Затримали українського «шпигуна»... Після переговорів з компетентними органами переляканого жабоїда випустили на волю

У Литві кожен селянин мріє стати «господарем лелечиного гнізда». Це особливий ритуал очікування птахів навесні. Литовці чепурять подвір’я й хати, на хліви, дерева і стовпи мостять колеса, які часто лелеки обирають за каркас для гнізда. «Буслани ніколи не оселяться в недобрих людей» — щиро вірять литовці. Місцева екологічна комісія реєструє кожне гніздо. І не дай Боже скривдити комусь крилате щастя — покарання не уникнути. Адже з року в рік популяція лелек зменшується. В Португалії наприкінці 30-х років нараховувалося сім тисяч пар, а у 1995-му лишилося тільки 1500. В Японії, Бельгії та Швейцарії ці птахи зникли зовсім.

У нашій країні чисельність лелек також суттєво скоротилася. У Дніпропетровській області вони геть щезли. На думку українських орнітологів, час ретельно вивчити особливості життя та міграції червонокнижних птахів.

Лелека, він же чорногуз, бусел, бузько, гайстер, бушель, жабоїд, боцян і дзьобун, мешкає в Україні лише у двох видах: чорному й білому. Популяція «блондинів», які мігрували сюди з Центральної Європи, близько 25—30 тисяч пар. А от справжніх наших аборигенів — чорних лелек — всього лише 300 гніздових пар.

— Ми маємо зробити все від нас залежне, щоб зберегти популяцію, — стверджує Віктор Добрик-Кармазін, президент Академії природоохоронних наук. — Для цього рік тому ми розпочали програму спостереження за міграцією лелек. Група орнітологів їздила по всій Україні і шукала птахів, яким можна було прикріпити міні-датчики. Ці пристрої мали б детально розповісти про міграцію наших лелек.

Ми «вербували» лише зрілих здорових птахів, у яких достатньо сил для міграції. Новобранців охрестили Добрик-київський, Добрик-житомирський і т.д. Перша частина імені «Добрик» дана за моєю ініціативою. Друга — відповідає області, в якій ми знайшли бузька.

Міні-датчик важить не більше 30 грамів, а коштує 20—30 тисяч доларів. Зрозуміло, що без спонсорської допомоги ми б не купили таке оснащення. До речі, виготовлені мініатюрні радіостанції за кордоном. Працюють на сонячних батареях два роки. Кожні півгодини датчики відсилають сигнали через супутник і вони відображаються на наших комп’ютерах. На спеціальних апаратах пересування пернатих фіксується з похибкою в три-чотири кілометри.

За розповідями орнітологів, пристрої кріпили, коли птахи спали. Ампулами зі снодійним в пернатих не стріляли. Вдень вони здатні чинити рішучий опір. Щоправда, деякі учасники експедиції повернулися додому зі шрамами на обличчі та руках. Сонного лелеку накривали простирадлом, а потім причіпляли тонкі шкіряні ремінці. Таким чином радіомаячок з міні-антеною фіксувався на спині. Він не заважав літати і не ранив птаха. Всього таких датчиків закріпили тридцять. З кінця серпня почалася двомісячна подорож лелек до Африки.

Цікаво, що політ у чорногузів ширяючий: величезні відстані вони долають без виснажливої трати сил. Зграя птахів знаходить стовп теплого повітря, що здіймається вгору, й по колу зі швидкістю в три-чотири метри в секунду «угвинчується» в небо. Вночі вони летіти не можуть — немає потоків. Однак перепочивши, зі сходом сонця кілька розвідників підіймаються в небо. Побачивши, що повітря несе товаришів вгору, зграя стає на крило. Не можуть ширяючі птахи летіти і над морем — немає повітряного «ліфту». Облітають стороною Середземне і Чорне моря. Одні (західноєвропейська популяція) пролітають над Гібралтаром, інші (східноєвропейська) — перетинають Босфор. На шляху — велика пустеля. Але повітря гарно тримає в небі. Двома потоками лелеки вливаються в Африку: одні зимують ближче до західного узбережжя, інші — східного. Датчики сповістили наших науковців, що українські лелеки рівномірно розмістилися по всьому східному узбережжю Африки і в долинах довжелезного Нілу. Наші птахи не стали об’єднуватися в окрему колонію, а проявили демократизм, комунікабельність і змішалися з «іноземцями». Окрім того, радіомаяки доповідали про температуру тіла піддослідного, а також про погодні умови.

Однак гостинним для чорногузів в Африці є хіба що клімат. У більшості країн континенту лелека — мисливський птах. У тамтешніх мешканців все йде в діло: м’ясо — в їжу, трубчасті кістки ніг — на трубки, пір’я — для прикрас, навіть засушені голова і дзьоб — на чаклунські амулети. Німецькі орнітологи в африканських хижах знаходили гірлянди кілець, зняті з убитих лелек. Полювання на цих птахів нагадує конвеєр убивств: вогнепальною зброєю, луками, бумерангами. Які летючі мішені можуть бути кращими, ніж стрічка лелек завширшки сорок метрів і завдовжки тридцять п’ять кілометрів? В африканській західній популяції лелек залишилося всього кілька тисяч пар.

У випадку українських піддослідних також не обійшлося без втрат. Двох птахів було вбито браконьєрами над Синайським півостровом. Один, знесилений, розбився. А ще одного лелеку «заарештували» в Зімбабве, за підозрою у шпигунстві. Орнітологи вчасно звернулися в компетентні органи, і після переговорів переляканого жабоїда відпустили.

Навесні лелеки поспішають додому: треба встигнути облаштувати домівку, знайти свою половинку, вивести пташенят і поставити їх на крило перед наступним відльотом.

Проте цьогорічна пізня весна багатьом перекреслила оптимістичні плани. Болота, де птахи ловлять жаб і дрібну рибку, були ще вкриті кригою. Виснажені чорногузи, по суті, опинилися в пастці і гинули від голоду. Більшість людей навіть не помітили, як поряд помирали «вартові наших дахів».

— Через ЗМІ та наші районні осередки ми зверталися до селян з проханням підгодовувати лелек, пускати їх до садиб, — розповідає Георгій Лаврентьєв, головний інженер Товариства охорони природи, ініціатор акції «Врятуємо лелек». — Нині нам пишуть люди, які дали притулок птахам. Невдовзі ми підрахуємо, скільки ж їх вдалося врятувати селянам. Надалі сподіваємося на співпрацю з Міністерством освіти. Нехай урядовці звернуться до директорів шкіл, а ті — до учнів, щоб вони допомагали птахам, лагодили гнізда, спостерігали за лелеками, підраховували їх кількість, а інформацію передавали б нам.

Незважаючи на благородну акцію, тисячі сіл в Україні все ж таки осиротіли. З шести пар, що мешкали в Хоружівці на Сумщині, люди поки що не бачили жодної. Не видно птахів і в селі Шевченківка на Київщині. Пара лелек гніздилася на стовпі при дорозі і була талісманом успіху для водіїв.

— У минулому році була підписана угода між країнами Європи, Азії та Африки про захист лелек, — розповідає Віктор Дем’янович, — ця подія стала першим кроком до порятунку лелек. В Голландії і Швейцарії, аби зберегти пару гнізд, уряд витрачає безліч грошей! Що стосується нашої ситуації, то спершу необхідно провести повний перепис українських лелек. Дослідити: де вони живуть, скільки років гніздам, де вони збудовані тощо. Ми також підготували проект закону про захист лелек та їхніх гнізд, який уже незабаром подамо у Верховну Раду.

Цікавий факт: на території України і Польщі гніздиться 35 відсотків світової популяції білого лелеки. Це означає, що від чисельності птахів у нас залежить їхня кількість на планеті. Поляки піклуються про птахів на державному рівні: під гніздами на стовпах і деревах зводять спеціальні платформи, оберігають місцевість болотяну з лелечим «меню». Цієї весни польські колеги разом із Західноукраїнським орнітологічним товариством розробляють програму захисту лелек. У рамках програми вже встановлено штучні гнізда у Шацькому районі Волинської області, на Івано-Франківщині. А недавно львівські енергетики разом із орнітологами встановили кілька таких осель поблизу Немирова. Організовано це не тільки з патріотичних міркувань, а й... економічних. Фахівці підрахували: «самовільне» гніздо на стовпі, яке торкається дротів (особливо в дощову погоду), «краде» приблизно 300—500 ват електроенергії. До слова, у сусідній Польщі всі лелечині притулки (а там їх близько шести тисяч) штучні.

Але цим порятунок українських лелек не обмежиться. Аби звернути увагу світової громадськості на проблему, наші вчені разом із колегами з Чехії, Америки і Японії почали досліджувати життя і міграції чорних лелек, які під більшою загрозою зникнення, ніж білі. А ще в селах Верхня і Нижня Дубечня (Вишгородський район на Київщині), за словами пана Добрика-Кармазіна, організують спеціальний лелечин заповідник. Його облаштуванням займуться уряд, місцева влада, школярі та вчителі.