ДРУЗІ ТА НЕДРУГИ ГОЛОСІЇВСЬКОГО ЛІСУ

Ви помічали, що столичний Київ любить чутки так само, як і будь-яке провінційне містечко? Не встигнемо обговорити одну «страшну» новину, як на зміну їй приходить інша, ще страшніша. Наприкінці весни тільки й розмов було про те, що в Чорнобилі знову щось «бабахнуло», а на початку літа поширилися чутки, що якась нечисть напала на Голосіївський ліс. І не просто його їсть, а пожирає. «Очевидці» розповідали, що ліс стоїть прямо-таки чорний і якщо сухостій не вирубувати, то буде ще гірше…

Довелося відкласти всі справи і їхати в Голосієво, щоб на власні очі побачити цю екологічну катастрофу. Як кажуть, чутки про смерть лісу були значно перебільшені. Він живе своїм зеленим життям, як і багато років тому, дає прихисток різним птахам та звірам.

Спеціалісти, які стежать за здоров’ям зелених насаджень, заспокоїли.

— Цієї весни, як і щороку, в лісі з’явилася зелена дубова листовійка, але це закономірний природний процес, — розповів головний лісничий лісопаркового господарства «Конча-Заспа» Юрій Мариненко. — З появою тепла розвиваються і рослини, і їхні шкідники. Якщо гусінь розповсюджується на великих масивах, з нею борються з допомогою авіації — обприскують масив з повітря. Але поблизу населених пунктів це робити заборонено, тому киянам нічого хвилюватися — в межах міста отрутохімікати не використовуються.

— А яка територія пошкоджена?

— Невелика, в основному на відкритих місцях — на узліссі, на галявинах, де багато сонця.

— На які дерева нападає цей шкідник, і чи виживуть вони після цього?

— Зелена листовійка «любить» дуби, клени, граби. Але, на щастя, вони після такої напасті не всихають. Просто уповільнюється приріст дерева, воно певний час хворіє, а потім ростиме далі. Можу вас запевнити, що катастрофи немає, в кожному лісі уживаються як друзі дерев, так і їхні вороги, отож про вирубку не йдеться.

Голосіївський ліс справді має як друзів, так і недругів. До того ж є недруги, набагато страшніші за якусь там листовійку. Минулої осені столицю сколихнула звістка про те, що в урочищі Теремки серед білого дня рубають дерева, риють канави, завозять туди будівельні матеріали. Природоохоронна прокуратура пообіцяла розібратися з фактами такої наруги і покарати винних. Результати перевірки, мабуть, втішили правоохоронців, бо на місці дубового гаю нині функціонує бензозаправка...

На жаль, це не поодинокий випадок, коли спритники прихватизовують муніципальну власність, не зважаючи на закон. Найчастіше облюбовану ділянку оголошують зоною екологічного лиха, а дерева записують хворими, які негайно слід зрубати. Тут і листовійка не знадобиться…

Протистоїть їхнім намірам і апетитам громадська природоохоронна спілка «Порятунок Голосієва», яку очолює Михайло Михалко. Коли я ознайомилася з її діяльністю, мене прикро вразив такий факт: за 15 років її існування так і не було виконане програмне завдання — Голосіївський ліс ще й досі не отримав статусу національного природного парку. На перший погляд, це може видатися сьогодні вже не актуальним, адже міська влада скрізь і всюди запевняє, що вона береже і берегтиме зелені шати столиці.

— Чому ви так наполягаєте, щоб Голосіївський ліс став національним природним парком? — поцікавилася я у Михайла Юхимовича.

— Ми переконані, що тільки так можна найкраще зберегти цей лісовий масив, бо статус регіонального не захищає його територію від розбазарювання. Про це свідчить хоча б доля урочища Теремки. Тут ростуть цінні дерева, серед них багато кремезних дубів, але останнім часом ці 90 гектарів лісу було відрізано дорогами від головного масиву. Землекористувач цієї території — Інститут зоології НАН України. Будівництво АЗС на цьому місці суперечить чинному природоохоронному законодавству, але Київрада це дозволила, а думкою землекористувача ніхто не цікавився. Я розмовляв із дирекцією — до них ніхто не звертався за погодженням. Вчені у вікно побачили, як сокири і пилки нищать дерева. Звичайно, землекористувач кинувся захищати свої права, та його голосу ніхто не хотів слухати. За ніч знесли навіть пеньки і засипали землею так, щоб ніхто не міг порахувати, скільки їх було. За інформацією працівників інституту, спиляли всього 150 дерев, з них половина таких, що мають велику цінність. Спеціалісти стверджують: дуби мають фітонциди у 20 разів сильніші, ніж сосни, що для жителів великого міста надзвичайно важливо. Кажуть, Інститут зоології подав до суду, але неважко здогадатися, чиї аргументи будуть переконливішими — вчених чи королів бензоколонки... Київські чиновники нас запевняють, що вони піклуються про ліс, а насправді рвуть його на шматки. Зусібіч на нього наступають котеджі, ресторани та АЗС…

Національна гра — обвести навколо пальця

По діляночці, по галявинці відрізають, як від пирога. В народі кажуть, що той, хто ділить пиріг, голодним не буває. За підрахунками екологів, тільки за останні роки територія лісу зменшилася на тисячу гектарів.

Попри всі запевнення влади, що ми будуємо правову державу, ситуація у природоохоронній сфері ніяк не змінюється на краще.

Природоохоронна спілка «Порятунок Голосієва» зорганізувалася в 1988 році на знак протесту проти вирубування лісу. Тоді Українська сільськогосподарська академія щедро віддала шість гектарів свого ботанічного саду для будівництва вищої школи агропрому. Швидше за все, у зеленій зоні виросли б не тільки навчальні та адміністративні корпуси, а й котеджі для відпочинку агропромівської еліти — інакше для чого виділялася така велика територія? Про це заговорили на всіх рівнях, а коли вже шило вилізло з мішка, чиновники змушені були відступити і вирубку припинили. Чималу роль зіграв тоді громадський комітет, який став на захист лісу. Але ентузіасти знали, що цим справа не закінчиться і якщо не тут, то в іншому місці дадуть роботу лісорубам. Тому й вирішили зареєструвати спілку і стати на варті Голосіївського лісу. Я вважала, що до спілки в першу чергу входять викладачі і студенти аграрного університету — адже більшість їх працюють, навчаються і живуть на території лісу. Але екологи мене розчарували — якраз аграрників у їхніх лавах і немає. На їхню думку, тому, що вони — люди, залежні від адміністрації і не можуть відкрито обстоювати свої переконання. Однак політику спілки схвалюють і підтримують — допомагають проводити експертизи, не відмовляють у консультаціях тощо.

Єдиним розумним рішенням у ситуації, що склалася навколо лісу, було б надання йому статусу національного природного парку (НПП). Так думають не тільки у спілці «Порятунок Голосієва», але й у кабінетах мерії, принаймні вдають, що так. Столичним можновладцям нічим дорікнути — вони завжди «за»! За вирубку і за збереження, за новий статус і за можливість безконтрольного розподілу.

Спочатку чиновники ховалися за старе законодавство, яке начебто не дозволяло місту привласнити загальнодержавну власність. Нові закони, зокрема Закон України «Про природно-заповідний фонд України», подарували екологам надію, і вони знову заходилися готувати документи.

— В 1993 році ми винесли наше питання на засідання містобудівної ради, — згадує Михайло Михалко. — Проблема цікавила багатьох, тому зала була переповнена. Ми сподівалися на позитивне вирішення, але спеціалісти Міністерства охорони природи наполягли на тому, щоб ліс став регіональним ландшафтним парком. Це, по суті, нічого не дає для його збереження. Коли представника Президента в Києві І.Салія змінив Леонід Косаківський, у нас знову з’явилася надія. Він із нами погоджувався, на словах підтримував, але вів свою лінію: «Створювати національний природний парк — справа нова і невідома, давайте вирішувати поетапно — спочатку надамо статус ландшафтного як першої черги національного». Підготували проект рішення Київради, всі підписали, у тому числі і ми, і Українська екологічна асоціація «Зелений світ». Але у рішенні Київради слів «перша черга національного» вже не було — чиновники нас просто обдурили.

Коли київським головою став О.Омельченко, ми знову понадіялися на демократичність і мудрість керівництва. Омельченка ми знали давно, як людина з досвідом, багато порад нам давав, підказував, куди спрямувати свої зусилля, щоб швидше вирішити проблему. А коли став київським міським головою, то виявилося, що на прийом до обраного столичною громадою голови не потрапиш. Мені якось вдалося у Палаці культури «Україна» під час свята домовитися з ним про зустріч. Він слова дотримав. Усі зацікавлені сторони зійшлися на тому, що в 1997 році нарешті буде створено національний природний парк…

Одна з версій назви Голосієво — по голій місцевості сіяно. За переказами, ще у XVII столітті наші предки для нас старалися, озеленювали столицю майбутньої незалежної держави. За той час, відколи триває паперова тяганина, можна було б ще кілька лісів посіяти. Влада не здається, бо шкода випускати з рук можливість розподіляти лісові угіддя. Сяк-так нарешті було дано доручення Державному інституту проектування лісу. Можна було б радіти, та на заваді стали чергові вибори. Обіцяли, пережили, перемогли. Час відпочити, та екологи не дають. У 2001 році підготували проект — комар носа не підточить. Зареєстрували всі об’єкти, які входитимуть до НПП, зібрали погодження із землекористувачами, перевірили картографічний матеріал, одне слово — зібрали все, що треба. Але нашого бюрократа голими руками не візьмеш — по два-три місяці тривало погодження в кожному кабінеті. Це ж який терпець треба було мати активістам спілки, які відстоюють не власне, а національне надбання, щоб дочекатися того щасливого дня, коли слуги народу поставили останній підпис.

— Ми з подивом виявили, що замість 9500 гектарів, зафіксованих у концепції генерального плану розвитку столиці, у проекті залишилося всього 5800. Однак змушені були й на таке погодитися, аби тільки врятувати ліс, — підбиває підсумки Михайло Юхимович. — Але до прийняття Київрадою ще було нам, як до неба пішки. Тільки в кабінеті Омельченка цей проект пролежав 14 місяців! Причина, на мій погляд, проста: в новому Земельному кодексі є положення про те, що території (землі) національних об’єктів, у тому числі й парків, не можуть входити до складу земель комунальної власності. Київську владу це зовсім не влаштовує. Знайшли простий вихід — столичний голова затримав проект на час, протягом якого втратили силу погодження із землекористувачами, адже вони дійсні лише два роки.

Однак Київрада все ж таки змушена була у березні нинішнього року розглянути це питання. Але рішення було зарані запрограмовано. Аргументи не грунтувалися на законодавстві, чиновники залякували громадськість тим, що державний Печерськ, як тільки одержить у свою власність Голосіївський ліс, відразу ж забудує його віллами. А Київська влада, навпаки, берегтиме муніципальне добро, як зіницю ока. Нам слова не надали і навіть копію рішення не видали. Ми надіслали листа прокурору міста Києва, будемо оскаржувати рішення Київради в суді.

Ліс — не тільки дерева, а й меблі та домовини

Схоже, доля Голосіївського лісу турбує лише громадські організації, а не владу. Михайло Юхимович із болем розповідав про те, як господарюють тут монахи Голосіївської пустині, що належить до Московського патріархату. Добру волю держави щодо повернення храмів та іншого майна релігійним організаціям вони сприйняли як уседозволеність. І хоча про землю в указах немає ані слова, ченці господарюють на ній як їм заманеться. Екологи стурбовані розмахом господарської діяльності, яка шкодить флорі та фауні Голосієва. Природа подарувала нам неабияке багатство — тут співіснують понад 400 видів рослин і близько 150 видів диких тварин. До останніх, правда, додався ще один — корова свійська.

Уриваючи час від молитви, ченці побудували приміщення на 20 корів, яких випасають де заманеться. Чималу територію відвели під курник (пташник). Галявину обгородили сіткою, прибивши її величезними цвяхами до дерев. Триповерховий корпус келій спорудили на зсувонебезпечній ділянці, що призводить до яроутворення та зсуву грунтів.

Спілка «Порятунок Голосієва» б’є на сполох, звертається до державних органів влади, аби вони втрутилися в ситуацію і змусили всіх «господарників» дотримуватись природоохоронного законодавства. Та дедалі частіше в лісі можна надибати на пеньки, дедалі рідше трапляються доглянуті молоді насадження. Енциклопедичний довідник «Київ» стверджує, що «під час громадянської війни та іноземної інтервенції значну частину насаджень, зокрема дуба, було вирубано й вивезено австро-німецькими та білопольськими окупантами». Далі йдеться про те, що в цьому лісі збереглися унікальні дуби віком від 400 до 1000 років. З часу виходу словника минуло трохи більше двох десятиліть, але сьогодні дендрологи вже не згадують про тих патріархів. Можливо, і вони стали меблями у чиємусь палаці…

За всім, що коїться на величезній території лісу, міській владі, мабуть, важко встежити. Голосіївський парк імені Максима Рильського, який протягом багатьох десятиліть був улюбленим місцем відпочинку киян, займає, порівняно з лісом, невелику територію — 150 гектарів. Однак видається парк зовсім занедбаним. На виїзній нараді, присвяченій зеленому господарству столиці, О.Омельченко оголосив 2003 рік Роком парків і екологічної безпеки. Побувала тоді комісія й у Голосієво, але побачене неприємно вразило високих гостей. Та й кому б сподобався безводний водограй (фонтан), який колись мав вигляд українського рушника, викладеного з мозаїки, а зараз перетворився на сміттєзбірник? Не сподобався гостям і павільйон з гордою вивіскою «Молодіжний», що протягом багатьох років зяяв вибитими шибками і служив притоном для наркоманів та п’яниць. Тепер вікна забили дошками та так і полишили. Голосіївські озера давно вже не милують зір прозорою водою. В одному з них, крім побутового сміття, кисне ще й бетонний стовп, який невідомо коли і як сюди впав. Міська влада засоромилася побаченого і пообіцяла, що до Дня Києва парк виглядатиме як нова копійка. Про що й написали на дошці, яку прикріпили біля центрального входу. Але, на жаль, день столиці далі Хрещатика не святкується. Табличка біля центрального входу як висіла, так і висить. Правда, тепер навіть квітників тут не облаштовують — та й навіщо, все одно машини витовчуть.

Голосіївський парк культури і відпочинку доведено до такого стану, що ні про культуру, ні про відпочинок киян у ньому вже не йдеться. І це, мабуть, когось влаштовує, адже стало менше цікавих, які тут гуляли і турбували адміністрацію наївними запитаннями: а чого це в парку розмістилася майстерня, яка шиє «чохли» для авто? А звідки взявся цех, який виготовляє домовини, і де він бере для цього деревину?

Об’єкт прикрили, напевно, перенесли в інше місце, подалі від людських очей…

***

Нещодавно громадські організації, яким не байдужі проблеми містобудування та екології, провели церемонію нагородження лауреатів, які «нарубали дров» найбільше. Серед організаторів цієї акції була й спілка «Порятунок Голосієва». Переможцем номінації «Найнахабніший лісоруб Києва» було визначено столичного голову О.Омельченка. На жаль, до громадськості лауреати не вийшли. Тож екологи виставили їхні портрети, прикріпивши до них призи. Лісорубові, як і годиться, дісталася сокира — кам’яна, прив’язана до дерев’яної ручки. Такими колись користувалися неандертальці...