«Надзвичайний» Донбас

2007 рік із повним правом може претендувати на сумнівний титул «року катастроф». Аварії поїздів із небезпечними речовинами, аварії на промислових підприємствах, підземні вибухи на шахтах, включно з новим «рекордом» за кількістю загиблих — більше сотні людей на шахті імені Засядька в Донецьку.

Донецька область — головний біль для спеціалістів із проблем безпеки. Про техногенні загрози життю і здоров’ю жителів Донбасу, а також про те, що робиться, аби запобігти надзвичайним ситуаціям у регіоні, йдеться в інтерв’ю «ДТ» начальника Головного управління МНС України в Донецькій області Андрія БОНДАРЕНКА.

— Які території найбільш неблагополучні з погляду екологічної безпеки?

— За техногенним навантаженням Донецька область не має аналогів у Європі. Тому область потребує особливої уваги у питаннях як фінансування різних систем безпеки, так і модернізації виробничих потужностей. Тепер багато про це говорять, однак тільки дехто може дати об’єктивне пояснення — чому саме Донбас такий «особливий».

Ще в позаминулому столітті підприємці — як царської Росії, так і інших європейських держав — гідно оцінили вигоди від унікальної географічної близькості криворізьких родовищ залізної руди та донбаського коксівного вугілля, що дозволяло їм виробляти метал, собівартість якого була найнижчою, і не лише в Європі. Це й визначило долю нашого великого регіону: 150 років інвестиції робилися переважно в металургію і супутні галузі — енергетику, важке машинобудування, хімічне виробництво. Ринув потік людей, виросли мегаполіси і... паралельно зросло антропогенне навантаження на регіон. Чим вища концентрація промисловості і густота населення, тим більше ризиків техногенних катастроф, тим менше екологічних ресурсів. У 70-ті роки партійне керівництво області чудово розуміло це й намагалося створити спільно з фундаментальною наукою ефективну систему безпеки у промисловості. Проте невдовзі з’явилася дешевша альтернатива — сибірський газ. Та й інші регіони СРСР підтягнулись у промисловому, кадровому і науковому планах. Це цілком змінило географію капітальних вкладень, а отже, і переоснащення промисловості. І, звісно ж, не на користь Донбасу або інших українських регіонів. У результаті — цілий список депресивних територій: Торез, Сніжне, Селідове, Білозерськ, Димитрів, Дзержинський, Шахтарськ... А відповідно, і великі території підвищеної небезпеки, які маємо тепер. Старі електричні, транспортні, комунальні мережі, а також застарілі виробничі потужності — усе це і є «точка фокусу».

Взяти хоча б Горлівку — одне з міст центрального Донбасу. Тут шахти, крім того, що викидають величезну кількість вугільного пилу й газу, — розробляють круті і крутоспадні пласти: це одні з найтяжчих умов видобутку і керування масивом гірських порід. Значна частина поверхні міста лежить над виробками. Траплялося, що багатоповерхові житлові будинки в центрі міста повністю розвалювалися за лічені хвилини. Тут є селища з одноповерховими будинками, які наполовину запали в землю. У їх підвалах можуть з’явитися вода й метан, що дренує навіть на поверхню. Комунальні мережі зношені не тільки через природне старіння або інтенсивну експлуатацію, а й через ті ж таки виробки. І хоча вуглевидобуток на горлівських шахтах уже не такий інтенсивний, минулі рекорди даються взнаки. Тут міститься один із найбільших в Україні виробників аміаку — концерн «Стірол». Це один зі 174 хімічно небезпечних об’єктів у Донецькій області. Поруч зі «Стіролом» — «Горлівський хімічний завод», держпідприємство, яке перебуває на санації, колишній виробник вибухових речовин. Тут складовані і чекають утилізації понад дві тисячі тонн високотоксичних мононітрохлорбензолів. У грудні 1989 року аварія на цьому підприємстві призвела до потрапляння хлорбензолів у вугільні пласти шахти «Олександр — Захід». Результат — масове отруєння шахтарів, консервація шахтного крила і збитки більш як на 20 мільйонів карбованців. Ще один проблемний об’єкт — Микитівський ртутний комбінат, також перебуває на санації. Ще 15 років тому він був найбільшим у Європі виробником ртуті. Неподалік комбінату, хоча й за санітарною зоною, розміщена головна питна артерія області — канал «Сіверський Донець — Донбас». Небезпечне сусідство, чи не так? А втім, у Горлівці, крім цих об’єктів, є ще виробничі комплекси видобувної техніки, коксу, вогнетривів, доломітів, потужний транспортний вузол, через місто проходить продуктопровід, що транспортує аміак.

Із цієї стислої характеристики всього лише одного з промислових міст області, де мешкає шість відсотків із майже п’яти мільйонів її населення, можна отримати уявлення про сумарне техногенне навантаження регіону.

Тому Європа зараз так активно «перепрофільовує», якщо можна вжити такий термін, свої старі індустріальні регіони. Вона намагається винести шкідливі виробництва в країни третього світу, модернізувати потужності, які залишаються, активно впроваджувати енергозберігаючі й екологічно чисті технології. Набагато більші економічні можливості і висока культура виробництва дозволяють Європі знизити рівень імовірності техногенних катастроф. Хоча наші західні сусіди також мають «багату» історію аварій: радіаційних, пов’язаних з інтенсивним морським, залізничним, автомобільним перевезенням небезпечних вантажів; аварій на хімічних, металургійних, видобувних підприємствах, досвід природних стихійних лих, що їх спричинило нераціональне й марнотратне ставлення людини до природи. Лісові пожежі, повені, зсуви, посухи, епідемії тварин... Гинуть люди... Географія лих — широка: Португалія, Греція, Хорватія, Голландія, Італія, Франція, Великобританія. У списку — весь Євросоюз.

— Проте Європа напевно забула жахи масової загибелі шахтарів...

— Хочу відразу ж випередити запитання про підприємства вугільної промисловості: усе, що міститься нижче «нульової» позначки і пов’язане з виробництвом, — поза зоною нашого реагування; нашою територією відповідальності є поверхневі комплекси шахт. Після недавніх аварій на шахті імені Засядька спільно з прокуратурою на видачі тіл загиблих гірників працював МНСівський аварійно-рятувальний загін спеціального призначення, а з родичами загиблих шахтарів — зведена група психологічного забезпечення (30 психологів із Донецького, Запорізького, Луганського і Дніпропетровського облНС).

— Проте Європа — це Європа, а ми говоримо про нашу з вами безпеку. Як відомство з надзвичайних ситуацій намагається вирішити цю проблему? Можете навести конкретні приклади?

— Я б міг багато розповідати про роботу інспекторських, профілактичних, моніторингових і прогнозних служб МНС. Проте наведу лише окремі приклади розвитку системи безпеки, які були реалізовані з нашою активною участю. Природно, що в більшості випадків — це результат взаємодії самих промислових підприємств і наших служб. Концерн «Стірол», про який я раніше згадував, уже розпочав впровадження новітньої системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій і, в разі їх виникнення, оповіщення людей. Підприємство реформує власну аварійно-рятувальну службу, модернізує пожежну частину. Вкладає в цю справу мільйони. Той-таки Горлівський коксохімічний завод для забезпечення пожежної безпеки, відповідно до договору з міським управлінням МНС, утримує одне з відділень пожежної частини. Горлівські підприємства — далеко не єдиний приклад, коли великі виробники не заощаджують на безпеці. Наприклад, маріупольські «Азовсталь» і ММК ім. Ілліча, на мій погляд, навіть змагаються між собою в цьому питанні. Безумовно, під час реалізації таких проектів ми надаємо консультативну, технологічну допомогу. Хоча я розумію, що така форма забезпечення безпеки — щось надзвичайне. Все-таки у підприємств — свої функції, у нас — свої, і підприємства жодним чином не повинні підміняти у питанні безпеки державну систему. Начальник пожежної частини не повинен випрошувати в підприємства діжку фарби для фарбування фасаду пожежної частини! І не повинен начальник цієї частини думати про якусь фарбу замість перейматися набагато важливішими зав­даннями! Причина таких перекосів надто банальна й очевидна — неефективна і малопродуктивна система державного фінансування як нашого відомства, так і багатьох інших.

— Наскільки мені відомо, з 2007 року обласний бюджет припинив фінансування всіх цільових програм по лінії МНС. Так це? І чому?

— Фінансування програми запобігання виникненню надзвичайних ситуацій Донецька обласна рада не припинила. Проте перерозподіл виділених коштів на користь комунальних аварійно-рятувальних служб області справді зробила. Наскільки це було правильно — покаже час. Є й інша причина: подвійне фінансування — з центрального і місцевого бюджетів — заборонене. Губернатор області Володимир Логвиненко (він же й начальник цивільного захисту області) і голова облради Анатолій Близнюк чудово поінформовані про нагальність проблеми модернізації МНС. І якщо рік тому обласні програмні гроші були для нас найважливішою підмогою, то тепер ситуацію визначає надходження потужної рятувальної техніки вже по лінії міністерства. Це нові пожежні автоцистерни, крани, автомобілі швидкого реагування, екскаватори, прилади розмінування, засоби індивідуального захисту. При цьому, безперечно, слід враховувати, що не лише Міністерство відповідає за безпеку, відповідальність, за законом, лежить і на місцевих органах влади. Без участі обласної влади проблемною стане ймовірна дислокація на території обласного комунального підприємства — донецького аеропорту — сучасної спеціалізованої рятувальної і пожежної авіаційної техніки, яку отримує міністерство. І до повної модернізації обласного управління МНС, звісно, ще далеко. Більша частина колісної пожежної техніки — це сотні одиниць — підлягає списанню за термінами експлуатації.

— Після історії з перепідпорядкуванням внутрішніх військ було чимало подібних чуток і стосовно підрозділів МНС. Який їхній статус сьогодні, чи не планується передача, скажімо, тієї ж таки пожежної охорони назад в МВС або щось таке?

— У МНС органічно переплелися служби реагування і пожежного нагляду, цивільного захисту і техногенної інспекції. Відрив служб одна від одної, про можливість чого ви кажете, можливий, якщо піти на серйозні фінансові витрати. Розгляньмо такий приклад. Зараз аварійно-рятувальна техніка перебуває у тих частинах, що й пожежна техніка. Як у разі перепідпорядкування пожежної охорони розвести ці два напрями у просторі і в частині бухгалтерії? За якими номерами житель, скажімо, Маріуполя викличе аварійно-рятувальний автомобіль і пожежну цистерну? Це буде «01» чи якийсь інший номер? Таких питань — маса!

— Питання безпеки набувають особливої актуальності напередодні Євро-2012. Недавно МНС подало Кабмінові «технічну карту» Києва: стан інфраструктури, аналіз хімічного складу ґрунту, води і повітря тощо. У Києві, прочитавши цей документ, схопилися за голову. Чи складалася аналогічна карта для Донецька?

— Усе пізнається в порівнянні. Не лише в Києві захвилювалися перед проведенням таких серйозних змагань. Вже зараз перебуває під великим питанням проведення чемпіонату світу-2010 у ПАР: саме через неможливість забезпечення комплексної безпеки. Така експерт­на думка комісії ФІФА. Ми, я маю на увазі Головне управління МНС України в Донецькій області, ще взимку 2007 року, не чекаючи остаточного рішення про місце проведення фіналу Євро-2012, почали розробку Концепції пожежної і техногенної безпеки фінального турніру чемпіонату Європи 2009, 2012 рр. з футболу. Адже вже в 2009 році область прийматиме молодіжний чемпіонат Європи на стадіонах Донецька і Маріуполя. Наші розробки мають забезпечити не тільки профільну для МНС безпеку, і не лише під час матчів. Це насамперед гарантування безпеки інфраструктури, з урахуванням збільшення транспортних потоків, можливої появи нових видів комунального транспорту (метро), збільшення кількості висотних, громадських будівель із одночасним перебуванням великої кількості людей та багато іншого. За нашими найскромнішими підрахунками, щоб забезпечити достатнє реагування на можливі ризики, області знадобиться 100 мільйонів гривень. Гадаю, що 2009 рік внесе свої корективи в наші напрацювання і до 2012 року ми будемо готові на всі 100 відсотків. Складніше забезпечити екологічні стандарти — вода, повітря, ґрунт. Донбас не може похвалитися адекватними вимогам ФІФА екологічними умовами, на жаль...

— До речі, як розвиваються події в Костянтинівці, де на смітнику було знайдено радіоактивні відходи? Чи ведуться роботи з ліквідації цих відходів? Найголовніше — чи встановлені особи, котрі скинули небезпечний вантаж, і чи покарані вони за це?

— Слідство веде прокуратура області, і про його результати я не маю інформації. Упевнений, що органи прокуратури враховують моральну складову злочину, результатом якого стала радіаційна аварія. За попередніми підрахунками, можна сказати, що бюджетові завдано збитків більш як на шість мільйонів гривень. Відшкодовуватимуть їх винуватці злочину. Ми в даному випадку — ліквідатори наслідків. Роботи з ліквідації наслідків аварії проводили структурні підрозділи підприємства «Радон», яке входить у систему МНС України. Ще в липні «Радон» спільно з нашими підрозділами провів комплекс робіт із так званої фіксації поверхневого шару: на заражені ґрунти наносилася спеціальна речовина, яка не дозволить радіації «розповзатися» на сусідні території. Зараз роботи фінансує обласна адміністрація.