ЕКОФРЕНІЯ-3, АБО ТРАКТАТ ПРО ТЕ, ЯК З КОЖНИМ РОКОМ ЗМЕНШУЄТЬСЯ КІЛЬКІСТЬ ГУМУСУ В ЧОРНОЗЕМАХ, РОСТУТЬ ПЛОЩІ ПІДТОПЛЕНИХ ЗЕМЕЛЬ І ВСЕ ТОВСТІШОЮ СТАЄ «ЧЕРВОНА КНИГА УКРАЇНИ»

Прощавайте, українські чорноземи?

Згідно з даними «Державного земельного кадастру», загальна площа земель України становить 60354,8 тис. га, що дорівнює близько 0,4% площі земної суші. Особливо цінні землі складають 12075,9 тис. га (20% від загальної площі). Структура українських грунтів за їхнім цільовим призначенням свідчить про одне з найбільших у світі антропогенних навантажень на довкілля. За останні тридцять п’ять — сорок років вміст гумусу в грунтах України зменшився на 0,3—0,4% і становить 3,1%. Прикро, але сьогодні ці втрати ще більше прискорюються. Згідно з розрахунками Української академії аграрних наук використання недосконалих технологічних схем у сільському господарстві та істотне зменшення внесення органічних добрив, пов’язане із занепадом тваринництва, призводить до щорічних втрат гумусу від 0,6 до 1 т/га.

Близько 20% території України перебуває у незадовільному стані через перенасичення грунтів різними токсичними сполуками. Основними джерелами забруднення є сільське господарство, промисловість і транспорт. Загалом в Україні угіддя, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві, зокрема техногенно і радіаційно забруднені, складають 0,2% загальної площі. Ареали техногенного «нечупарства» навколо промислових підприємств мають пересічно радіус від 1—2 до 5—20 км.

Напружена екологічна ситуація склалася і в нафтогазовому комплексі. В Україні відкрито і експлуатується близько 150 нафтових і газових родовищ. Розгалужена система магістральних та інших трубопроводів охоплює всі природокліматичні зони. Кількість аварійних ситуацій на підприємствах цієї галузі щорічно сягає 1,5 тис. Частина з них супроводжується аварійними викидами нафти, нафтопродуктів, інших речовин. Родючість грунтів на утворених внаслідок цього локальних осередках забруднених земельних ділянок відновлюється дуже повільно — до 20 років.

Істотним фактором техногенного забруднення грунтів є транспорт. Викиди вихлопних газів підвищують вміст свинцю біля автотрас. Навіть на відстані до 50 м від траси його вміст у 3—4 рази перевищує гранично допустимі концентрації. У центрі міст, уздовж доріг з інтенсивним рухом перевищення вмісту свинцю в грунтах придорожньої смуги досягає 50—70 фонових значень.

Обережно: м’ясо!

Аналіз радіоекологічного стану продукції тваринного походження, проведений у 2000 році в 316 господарствах Українського Полісся, виявив у низці областей підвищення рівня радіаційної забрудненості м’яса (Волинська, Рівненська, Київська) та молока (Волинська, Житомирська, Київська). Однією з причин такого стану є загальне зменшення обсягів меліоративних робіт, особливо вапнування як важливого засобу запобігання підвищенню рухливості радіонуклідів у грунті і, відповідно, надходженню їх у рослини. Негативну роль відіграє також зниження норм внесення добрив. Так, зрослий дефіцит калію призводить до накопичення у продукції рослинництва його хімічного аналога Cs137 і як наслідок, підвищення забрудненості продукції тваринництва.

Зрошування... знижує продуктивність земель

Зрошувальні землі займають 4% території України. Внаслідок економічної кризи зберігається тенденція до погіршення загального стану гідромеліоративного комплексу. Широкого розповсюдження на зрошувальних землях набув процес осолонцювання. Так, площа солонцевих зрошуваних грунтів (первинно та вторинно засолених) досягає 800—900 тис. га. Все це викликає різке зниження продуктивності зрошуваних земель.

Через брак коштів введення в експлуатацію нових осушувальних систем майже припинено, реконструкція меліоративних мереж вкрай обмежена. Результат — екологічна криза охоплює все більше осушуваних земель і знижує їхню продуктивність. Щоб запобігти подальшій деградації, зберегти і відновити біорізноманіття, доцільно провести екологічно, соціально та економічно обгрунтовану ренатуралізацію частини осушених територій.

Частка еродованих земель в Україні становить 57,4% площі країни. Головний чинник, що зумовлює значний розвиток ерозійних процесів, це високий рівень сільськогосподарського освоєння території. Щорічне зростання площ еродованої ріллі досягає в Україні 60—80 тис. га. Особливо непокоять масштаби та інтенсивність цих процесів на чорноземах та близьких до них за родючістю грунтах. Поряд з площинною ерозією досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. За даними Держкомзему, площа ярів в Україні становить 141,0 тис. га.

Хімічні бомби на ланах

Основна маса відходів в Україні утворюється на підприємствах гірничопромислового, хімікометалургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів. Екологічні проблеми особливо загострюються внаслідок накопичення токсичних відходів, серед яких найнебезпечнішими є важкі метали, нафтопродукти, непридатні до застосування пестициди.

Виникнення накопичень непридатних та заборонених до використання пестицидів розпочалося наприкінці 60-х. Цей процес зумовили диспропорції під час необгрунтованого за кількістю та якістю замовлення пестицидів, ввезення їх на територію сільських господарств і використання у самих господарствах. Унаслідок цього пестициди у великій кількості роками нагромаджувалися в непристосованих для довготривалого зберігання місцях. Кількість таких пестицидів лише у сільському господарстві досягає 20 тис. т. Останніми роками проблема набула загрозливого характеру у зв’язку з втратою відповідальних за подальшу долю хімікатів під час переходу колгоспного майна до інших власників.

В Україні у містах та селищах міського типу щороку утворюється близько 35 млн. куб. м твердих побутових відходів (ТПВ), які знешкоджують на 770 міських звалищах та трьох сміттєспалювальних заводах у Києві, Харкові і Дніпропетровську. До виконання робіт у цій сфері залучено понад 7,5 тис. сміттєзбиральних машин та близько 35 тис. працівників. Але у нас майже не вирішується проблема промислового знешкодження ТПВ. Об’єкти розміщення побутових відходів порушують вимоги екологічної безпеки. Найрозповсюдженіша технологія їх знешкодження на звалищах не відповідає природоохоронним вимогам та викликає протидію сільського населення.

Вкрай небезпечна ситуація, яка склалася у сфері поводження з відходами, з кожним роком загострюється. Зростає загроза довкіллю і здоров’ю людини. Все це, звісно, потребує ефективних цілеспрямованих дій у рамках єдиної державної політики.

Флористи попереджають про небезпеку

За даними державного обліку лісів, станом на 2000 р., лісистість території України складає 15,6%. Цей показник набагато нижчий, ніж у багатьох країнах Європи.

Для забезпечення належних екологічних стандартів території, лісистість у зоні мішаних широколистяних лісів та Лісостепу потребує доведення до рівня 22—25%. Найбільш лісодефіцитні південні (степові) області України, де лісові насадження виконують важливі захисні функції. Нестача лісів відчувається також у Лісостепу, на Поліссі і навіть у Карпатському регіоні. В останньому це стало причиною випадків стихійного лиха останніх років (повеней, зсувів тощо), які супроводжувалися значними руйнуваннями та людськими жертвами. Проблема збільшення площі лісів в Україні потребує невідкладного вирішення, тому пріоритетним напрямком розвитку лісового господарства є розширене відтворення лісових ресурсів та інтенсифікація лісовирощування.

Все більше публікацій флористів містять тривожну інформацію про нівелювання регіональної специфіки степової флори, її синантропізацію. Вочевидь ці явища яскравіше й інтенсивніше проявляються на півдні та сході України. У степах поширились неадекватні методи природокористування, що грунтуються на традиціях минулих часів, які треба докорінно змінювати. Превалювання у суспільстві антропоцентричної споживацької ідеології сприяє знищенню в Україні залишків євразійських степів.

Найважливішими шляхами поліпшення стану трав’янистих ресурсів на першому етапі переходу до сталого розвитку сировинної галузі є реставрація, рестабілізація та відтворення їхніх масивів. А також мінімізація забруднення, регулювання антропогенного впливу та формування мережі природоохоронних об’єктів. Остання має досягти 10—15% територій, зайнятих трав’янистими рослинними ресурсами. Серйозність очікуваних екологічних, економічних і соціальних наслідків втрати трав’янистих рослинних ресурсів у найближчі 20—30 років вимагає нових підходів до управління територіями, на яких вони існують.

За період після першого видання «Червоної книги України» у 1980 році число червонокнижних видів зросло у 4,5 разу. Виснаження ресурсів тваринного світу пов’язане насамперед зі зниженням продуктивності і навіть зникненням найцінніших промислових видів. Досить сказати, що з 196 видів риб, котрі мешкають у водоймах України, 74 належать до категорії зникаючих і потребують охорони.

Так, число видів, внесок яких у загальний промисел складав у середині ХХ ст. понад 1 відсоток, у 2000 р. зменшився втричі. Замість цінних промислових видів в уловах почали домінувати малоцінні.

Аналогічна тенденція спостерігається щодо промислових птахів і ссавців.

*) Карти та цифрові дані взяті з «Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 році». Міністерство екології і природних ресурсів України, 2001.