БАЗАЛЬТОВА ЛЕГЕНДА ІВАНОВОЇ ДОЛИНИ

По бруківці з чорного базальту, який добувають на Рівненщині, і тепер ходять мешканці польських міст. Каменем з Іванової Долини вимощено багато доріг великої Волині, а головні дорожні артерії Рівне—Луцьк та Рівне—Дубно під новітнім панциром асфальту теж мають надійну основу — чорний базальт. «Кам’яний» бізнес, якому в 30-ті роки надавалося великого значення, не отримав належного розвитку в повоєнний час, а нині — в занепаді. Минуле Іванової Долини не те що просто цікаве, а наводить на невеселі роздуми.

З-під землі виглядали стовпи

Одна з легенд розповідає, що колись на місці копалень польський король Ян Казимир загубив перстень, і оскільки вельми поспішав, то позначив це місце хрестом на камені, аби пізніше відшукати згубу. Персня не знайшли, а ось навкруги побачили диво: з-під землі визирали кам’яні стовпи. В тому ж XVII столітті звідти почали возити кам’яні брили до Олики, де розпочалося будівництво костьолу. Кам’яні стовпи були заввишки до 20 метрів, як правило, шестигранні. Примітивне знаряддя не давало можливості налагодити ефективний промисел, і протягом майже трьохсот років він тупцював на місці. Лише у 1928 році, польський уряд переконався у багатстві неродючих земель над Горинню. Саме тоді й почався розквіт нинішнього села Базальтове, відоме до 1939 року як Янова (Іванова) Долина.

На місці, де колись димів кратер вулкана, викристалізувалися велетенські стовпи з чорного базальту. Вони дочекалися свого часу, і ось польський уряд спрямував сюди величезні інвестиції. Було прокладено 19 кілометрів залізниці до Костополя, з’явилося близько сотні будинків працівників кам’яних кар’єрів. Невдовзі базальт почали перевозити не тільки залізницею, а й баржами по Горині.

У середині 30-х років в Івановій Долині працювало три тисячі чоловік — півтори тисячі українців та півтори тисячі поляків. Робітниче селище було електрифіковане і мало не тільки водопровід, а навіть каналізацію. Для сільської місцевості це було дивиною. Тут же видавалася газета, схожа на теперешні районки, «Янова Долина». До сусіднього села Злазне було прокладено спеціальну дорогу для велосипедистів. Будувався аеродром, діяли різні громадські і спортивні товариства, каси взаємодопомоги.

Волинський камінь почав завойовувати європейський ринок. Польща відмовилася від поставок базальту зі Швеції і мала великі прибутки від власних копалень площею 250 гектарів.

У 1936 році відбулася модернізація виробництва. Базальт не тільки добували і вивозили у вигляді примітивного бруківця, а й налагодили видобуток плит різних розмірів, досить дешевого «півбруківця», розвідали нові поклади чорного каменю. Видобуток базальту сягнув півмільйонної (в тоннах) позначки за рахунок впровадження механізмів, локомотивної тяги і т.д.

Фізична важка праця лягла на плечі каменярів, які вдень і вночі, в спеку і дощ виламували залізними клинами кам’яні стовпи, застосовуючи вибухівку. Одначе місцеві жителі були вдоволені, що мали де заробити на хліб, адже місцеві піщані ґрунти не давали можливості вирощувати добрих урожаїв. Крім цього, працівники кар’єрів відраховували певні проценти від зарплати для допомоги безробітним. Іванова Долина мала сучасну на той час соціальну інфраструктуру: школу, дитсадок, клуб, різноманітні спортивні секції і навіть постерунок поліції. Робітниче селище мало 60 телефонів, повну радіо- та електрофікацію.

Початок Другої світової війни змінив обличчя Іванової Долини…

Чи буде пост-поступ?

Нині в Івано-Долинському кар’єрі видобувається лише 11% базальту від закладеного в проект. Щомісяця це 4 тисячі куб. м базальту, тоді як поклади цього цінного каменю сягають 40 мільйонів кубометрів і оцінюються в 200 мільярдів доларів! Наразі в Києві визначається розподіл в Івановій Долині трьох ділянок між головними претендентами на чорний базальт: ВАТ «Івано-Долинський спецкар’єр», ТзОВ «Волинський край» та Рівненська адміністрація автомобільних доріг. Одначе проблема не в тому, що затримується видача ліцензій, а значить — гальмується діяльність згаданих підприємств. Реальні покупці базальтової продукції мають низьку купівельну спроможність. Надія лише на інвестиції та нові технології. В цьому напрямі — непочатий край роботи.

Головною продукцією «Івано-Долинського спецкар’єру» є нині камінь бутовий та щебінь. Тож стратегічна сировина — чорний базальт — заливається бетоном і гудроном, продається дешевше від звичайного щебеню. Для порівняння з ринковими цінами: базальтовий щебінь коштує 20—30 гривень, камінь бутовий — 15 грн. 60 коп. за кубометр, сировина базальтова — 36 грн. за тонну. Малий бізнес на основі Івано-Долинського базальту тримається головним чином на виготовленні надмогильних пам’ятників.

Наша держава не настільки сильна, щоб законсервувати безцінні поклади чорного базальту до кращих часів, коли з’явиться можливість їх використовувати в більш прибуткових галузях: для виготовлення супертонких волокон, спеціальної ізоляції, використання в космонавтиці. Як і інші природні ресурси, поклади чорного базальту жорстоко експлуатуються. Для багатьох підприємств і підприємців це спосіб виживання. В навколишніх селах на роздоріжжях височіють обереги-хрести саме з чорного базальту Іванової Долини. Та й найбільше шанується продукція з чорного базальту — надмогильні пам’ятники.

Нині ВАТ «Івано-Долинський спецкар’єр» має лише 140 працівників. Звичайно, праця більш механізована, ніж за часів Польщі, одначе видобуток базальту не дивує. Новітніх технологій, які хоча б унеможливлювали мікротріщини в блоках, немає. Тим не менше в обробці і переробці сировини з Іванової Долини задіяні тисячі людей з Рівненщини і Волині. Тіньовий бізнес, виявляється, працює ефективніше. І якщо каменярі Іванової Долини ледь зводять кінці з кінцями, то обробники, часто кустарі, чорного базальту мають пристойну, як за нинішніми мірками, зарплату.

На жаль, базальт сьогодні — це тільки благодатний ґрунт для дрібного бізнесу.