телефон, і все з'ясуєте. Можливо, вона живе в сусідньому селі". 

Теплий літній вечір сприяв довірливій розмові. 

Зі слів моєї супутниці дізнався, що звуть її Настя, вона вчителька української мови і літератури. Після школи дуже хотіла вступити на журналістику, проте не пройшла за конкурсом. Нещодавно односельці обрали її головою сільради, а наразі вона у відпустці, бо доглядає маленьку дитину. І додала, що це чоловік захотів мати дитину. Він у неї — другий. Перший був дуже хорошою і сильною людиною. Любив музику. Не було такої техніки, якої не міг би полагодити, — трактор, комбайн, сівалку... Коли раптово помер, довго не могла повірити, що його немає. Не хотіла жити... Разом вони були сім років. Після нього залишилася донька Катруся, їй чотирнадцять, вона дуже любила тата. 

Якось батько заговорив з Настею, мовляв, іще молода, треба знайти собі пару. "Нікого мені не треба, — відповіла. — Такого, як мала, вже не зустріну, а іншого не хочу". 

"Природа жінки така, що їй потрібен чоловік. Ми ж не вічні, не хочемо, щоб ти залишилася сама", — гнув свою лінію тато. "Так-то воно так? — подумала тоді. Та тільки хто мене візьме…" Перебирала в пам'яті "вільних" чоловіків і ні на кому не зупинилася. Найбільша біда в селі — горілка. І винні в тому самі односельці. Плата за будь-яку послугу — могорич. 

Одного разу зустрілася з чоловіком з сусіднього села. Разом колись училися в одній школі. Він нещодавно розлучився з дружиною, але з дітьми бачився часто і всіляко їм допомагав. "Це добре, — подумала Настя. — Якщо любить своїх дітей, буде добрим батьком і для моєї доньки". 

Він був не проти, аби вона з дитиною переїхала жити до нього. Мав великий двоповерховий будинок. "Не потрібно буде тримати прислугу", — пожартував не до ладу. 

Проте з оформленням стосунків Настя не поспішала. Хоча все в них складалося ніби й непогано. Обоє любили книжки, театр. Єдине — він був дуже зайнятий. Коли ж Настя запропонувала йому свою допомогу в бізнесі, відмовився, сказав, що хотів би, аби вона взагалі залишила роботу і сиділа вдома. "Я могла б тобі народити ще дитину", — ніби жартома відповіла не те Настя. 

"А навіщо. У мене двоє синів, у тебе — донька", — зреагував миттєво. Настя спробувала продовжити розмову, але він сказав, що питання не обговорюється. Минуло кілька місяців. Стосунки тривали, але в ній щось ніби згасло. 

Наближався Новий рік. На пропозицію Насті зустріти його в неї вдома відповів, що це свято він завжди проводить зі своїми дітьми. "І колишньою дружиною", — додала Настя. 

Більше вони не зустрічалися. 

* * *

Ми дійшли до сільради. За 15 хвилин я мав усю інформацію про точне місце проживання своєї тітки. Два роки тому вона купила хату в сусідньому селі... "Але зараз уже пізно, щоб іти у гості", — зауважила Настя і запропонувала переночувати в них. 

Як виявилося, у моєї помічниці був дуже турботливий чоловік. Коли ми повернулися, на столі вже стояла гаряча вечеря. "Це ми разом з Катрусею приготували", — сказав. Було видно, що він дуже любить дітей і що Катруся йому, як рідна. За столом зібралися всі домашні. В особливому захопленні я був від Настиного тата, першого на селі фермера. Тепер він уже пенсіонер, хоча продовжує працювати. З його слів дізнався, що, крім Насті, має двох синів. Один служить в армії, другий працює в селі. 

"Своїх дітей я завжди тримав у дисципліні, тому з них і вийшли добрі люди. А якось сусідка попросила, щоб я взяв її сина, дуже непутящого хлопця, помічником комбайнера. Добре, кажу, візьму, але треба щоб він працював, як на фронті. Придивлявся до нього і згодом запропонував поїхати вчитися на пожежника. В результаті хлопець закінчив училище і дослужився до підполковника. Потім при кожній зустрічі дякував за науку".

Зранку Настя, як обіцяла, провела мене до тітки. Сказала, що в тому селі у неї якісь справи. Крім того, як мені здалося, її зацікавила історія з моєю тіткою, котра, проживши понад 30 років у Сибіру, таки повернулася в Україну. 

По дорозі Настя розповіла, що з нинішнім своїм чоловіком — до речі, молодшим на цілих шість років, — зустрілася випадково, коли вже ні на що не сподівалася. 

"…У селі з'явилася ворожка, що спричинило справжній ажіотаж. У кожного був свій клопіт, і люди були не проти вирішити негаразди з допомогою "потойбічної сили". Порушивши табу на розмови про моє заміжжя, тато дуже обережно, проте наполегливо попросив сходити до неї. Сказав, що я приснилася йому поруч з молодим хлопцем. "Добре, тату, але знайте, що це марнування часу. Не вірю я в таке", — відповіла йому. Ви будете сміятися, але я, вчителька, людина з критичним мисленням, піддалась на батькові вмовляння". 

Ворожка пообіцяла переміни в її житті. Мовляв, зустріне вона приємного молодого чоловіка, який її дуже любитиме, і в них буде дитина. Звичайно, за кілька днів вона й забула про ту розмову. Але дещо в ній змінилося, додалося впевненості в собі. 

"Розумієте, дітям дуже потрібна підтримка батьків, навіть у дорослому віці. Хоч які ми самостійні, однаково потребуємо підтримки своїх дій. Добре, якщо в людини є хтось, хто може зрозуміти її з півслова. Колись мої вчителі пророкували мені велике майбутнє. Проте сталося те, чого ніяк не очікувала, і довго після всього не могла оговтатися. В особистому житті все було погано. На додачу виникли проблеми зі здоров'ям. 

Дивлюся оце фільм під назвою "Чудотвориця". Непростий, але багато що мені пояснює. Його героїня потрапила у надзвичайно складну життєву ситуацію: втрачає кількох дітей, чоловік хворіє. Все розвалюється. І вона вирішує народити ще дитину. І — диво! Її чоловік зцілюється, а вона народжує ще дітей. Це ніби про мене, — каже Настя. — Я так розумію, що в житті треба пройти через страждання. Минулі випробування настільки змінили мене, що я багато чого зрозуміла і одного разу сказала собі: "Як ти будеш щасливою, коли ніколи не була нещасливою?" Погоджуюся, налаштування на позитив — це дуже добре. Але гарантії особистого щастя ніхто не дає. За нього треба боротися. 

Свою нову долю я таки зустріла. Була середина осені. Сіявся нудний осінній дощ. Темніло. Я поверталася з обласного центру. Йшла розкислою сільською дорогою, прикривши голову сумочкою. Була втомлена, хотілося швидше дістатися додому. На душі був якийсь дивний спокій, упевненість у своїх силах. На те були свої причини. Головне, що мені, нарешті, все почало вдаватися. 

Раптом біля мене зупинилася вантажівка. Водій запропонував підвезти додому. І хоча мені було зовсім недалеко, несподівано погодилася. Ми познайомилися. І я, сама не знаю навіщо, розповіла йому не тільки про свою зустріч з ворожкою, а й багато про що, чого нікому не розповідала. На прощання мій випадковий співрозмовник сказав, що хотів би ще зустрітися. Пообіцяла подумати... 

Яке ж було моє здивування, коли наступного ранку біля будинку зупинилася та сама вантажівка, а за хвилину у двері хтось постукав. "Це до тебе", — сказав тато. На порозі стояв мій учорашній знайомий з великим оберемком осінніх квітів. "І де він тільки їх назбирав?" — подумала я..." 

А за рік у них народився хлопчик, якого назвали Богданчиком.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво