ЧИ ЛЯЖЕ ТІНЬ ІРАКСЬКОЇ ВІЙНИ НА УКРАЇНУ?

«Від вашого запитання в мене мурашки по шкірі, — зізнався академік Валерій Кухар. — Я народився під час війни і цю тему, як і багато співвітчизників, не можу сприймати спокійно»... Так дещо тривожно почалася наша бесіда з директором Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України. Вибір на Валерія Павловича впав не випадково — він відомий хімік-органік, брав участь у всіх техногенних катастрофах, які відбувалися на території нашої країни в останні десятиліття. Йому випала доля працювати з перших днів у пеклі чорнобильської катастрофи як члену комісії Академії наук України. Потім він вивчав причини та можливі наслідки прориву дамби Стебниківського шламосховища, що призвів до найбільшої техногенної катастрофи на Дністрі, входив у комісії, що досліджували отруєння шахтарів при хімічній аварії у Донецьку і дивне масове захворювання в районі Первомайська...

— Валерію Павловичу, перш ніж з’ясувати, як війна з Іраком загрожує Україні, давайте спробуємо познайомитися з ризиками головних учасників конфлікту. Приміром, абсолютні фаворити цієї битви — США та Великобританія — на ваш погляд, можуть почуватися невразливими?

— На жаль, гадаю, сьогодні жодна країна світу не може почуватися в абсолютній безпеці під час війни, хоча б якою перевагою вона володіла.

— Наших громадян хвилює питання: чи готові ми до протидії радіаційній, хімічній або бактеріологічній атаці?

— Вже чорнобильська аварія показала, що ми значною мірою не готові. Коли військова техніка розроблялася в масштабах Радянського Союзу, вона більш-менш відповідала світовому рівню. Хоча вже тоді серйозно відставала за рівнем електронної начинки від передових країн. А що казати про її сучасне становище?..

— Недавно промайнуло повідомлення, що ми комусь продали протигази.

— У нас практично немає навіть виробництва протигазів. Тож якщо хтось продає їх за кордон, зрозуміло — це він десь роздобув старі, бо у нас навіть шихта для протигазів не робиться.

— Але якби з’явилася (крий Боже) необхідність роздати населенню протигази, що робили б у нас відповідальні за це люди?

— Гадаю, вони відкрили б склади і видали коробки з протигазами, які лежать там багато років. Гумова маска в них напевно вже потріскалася, шихта протигазна теж має обмежений термін придатності. Її стан залежить від того, як вона зберігалася. Якщо ідеально — у сухому повітрі, без кисню — тоді стан протигазів один. Але якщо зберігання відбувалося з порушенням умов... Навіть в ідеальному випадку будь-яка техніка потребує відновлення.

— Ну а проблема сибірки, яка настільки гостро постала в США не дуже давно. Чим ми її закидаємо — шапками?

— США витрачають на озброєння та захист населення фантастичні гроші, проте навіть ця країна виявилася зовсім не готова до елементарного захисту населення від конвертів із білим порошком. Згадайте, скільки днів минуло, поки вони озброїли усіх своїх поштовиків засобами захисту, детекторами...

— Хіба лише вони виявилися не готові? А безпорадність Японії перед лицем газової атаки своїх терористів у метро?

— Мабуть, лише фахівці можуть оцінити істинні масштаби загроз, що сьогодні існують у світі. З Інтернету можна «скачати» формули будь-яких отруйних речовин. І хімік середньої руки без особливих труднощів реалізує ці формули в отруйну речовину. Крім лабораторії, йому доведеться запастися ще гарним костюмом захисту, щоб залишитися живим під час експериментів...

Недавно на конференції про досягнення в галузі хімії та біології було повідомлено, що група генних інженерів у США торік синтезувала вірус. Причому вони скористалися інформацією з... Інтернету. Потім «пришили» до нього ще один шматочок і цей сконструйований вірус убив мишку. Було повідомлено, що поки існують дві-три групи у світі, які можуть повторити такий експеримент. Втім, це мало заспокоює. Усе розвивається з неймовірною швидкістю і не виключено, що незабаром це буде вправа для гуртка «умілі руки».

— Наскільки це являє загрозу всьому людству?

— Не будемо говорити про все людство — досить локальної загрози, щоб дезорганізувати будь-яке суспільство. Таким вірусом терористи можуть «ударити» по системі громадського харчування, базах із продуктами, елеваторах, водогонах, системах зв’язку, тобто по життєво важливих для країни вузлах.

До боротьби з таким тероризмом не готова, гадаю, жодна найбільш передова країна. І найстрашніше: будь-який напад може призвести до неадекватної реакції у відповідь. Тож будь-яка війна сьогодні може принести геть непередбачувані неприємності. Звісно, США досить віддалені від Іраку і це заважає останньому легко помститися супротивнику. Але не можна скидати з рахунку наявність груп терористів у США чи сусідніх країнах, із яких вони можуть мігрувати. Терорист б’є не по уряду, не по системах військового забезпечення. Він цілить у точки, що викликають паніку в незахищеного і непідготовленого населення. Мета проста — домогтися «стокгольмського синдрому», коли жертва терору починає співчувати нападнику і боротися разом із ним зі своїм урядом, який у цей час докладає максимальних зусиль врятувати становище і допомогти жертві.

— Однак поки реальна загроза нависла над Іраком і його народом. Чим для нього закінчиться все це, з огляду на можливість застосування різноманітних видів зброї?

— Війна в будь-якому разі — трагедія для народу, соціальна катастрофа, яка на багато років виводить суспільство з нормального стану. Дослідники землетрусів запровадили таке поняття — афтершоки. Це хвилі, що йдуть після головного поштовху і ніби продовжують добивання усього, що ще збереглося після першого удару. Демографи звернули увагу, що після війни піки й мінімуми таких хвиль серед воюючих сторін повторюються через кожні двадцять років. Українці ще не позбулися афтершокових коливань, які розходяться по нашому народу від Другої світової війни... Наслідки війни набагато більш жахливі, аніж заведено вважати, оскільки, окрім економічних і матеріальних утрат, люди несуть колосальні психологічні втрати.

Події в Іраку вкрай неприємні ще й із суто екологічних причин. Цей регіон пов’язаний із потужною нафтовидобувною промисловістю. Війна в Кувейті колись призвела до того, що там горіли близько 1000 свердловин. Чорна хмара диму висіла над величезними територіями протягом року. А скільки проблем було з очищенням води від тих же нафтопродуктів! Виникла маса неприємностей для населення, здихала риба, гинула флора. Згадаймо, що течія Тигру й Єфрату значною мірою зарегульована греблями і там потрібне дотримання відповідного екологічного режиму. Забруднення води продуктами спалювання нафтопродуктів тут украй небезпечне.

Військова атака в Югославії явила світу ще одну небезпеку, котра виходить від звичайних снарядів, які містять незбагачений уран. Це призводить до загального забруднення середовища важкими металами. При вибуху утворюється аерозольна хмара, небезпечна для легень. Навіть просте зараження грунту призводить до потрапляння важких металів у джерела водопостачання, у рослини, тобто йде перенос їх по харчових ланцюжках в організм людини. Після цього починається зростання захворювань — насамперед кишково-шлункового тракту, печінки і так далі. В Іраку можна передбачити такі ж наслідки.

— Що загрожує населенню України, якщо припустити найгірший варіант — Саддам Хусейн застосував хімічну і біологічну зброю, підпалив свердловини. Згадаймо хоча б радіоактивну хмару від Чорнобиля, що долетіла до Шотландії та Грузії. Як це позначиться на нашій екології?

— Колись було дуже сильне виверження вулкана в Мексиці і попіл від вулкана гуляв чотири роки по екватору навколо земної кулі, не заходячи в середні широти, у яких ми живемо. Якщо й тут буде таке ж явище, то аерозолі й інші частки будуть знаходитися в цій зоні. Нам, вочевидь, це не повинно загрожувати. Хоча...

А ситуація з Чорнобилем була пов’язана з тим, що вітер спочатку дув на північ, у бік Фінляндії, потім завернув на Польщу, на Північну Німеччину і заніс радіонукліди навіть у Шотландію. Частково радіоактивні опади випали в Грузії в районі Сухумі, дійшли до Ірану. Взагалі після випробувальних атомних вибухів найбільші випадання спостерігалися в сорокових широтах, у яких саме ми живемо. У цій смузі була найбільша концентрація осідаючих елементів. Не думаю, що вітри від Іраку пройдуть до нас, оскільки загальна картина вітрів у тій зоні — екваторіальне обертання.

— Отже, будемо сподіватися, що роза вітрів прихильна до нас. А чи не може біда підкрастися з якогось іншого боку?

— Гадаю, що країни, зав’язані в цьому конфлікті, коли не прямо, то опосередковано все одно відчують війну. Світ уже не зможе бути старим після війни — він, до речі, ставав іншим після всіх попередніх, начебто локальних воєн. Причому найнеприємніші наслідки відчувала сильніша сторона. Після В’єтнаму в американців з’явилася «хвороба ветеранів». Недавно я прочитав на сайті Американського хімічного товариства, що в цьому винний не оранжевий газ-дефоліант. Висновок учених — хвороба з’явилася через те, що навіть вимуштрувані американські солдати не були готові діяти в умовах хімічного ураження. А що казати про непідготовлених людей?

Після «Бурі в пустелі» з’явилася своя «хвороба легіонерів». У ній обвинувачували пилові бурі, суміш хімічних речовин, перебування в протигазі... Слід провести паралель між війною у В’єтнамі та «Бурею в пустелі». Військові дії насамперед викликали у сили-силенної людей стресове навантаження. У цих умовах загострюється сприйняття тієї обстановки, в якій перебувають люди. Згодом вони інакше сприймають те, що сталося, а що не зробила війна — завершать хвороби.

Після Чорнобиля ми маємо схожу ситуацію. Серед ліквідаторів спостерігається зростання загальної захворюваності, хвороб окремих органів і, насамперед, порушення менталітету, характерне для людей, пов’язаних із великими стресовими навантаженнями.

Є ще одна серйозна неприємність, пов’язана з війною. Десь із 90-го року у світі постала проблема знешкодження протипіхотних мін на тих полях, яких повно в Африці, у В’єтнамі, в Афганістані... Я тоді вперше зрозумів, що іноді виробництво і створення зброї набагато дешевше, аніж її знищення. Набагато простіше зробити снаряд, аніж його розібрати. Так само, як витрати на розрізування військового корабля на металобрухт набагато більші, аніж коштує сам металобрухт. Напевно після військових дій територія Іраку буде завалена залишками боєприпасів, які не вибухнули, мінними полями. Хоча навіть прості осколки, що валяються на полях, завдаватимуть масу клопоту. Ми в Україні досі наражаємося на сліди Другої світової...

— А в Іраку за кілька днів може бути підірвано бомб і снарядів набагато більше, аніж під час усієї Другої світової війни.

— Так, ця територія для людини буде небезпечною досить довгий час. Доведеться вкласти величезні кошти, аби привести її в якусь норму. Після дій військових доведеться дуже довго розсьорбувати екологічні, політичні, економічні та соціально-психологічні наслідки...