ЖИТТЯ СЕРЕД СМІТТЯ

Поділитися
Якщо звернути з центральної вулиці Кіровограда у бік Балки і пройти кілька кварталів униз, ви натрапите на річку Біанку...

Якщо звернути з центральної вулиці Кіровограда у бік Балки і пройти кілька кварталів униз, ви натрапите на річку Біанку. Точніше, залишки її — невеличкий, місцями ледве помітний потічок. У нього немає берегів, бо те, серед чого якимось дивом ще вижив струмок — величезні купи сміття і гною (вгорі на схилах — приватні будинки, на обійстях яких похрюкують “автори” частини мальовничого краєвиду), — берегами назвати важко. Та що там Біанка (її вбивають уже не перше десятиліття) — невеличке озерце, що за поворотом дороги на дачі Песецьких, де ще кілька років тому у літню спеку хлюпалася дітвора, чим далі, тим більше перетворюється на смердючу небезпечну калюжу. А обочини шосейки, що біжить поруч, якщо дивитися тільки на них, нагадують якусь жахливу планету, де навколо саме сміття, сміття, сміття... На таку ж планету ось-ось перетвориться кіровоградський гай Десантників, де ще п’ять-сім років тому люди збирали гриби, а зараз можна знайти хіба що здохлу кішку та безліч пластикових пляшок. Поруч пляж, який разом із ще одним — на Ковалівці — весь минулий літній сезон простояв закритий через антисанітарний стан.

Усі вищезгадані місця надзвичайно мальовничі. Очистити б їх та облаштувати, і стали вони б природною окрасою міста, для жителів якого сміття на вулицях, у дворах, на сходових майданчиках — уже звична річ. Не можна сказати, що міська влада про це зовсім забула. Поміж баталіями за вплив і вагу час від часу викликають на килим начальника міської спеціалізованої інспекції Григорія Лук’янчикова. Але ні сил, ні засобів інспекції ніколи не вистачить на те, щоб ліквідувати у місті всі незаконні звалища, тим більше що на місці ліквідованих, як гриби після дощу, і навіть швидше, з’являються нові. Чому так відбувається? Очевидно тому, що система збирання і вивезення сміття, яка в Кіровограді уже десятки років не змінювалась, у нових умовах стала неефективною. До того ж і матеріальна база підприємств, що цим займаються, не просто нікудишня, а плачевна. А якщо подивитись на все під іншим кутом зору?

Три пакети — три складові... капіталізму

Директор науково-виробничої фірми “Екоцентр” Микола Жуков на засіданні Кіровоградського прес-клубу повідомив про результати опитування, яке провела фірма у двох багатоповерхівках центру міста. “Чи згодилися б ви у три пакети, надані вам безплатно, складати окремо папір, пластик, скло і раз на тиждень здавати їх приймальникам, що приїдуть до вас у двір, за невелику плату?” Приблизно таке запитання поставив “Екоцентр” мешканцям будинків. Майже 90 відсотків тих, хто взяв участь в опитуванні, відповіли ствердно.

Зрозуміло, це не може бути підставою для ейфорії, бо таки не один день довелося б привчати пересічного кіровоградця до нового порядку, але й славнозвісний наш менталітет, що став уже притчею во язицех, не такий страшний, як його малюють. І хоча Микола Миколайович наводив приклад Америки, де йому довелося побувати на стажуванні і де сортувати сміття та відповідно ставитися до довкілля населення привчали (процес цей не зупиняється й сьогодні) мало не 20 років, нам до цього доведеться прийти швидше. Адже ми, з огляду на стан нашого довкілля, просто не маємо стільки часу. І тут дуже багато залежатиме від того, наскільки чітко й серйозно буде організовано справу. Причому не лише конкретною фірмою чи підприємством — правила гри встановлює держава, і вона повинна стежити за їх дотриманням, а також економічно заохочувати тих, хто переробляє відходи. Щодо останнього, то в Україні законодавчо встановлені пільги для переробників паперу, пластику, ртутних ламп, гуми, хоча не зовсім чітко регламентовано технології. І такі переробні підприємства в Україні діють.

“Екоцентр” підрахував, що, уклавши угоди з ними, з одного контейнерного майданчика, якщо мешканці самі сортуватимуть сміття, можна мати прибуток до 20 гривень на добу. Не одразу, звісно, а вклавши відповідні кошти і доклавши зусиль. Наприклад, придбавши сучасні контейнери та сміттєвози, які можуть утрамбовувати свою ношу до кількаразового зменшення її в об’ємі. А це — економія і робочого часу, і бензину (з цього погляду, нинішні перевізники сміття — убогі, розбиті, непомірно марнотратні, бо на 75 відсотків транспортують повітря: куб сміття у його нинішньому вигляді важить близько 250 кілограмів). А економія десятків гектарів території сміттєзвалища? Можливо, для якогось іншого міста це не така й велика проблема, та тільки не для Кіровограда.

Міський смітник, якому вже понад 50 років, і досі неузаконений, удвічі збільшилася його площа, не дотримується технологія зберігання твердих відходів, потребують ремонту під’їзні шляхи. Влітку сміття час від часу самозагоряється, і їдкий дим огортає прилеглі міські райони — Завадівку, Савинівку, селище Гірниче. Тоді міська влада б’є на сполох: скликає наради, ліквідовує джерела загорання, але кардинально проблема не вирішується. Природоохоронна прокуратура говорить про порушення кримінальної справи з приводу незаконного розміщення відходів. Уже не один рік ідеться про те, щоб перенести міське сміттєзвалище в інше місце, але для цього потрібні і гроші, і певний рівень організаційних зусиль. А в Кіровограді, очевидно, і те, і друге — у дефіциті.

Почому кілограм сміття?

Питання здається риторичним, бо який дурень його купуватиме. Але порахувати не завадило б, причому кожному з нас. У структурі квартплати (у Кіровограді вона становить 19 копійок за квадратний метр житлової площі) закладено дві з половиною копійки за вивезення сміття. Наша методологія обрахунків, що базуються на метражі житла, не досить ефективна, у багатьох країнах рахують, беручи до уваги кількість мешканців, і все-таки… У тих двох будинках, де проводив опитування “Екоцентр”, люди переплачують за цю послугу, за попередніми оцінками, від 10 до 49 гривень на рік, залежно від метражу квартири. Тоді як буває, що великі магазини, ринки, солідні офіси зовсім не укладають угод на вивезення сміття і, відповідно, нічого за це не платять. А хто рахував сміття, яке утворюється у дворах? А хто взагалі рахує, скільки контейнерів слід поставити на тому чи іншому майданчику? Ось і стоять вони переповнені, а вітер ганяє папірці вулицями, у тому числі центральними. І як тут привчиш дитину кидати обгортку від цукерки не під ноги, а в урну, коли, до того ж, і знайти цю урну непросто? У центрі міста, до речі, згідно з санітарними нормами, яких ще ніхто не скасовував, вони мають стояти через кожних 40 метрів. Хто і коли їх там бачив?

А папір, між іншим, у першу чергу міг би стати непоганим джерелом прибутку для тих, хто б не полінувався організувати його систематичне збирання. У Кіровограді в середньому 80 тисяч сімей. Якщо кожна з них здасть хоча б по кілограму макулатури на тиждень, а її закупить переробник по десять копійок за кілограм, вийде 32 тисячі гривень на місяць. Звичайно, ці грубі розрахунки— не бізнес-план, де все треба обрахувати і обгрунтувати точніше, але, говорячи про цифри, не можна забувати й про нашу екологічну свідомість, яка впродовж останніх років бюджетних злиднів шалено деградувала, опустилась буквально до печерного рівня. І жодні лекції чи просвітницькі заходи не допоможуть, поки ми житимемо серед сміття.

Особливо це стосується приватного сектора. Бо сміття тут, звичайно, утворюється, як і скрізь, але за конкретне відро його треба платити конкретні десять копійок. Ось і перекочовують відходи у лісосмуги чи на узбіччя шляхів. А система “трьох пакетів” тут би максимально зняла проблему — органічні відходи могли б стати добривами для невеличких грядок, які є практично біля кожної хати.

Пам’ятаю, які бурхливі баталії розгорялися на засіданнях міськвиконкому, коли мова заходила про підвищення плати за відро сміття: комунальники наполягали (машини старі, потребують ремонту, бензин дорожчає, грошей бракує), а чиновники та депутати доводили: якщо люди не платять і цих копійок, то більше й поготів не платитимуть… Якби ж енергію цих дискусій спрямувати на організацію ефективнішої системи. Для цього треба зовсім небагато — три-чотири рішення міської ради, що регламентували б справу, і серйозний партнер-виконавець, якому, звісно, знадобляться гроші для запуску схеми в дію.

Якщо думати і про завтрашній день, а отже — про зовсім інший рівень екологічної свідомості і кіровоградської громади, і українського суспільства загалом, слід ставити питання контрольованості сміттєвих потоків. Адже сміття не має ні імені, ні прізвища, а тому досить легко опиняється в якомусь гаю чи в річці. Звісно, чимало знайдеться не дуже, м’яко кажучи, зацікавлених у такій прозорості. Але в цій справі, як і в будь-якій іншій, має перемагати загальний інтерес. Адже маємо абсолютно реальний шанс перетворити своє місто (хочеться сподіватись, не країну і не планету) на великий смітник.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі