Увесь цей джаз - Енергоринок - dt.ua

Увесь цей джаз

7 грудня, 17:36 Роздрукувати Випуск №47, 8 грудня-14 грудня

Три сценарії тому, що нам властиво вибирати менше із лих.

© Денис Лопатін

…однак на даний момент нам не залишається нічого іншого, як споглядати це з іронічною байдужістю.

Жан Бодрійяр. Змова мистецтва, 1996 р.

Modern Jazz ("Сучасний джаз"), Unfinished Simphony ("Незакінчена симфонія"), Hard Rock ("Хард-рок") — отакі вигадливі назви Світова енергетична рада (СвЕР) дала основним сценаріям розвитку енергетики.

Акредитована ООН Світова енергетична рада (World Energy Council, WEC), що представляє понад 3000 державних і приватних організацій із майже 100 країн світу, є найбільшою у світі некомерційною міжнародною енергетичною організацією, керованою з Лондона генеральним секретарем, підзвітним Раді офіцерів СвЕР, яка, у свою чергу, підпорядковується своєму голові.

Коли маєш справу з такими громіздкими структурами, шукай "технічку в синьому халаті". На кшталт тієї, яку художник-карикатурист Денис Лопатін запримітив на історичній конференції в Лівадійському палаці: члени "великої трійки" — шаржовані Черчилль, Рузвельт і Сталін — сидять із комічно піднятими ногами, а огрядна технічка в синьому халаті діловито орудує шваброю під їхніми стільцями.

"Технічкою" при СвЕР по частині сценаріїв служать креативна американська Accenture Strategy, назва якої походить від фрази "accent on the future" ("акцент на майбутньому"), і швейцарський інститут Пауля Шеррера (The Paul Scherrer Institute, PSI). Музичні назви варіантів глобального розвитку енергетики вперше пролунали восени 2013-го на конгресі в південнокорейському місті Тегу (Daegu).

Жанрове кодування служить розкриттю характеру сценарію. "Джаз — це музика безмежного індивідуалізму... і музика колективу"; "Ви не можете зіграти симфонію наодинці, щоб грати такі речі, потрібний оркестр"; "Хард-рок — це вираження сили духу у тяжкі часи".

До 2016-го сценарії вже обросли епіграфами. "Сучасному джазу" передувала фраза американського музиканта та актора Нета Вульфа: "Джаз не методичний, проте й не безладний…". "Незакінченій симфонії" — слова англійського письменника-фантаста та філософа Коліна Вілсона: "Симфонія — це сценічний твір із частинами, написаними для інструментів, а не для акторів". А "Хард-року" — висловлювання знаменитого американського рокера Еліса Купера: "Важкий рок завжди буде важким роком, але ви ніколи по-справжньому не довідаєтеся, що є Рок і що таким не є, — усе фрагментовано".

Та чому симфонію незакінчено? Темна вода в облацех... Навіть натяків немає.

У скарбниці симфонічної музики під такою назвою значиться твір Франца Шуберта, який складається лише з двох, а не з чотирьох традиційних для симфонії частин. Що, втім, не заважає багатьом музикознавцям вважати її цілком завершеним твором, настільки річ композиційно цілісна та змістовно вичерпана. Зосереджена тема басів на початку, що створює образ болісного розмірковування та сумної непорушності, але вже в другій частині з'являються відтінки мрійливого стану — то світлого, то трохи сумного, що лише зрідка порушуються короткочасними, але напруженими злетами — відлуннями нещодавньої драми.

Можливо, цей "непомітний оптимізм" і мали на увазі розробники енергетичного сценарію, давши йому назву Unfinished Simphony. Але це з розряду суб'єктивного.

Три сценарії тому, що нам властиво вибирати менше із лих. Як із придорожнім каменем: "Ліворуч підеш — коня втратиш, праворуч підеш…" і т.ін. Трилеми — це завжди "неможлива трійця".

Вибираючи між Energy security (енергетична безпека), Energy equity (рівність енергетичного доступу) і Environmental sustainability (екологічна усталеність), складовими світової енергетичної трилеми (World Energy Trilemma), неминуче чимось, але доведеться поступитися.

Так і у випадку сверівських сценаріїв: сильною складовою "Джазу" є доступність енергії, сильною складовою "Симфонії" — екологічна чистота.

Будь-який із зазначених у репертуарі "концертів" обійдеться світовому співтовариству недешево, але крайні прояви різняться на третину один від одного: 34 трлн дол. у стилі хард-рок і 45 трлн дол. у симфонічному виконанні. Питання полягає в тому, чия санкція буде вирішальною при виборі сценарію.

СвЕР без натяків говорить про неспроможність симфонічного сценарію без підтримки якогось світового уряду: "Незакінчена симфонія" спирається на глобальні структури управління, на дипломатію, яка веде до світу зростаючого регіонального та глобального співробітництва".

Вибір, мабуть, зроблено. Документи, прийняті Конференцією ООН із питань клімату (COP21) у 2015 р., ратифіковано станом на 21 вересня 2016-го 195 вищими національними органами. Пріоритет і домінанта Паризької угоди — Environmental sustainability у варіанті захисту клімату. Це явна "симфонічна" установка. Решта — у сильно урізаному вигляді.

У 2050 р. передбачуване споживання первинної енергії в сценарному втіленні "Джаз" має зрости на 61% (до рівня 2010 р.), а за сценарієм-антагоністом — тільки на 27%. У результаті без доступу до електроенергії залишаться не 320 млн жителів планети, а 530 млн, але екологія постраждає менше. У 2030 р. співвідношення "Джаз"/"Симфонія" за числом тих, хто не має доступу до електроенергії, може становити 730/880 млн чоловік.

Та й у самій СвЕР є ключові фігури, які не соромляться сказати: "Зміна клімату не є основною проблемою для більшості районів земної кулі; на першому місці, швидше, економічний розвиток і поліпшення якості повітря. Єдиним винятком є Європа", — як це зробив професор Карл Роуз.

Щороку "технічка по трилемах" під ім'ям "Олівер Вайман", міжнародна консалтингова фірма з управління, робить для країн і континентів (регіонів) розрахунки індексів (Energy Trilemma Index). Індекси підтверджують, що "...усі щасливі сім'ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму".

"Щасливі" Швеція, Швейцарія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина та інші схожі одне на одного діаграмами, що наближаються за конфігурацією до рівносторонніх трикутників.

А в Улан-Баторі з населенням 1,4 млн чоловік майже половину житлового масиву становлять райони юрт, які не мають централізованого опалення. Тому взимку столицю Монголії накриває згубним для здоров'я густим смогом, на 80% просякнутим грубним димом.

Однак проблема виявилася не стільки у вугільному паливі, скільки в бідності. Уряд Монголії разом із корпорацією "Виклики тисячоліття" (Millennium Challenge Corporation) починаючи з 2011 р. поставив у райони міста, де сім'ї туляться в юртах, 100 тис., а з 2013-го спільно зі Світовим банком — ще 40 тис. інноваційних печей турецького виробництва з 93-відсотковою знижкою до ціни. Спочатку зниження рівня забруднення атмосфери було явним. Але незабаром майже всі бездимні пічки перекочували в сільські райони, жителям яких колишні власники перепродали їх у кілька разів дорожче... І знову в Улан-Баторі стало "так дымно, что в зеркале нет отраженья"!

Тому, коли сер Філіп Лоу, голова Групи з вивчення світової енергетичної трилеми (the World Energy Trilemma Study Group), заявляє про те, що за Паризькою угодою кожна країна усвідомлює трилемність підходу, то це, напевно, так: адже політики знають, що мають справу з "неможливими трійцями".

Досягнення більш як двох поставлених цілей за один раз неможливе ні в енергетиці, ні в галузі права, ні в економіці. Американський письменник Роберт Пенн Воррен нібито мислив категоріями трилем, коли писав: "Право — вузька ковдра на двоспальному ліжку, коли ніч холодна, а на ліжку — троє. Ковдри не вистачить, хоч скільки її тягни та натягай…". А відомий американський економіст турецького походження Дені Родрік обґрунтував "парадокс глобалізації", відомий також як трилема глобалізації. На рівні національної держави, стверджує він, неможливо поєднати демократію, економічну глобалізацію та необмежену автономію. Тому гіперглобалізація можлива лише у разі створення тієї або іншої форми світового уряду (глобальний федералізм) або відмови від демократії в окремих державах на користь технократичної еліти, яка пристосовуватиме свою політику до вимог світового ринку, а не до очікувань громадян. Перший варіант, за Родріком, нереалістичний, другий — аморальний.

Тому схвалена світовим бомондом "симфонічна" Паризька угода наскрізь просочена "новою нещирістю" (див. DT.UA №36 від 29 вересня 2018 р.).

А що "Джаз"? Це, як висловився Максим Горький, "музика для товстих". Найбільше в Modern Jazz зацікавлені паливні гіганти, тому що, як підрахувала інвестиційно-консалтингова фірма Kepler Cheuvreux, інтенсивне "озеленення" енергетики загрожує їм втратою майже 28 трлн дол. виручки.

Є, звичайно, і в їхньому таборі "симфоністи" на кшталт великого енергетичного концерну Vattenfall зі Швеції, що вирішили відмовитися від викопного палива упродовж життя одного покоління, є нафтогазова транснаціональна компанія BP, яка закликає до "ще швидшої трансформації" і дотримання цілей Паризької угоди. Але більш представницькими є промисловики з Росії, які щиро переконані, що, незважаючи на весь ажіотаж із відновлюваними джерелами, глобальний енергобаланс усе одно на 75% буде забезпечений нафтою, газом і вугіллям. Тому їх хвилюють не так самі нові виклики, як неадекватне ставлення до них енергетичних лідерів російських компаній, що претендують на роль світових, які навіть не спромоглися розробити власні сценарії облаштування глобальної енергетики.

Та й американські вуглярі не квапляться перейти від "чорного до зеленого". Потужна американська вугільна компанія Murray Energy Corp. у серпні 2017 р. звернулася до президента Трампа з клопотанням про запровадження надзвичайного стану в енергетиці з оголошенням дворічного мораторію на закриття вугільних електростанцій, без чого — банкрутство самої корпорації та звільнення 6500 найманих нею шахтарів у штаті Огайо.

У сформованому різнобої атомники теж намагаються лобіювати свої інтереси. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) у 2017 р. виступило зі сценарієм "Гармонія", що передбачає пуск до 2050 р. 1000 ГВт ядерних потужностей і забезпечення до 25% світових поставок електроенергії атомними станціями. Справа, як запевняють розробники "Гармонії", випробувана, введення 33 ГВт на рік протягом наступного десятиліття порівнянне з темпами розвитку атомної енергетики у вісімдесятих роках минулого століття. Набагато складніше повернути довіру суспільства до атомних технологій після Чорнобиля та Фукусіми. А це питання великої політики.

Розгардіяш у таборі головних сил світової енергетики ставить під загрозу саму ідею проголошеної СвЕР програми Grand Transit — переходу до світлого енергетичного завтра. Гед Девіс зі Світової енергетичної ради наголосив: "...сьогодні ми перебуваємо на порозі нової ери, коли занепокоєння викликають уже не тільки знижені в ціні активи, а й те, який вплив чинять знецінені ресурси на економіку окремих країн".

За прикладами далеко ходити не треба: українська енергетична система при наявності настільки потужного паливно-енергетичного комплексу переживає важкі випробування, зумовлені дефіцитом палива, у тому числі і ядерного, зношеністю електростанцій і шахт, їхньою екологічною неприйнятністю. Але національна економіка не має передумов до зміни становища енергетики на краще ні зараз, ні в недалекому майбутньому.

Загалом Grand Transit виглядає не "Великим переходом", а незграбним маневром світового господарства в просторі двох "неможливих трійць" — енергетичної та глобалізаційної, що нагадують прохід Одіссеєм тісної протоки між Сциллою та Харибдою. Долею людства може стати "Важкий рок", нехай пробачать цей каламбур, з усією безвідрадністю "Хард-року", з його слабким економічним зростанням, замкнутістю в "національних квартирах", різнокаліберними економічними та енергетичними моделями, ресурсною автаркією та... які там, даруйте, кліматичні пріоритети!

Тому головне завдання актуальності — узгодити інтереси основних сил енергоринку. Не застосовувати до тих самих вуглярів грубу політику витіснення з енергетики, а розстелити їм, образно висловлюючись, м'яку доріжку — при виході.

Китайці, в яких вуглевидобуток є значною статтею національної економіки, всерйоз заговорили про вуглехімію та її значення для майбутнього пов'язаних із шахтами провінцій. Це важлива ознака, яка свідчить про майбутню диверсифікацію. Ту саму тему дедалі виразніше чути і в російському Кузбасі. До слів Дмитра Менделєєва про нафту, спалювати яку все одно, що розпалювати грубку асигнаціями, тепер додають і вугілля. А заклик великого хіміка до національного капіталу "перетворити чотирикопієчний продукт на п'ятикарбованцевий, від чого пристане дещо й до ваших рук, і до рук тисяч робітників, які будуть потрібні для того, щоб перевернути ці мільйони пудів, що марно лежать під землею", — нібито про хімічну переробку вугілля, і так сучасно. Провидець!

Історія цивілізацій — це добірка "чорних лебедів" — подій малоймовірних, але досить значущих. У двадцятих роках минулого століття письменник Олександр Бєляєв у книзі "Продавець повітря" розповів фантастичну історію англійського комерсанта містера Бейлі, який спалює у величезних кількостях атмосферне повітря на своїй секретній фабриці в Якутії. І от уже сучасні англійці інтенсивно розвивають енергетику на рідкому повітрі, дивуючись, що не взялися за це набагато раніше (див. DT.UA №48 від 16 грудня 2017 р.).

У відомому кінофільмі "Увесь цей джаз" (All That Jazz) режисера Боба Фосса (Bob Fosse) важко хворий талановитий хореограф і режисер Джо Гідеон розривається між підготовкою свого нового бродвейського шоу та монтажем чергового кінофільму. Кожний свій ранок він починає з... фрази "Шоу розпочинається, панове!".

Шоу розпочинається?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 8 грудня-14 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво