НАЦІОНАЛЬНІ ІГРИ З ОТРУТОЮ

Отрута, як і все, що пов’язане зі смертю та хворобами, зазвичай викликає певне заціпеніння і страх. У далекому минулому залишилися часи, коли цей перевірений засіб був своєрідним інструментом політики та родинних відносин. Хоча, напевно, й до сьогодні його не викреслено, попри офіційні запевнення, з арсеналів військових, спецслужб та брудної політики. Однак є одна життєво важлива сфера, в якій отрута продовжує панувати і, певно ж, збирати свою тиху, але постійну данину.

Якби комусь у кошмарному сні приснилася гра близьких, рідних або знайомих з отрутою — холодний піт, серцебиття та пошуки заспокійливого гарантовані. Однак у реальному житті України велика, якщо не основна маса населення продовжує загальнонаціональні ігри з отрутою. Ця отрута, як і незрозуміла, щоб не сказати — параноїдальна, поведінка значної частини населення є наслідком тривалої й затяжної війни. Війни не на життя, а на смерть, у якій, на жаль, гинуть обидві сторони. Ця війна — змагання сільського населення з колорадським жуком.

Так уже склалося, що цей доволі симпатичний жук вимушений від природи харчуватися зеленою масою картоплі — однієї з найпоширеніших і найпопулярніших сільськогосподарських культур. Для більшості українців картопля є «другим хлібом», однак колорадські жуки мають ще обмеженіший раціон — для них картопля є єдиним і першим «хлібом». Хоча в умовах «картопляного голоду» вони можуть переключитися на інші пасльонові культури — помідори та баклажани, а у вкрай несприятливих умовах здатні витримати навіть місячне голодування. Ці та інші особливості колорадського жука дозволяють йому досить успішно протистояти натискові людей.

Хімічні засоби боротьби з колорадським жуком — отрутохімікати — почали застосовувати на посадках картоплі відносно недавно. Але вже зараз перелік цих засобів вражаючий. Почалося все з «безпечних та нешкідливих для людини і тварин» ДДТ (прозваного в народі «дустом») і хлорофосу. Нині добре відомо, до яких наслідків призводять названі хімікати. Не знаю, чи бачили гренландські тюлені картоплю, але ДДТ в їхніх кістках виявляють ще й досі. Та що там тюлені, в окремих місцевостях Європи досі фіксують сліди ДДТ та хлорофосу у материнському молоці! Щось, напевно, й у нас залишилось, але можливості наших аналітиків від екології чи медицини набагато скромніші. Для них інколи виявлення завищеного вмісту нітратів в овочах становить проблему. Попри значний прогрес в усіх сферах продовольчого ланцюга, пріоритет за хімічними засобами боротьби з колорадським жуком залишається й донині.

На війні як на війні. Одна сторона (люди) повідомляє про нові й нові перемоги. Ці перемоги дедалі частіше мають одного автора — великі транснаціональні хімічні корпорації та компанії. З захопленням та відомим маркетинговим розмахом вони повідомляють про винахід нової зброї — отрутохімікату, що дозволяє ефективно і без шкоди для екології знищити смугасту нечисть. Достовірно не відомо, як реагує на ці дії противник. Однак, вочевидь, і жуки не дрімають, пристосовуються, перечікують, переживають. Можливо, їхня пропаганда (це вже зі світу фантастики) поширила анекдотичний діалог двох селян після хімічної обробки поля. Перший: «Ну, як, куме, зникли жуки?» Другий: «Та де там, куме, але напевно вже того здоров’я не матимуть». Однак про здоров’я трохи згодом, а поки що про гроші, котрі, як відомо, попри поширене прислів’я «Здоров’я за гроші не купиш», перебувають з ним у тісному зв’язку.

На сьогодні торгівля інсектицидами — прибутковий бізнес. Арсенал отрутохімікатів (по-науковому — інсектицидів, по-народному — ядів) досить великий і строкатий. Останніми роками окремі з них отримали доволі поетичні або знакові назви. Для прикладу — карате, препарат, який повинен із самурайським завзяттям знищувати «американських окупантів». Серед найвідоміших препаратів — амбуш, арріво, децис, карате, сумі-альфа, фастак, банкол, шерпа, цимбуш, актара. Лише окремі з них (три-чотири) дозволені для використання на присадибних ділянках або в околицях водойм. Досить зазирнути в офіційне видання «Перелік пестицидів, агрохімікатів, дозволених до використання в Україні» (К.: Юнівест-Маркетинг), щоб переконатися: чимало препаратів не мають права ступати на наші городи та ділянки. Більше того, чимало названих препаратів заборонено використовувати в зоні до 2 км від водойм з рибою. Тобто від раціону риб — двокілометровий бар’єр, для людського харчування — приправа до найпопулярнішої страви. Але ж відомо — на війні хто зважає на такі дрібниці.

В періодиці питання, присвячені інсектицидам, зазвичай мають виразно рекламний та пропагандистський характер. Сам перелік виробників інсектицидів проти колорадського жука викликає захоплення. Серед них жодного вітчизняного або СНДівського «прізвища». Дивуватись нічого — на сьогодні Україна виробляє лише сім видів захисту рослин (з цілої гами препаратів, мінімальний перелік яких — понад 55 найменувань). Напевно, ці компанії справді дбають про безпечність та ефективність власних препаратів. Якщо раніше більшість інсектицидів мали загальну, не вибіркову і короткочасну дію, то сьогодні ці параметри стали ощадливішими для «не жуків», у тому числі — нас із вами. Отрута стала вишуканішою, але чи від цього вона перестала бути отрутою?

Нам відведено іншу роль — споживача. Причому споживачами ми стаємо, щонайменше, двічі. Вперше — коли купуємо препарат і використовуємо його. Вдруге — коли споживаємо рештки або хімічні «осколки» препаратів у продукції та воді. Ніхто і ніде авторитетно не заявив — хімікати не мають шансів потрапити на наш стіл. Для нашого заспокоєння навіть придумано відповідний термін — «гранично допустима концентрація». Вдумайтесь — нам активно й напористо пропонують купувати отруту. Отруту з надзвичайно сильною дією. Нешкідливість сучасної їжі — більше питання віри, ніж знання. Поки що живемо ми довше від жуків, тож маємо ще й шанс нагромадити дози.

Попри те, що сільські жителі та шкідники перебувають по різні боки фронту, останніми роками колорадські жуки отримали серйозну підмогу своєму існуванню та поширенню. Як відомо, найкраще воювати проти роз’єднаного і не- організованого противника, який, до того ж, не має навичок боротьби. В Україні посіви картоплі становлять понад 1 млн. 600 тис. га, з них понад 98% площ забезпечують господарства населення. Громадський сектор повністю ігнорує картоплю як культуру, хоча ціни на неї досить стабільні, а в першій половині року — навіть високі. Колись у розмові з виробничниками одного з районів Львівщини я похвалився черговим здобутком працівників мого рідного Львівського державного аграрного університету — наші селекціонери вивели два нових сорти картоплі. На що один із досвідчених агрономів крізь зуби процідив: «Бачите, ми займаємося спільною справою. Ви вивели нові сорти картоплі, ми ж — вивели її з полів».

Картопля посідає домінуючу позицію в структурі посівів господарств населення. Адже від цього залежить вирішення «продовольчої проблеми» не лише сім’ї, а й родичів з міста. Сувора правда життя — та для багатьох сільських жителів картопля є основним продуктом харчування, а урізноманітнення меню відбувається лише за рахунок різних способів приготування цього, на щастя, цінного продукту. В «картопляному поясі» України «другий хліб» слугує кормом для худоби і свиней (відоме «волинське» сало завдячує своєю якістю саме вмілому поєднанню картоплі, зернопродуктів та молока під час відгодівлі свиней).

Від ранньої весни до кінця літа на городах та приміських дачах можна зустріти сучасних «сталкерів» війни з колорадським жуком. Ціла гама препаратів та способів їх застосування. Для багатьох селян та жителів малих містечок «складна арифметика» захисту рослин незрозуміла, і вони потрапляють на гачок активної реклами хімічних препаратів, непорівняльних цін та відомого технічного підходу «роби як ми». У виборі препарату люди зазвичай керуються міркуваннями ефективності («щоб усі виздихали») та ціни (грошей на селі забагато не буває). Скільки хімічних речовин даремно потрапило в ґрунт, навіть статистика не знає.

Обробіток здійснюється безсистемно і найчастіше без дотримання елементарних вимог екологічної безпеки та охорони здоров’я. Жук собі з цього користає і кочує з ділянки на ділянку. Побічні наслідки «хімічних атак» для людини накладаються на інші несприятливі фактори, тому важко судити, чи в кожному конкретному випадку жертвою було здоров’я людей. Погляньте на статистику тривалості життя — сільські жителі зовсім не є довгожителями, попри те, що мешкають в умовах природного середовища і харчуються умовно «екологічною» продукцією.

А як вносяться препарати? Всі вони застосовуються у формі обприскування рослин робочим розчином. Обприскувач, яким користується споживач, має забезпечувати герметичність, дрібний і дозований розпил. Однак найчастіше використовуються ті засоби, що є. «Маємо те, що маємо». Зарубіжні та вітчизняні обприскувачі на тлі всіх цих «технічних засобів» — як космічні кораблі.

Промислові обприскувачі доступні не всім. Досить часто використовуються саморобні обприскувачі, велосипедні насоси, модернізовані пластикові пляшки, розпилювачі від домашньої хімії («Містер Мускул» тощо). Найпримітивніший рівень — відро і віник.

Ніхто не позбавив державу та державні органи обов’язків захищати права людини на безпечні та якісні умови життя, здорове довкілля. Отже, в умовах, які склалися, вона повинна відреагувати адекватно. На сьогодні вже не обмежитись адміністративними та заборонними заходами або створенням ще однієї з інспекцій. Треба сприяти офіційному бізнесу агрохімікатами, екологічній просвіті та проводити роз’яснювальну роботу. Фахівці з захисту рослин, екології, психології та педагогіки сформували б перелік заходів і дій, які б істотно обмежили наше з вами споживання отрутохімікатів. Але для цього слід вирватися з коловерті кулуарних ігор, «віртуального реформування» та роз’яснення «доленосних рішень» і спуститися на грішну землю, у посадки картоплі зокрема. І не треба себе тішити, що дорожчі продукти безпечніші або що постійний постачальник — перевірений. Прорив «хімічної дамби» може статися будь-де, за будь-яких обставин і не завжди супроводжуватиметься очевидними проявами.

***

Чимало зарубіжних фахівців, з якими доводилося подорожувати нашими селами й полями, ціпеніють від нашої практики застосування отрутохімікатів у сільському господарстві. Це повинні робити не сільські жителі, а фахівці зі знанням справи, під контролем інших фахівців.

Гадаю, більшості з нас не хотілося б їсти картоплю навіть з незначним вмістом отрутохімікату, хоч би якою поетичною була його назва. Поки що людство не сконцентрувало своєї уваги на смугастому шкіднику. Думаю, сучасні біологи та фахівці з генної інженерії з меншими зусиллями наблизилися б до проблеми «гостя з Колорадо», ніж спеціалісти NASA з літальними апаратами — до Марса. Але, як відповів один правоохоронець на запитання: «Чому ви не знищите очевидного організованого злочинного середовища?» — «Поки що ніхто так питання не ставить, поки що важлива боротьба». Поки що ми змушені використовувати інсектициди на посівах картоплі та інших культур. Як кажуть у Галичині, «на то нема ради». Та хоча б робити це слід зважено. Якщо травити себе — то «по науці».