Європейський світлофор енергетичного переходу до сталого розвитку: режим миготливого жовтого - Енергоринок - dt.ua

Європейський світлофор енергетичного переходу до сталого розвитку: режим миготливого жовтого

7 грудня, 17:30 Роздрукувати Випуск №47, 8 грудня-14 грудня

Європейська енергетична політика сталого розвитку на тлі зростаючої глобальної конкуренції у світовій торгівлі.

У той час, коли світова спільнота у польському місті Катовіце на черговій Конференції сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату обговорює правила імплементації Паризької кліматичної угоди, у самому Парижі вирують пристрасті далеко не екологічного спрямування. 

Багато аналітиків збігаються у думках, що заплановане підвищення акцизів на пальне у Франції є лише приводом для протестів "жовтих жилетів", які насправді зумовлені глибшими соціально-економічними чинниками. Обурення французів спричинене тим, що тандем політичних еліт і великого капіталу спробував вирішувати екологічні проблеми за рахунок середнього класу, який і так на тлі помірного економічного розвитку відчуває перешкоди для пересування у "соціальних ліфтах".

Почин дорожчий за гроші

Нагадаю, що парадигму сталого розвитку було модернізовано на Конференції ООН зі сталого розвитку (20–22 червня 2012), через двадцять років після Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро, тож отримала символічну назву "Ріо+20". Конференція "Ріо+20" підтвердила політичну прихильність глав держав і урядів, світового громадянського суспільства усім принципам декларацій зі сталого розвитку, ухвалених у Ріо-де-Жанейро (1992) і Йоганнесбурзі (2002). Водночас Конференція "Ріо+20" запропонувала більш комплексний і системний підхід до проблеми сталого розвитку, визначила його інституційні рамки, що сприятимуть збалансованішій та ефективнішій інтеграції всіх компонентів сталого розвитку на основі цілісного підходу на всіх рівнях — глобальному, національному, регіональному.

Гуманістичний аспект став визначальним для нової візії майбутнього. Нові цілі сталого розвитку, що викладені у документі "Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку на період до 2030 року", замінили собою Цілі розвитку тисячоліття. Встановлених цілей планується досягати з 2015-го по 2030 р. 25 вересня 2015-го 193 країни затвердили 17 глобальних цілей і 169 відповідних завдань, які мають комплексний характер і забезпечують збалансованість усіх трьох компонентів сталого розвитку: економічного, соціального та екологічного. Відповідно до прийнятих рішень, у портфелі кожної делегації, яка прибула до Катовіце, мав бути чіткий національний стратегічний план дій із досягнення оновленої системи цілей сталого розвитку. Таку національну доповідь "Цілі сталого розвитку: Україна" було оприлюднено 2017-го.

Важливо те, що боротьба зі зміною клімату залишається одним із пріоритетів, але вже не домінуючим, враховуючи загострення проблем з подоланням бідності та з рівною доступністю до природних ресурсів, інформації, освіти, медицини для всіх жителів планети. Глобальна екологічна солідарність в економічно розділеному світі дедалі більше поступається національному прагматизму. А це, у свою чергу, створює родючий ґрунт для антиглобалістського руху та відкритих локальних протестів, навіть у країнах — драйверах ідеї сталого розвитку.

Ціною неймовірних зусиль, після складного і тривалого посткіотського переговорного процесу щодо обмеження антропогенних викидів парникових газів, світова спільнота на кліматичній конференції у Парижі наприкінці 2015 р. досягла прогресу у визначенні кількісних параметрів обмеження зміни клімату, а саме: утримати зростання глобальної середньої температури набагато нижче 2°C і докласти зусиль для обмеження зростання температури величиною 1,5°C. Натомість такі амбітні цілі не було підкріплено такими ж за масштабом новими економічними механізмами, які були свого часу передбачені Кіотським протоколом, наприклад створення ринку одиниць скорочення викидів. Схоже на те, що зараз практичні дії урядів промислово розвинених країн світу (і не лише країн ЄС) у цьому напрямі можуть замінити базовий принцип екологічної політики "забруднювач платить" на більш масштабний — "платять усі", інакше кажучи, і бідні, і багаті. При цьому, кому з них дихати чистим повітрям, напряму залежатиме від рози вітрів, яка непідконтрольна будь-яким урядам. Парадокс у тому, що при цьому проявляється відкритий великим євангелістом феномен, який і назвали на його честь, — ефект Матфея. Образно його сформульовано так: "Бідні стають ще біднішими, а багаті ще багатшими". От перед якою дилемою стоять сьогодні учасники кліматичної конференції у Польщі. Але якби це була лише така дилема!

Енергетичний перехід на перехресті доріг сталого розвитку

Звернемо увагу, що Концепція сталого розвитку з'явилася за рахунок об'єднання трьох основних підсистем — економічної, соціальної та екологічної. Імперативи досягнення ефективності цих підсистем Всесвітня енергетична рада (ВЕР) назвала трилемою, підкреслюючи складність зв'язків між цілями розвитку названих підсистем. Під соціальною рівністю розуміють не тільки фізичну (технологічну), але й економічну доступність енергії для всього населення. У своїй доповіді "Політики для майбутнього" ВЕР зазначає, що жодна країна у світі поки не досягла ідеального балансу та одночасного прогресу за всіма трьома складовими енергетичної сталості.

Розроблена ВЕР концепція енергетичної трилеми фокусується на трьох основних векторах розвитку паливно-енергетичного комплексу: енергобезпеці, доступності енергії та екологічній стійкості. Кожній державі, згідно з концепцією, необхідно дотримуватися балансу між трьома стовпами трилеми. З 2014 р. ВЕР оцінює баланс у трикутнику цілей енергетичної політики з допомогою спеціально розробленого індексу. У 2017 р. Україна посіла 11-те (!) місце у світі за індексом енергетичної безпеки, 63-тє — за індексом доступності енергії та 102-ге місце — за екологічною сталістю. За інтегральним показником енергетичної трилеми — 48-ме місце серед 125 країн світу.

На мій погляд, для повнішого відображення та вирівнювання можливостей різних країн у частині досягнення цілей сталого розвитку необхідно доповнити енергетичну трилему показниками, що безпосередньо ілюструють досягнення економічного та технологічного розвитку і є передумовами прогресу на шляху до сталого розвитку, а саме — енергоємністю ВВП та економічним добробутом населення (ВВП на душу населення). Залежно від певного етапу розвитку кожна країна повинна самостійно, з огляду на національні інтереси, встановлювати цільові пріоритети енергетичної політики сталого розвитку. Вважаю, що таку концепцію можна назвати енергетичною пенталемою сталого розвитку.

Індикатори реалізації таких імперативів не є незалежними змінними, тобто апріорі неможливо одночасно забезпечувати прогрес за всіма напрямами. Звідси випливає необхідність встановити пріоритети та механізми їх досягнення на основі консенсусу держави, бізнесу та суспільства залежно від рівня соціально-економічного розвитку країни. Однак процес реалізації політики дотримання встановлених імперативів відбувається під впливом не лише внутрішньої політики, але також екзогенних факторів, які визначаються діями інших держав.

Геостратегічні гравці світової торгівлі: єдині цілі — різні дії

Глобальні детермінанти світової торгівлі, передусім необхідність застосовувати порівняльні переваги в умовах зростаючої міжнародної конкуренції (переважно у трикутнику "США—ЄС—Китай"), висувають свої вимоги до формування та реалізації національних версій енергетичної політики. І тут важливо розуміти, що у досягненні цілей геостратегічні гравці світового ринку стикаються із суперечностями, бо досягнення кожним із них своїх цілей автоматично призводить до недосягнення своїх цілей іншими. Суперечності між цілями глобальних геостратегічних гравців призводять до війн економічних інтеграцій. Глобальні тенденції лібералізації торгівлі викликають зворотну реакцію регіонального або національного протекціонізму, навіть попри договір у рамках СОТ або регіональні торговельні угоди.

Наприклад, показовою є політика США на ринку енергоресурсів, зокрема на ринку газу, де політика протекціонізму має яскраво виражений характер. Сполучені Штати забезпечили собі порівняльну перевагу у глобальній конкуренції за рахунок більш дешевого та екологічного енергетичного ресурсу, що не могло не позначитися на конкурентоспроможності американських товарів у світовій торгівлі. Дослідження з використанням методології двовимірної векторної авторегресії, що встановлює різницю в промисловому виробництві та різницю в ціні на енергоресурси між Сполученими Штатами і Європою, свідчать про те, що ціни на енергоресурси можуть чинити істотний вплив на економічну конкурентоспроможність. Зокрема, факторний аналіз Міжнародного валютного фонду (Shifting Commodity Markets in a Globalized World/Rabah Arezki and Akito Matsumoto (Eds.); International Monetary Fund. 2017) показує, що зниження відносної ціни на природний газ у Сполучених Штатах на 10% сприяло поліпшенню промислового виробництва в США порівняно з ЄС приблизно на 0,7%, що у свою чергу позначилося на конкурентоспроможності американського експорту. Як результат частка енергоємного експорту переробної промисловості в загальному обсязі експорту переробної промисловості США неухильно зростає, а частка неенергетичного експорту — скорочується.

Інший приклад застосування протекціонізму у напрямі зменшення цін на енергоресурси для національних компаній (у цьому разі також на ринку природного газу) демонструє Німеччина. Використовуючи політичне лідерство в регіоні, Берлін допускає відхилення від єдиного європейського зовнішньоекономічного курсу. Це яскраво демонструє позиція цієї країни щодо будівництва "Північного потоку-2", яка щонайменше не відповідає духу та букві Енергетичної Хартії, не кажучи вже про інші міжнародні угоди (див. "Холодний душ для "Північного потоку-2". Економіко-правові ризики та можливості збереження українського транзиту природного газу", DT.UA від 1 грудня 2018 р., №46). Блокування цього проекту не було включено до санкційного списку ЄС. Так само, як і США не завжди буквально виконують норми СОТ. Підтримуючи санкції проти Росії, Сполучені Штати, тим не менш, не заблокували російсько-американського співробітництва з розробки покладів природного газу на російському арктичному шельфі — найбільш перспективному стратегічному резерві РФ.

Енергетика Європи на тернистому шляху до сталого розвитку

Розвиток європейського ринку енергоресурсів у цілому відбувається у фарватері світових тенденцій лібералізації та інтеграції, але стратегічний курс визначається особливою політикою та заходами, передбаченими директивами та регламентами ЄС. Серед визначальних трендів трансформації енергетичного ринку можна зазначити трансформацію попиту, механізми ціноутворення, методи регулювання, можливості власного видобутку й імпорту, стан інфраструктури та конкуренції.

Найзапекліші дискусії у країнах ЄС відбуваються стосовно використання вугілля в національних енергобалансах. Наразі в ЄС налічується понад 300 електростанцій з діючими на них 738 енергоблоками на вугіллі, які загалом забезпечують чверть усієї генерації електрики в Євросоюзі. У Німеччині близько 40% електроенергії виробляється з використанням вугілля, у стадії будівництва перебувають 23 нові вугільні електростанції, до того ж реалізується програма з модернізації старих ТЕС. За 2012–2017 рр. у Німеччині введено в експлуатацію понад 10 ГВт нових вугільних потужностей. Цей процес критикують прихильники альтернативної енергетики, оскільки перед країнами ЄС поставлено завдання зменшити частку вуглеводневого палива для виробництва електроенергії до 30%. Однак європейське вугільне лобі вбачає актуальну роль вугілля як перехідного енергоресурсу для заміщення базових потужностей АЕС на шляху до повної комерціалізації відновлюваної енергетики.

За задумом, лібералізація природних монополій також мала б сприяти зменшенню шкідливих викидів енергетики через механізм конкуренції. Проте підсумки двадцятирічного досвіду лібералізації ринків електроенергії та природного газу у ЄС є досить неоднозначними. Незважаючи на зростання спотової торгівлі та активну інституційну трансформацію, очікувані результати із зменшення цін і забезпечення суверенітету споживачів дуже помірковані. Об'єктивно різна структура енергобалансів країн ЄС разом із різною, історично детермінованою національною корпоративною структурою не сприяє формуванню єдиного європейського енергетичного ринку. Звісно, що нівелювати дію зазначених факторів у середньостроковій перспективі практично неможливо. Усвідомлюючи слабкий прогрес щодо результатів, Міжнародне енергетичне агентство підкреслює важливість ставлення до лібералізації енергоринків як до процесу, а не як до події. Поки що замість єдиного конкурентного енергетичного ринку ЄС існує сукупність національних (регіональних) олігопольних ринків, які не надто сильно інтегровані між собою і в яких конкурентне середовище забезпечується не ринковими силами, а механізмами "незалежного" державного регулювання, що їх, у свою чергу, використовують знову ж таки для досягнення національних пріоритетів енергетичної політики.

Разом з тим головним результатом європейської політики лібералізації та прозорості у секторі енергетики слід вважати усвідомлення європейцями, як споживачами, так і енергетичними компаніями, тієї сентенції, що "економічно обґрунтовані" (енергетичними компаніями) тарифи на енергоресурси — це не одне і те саме, що "об'єктивно зумовлені" (ринком) ціни на енергоресурси.

Незважаючи на єдині цілі європейської енергетичної політики, рух до цілей сталого розвитку сприймається у різних країнах ЄС із неоднаковим ступенем ентузіазму. І не лише через різну структуру національних енергетичних балансів, яка на тлі європейського ринку екологічних квот скоріше формує мотивацію до дій лише великих енергетичних компаній. Протести "жовтих жилетів" виникли не десь іще, а саме у Франції — країні, де близько 85% виробленої електроенергії забезпечується "екологічно чистою" атомною енергетикою.

У цілому споживання газу в Європі на тлі суттєвого скорочення власного видобутку неухильно зменшується. Зниження попиту спричинило надлишок пропозиції газу на європейському ринку і зростання конкуренції постачальників.

На споживання газу чинить тиск як нестабільна економічна ситуація, так і міжпаливна конкуренція. Головний спад попиту відбувся у секторі електроенергетики, де поширюється використання відновлюваної енергетики. Разом із тим частка вугілля у загальному паливному балансі є вищою за раніше очікувану. У перспективі використання вугілля та інших вуглеводневих видів палива має знижуватися під впливом екологічних заходів Брюсселя, пов'язаних із пожвавленням ринку торгівлі квотами СО2, яке вже спостерігається. Наразі вартість квот на викиди парникових газів у Європі становить близько
20 євро/т СО2, хоча ще на початку 2018 р. вона коливалась у діапазоні 5–7 євро. Але для більш-менш помітного тиску на скорочення використання вугілля ціна квот має бути принаймні удвічі більшою.

"Розумна" енергетика та "лагідний" клімат для всіх. Але... у майбутньому

Отже, до 2050 р., за офіційними прогнозами міжнародних енергетичних інституцій, радикальних змін у структурі світового паливного кошика не очікується. Хоча існують інші сценарні припущення та більш оптимістичні прогнози окремих дослідників. Навіть з урахуванням успішної реалізації Паризької кліматичної угоди вугільна генерація до 2050 р. збереже свої позиції на рівні 30% від сумарного виробництва електроенергії. Розвиток технологій у сфері розвідки та видобутку запасів нафти відтерміновує настання так званого піку нафти на середину нинішнього століття навіть при досить помірних темпах попиту.

Разом з тим у сучасних умовах нових викликів для енергетичної політики з'являються нові рішення, які вказують, що традиційна модель розвитку енергетики може змінитися раніше. Існуючі енергетичні системи вже не відповідають імпульсам соціальної та екологічної підсистем і можуть розвиватися лише за рахунок нових технологій. Процес переходу до використання відновлюваних джерел енергії та сучасних ефективних технологій уже почався, і цілком імовірно, що до 2050 р. буде повністю створено нову структуру систем енергозабезпечення.

Розуміючи таку ситуацію, більшість промислово розвинених країн визначила як стратегічне завдання перехід до нової архітектури інтелектуальних енергетичних систем. У майбутньому сотні мільйонів людей самі вироблятимуть "зелену" енергію у себе вдома, в офісах, на підприємствах і ділитимуться нею через "енергетичний Інтернет" так само, як зараз ми генеруємо інформацію та поширюємо її в соцмережах. Нову енергетичну парадигму постіндустріального розвитку визначатиме, за словами Д.Ріфкіна, демократизація енергії, що спричинить фундаментальну перебудову людських взаємин, змінить сутність бізнесу і механізми державного управління та зрештою забезпечить баланс між потребами людства та енергетичними ресурсами при збереженні клімату і навколишнього природного середовища.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Евгений Буравлев Евгений Буравлев 11 грудня, 10:32 Сталий розвиток останнім часом "заблукав". Про це свідчать останні події, у тому числі і в Парижі. Адже сталий розвиток то сімбіоз екології, економіки і соціальної сфер. А от саме соціальна сфера все більше починає кульгати і людина біднішає. Причиною того є осідлання владою майже в усіх країнах світу економіки і повна зневага до соціальної сфери. Не випадково "за словами генерального секретаря ООН Антоніа Гутерріша, корупція вбиває понад 5% ВВП планети". Отож провладний прошарок лише на словах підтримує сталий розвиток, а на ділі перебуває лише у стані постійного збагачення. Нині світу потрібна нова парадігма. Людина має відмовитися від свого споживацького менталітету. Споживацтво має бути змінено раціоналізмом. Шлях до раціоналізму зможе нарешті повернути людині сталий розвиток і зняти з неї "жовтий желет". згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво