Як зігрітися Україні, або Як нагрівають українців - Енергоринок - dt.ua

Як зігрітися Україні, або Як "нагрівають" українців

12 січня, 17:41 Роздрукувати

Тарифна політика виконавчої влади і бездумна законодавча діяльність Верховної Ради завели ситуацію в житлово-комунальній сфері в нікуди.

Типова, на жаль, ситуація: у квартирі холодно, "гарячу" воду треба спускати хвилин п'ятнадцять, поки "потеплішає". "Київенерго" подає воду й тепло лише "до стінки", а керуюча компанія (тобто ЖЕК) говорить, що циркуляційний насос украли, а без нього нічого зробити не можуть…

Чому бурхлива діяльність уряду й парламенту із законоупорядкування сфери ЖКГ не тільки не сприяє вирішенню комунальних проблем українців, а навпаки, збільшила їх, зробивши громадян ще більш безпорадними перед обленерго, облгазами, водоканалами, теплокомуненерго та іншими природними і неприродними місцевими, регіональними й "усеукраїнськими" монополіями?

І це при тому, що за останні три роки прийняли низку законів, які сукупно означають (начебто!) докорінну реформу в житлово-комунальній сфері. Це закони "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення розрахунків за енергоносії" (№1198, 2014 р.), "Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку" (№417, 2015 р.), "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" (№2119, 2017 р.) і, нарешті, нова редакція Закону "Про житлово-комунальні послуги" (№2189, 2017 р.).

Слід чітко усвідомити, що розвиток світової цивілізації базується саме на таких простих, здавалося б, речах, як питна вода, гарячий душ, тепло в будинку та, пардон, каналізація. У чому причини такої… нецивілізаційної ситуації в Україні?

Прямий договір із постачальником чи порятунок "Нафтогазу України"?

Як сказав у приватній розмові один "двічі міністр", "Нафтогаз" був чорною дірою, в яку всі уряди незалежної України звалювали внутрішні борги держбюджету: дотації комунальникам, різницю в ціні на газ для населення і промисловості, збитки державних видобувних компаній, різні тарифи на тепло для різних категорій споживачів, заплутану сітку тарифів на електроенергію тощо.

Із приходом постмайданної влади стало очевидно, що не тільки терпіння МВФ вичерпалося, а й ситуація з найбільшою державною компанією країни застигла за крок від падіння в економічну прірву. З подальшого розвитку подій видно, що перед командою нових менеджерів "Нафтогазу" поставили такі завдання: ліквідувати перехресне субсидування (тобто вирівняти ціни на газ для населення, бюджету й бізнесу) — раз, наростити видобуток власного газу (щоб вистачило хоча б для населення) — два і, як результат, зробити НАК прибутковою — три.

Зрозуміло, що варіант зниження ціни на газ для промисловості до рівня ціни для населення (для ліквідації перехресного субсидування) навіть не розглядали — так не те що старих боргів не повернути, а й позбавити газових олігархів їхніх прибутків, що просто неможливо! Тому ціна на газ для населення прогнозовано мала зрости, але тут є нюанси — лікувати обережно чи… різати швидко?

25 березня 2014 р. Кабінет міністрів прийняв постанову №81 "Про вдосконалення державної політики регулювання цін на природний газ і тарифів на теплову енергію та забезпечення посилення соціального захисту населення при оплаті житлово-комунальних послуг". Документом установлювалася така ціна на газ для населення:

— 1197 грн за тисячу кубометрів (при споживанні до 2500 кубометрів на рік);

— 1965 грн за тисячу кубометрів (від 2500 до 6000 кубометрів на рік);

— 4011 грн за тисячу кубометрів (понад 6000 кубометрів на рік).

Для мешканців багатоквартирних будинків із централізованим опаленням — 1299 грн. Це відповідало зростанню в
1,5 разу від цін, що діяли з 2010 р. (наприклад, 725,4 грн при споживанні до 2500 кубометрів).

Як бачимо, цифри божеські, але найголовніше — передбачалося плавне їх підвищення в три етапи:

— з 1 травня 2015 р. — на 40%;

— з 1 травня 2016 р. — на 20%;

— з 1 травня 2017 р. — на 20%.

Це підвищення повністю відповідало рекомендаціям МВФ: зростання цін на опалення й газ для населення на 40–55% у 2014 р. і регулярне їх збільшення на 20–40% протягом наступних трьох років (за словами Рези Могхадама, директора МВФ по Європі).

Паралельно законом №1198 посилювалася платіжна дисципліна — виконавцями послуг тепло- і водопостачання призначалися підприємства ТКЕ й водоканали, а право визначати тарифи на їхні послуги переходило від місцевих органів влади до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Запроваджувалися прямі договори між мешканцями й комунальними підприємствами (без посередництва ЖЕКів та інших керуючих компаній). Крім того, впроваджувалися транзитні рахунки, з яких платежі населення за спожиті енергоносії прямо надходили на рахунки НАК "Нафтогаз України".

Усе це, природно, поліпшило фінансове становище НАКу, а підвищення ціни на газ досить спокійно перенесло населення — рівень платежів за житлово-комунальні послуги (ЖКП) у 2014 р. становив 92,2%, а борг — 14,7 млрд грн (у 2013 р. було 99% і 12,5 млрд грн, відповідно). Навіщо в цій ситуації треба йти від прямих договорів мешканців із комунальними підприємствами, було абсолютно незрозуміло. Проте 2015-го Верховна Рада ухвалює закон №417, який проголошує курс на повну "колективізацію" мешканців багатоповерхівок. Їм давався термін — один рік — для створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Витівка ця прогнозовано провалилася. (Задовго до цього про такий результат DT.UA розповідало в статті "ОСББ: акціонерне товариство чи колгосп", №10 за 2011 р.)

Нині в країні менш як чверть мешканців багатоповерхових будинків створили ОСББ, у Києві — менш як 4% (разом із ЖБК — 10%).

Усі ідеї авторів згаданого закону йшли врозріз із попередніми починаннями уряду й заганяли ситуацію в сфері ЖКГ у стан невизначеності. Як, скажіть, працюватимуть співробітники ЖЕКів, якщо з екранів телевізорів народні депутати невтомно віщають, що через рік "ненависні" ЖЕКи ліквідують як клас? Громадянам же було невтямки, що наближається… заміна шила на мило, за якою ховається переділ ринку житлових послуг, вартість якого — десятки мільярдів гривень.

Саме з другої половини 2015 р. якість обслуговування багатоквартирних будинків (яка й без того не найліпша) просто зійшла нанівець. У Києві, де до майбутнього підвищення тарифів на тепло майже 99% будинків були обладнані будинковими лічильниками тепла, почалися їх масові крадіжки! Але ж доступ до підвалів, де в основному встановлено лічильники тепла, мали аж ніяк не співробітники "Київенерго", а працівники ЖЕКів (які активно перереєстровувалися в керуючі компанії).

Там, де вдавались до спроб створити ОСББ або хоча б обрати представника співвласників, починалися саботаж і обструкція з боку ЖЕКів.

Прийняти закон у сучасних умовах України — це навіть не півділа. Тому що без пакета підзаконних актів (правил, інструкцій, регламентів тощо) закон не запрацює. Ба більше, треба провести серйозну просвітницьку кампанію, щоб кожен виконавець розумів своє завдання.

Цікаво, хоч один з авторів закону побував на зустрічах не з абстрактними виборцями, а з конкретними жеківськими працівниками? І навряд чи така зустріч закінчилася б мирно.

У чому успіх (поки що найчастіше умовний) реформи децентралізації? Та в тому, що до її старту був готовий повний пакет "нормативки", розроблено підручники, від самого початку велася активна робота на семінарах і тренінгах, навіть у Донбасі (був там і сам бачив). А до закону №417 досі не затверджено жодної постанови Кабміну, тільки зараз, через три роки після його ухвалення, розробляється нормативна база. Але гірше — попереду.

Чому в ЖКГ терапію поміняли на хірургію?

Плавне підвищення тарифів поміняв на шокове не уряд Гройсмана, а уряд Яценюка. В основі таких дій — розпорядження Кабміну від 27 лютого 2015 р. №129-р "Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику", лист Міністерства фінансів (від 28 лютого 2015 р. №31-12240-03/6404) і положення Меморандуму про економічну та фінансову політику (лист про наміри від 27 лютого 2015 р. №3080/0/2-15 Кабміну і Нацбанку до Міжнародного валютного фонду).

