Час для себе

"Я хочу побути на самоті" - часто кажуть ліричні герої фільмів і книжок, коли їм треба вирішити щось важливе чи переосмислити власне життя.

З вуст звичайних людей ці слова ми чуємо набагато рідше, хоча бажання залишитися наодинці з собою час від часу виникає, мабуть, у кожного. Попри те, що розмов про психічне здоров'я у нашому оточенні не бракує, більшість з них присвячені спілкуванню, тоді як про його протилежність - занурення у власні думки - рідко згадують поза контекстом медитацій і східних практик.

Чому людина потребує такої самотності? Адже звідусіль ми чуємо про важливість спілкування. Дітей починають соціалізувати вже з дворічного віку, а слово "самотність" у багатьох викликає ледь не паніку. Звичайно, самота постійна, вимушена, і кілька годин на тиждень наодинці з собою, коли сам того бажаєш, - це зовсім різні речі. Першої справді треба уникати - ізоляція від інших людей призводить до багатьох розладів і проблем, до другої ж варто періодично звертатися, щоб зберегти психіку здоровою. З-поміж бонусів від часу, проведеного на самоті, американський психолог Шеррі Бург Картер називає "перезавантаження" мозку, поліпшення концентрації, підвищення творчої продуктивності, можливість глибше пізнати себе і навіть налагодити стосунки з іншими людьми. Інші науковці додають до цього ще й підвищення креативності та самооцінки. Виявляється, одна-дві години без спілкування не лише дають змогу відпочити без звичних подразників, зазирнути у власні думки і знайти рішення назрілих проблем, а й об'єктивніше поглянути на самих себе.

Не дивно, що люди, на тривалий час позбавлені можливості лишатися наодинці з собою, стають дратівливими й неуважними, неадекватно реагують на близьких, колег і взагалі на людей. А якщо це трапляється з інтровертом, його близьким буде зовсім непереливки - без регулярних періодів самоти така людина втрачає і приязне ставлення до оточення, і позитив у житті загалом. Так само потребують усамітнення й підлітки: брак самотності, як і її надмір, негативно впливають на їхній емоційний стан і здатність адаптуватися.

Завжди разом

Проте підлітки мають більше можливостей сховатися від усіх інших: побути вдома, коли батьки на роботі, поблукати вулицями на самоті, навіть прогуляти заняття. А от у дорослих часто буває так, що самоти починає бракувати саме тоді, коли, з погляду суспільства, вони досягають успіху: є робота, сім'я - живи й радій. Але виявляється, що обійми навіть найрідніших людей можуть бути занадто міцними: особистий простір, якого не помічали раніше, кудись зникає, і ми відчуваємо це на диво гостро. Лонгітюдне дослідження 373 подружніх пар, яке провела відома дослідниця людських стосунків Террі Орбух, показало, що майже 30% учасників у шлюбі бракувало особистого простору і часу для себе. Для декого з них це стало приводом назвати свій шлюб нещасливим.

Люди, які не мають пари або живуть окремо від коханих, - можуть побути на самоті після роботи, дозують за власним бажанням спілкування у вихідні і не мусять звітувати перед іншими про час, витрачений на свої потреби. Натомість ті, хто має сім'ю, нехай і невелику, часто позбавлені можливості регулярно лишатися наодинці з собою. Звичайно, спочатку закохані готові проводити разом кожну хвилину, а будь-яка вимушена розлука сприймається дуже гостро. Але вже за кілька місяців, а тим паче через роки спільного життя, неможливість провести бодай годину на самоті, не займаючись важливими сімейними чи робочими справами, стає трагедією. Саму ідею подружнього життя ми звикли виражати поняттями "разом", "спільно", "удвох". Але здорова особистість не розчиняється в іншій лише через штамп у паспорті, і якщо спільного в нашому житті стає забагато, ми починаємо відвойовувати свій простір - і не завжди адекватними методами.

Типова ситуація, коли працює лише один з подружжя: повертаючись з роботи, "здобувач/здобувачка мамонтів" прагне тиші й спокою, натомість той, хто провів день удома, потребує спілкування. Звичайна розмова на цю тему вирішила б проблему, утім, часто все виливається у "зі мною не хочуть розмовляти і проводити час, мене не люблять" - з одного боку і "не хочу йти додому, вільне життя скінчилося, я собі не належу" - з іншого. Як наслідок обидва намагаються знайти розраду поза сім'єю. Не набагато благополучніша ситуація й там, де працюють обидва партнери: сімейні справи, обов'язки кличуть після роботи додому, але, коли єдине, чого хочеться, це втекти подалі від усіх, - якісного спілкування не вийде.

З появою дітей брак часу для себе стає ще відчутнішим. Якщо ви бачите молоду жінку, котра сидить одна в парку без книжки чи смартфона з заплющеними очима й усмішкою на обличчі, - швидше за все, це мама, що вперше змогла на когось залишити дитину і просто побути сама. У її випадку не йдеться про заглиблення в себе чи поліпшення концентрації, вона просто відновлює своє психічне здоров'я. Проте не слід думати, що брак самотності - лише материнська проблема. Сумлінний батько, який щовечора поспішає на допомогу дружині, теж рано чи пізно захоче втекти від усіх на сеанс перезавантаження мозку.

Благаю, відпусти

Отже, щоб лишатися при здоровому глузді, час від часу дозволяйте собі трохи самотності. А щоб зберегти душевний спокій у родині, давайте таку можливість іншим її членам. Деколи з цього приводу доводиться сперечатися як з голосами ззовні: "Що це ти надумав/ла - відпочивати від сім'ї, нащо тоді було її заводити?", "Хороший чоловік/дружина завжди поспішає додому", так і з власними настановами: "Ось діти виростуть, тоді відпочину" або "Якщо я скажу, що просто хочу погуляти сам/сама, мене не зрозуміють". Але результатом будуть комфортніша атмосфера й приязніші стосунки. І для розуміння того, що сім'я - це ресурс, а не їх поглинач, потрібно зовсім небагато зусиль.

Перший крок - усвідомити власну потребу в персональному часі і запитати себе, наскільки часто вам потрібен відпочинок наодинці. Визнати перед самим собою, що слова "я хочу побути на самоті" - не примха, а потреба вашого мозку і психічного здоров'я. Другий - повідомити близьким про цю потребу і переконати їх у тому, що прагнення побути на самоті не пов'язане з вашим ставленням до них. Третій - домовитися з рідними про взаємну підтримку: підміняти одне одного у виконанні батьківських обов'язків чи з догляду за старшими членами родини, не ображатися і не звинувачувати за дозвілля без сім'ї. Четвертий - визнати за іншими право на час для себе і допомогти їм його регулярно отримувати.

Однак простої прогулянки чи усамітнення на годинку вдома може не вистачити для відпочинку від спілкування. Чимало людей просто не вміють усамітнюватися і, залишившись без співрозмовників, шукають розради в телебаченні й інтернеті. Таке дозвілля теж може бути приємним, утім, бажаної полегкості мозку не принесе. Найкраще занурюватися в себе за межами звичних приміщень і без ґаджетів. Прогулянка на природі або містом, неспішна кава за столиком біля вікна чудово розрадять, головне - не ставити перед собою жодних завдань на кшталт "купити", "зробити", "не забути". Годинка в басейні чи на біговій доріжці - теж добре. Для найвибагливіших, кому складно зосередитися на собі, існують камери сенсорної депривації, де за допомогою концентрованого соляного розчину, світло- та звукоізоляції вас позбавлять практично всіх зовнішніх подразників. Глибшого занурення у власне я годі й шукати.

Завдяки бездротовим технологіям ми постійно на зв'язку з іншими. Успішне життя в нашій свідомості пов'язане з соціальною активністю: друзі, родина, вечірки, концерти. Людині властиво оцінювати себе через призму сприйняття оточенням, але, можливо, цієї оцінки вже забагато? Може, час зазирнути всередину самих себе? Чи не злякає нас побачене?