За кордоном труби кладуть похмуро - Енергоринок - dt.ua

За кордоном труби кладуть похмуро

29 квітня, 10:31 Роздрукувати Випуск №16, 28 квітня-11 травня

В Європі диверсифікують джерела і маршрути поставок газу. Але при цьому Україну обходять з усіх боків.

Компресорна станція «Ужгород» забезпечує транзит російського газу в Словаччину та реверс газу в Україну за цим маршрутом © Алла Єременко

"Північний потік-2" зі скрипом набуває матеріальних обрисів. Кремлю він обійдеться набагато дорожче, ніж там планували. Заявлені терміни введення в експлуатацію — нереальні, тому їх пролонгують. А скільки "закопають" у цей підземно-підводний проект співпричетні, можна лишень здогадуватися. Це і є реальність, яку оплатять споживачі російського газу в державах Євросоюзу, відмовляючись від послуг газотранспортної системи України. Але це далеко не всі нюанси.

Задля згоди європейських держав на будівництво "Північного потоку-2" Кремлю постійно доводиться йти на поступки й "поступки". Завдяки цьому шанси на втілення цього прокремлівського проекту в металі зростають. "Газпром" небезуспішно працює над розблокуванням обхідних (для Польщі та України) маршрутів поставок свого газу до Європи. Не цікавий "Газпрому" Третій енергопакет разом із Енергохартією.

Нещодавні заяви заступника голови "Газпрому" Медведєва про намір побудувати ще й "Північний потік-3", зрозуміло, покликані посилити тиск на європейських трейдерів і споживачів газу. Ще більш наполегливо, настирливо. Щоб усі в Європі, як обіцяє/погрожує "Газпром", були забезпечені його газом.

Не варто недооцінювати вплив "груп підтримки" "Газпрому" в Австрії, Німеччині та Нідерландах. А також останнім часом у Франції. У першу чергу йдеться про вже побудовану першу чергу "Північного потоку" і німецький сполучний газопровід OPAL.

Про маршрути доставки газу в ЄС, що обходять Україну

Одночасно завершується прокладка через Чорне море першої нитки трубопроводу "Турецький потік" — до берега залишилося зовсім трохи. На початку травня перша труба вийде на сушу. Уже перша з двох труб "Турецького потоку" — це мінус 15 млрд кубометрів газу транзиту через Україну. Дві нові труби в Туреччину — втрата півмільярда доларів плати за транзит. Обсяг транспортування через ГТС України почне скорочуватися вже наступного року.

"Турецький потік" запам'ятався ще гнітючою тишею довкола нього — майже всі офіційні особи в Україні мовчали. Практично всю увагу приділяють "Північному потоку-2". У Євросоюзі були (та й нині є) шанси відіграти або хоча б сповільнити будівництво "Північного потоку-2". Відрядження в Брюссель теж приємніші, ніж до Анкари, де вас ніхто не чекає. Отже, залишалося працювати в режимі "усміхаємося й махаємо", щоб не псувати відносин із Туреччиною. Її позиція дуже важлива по Криму.

При цьому незабаром увесь турецький транзит піде на морські труби — "Блакитний потік" (уведений в експлуатацію у 2003 р.) і першу трубу "Турецького потоку". Років через два-три підключать і другу трубу цього потоку в напрямку Європи. Нині її прокладають, можна сказати, у нікуди, — підключати магістральний газопровід ще немає до чого.

У цих проектах маса авантюр та авантюристів. Так, росіянам довелося списувати сотні кілометрів трубопроводів (а точніше, сотні мільйонів доларів) під скасований Путіним "Південний потік". Але технічно питання будівництва проблеми не становить (а на Балтиці й глибини на порядок менші).

При цьому темпи будівництва "Турецького потоку" показують, як швидко можна реалізувати такий масштабний проект. Навіть попри політичну ситуацію в Туреччині. Фактично трубу через море побудували менш як за рік. Коли її запустять, у нас на південному напрямку буде дві, якщо не три нитки порожніх транзитних труб.

Оператор української ГТС "Укртрансгаз" розробляє варіанти часткового використання цих потужностей для реверсних поставок. Наприкінці березня ця компанія розпочала процедуру оцінки "незобов'язуючого попиту" трейдерів на гарантовані потужності в точці входу Ісакча-1—Орлівка (транзит-1) з Румунії в Україну.

Сумна іронія в тім, що транспортувати збираються (у тому числі) й газ, поставлений по "Турецькому потоку". Про що прямо пишуть: "Після введення в експлуатацію трубопроводів TANAP (поставки азербайджанського газу. — Ред.) і "Турецького потоку", а також очікуваного початку видобутку природного газу на Чорноморському шельфі Румунії можливість транспортувати природний газ за напрямком Румунія—Україна матиме стратегічне значення".

Румуни особливим ентузіазмом забезпечувати поставки газу на схід не вирізняються, отже, оцінка проводиться в основному українською стороною. Бухаресту цікавіше забезпечувати газом Угорщину: у планах — 15 років поставляти по 4 млрд кубометрів газу щороку (майже половина потреб Угорщини).

Відносно України позиція невизначена. Тим паче, що для поставки газу на румунсько-угорському напрямку доведеться будувати сполучний трубопровід (регіональний інтерконектор).

В Україні для поставок з Угорщини (у майбутньому і з Румунії) усе готово. За оцінками фахівців, уже існуючим трубопроводом можна по реверсу імпортувати до 5 млрд кубометрів газу через вільні потужності ГТС України. Однак поставки за цим напрямком найчастіше дорівнюють нулю.

Понад те, румуни хочуть поступово відтягнути на себе й транзит газу на Молдову (а це 2,7 млрд кубометрів останніми роками). Йдеться про будівництво на території Молдови магістрального газопроводу Кишинів—Унгени. Що "дозволить не тільки уникнути газової залежності від Росії, а й сприятиме зміцненню енергетичної безпеки в регіоні". Цікаво, виділена фраза — це цитата зі свіжого виступу... українського посла. Без коментарів.

А поки що Болгарія, Румунія, Туреччина, Словаччина зараз створюють систему сполучних трубопроводів Eastring ("Східне кільце") — з півдня на північ — для забезпечення взаємних поставок газу. Це один із пріоритетних проектів фінансування єврозони. Передбачається, що газопроводи зв'яжуть Словаччину (а через неї й Польщу) як із Балканськими країнами, так і з газотранспортними системами на території України, Чехії, Угорщини, Румунії. Це забезпечить виконання директиви ЄС про мінімум двох постачальників і маршрутів поставок газу та зниження залежності від поставок російського газу. Обсяг ринку цих країн — близько 25 млрд кубометрів газу на рік.

Проекти, безумовно, потрібні, але треба називати речі своїми іменами: весь поставлений туди російський газ обхідними маршрутами — це удар по транзиту газу через Україну.

Це просто бізнес і національна безпека. Газ там може бути азербайджанський, може бути скраплений американський (через Польщу та Хорватію) і/або катарський. У Румунії додадуть місцевого з шельфу, у Польщі (після 2020 р.) очікують і норвезький по окремій трубі. Та й той самий "газпромівський" теж буде. Це і є диверсифікація джерел і маршрутів поставок природного газу. Але при цьому Україну обходять з усіх боків.

Залишається тільки, за можливості, взяти участь у процесі використання наявних трубопроводів. Ми пропонуємо партнерам ряд прикордонних труб у Західній Україні та Закарпатті для перетоку між східноєвропейськими країнами.

У самій Україні діє режим зберігання газу в наших підземних сховищах (ПСГ) у режимі митного складу, тобто з пільгами за податками. Але інтерес до наших проектів поки що скромний. Наші сусіди віддають перевагу новим трубопроводам, як сполучним, так і магістральним. Іронія в тім, що один із недоліків українського варіанта — його... дешевизна.

Будівництво нових газопроводів-перемичок — це й нові будівельні об'єкти, і робочі місця. До того ж близько половини їхнього фінансування йде з фондів Євросоюзу. Піклуються про свою, а не про чужу економіку.

Примітно, що всі без єдиного винятку наші сусіди бачать себе в ролі регіонального газового хабу. Отже, в цьому прагненні ми не самотні.

Частина газу, що поставляється через Румунію та Угорщину, може опинитися на нашому ринку. Власне, через Угорщину вже й так ідуть поставки. Вона другий після Словаччини постачальник газу із західного напрямку в Україну (20% імпорту). Інфраструктура дає змогу транспортувати до 6,1 млрд кубометрів на рік. Реально поки що купуємо майже вдвічі менше — 2,8 млрд кубометрів 2017 р.

Основний потік газу із заходу йде через Словаччину, де нам у 2014–2015 рр. із трудом вдалося буквально вирвати в "Газпрому", який щільно забронював місцеві трубопроводи, окрему трубу. Тут наявні потужності — до 15 млрд кубометрів, що перевищує весь необхідний імпорт. Щоправда, далеко не весь він гарантований і дуже залежить від наявності газу в трубі, у тому числі і в українській ГТС. Торік зі Словаччини в напрямку України надійшло 9,9 млрд кубометрів газу (70,1% імпорту).

На Варшавському напрямку

Окрема історія з Польщею. Варшава активно й систематично диверсифікує поставки газу. Це й скраплений газ, і свій видобуток як у Польщі, так і на шельфі Норвегії.

На німецькому кордоні планується інтерконектор Німеччина—Польща через Ласов (Lasow) потужністю 5 млрд кубометрів на рік. На південному кордоні Польщі буде введено в експлуатацію два проекти — інтерконектори Чехія—Польща (до 7 млрд кубометрів) і Словаччина—Польща (6,5 млрд).

У Литву за підтримки Євросоюзу будується 530-кілометровий газопровід. ЄС фінансує більш як половину його вартості. Навіть обговорювалася можливість поставок газу через Польщу в Україну, з терміналу з прийому скрапленого газу в Клайпеді. Обережні спроби зондажу можливості доставки газу за цим маршрутом в Україну через Білорусь, звісно й на жаль, завершилися нічим. Не дивно — 100% білоруської ГТС ("Белтрансгаз") належить російському "Газпрому".

У цьому калейдоскопі газотранспортних маршрутів український напрямок не надто пріоритетний. Технічно (після проведеної модернізації) українська ГТС може приймати звідти до 2 млрд кубометрів газу на рік. Фактично торік поставили рекордні 1,3 млрд, причому практично все — від приватних трейдерів.

У 2014–2015 рр. активно розкручувався проект сполучного інтерконектора Дроздовичі—Більче Волиця потужністю 7 млрд кубометрів з терміном введення в експлуатацію у 2016–2017 рр. За проектом, сполучний газопровід виходив би на наші ПСГ, включаючи найбільше в Європі Більче-Волицьке. Але за останні роки потужність проекту "усохла" до
5 млрд, а терміни можливого будівництва плавно зсунулися на… "десь після 2022-го".

Проект завис, мало грошей і охочих. В умовах, коли не використовуються й наявні потужності, будувати нову трубу досить проблематично. Вартість проекту оцінюють на рівні 250–300 млн дол., причому левова частка витрат буде нашою. Полякам там будувати зовсім трохи. Євросоюз, незважаючи на спроби викликати його інтерес, фінансувати проект не квапиться.

На початку квітня було заявлено, що ПАТ "Укртрансгаз" і польська Gaz-System S.A оцінять попит на потужності з транспортування газу через перетин Польща—Україна.

"Незобов'язуюча процедура дослідження ринкового попиту на потужності на кордоні Польща—Україна охоплює період у 15 років, починаючи з газового року 2019–2020". Результати дослідження стануть основою для прийняття операторами ГТС рішення про здійснення зобов'язуючої процедури (так звана Open season). Якщо після виконання зобов'язуючої процедури буде підтверджено ринковий попит, оператори зможуть прийняти остаточне рішення про розширення потужностей між Польщею й Україною в обох напрямках. Перший "пристрілювальний" етап завершиться до 30 квітня.

Хотілося б побажати удачі, але в особливий успіх віриться слабко. Особливо на тлі різкого зниження обсягу наших купівель газу в Європі цього року. У найкращому разі українсько-польський інтерконектор буде затребуваний… років через п'ять.

Будувати ж трубопровід під гаслом "даєш новий коридор" — так у нас уже є такий досвід, і саме на польському кордоні. У 2005 р. Україна побудувала короткий газопровід з Устилуга в польський Грубешів для експорту газу в південно-східні райони Польщі. Труба (на щастя, не дуже велика) працювала кілька місяців, а тепер просто стоїть і генерує збитки.

Однак чудес на кордоні і з інтерконекторами очікувати не варто. Треба грамотно розпорядитися тим, що маємо. Для початку хоча б відкрито визнати, що проблема можливого припинення транзиту цілком реальна. Це зовсім не капітуляція — всі наші сусіди вживають заходів з урахуванням саме такого сценарію.

Тож вживання заходів не послаблює, а посилює нашу позицію. Робити вигляд, що все добре, не варто. Колишнього становища вже не буде. Повторимося, окрім "Північного потоку-2", є "Турецький потік" і роботи в східній Європі з диверсифікації (те ж "Східне кільце"). На підході азербайджанський і американський газ. Це нова реальність, подобається вона нам чи ні.

Натомість у нас усе, як і раніше. Поділ (анбандлінг) "Нафтогазу" швидко перетворився на традиційне українське заняття — битву за переділ потоків. Ділять кожен під себе. А нещодавно голова НАКу взагалі звернувся до прем'єра з пропозицією про відтермінування анбандлінгу на два роки. Втім, це окрема сага.

Ми наш, ми новий шлях влаштуємо?

Тим часом зниження транзиту в буквальному значенні переверне газовий ринок України. Юридично ми вже два роки не купуємо газу у Росії, через нашу ГТС транспортується тільки транзитний газ. Однак при цьому система працює здебільшого на "газпромівському" газі. 2017-го у неї надійшло 93 млрд кубометрів російського газу, близько 20 млрд українського й зовсім трохи (близько 11 млрд) купленого в Європі (переважно російського ж). Газ рухається зі сходу двома коридорами: більша частина — на Ужгород, менша — на південь у бік Чорного моря і Трансбалканським трубопроводом у Румунію, Болгарію, Туреччину, Балканські країни й Італію.

Попри всі розмови про реверс, фізично газ із заходу України в її центральні й східні райони не надходить. На схід від Дніпра система наповнена виключно російським і місцевим газом. У результаті під час короткої березневої газової кризи (так званої "прикрути") газ у країні був (запаси в сховищах перевищували 10 млрд кубометрів), але щоб подати його оперативно на схід, треба було реверсувати систему.

Уперше (і поки що востаннє) фізичний і масштабний реверс із західноукраїнських ПСГ здійснювався в січні 2009-го. Цей сценарій теж відпрацьовувався, і якби березневі морози затягнулися, його довелося б застосовувати навіть із ризиком зриву транзиту в Європу. 2009-го реверс ішов в умовах припинення "Газпромом" транзитних поставок.

Зараз довелося негайно докуповувати газ, у тому числі в Польщі за підвищеними цінами. Треба віддати належне полякам, вони їх підняли цілком — на третину від базових контрактних. Потім температура підвищилася, витрати газу в країні скоротилися, і все повернулося до норми. За фактом вийшло маленьке й швидше корисне тренування — як житимемо без російського газу.

Технічно нічого особливо визначного не відбулося. Росіяни вже не раз знижували тиск, це прогнозувалося. Тож і НАК, і Єврокомісія вже відпрацьовували сценарій "низького тиску газу на вході з Росії в українську газотранспортну систему" із загрозою безперебійному транзиту в Європу. Проводили й стрес-тест для оцінки ризиків для української ГТС в опалювальному сезоні 2017–2018 рр., і аналіз сценаріїв кризових ситуацій, імовірності й наслідків їх виникнення. ПАТ "Укртрансгаз" проводило "імітацію газової кризи", заодно й перевірили Національний план дій на такий випадок. Тож загалом знали, що робити. Та все одно інцидент вийшов неприємний. Пощастило, що низькі температури тривали буквально кілька днів. Зима, у підсумку, так і залишилася несуворою, хоча й тривалою.

Однак реально може постати питання про те, що потоки газу в газотранспортній системі різко впадуть до такого рівня: видобуток в Україні (20–27 млрд кубометрів ) + імпорт (10–12 млрд) + частина російського транзитного газу, що залишилася (як погрожує "Газпром", 15–25 млрд кубометрів на рік). Причому поставляти його "Газпром" збирається переважно в період пікового попиту. Це приблизно вдвічі менше, ніж 2017-го.

Такий сценарій для ГТС украй непривабливий і небажаний, але бути готовими до нього необхідно. Причому газ доведеться подавати в основному із заходу на схід, одночасно зберігаючи коридор для російського транзиту.

Реструктуризація неминуча. Зараз "Укртрансгаз" має колосальні надлишкові потужності. Система створювалася з урахуванням транзиту близько 290 млрд кубометрів на рік, нині завантажена максимум на 130 млрд.

Потрібні компресори меншої потужності, необхідна адаптація підземних сховищ (тільки в чотирьох із дюжини ПСГ є можливість викачувати газ компресорами). Потрібен розвиток наявних ПСГ у Центральній Україні. Для початку хоча б пріоритетно наповнювати їх на зиму. Інакше нам цієї зими можуть спокійно влаштувати друге "прикрути", на тиждень десь чи на два. А можуть і на довше.

За новою оцінкою основних фондів "Укртрансгазу", за півтора року вони впали в ціні з 420,3 млрд грн до 327, 9 млрд — це мінус 22%. Корисно, звичайно, пам'ятати, що до переоцінки кілька років тому його взагалі оцінювали в 14 млрд грн, а також про "прискорену амортизацію". Але темпи "усушки" все одно солідні.

Є великі питання й щодо інвестпрограми. У 2016-му освоїли 2,6 млрд грн, торік запланували вже 6,3 млрд, а виконали лише на 1,3 млрд. Так, у цифрі "зриву" багато в чому позначилися скасовані "Нафтогазом" нові компресорні станції на півдні. Саме рішення, ймовірно, правильне. У разі реалізації і з пуском "Турецького потоку" одержали б склад новенького металобрухту. Але зрив інвестпрограм більш як наполовину фактично став просто візитівкою структур "Нафтогазу". Це стосується й "Укргазвидобування", про "Укрнафту" взагалі говорити боляче.

Автори в курсі, що схема закупівлі непотрібного обладнання за подвійною ціною нікуди не поділася після нашої славної Революції гідності. "Гідних людей" на Печерську просто юрби. Але це не привід для такого рівня планування. У тієї ж ГТС реально чимало потреб, а ми втратили вже кілька років. На цей рік планується інвестпрограма на 7,3 млрд грн, але поки що план не затверджений. Зараз упор робиться на початок будівництва п'яти нових компресорних станцій для доставки газу українського видобутку. Мета гідна, як буде втілюватися — побачимо.

Поділ активів — справа, звісно, свята. Але як показав березень, опалювати міста анбандлінгом і газом віртуального реверсу — проблематично. Навіть правильно завернутим у потрібний бік.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво