Збутися ярів та пісків

Першу працю українською мовою з питань лісівництва, книжку Б.Іваницького «Як збутися ярів та пісків» київське видавництво «Просвіта» видало 1907 року. У ній вказуються причини збільшення площ ярів та пісків в Україні, надаються практичні рекомендації щодо боротьби із зазначеним явищем.

Після відомих подій 1917 року було зруйновано устої централізованого управління лісами, що призвело до безладу в системах лісоуправління та лісокористування. Селяни не визнавали розпоряджень, спрямованих на обмеження користування лісом, розпочалася масова безконтрольна вирубка лісу. Лісові кордони були зруйновані, технічна документація в лісництвах знищена. Масова вирубка лісів, а в деяких випадках суцільна рубка призвела до швидкого зменшення лісових площ в Україні.

За даними Б.Іваницького, у 1891 р. загальна площа лісів в Україні становила 12%, а в 1927 р. — 7,3%. За цей період вона зменшилася на 5% (приблизно на 1559600 гектарів).

За такої ситуації уряд УНР намагався дати ладу лісокористуванню і вжити заходів зі збереження лісів.

За дорученням уряду, Б.Іваницький очолив Лісовий департамент при Міністерстві земельних справ УНР, працював над підготовкою закону про ліси України.

17 квітня 1918 р. на засіданні третьої сесії Головного земельного комітету розглядалося питання визначення власності на приватні і державні ліси. Було заслухано члена Головного земельного комітету П.Затулу та повідомлення директора Лісового департаменту Б.Іваницького. На засіданні було прийнято основні положення лісового законодавства: лісові площі всіх категорій, що є власністю Української Республіки, вважати державним майном; лісоуправління в губерніях і повітах має бути організоване за державно-громадським принципом. Сесія ухвалила: управління лісовими площами в губерніях і повітах передати лісовим відділам земельних комітетів, організація лісогосподарських робіт і контроль за їх проведенням належить Головній лісовій управі при Міністерстві земельних справ. На наступній сесії було заплановано розглянути проект закону про ліси, у підготовці якого разом із колегами брав участь Б.Іваницький.

2 січня 1919 року народний міністр земельних справ УНР М.Шаповал і голова Лісового департаменту Б.Іваницький видали наказ про охорону казенних і приватних лісів. Для припинення неконтрольованих самовільних вирубок необхідно було мобілізувати всіх працівників лісової охорони, і зокрема лісничих.

13 січня 1919 року «Закон про ліси в Українській Народній Республіці» від імені УНР підписали голова Директорії Винниченко, члени — Петлюра, Андрієвський, секретар Швець, державний секретар Корчинський. У законі, зокрема, зазначається, що весь лісовий фонд є власністю держави. Закон УНР про ліси встановлював правила користування ними. Лісові ділянки площею до 15 десятин, які належали господарям, або дачні ділянки та городи площею до 5 десятин та громадські ліси, незалежно від розміру, залишаються в користуванні їх господарів. При переході в розпорядження УНР малих лісових ділянок їх власникам повертається відшкодування у розмірі кореневої вартості лісу та коштів, витрачених на його вирощування. Основними завданнями лісового господарства вважалися охорона і поліпшення стану лісових деревостанів, збереження й раціональне використання лісових площ, підвищення їхньої продуктивності та розширення площ лісового фонду, за рахунок чого передбачалося задовольнити попит населення на деревину.

Однак цей закон, що встановлював відносини власності, правила користування лісами та основні завдання лісового господарства, не був впроваджений у життя з відомих історичних причин.

У 1919 році УНР була повалена. Б.Іваницький разом із урядом виїздить до Вінниці, потім — до Кам’янця-Подільського, де, поряд з адміністративною роботою (виконує обов’язки помічника міністра земельних справ), працює викладачем на сільськогосподарському факультеті Кам’янець-Подільського університету.

(Кам’янець-Подільський державний університет заснований 22 жовтня 1918 року з ініціативи українських діячів та громадян Поділля. При ньому були відкриті факультети історико-філологічний, природничо-математичний, богословський, правничий та сільськогосподарський. Університет став осередком української науки й культури, що зібрав навколо себе видатних українських науковців тагромадських діячів: К.Клепатського, М.Плевако, М.Вікула, А.Чернявського, Ю.Русова, І.Шереметинського.)

З 1921 року починаються часи еміграції. Спочатку Іваницький переїхав до польського міста Тарнів, а потім до Чехословаччини, де брав активну участь у діяльності різних наукових організацій. У тому числі й Української господарської академії (УГА) (1922р.) у Подєбрадах, яка стала осередком української науки та культури для розпорошеної по еміграції української молоді. Ініціаторами створення УГА були емігрантські організації: Український громадський комітет у Празі та Спілка техніків сільського господарства у Тарнові (Польща).

Праця в Подєбрадах — найбільш плідний час у науковій та педагогічній діяльності Б.Іваницького. У цей період він написав більшість своїх наукових праць та основних підручників, перекладав з німецької.

У жовтні 1935 р. учений повертається в Галичину, де працює у державному рільничому ліцеї. Через зміну політичної ситуації з приходом на галицькі землі Червоної армії став безробітним. Потім, повернувшись до Львова (1941—1944 рр.), працював референтом у Лісовому дослідному інституті та Хліборобській палаті, у Державній технічній фаховій школі.

Постановою Ради міністрів УНР 11 травня 1938 р. було засновано Українську Могилянсько-Мазепинську академію наук. Ініціаторами її створення виступили М.Возняк, О.Колесса, Б.Лепкий, Б.Іваницький. При ній створили відділ українознавства, який проводив наукову роботу з вивчення історії культури, науки та техніки України. Кафедрою лісового господарства завідував Б.Іваницький.

З 1944 року він знову переїздить до Польщі, потім Чехословаччини, Австрії та Німеччини. З червня 1945 року працює професором Українського технічно-господарського інституту (УТГІ) в Регенсбурзі (Баварія). У 1947 році професор Іваницький був обраний ректором цього інституту, який очолював до 1952 року. За великі заслуги на терені лісової науки професорською радою УТГІ Б.Іваницький був удостоєний почесного звання доктора honoris causa.

У жовтні 1951 року відбулося останнє засідання професорської ради УТГІ під головуванням Б.Іваницького. Невдовзі тяжко хворий учений передає справи своєму наступнику В.Доманицькому і виїжджає до США (Детройт) на постійне проживання в родині сина. 4 квітня 1953 року Бориса Георгійовича Іваницького не стало.

Монографію «Ліси й лісове господарство на Україні» Іваницький вважав головною своєю працею. В ній широко представлені матеріали про український ліс та його значення у різні періоди історії українського народу. У названій праці вперше проблема українського лісу розглянута в історичній і національній перспективі. Ліс, який вважався «лесом юга России», Іваницький у своїх працях представив як український, що має власну історію і специфіку розвитку.