Іншими словами, на підставі трьох документів сумнівної правомочності — проекту листа, проекту меморандуму і листа про наміри — НКРЕКП встановила ціну на газ для населення в багатоквартирних будинках на рівні 7188 грн за тисячу кубометрів на весь рік, а тим, хто опалюється газом, — 3600 грн в опалювальний сезон за перші 200 кубометрів на місяць і ті ж 7188 грн за перевитрату, а також у решту року (постанова НКРЕКП від 3 березня 2015 г. №583).

Звичайно, такий розподіл цін відкривав широке поле для маніпуляцій з нормами споживання як з боку населення, так і з боку облгазів і… політиків. Один із них, наприклад, прославився "тарифним майданом" під стінами Кабміну — домігся від уряду заміни формулювання "200 на місяць" на "1200 на 6 місяців". Корисно, однак, політикові пам'ятати арифметику!

Українці пережили 2015 р. відносно спокійно, і рівень платежів за ЖКП становив 95,4%, а борг скоротився мало не вдвічі — до 8,8 млрд грн. Але травневі свята 2016-го почалися для країни феєрично, щоправда, народ (за винятком нечисленних експертів) цього не помітив, а даремно.

Першим знаковим кроком нового прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, зробленим уже через тиждень після затвердження на посаді, була заява про "останню зміну ціни на газ узагалі в житті нашої держави"! Тепер на весь рік і для всіх споживачів встановлювалася єдина ціна — 6879 грн за тисячу кубометрів.

Для тих 5,9 млн домогосподарств, які користувалися тільки газовою плитою, ціна за кубометр знизилася аж на 31 копійку — з 7,19 до 6,88 грн, але вони споживали лише 15% газу. А от решта 7,4 млн родин, які використовували газ для опалення, споживали 85% газу, що припадає на населення. Для них зміна ціни з 3,60 до 6,88 грн означала зростання в 1,9 разу! Однак і власники газових плит рано раділи — для 8 млн сімей, які користувалися централізованим опаленням, його вартість зросла удвічі! Як і ціна гарячої води.

У підсумку 15 млн сімей — фактично все населення країни! — одержали гірку тарифну пігулку, яку уряд підсолодив… житловими субсидіями. У 2015 р. у відділи субсидій з простягнутою рукою прийшла третина країни — 5,9 млн сімей! На виплати комунальникам і газовикам пішло з держбюджету (з наших спільних грошей!) майже 20 млрд грн. 2016-го по субсидії звернулося ще більше — 7,4 млн сімей, а з держбюджету було витрачено вже 52,5 млрд грн!

Однак усі рекорди, незважаючи на запевняння президента й уряду про поліпшення добробуту українців, побив 2017 р. — за 11 місяців по субсидії звернулося 8 млн сімей, а виплати становили 55,4 млрд грн за комуналку і 1,9 млрд — за скраплений газ і пічне паливо. Легко підрахувати, що за рік доведеться виплатити мінімум 62 млрд грн, але є ще й борг бюджету за попередні роки, що перевищує 23 млрд! Але й це ще не все.

Заборгованість населення за ЖКП за 2016 р. зросла втричі — з 8,8 млрд до 29 млрд грн і трималася на цьому рівні весь 2017-й. У листопаді борг населення побив усі попередні "рекорди" і становив 30,6 млрд грн, а рівень оплати опустився до 89%.

У результаті підприємства ЖКГ і облгази недоотримали через борги населення й невиплати з держбюджету колосальну суму — 53,6 млрд грн, тому ставити питання про якість комунальних послуг просто некоректно. Зрозуміло, що комунальники, як будь-які нормальні господарники в такій ситуації, починають усіма правдами й неправдами "заощаджувати" — недогрівати теплоносій, не подавати гарячу воду влітку (коли її собівартість утричі вища за тариф), недокачувати холодну на верхні поверхи, розводити природний газ повітрям на ГРС і застосовувати ще чимало інших хитрощів, про які ми навіть не здогадуємося.

Що роблять народні захисники?

У нормальній парламентсько-президентській республіці народні депутати не тільки впливають на економічну та соціальну політику уряду, але й, використовуючи законодавчі інструменти, спрямовують діяльність виконавчої влади у потрібне русло.

Однак в Україні не лише уряд діє в інтересах олігархічних груп у сфері ЖКГ, а й, як виявилося, демократична опозиція, меншість, не кажучи вже про більшість, працює в тому самому напрямку. Закон "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" (пролобійований за їхньої активної участі) зобов'язує мешканців багатоповерхівок купувати своїм коштом загальнобудинкові лічильники холодної та гарячої води й тепла, більш того, робить їх основними при нарахуванні плати за ці послуги. Фактично закон запроваджує колективну відповідальність за індивідуально споживані послуги — заплати за себе і… за того хлопця. При цьому квартирні лічильники, названі в законі індивідуальними, стають тепер лише механізмом розподілу оплати за весь будинок.

Це супервигідно комунальникам (виставили рахунок усьому будинку і забули про боржників), але цілком суперечить закону №1198, духу й букві прямих договорів між споживачами і постачальниками. У цьому світлі норми закону про обов'язкове встановлення індивідуальних лічильників виглядають знущально — у чому їх сенс? Більш того, якщо для встановлення загальнобудинкового лічильника розписано весь механізм і передбачено санкції, то для квартирних, індивідуальних нічого цього немає.

У такому ж ключі виписано й нову редакцію закону про житлово-комунальні послуги (також пролобійовано "демократичною" опозицією), яку DT.UA докладно аналізувало ("Закон житлово-комунального кріпацтва", №46 за 2017 р.). Вона зберегла всі родимі плями старої "совкової" редакції. Та сама перевага прав і санкцій у комунальних монополістів при переважанні обов'язків і безправ'ї споживачів. Наприклад, якщо споживач не заплатив вчасно, то автоматично одержує пеню, а якщо постачальник надав неякісну послугу або зовсім не надав, закон запускає людину по довгому колу до суду, де довести свою правоту практично нереально.

Чи є вихід з глухого кута

Тарифна політика виконавчої влади в особі Кабінету міністрів і президента, відповідального за діяльність НКРЕКП, і бездумна законодавча діяльність Верховної Ради завели ситуацію в житлово-комунальній сфері в нікуди.

Подальше підвищення тарифів на газ (анонсоване "Нафтогазом України") або електроенергію (уже проведене НКРЕКП на оптовому ринку) лише погіршуватиме ситуацію. Воно закономірно призведе до зниження рівня платежів, зростання заборгованості і населення, і підприємств, збільшення видатків державного бюджету на субсидії, скорочення кількості й зниження якості послуг. Фактично не сьогодні, а вже давно всі заборгували всім.

Нарощування ціни, як показала дійсність, може завести тільки в глухий кут. Здійснене молодими "менеджЕрами" НАК "Нафтогаз України" та НКРЕКП роздування цін і тарифів, пролобійоване окремими депутатами та урядовцями, підтримане недостатньо далекоглядними міністрами соціального блоку, — і все це без аналізу платоспроможності людей і врахування українських реалій — призвело до провалу.

Вихід із цієї ситуації є, питання лише в тому, чи зважиться на нього влада?

Куди бідному містянину податися?

Що робити в ситуації, описаній на початку статті? Якщо ви не хочете, щоб ЖЕК, облгаз, водоканал, теплокомуненерго, НКРЕКП, Кабінет міністрів, Верховна Рада і президент України використовували вас, як власний гаманець, — опирайтеся!

Об'єднуйтеся із сусідами, складайте акти обстеження, пишіть індивідуальні й колективні скарги, судіться з монополістами, вимагайте від мера і місцевих депутатів захисту ваших прав, домагайтеся встановлення лічильників тепла у кожному будинку, перевіряйте структуру тарифів на обслуговування вашого будинку й для кожної комунальної послуги, залучайте всілякі управління захисту прав споживачів, цінової політики, місцеві відділення Антимонопольного комітету, звертайтеся до "грантоїдів" і всіляких міжнародних і правозахисних організацій, яких зараз чимало в Україні, пишіть у Міністерство регіональної політики, будівництва і житлово-комунального господарства, Уповноваженому з прав людини в Україні В.Лутковській, президентові України П.Порошенку як гарантові ваших конституційних прав.

Стаття 42 Конституції України прямо вказує: "Держава захищає права споживачів, здійснює контроль над якістю і безпекою продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів".

Ми всі — споживачі комунальних послуг і таких товарів першої необхідності, як вода, тепло, газ і електроенергія. Усі інститути держави повинні здійснювати контроль над їхньою якістю і безпекою! Від держави ми вимагаємо всього лиш захистити наші конституційні права.

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №6, 17 лютого-23 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво