Час нещасливих знахідок

У лютому нинішнього року закарпатці пережили шок. Обласна газета «Трибуна» надрукувала велику статтю під заголовком «Отруйники». Підписався такий собі «полковник Семен Височан». У матеріалі докладно і зі знанням справи було описано аферу, суть якої в тому, що в Закарпаття кілька років поспіль завозили небезпечні промислові відходи.

Експортером відходів виявився транснаціональний концерн ELTEX, точніше — його угорська філія. ELTEX широко відомий у Європі як виробник полімерних матеріалів, декоративних виробів із дерева та пластику і т.п. Відділення концерну є в багатьох країнах світу, у тому числі й в Угорщині (офіс у місті Дебрецен). Відомо, що при виробництві полімерів утворюється велика кількість досить небезпечних відходів. Переробці вони піддаються не завжди, вивезти ж промислові відходи на звалище в Європі не так і просто. А позбуватися їх необхідно — норми Євросоюзу жорсткі. Тому дуже доречно для угорського відділення концерну по сусідству з Угорщиною розмістилася країна, з владою якої завжди можна домовитися.

На українському боці, зовсім поруч із угорським кордоном — у м. Берегово, було організовано фірму під назвою «Озон». У непоінформованих громадян могло скластися враження, що її діяльність пов’язана з поліпшенням закарпатської атмосфери. Відповідно до статутних документів, підприємство планувало займатися виробництвом гумотехнічних виробів, штучної шкіри, полімерної транспортної тари.

Підприємство розмістилося в одному з номерів готелю «Закарпаття» й розгорнуло бурхливу діяльність, пов’язану з вищезазначеними видами бізнесу хіба що в її кінцевій стадії. А саме — з відходами виробництва, яке воно взялося ввозити на територію України, підписавши відповідний контракт із виробником відходів — угорським відділенням фірми ELTEX.

Звернемося тепер до статті полковника Височана. «Кожен товар, який ввозиться в Україну, має митний код. Важлива повна відповідність специфікації товару тому чи іншому коду. Якщо є невідповідність того, що ввозиться згідно із задекларованою специфікацією, то це може розглядатися як контрабанда. Позичивши в Сірка очі, угорська сторона-експортер вказувала для сполук, які ввозила, митний код 2530, що означає мінеральні речовини, а насправді ввозилися речовини, які входять до так званого «жовтого списку» (постанова Кабміну № 120), що їх на територію України можна ввозити лише за умови наявності підприємств із переробки таких відходів, відсутності таких підприємств на території держави-імпортера, за умови дотримання маси інших застережень, озвучених так званою Базельською конвенцією».

Речовини, які провозилися через митницю, цим умовам, на думку Височана, не відповідали. Однак під виглядом мінеральних добавок для сільського господарства і теплостійких наповнювачів протягом 2002—2004 років у країну було завезено сотні (!) вагонів шкідливих речовин.

Як і інші українці, жителі Закарпаття не всі живуть на чистих гірських полонинах — є ще городяни, та й жителі сіл після агрохімізації радянської і під час хімізації нинішньої, ніким не контрольованої, аж ніяк не пашіють здоров’ям. Міські звалища переповнені, вони горять і труять околиці, про сільський «менеджмент відходів» і говорити страшно — сміття лежить повсюди, ним забиті рови, канави, під час весняних повеней вода розносить тонни гидоти. І на цьому тлі знаходяться «благодійники», які вирішують зробити область звалищем закордонних промислових відходів!

Через два тижні після виходу статті Височана стало відомо про депутатський запит народного депутата від Закарпаття, комуніста Івана Миговича. Запит адресовано генпрокурору С.Піскуну та міністру охорони навколишнього природного середовища П.Ігнатенку. У ньому викладено факти, описані С.Височаном — практично слово в слово. А паралельно нардепівському запиту підтверджувати правдивість викладеного почало саме життя. Жителі області, відчувши, що час перестати боятися, стали заявляти про звалища відходів, раніше «імпортованих» їм під ніс.

18 березня до глави Берегівської РДА, а також до начальника райвідділу СБУ і начальника екобезпеки звернулися 33 жителі села Велика Бакта. Вони заявили, що практично посеред села, неподалік свердловини з питною водою і водонапірною вежею, лежить купа величезних мішків (усього майже двісті тонн!) із невідомим вмістом. Їх «господарем» є директор ТОВ «Озон» Йосип Гал, який мешкає у В.Бакті. 2004 року він завіз той самий «Премікс» (так він назвав вміст мішків) нібито для подальшого транспортування на підприємства України як добавки для гумової продукції. Після публікацій у пресі про реальну діяльність «Озону» жителі зажадали вивезти мішки силами МНС і провести знезаражування території, виконавши попередній аналіз вмісту.

Подальші перипетії з «озонуючими» відходами відстежила інша закарпатська газета — «Паланок». За її даними, «Озон» уклав договір №05/2005-01-15 із продавцем в особі директора підприємства ЕLTEX (Угорщина, Дебрецен) Золтана Ваша, відповідно до якого передбачена купівля теплостійкого наповнювача «Премікс», що використовується в технологіях виробництва систем гальмування, у кількості 500 тонн, по 20 доларів за тонну. Недорого, прямо скажемо. Тим більше що в ціну входить вартість упаковування, навантаження й витрат, пов’язаних із митними процедурами під час експорту товару. І все ж таки дивний це бізнес — заплатити 10 тис. доларів, щоб потім розкидати мішки з товаром по Берегівщині. Хоча, за документами, товар «складують» — наприклад, на території підприємства «Агрокомплекс» (м. Берегове) розміщено 134 тонни «Преміксу», на території берегівського комбінату ХЛІБОПРОДУКТІВ — 6 тонн, кам’яного кар’єру в селі Мужієве — 76 тонн, на території колишнього автогаражу в селі В.Бакта — близько 180 тонн. Усього відомо місцезнаходження 396 тонн, решта — невідомо де. Може, після подальших викриттів «Озону» у пресі ці злощасні відходи буде виявлено.

Наприкінці лютого перевірку діяльності підприємства провели обласна прокуратура та обласне відділення УБОЗ. Але відчувається, що «озонатори» не занадто хвилюються за наслідки.

З приводу справжнього складу «Премікс» (до речі, назва «товару» за цинічністю не поступається «Озону») Берегівська міжрайонна прокуратура зробила запит в обласну санітарно-епідеміологічну станцію. Але там нічого путнього сказати не змогли — технічний рівень лабораторії не дозволяє встановити перелік хімічних речовин, які входять до складу «Премікс». Автор цих рядків узяв пробу з розкритого мішка зі звалища в селі В.Бакта. Чорний порошок, який важко змити з рук, я повіз в Ужгород і впросив зробити аналіз у лабораторії хімічного факультету УжНУ. Висновок хіміків був такий: швидше за все, порошок — це подрібнені автомобільні покришки, у ньому наявний і розмелений металевий корд. Чи мелена гума — безневинний матеріал? Відомий російський правозахисник і захисник природи, доктор хімічних наук, президент спілки «За хімічну безпеку» Лев Федоров надіслав статтю, з якої випливає: гумова крихта — дуже шкідливий матеріал. Пил, який виникає внаслідок зносу гуми, може викликати серйозні захворювання, у тому числі астму та бронхіт. Вчені підрахували: щодня звичайний громадянин Швеції вдихає 6 грамів гумового пилу, американець — 13, росіянин — близько 20. Цікаво, скільки грамів вдихне кожен із 1200 жителів В.Бакти, якщо крихти (за умови, що в мішках тільки вона) 180 тонн?

А доки відповідні органи вивчають склад «Преміксу», по області повзуть лихі чутки. Наприклад, про те, що відходи з усіх складів спішно звозять у кам’яний кар’єр біля села Мужієве. І потрапляє туди не лише мелена гума. Мовляв, навколо кар’єру стоїть нестерпний сморід. Одна з обласних газет написала, що поруч із відходами лежать купи мертвих зайців, собак, фазанів і куріпок, а самі відходи — з домішкою радіації. Таким чином тиха паніка розповзається по краю.

Поставимо запитання: як зміг звичайний приватний підприємець протягом кількох років завозити під виглядом промсировини відходи невідомого походження і спокійно розміщувати їх на території області? Як пропускала товар митниця, чому так прихильно реагували «дозвільні» органи? І преса, і нардеп Мигович, і журналісти місцевих газет називають високого покровителя закарпатських озонаторів. Це Іштван Гайдош, екс-глава Берегівської райдержадміністрації, до січня нинішнього року — видний діяч СДПУ(о), який, за словами її лідерів, відповідає в Закарпатті за все. Підтвердженням того, що до експорту відходів нардеп причетний безпосередньо, слугує факт — центральний пункт з переупаковки угорської «сировини» розміщений у Береговому на території ТОВ «Нумінатор». А всім берегівчанам відомо, що «Нумінатор» — це основа бізнес-імперії Гайдоша, хоча той і відхрещується від свого дітища. Слід врахувати, що Закарпаттям правив есдек Іван Різак, а обласне управління екоресурсів під час «трансакцій» із відходами очолював есдек Мирон Цюбик. Під час останньої президентської кампанії приручені есдеками закарпатські ЗМІ лякали населення приходом до влади Ющенка. Мовляв, у такому разі він перетворить третину Закарпаття в промзону, на якій розмістяться шкідливі виробництва хімічних концернів Bayer AG, Novartis та Gedeon Richter — нібито спонсорів опозиції. А тим часом люди, котрі представляли партію, яка прийшла в Закарпаття «не надовго, а назавжди», не у вигадках, а реально перетворювали область на промислове звалище...

Після провалу кампанії на підтримку Януковича Гайдош перебіг у фракцію Соціалістичної партії України. Що аж ніяк не прикрашає наших соціалістів. Адже їхні європейські колеги майже завжди йдуть пліч-о-пліч із «зеленими», створюючи іноді навіть передвиборні блоки. І вони навряд чи зрозуміють українських колег, які дали притулок у фракції людині, котра труїла рідний край імпортними відходами. Втім, це якщо соціалісти є такими не лише за назвою. У Закарпатті не є таємницею той факт, що про прийняття Гайдоша у фракцію СПУ клопоталися угорські соціалісти, які нині в Угорщині — партія влади. І вона була такою в часи більш ніж сумнівного експорту угорських відходів в Україну. (До речі, від фірми ELTEX завозили не лише сумнівний «Премікс» і забруднену формальдегідом стружку. Цей концерн підписав договір, відповідно до якого у країну на переробку (ВАТ «Нікітівський ртутний комбінат», м. Горлівка Донецької області) було відправлено 1600 тонн (близько 50 вагонів) склобою та інших відходів, що містять ртуть. Складається цікава закономірність: спочатку есдек допоміг Угорщині позбутися відходів (а це одна з обов’язкових умов для вступу країни в ЄС), а потім угорська партія влади допомогла колишньому есдеку... Сховавшись у стані переможців, Іштван Гайдош почувається значно комфортніше, ніж, наприклад, його земляк Нестір Шуфрич, який обрав долю нового опозиціонера.

Ну, і нарешті: «Що робити?» Коротку й чітку відповідь на це запитання дав модератор розсилки Zero Waste Ru, координатор токсичної кампанії російського відділення «Грінпіс» Олексій Кисельов: «Якщо це нелегальне ввезення відходів з-за кордону, то про жодну утилізацію чи поховання не може бути й мови. У такому разі потрібно поміщати ці відходи в безпечне місце і з допомогою МЗС вимагати в угорців забрати це «добро» назад». У принципі, Берегівська екологічна інспекція з «Грінпісом» заочно солідарна — до 15 квітня нинішнього року вона дає директору «Озону» термін, щоб переупакувати сировину, організувати її зберігання під навісами і з охороною. До 1 травня необхідно вказати перелік підприємств, які одержують сировину «Премікс» в Україні, і укласти з ними відповідні договори на поставку, щоб вона більше не накопичувалася на території Берегівського району. У разі відсутності споживачів цієї сировини в Україні весь її обсяг має бути направлений назад виробнику в Угорщину.

Можна прогнозувати, що в Україні не знайдеться охочих придбати більшість видів «сировини» типу мелених разом із кордом автопокришок. Як поведеться тоді нова українська влада? Чи розбереться вона за всією суворістю закону зі своїми «патріотами», які заради наживи не шкодують навіть рідної землі? І чи проявить нарешті національну гордість стосовно закордонних хитрунів, які вбачають в Україні державу третього світу, готову прийняти хімічну гидоту?

Зауважимо: коли торік повноводі ріки винесли на угорську сторону тисячі полімерних пляшок та іншого побутового сміття із закарпатських берегів, угорці викликали представників нашої країни, показали їм ці купи і виставили Україні солідний рахунок за прибирання території. Нині ми маємо можливість зробити хід у відповідь. Не для того, щоб дріб’язково поквитатися, а щоб усім потенційним отруйникам, які бажають зіпхнути в Україну свій бруд, було зась. Щоб більше ніколи не наставав у країні час нещасливих знахідок.