Уран проміжного поділу

Уран - елемент, який ділиться, що дуже близько серцю українського бізнесмена. Але за процесом "поділу" не слід забувати - для його видобутку потрібні не схеми, а інвестиції. Бажано, реальні.

Про нарощування видобутку урану говорили всі без винятку уряди України. Благо, за його запасами наша країна посідає перше місце в Європі. За навіть найскромнішими оцінками, сировини вистачить років на сто. Для підтримки виробництва електроенергії діючими енергоблоками АЕС щороку потрібно 2,5 тис. т оксиду урану.

Десять років тому було прийнято досить амбіційну програму "Ядерне паливо України" з планами наростити видобуток уранового концентрату до 1880 т на рік, будівництва заводу ядерного палива плюс випуску 270 т на рік цирконієвого прокату.

За фактом вийшло... як завжди.

Сьогодні в Україні виробляється близько 1000 т уранового концентрату на рік. Рівень забезпечення власним концентратом з початку століття збільшився з 32 до лише 40%. Решту (до 1,5 тис. т) щорічно купують у російських, європейських і казахстанських постачальників.

Тим часом старі родовища виснажуються, грошей на розвиток нових дуже мало. До того ж собівартість нашого урану за світовими стандартами дуже висока. Торік вона була на рівні 105 дол./кг, що більш як удвічі вище за поточні світові котирування.

І, природно, навколо цієї галузі, як будь-якої хоч трохи прибуткової, існує купа схем. Це ж Україна (хоча таке буває і в інших країнах, відмінність - у масштабах). Саме на слуху "справа Мартиненка".

Шахти різної долі

Нині практично всі розроблювані (і перспективні) родовища зосереджено в невеликому районі (розміром 80 на 20 км) у межах Кіровоградської області. Там і працює єдиний видобувач урану в Україні - Східний гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК).Його призначення та спеціалізація - видобуток і переробка уранової руди.

У СхідГЗК три шахти: Інгульська, Смолінська та Новокостянтинівська, які розробляють чотири родовища. Причому шахта Інгульська працює на двох із них одночасно.

Гідрометалургійний завод СхідГЗК у Жовтих Водах займається переробкою руди в оксид урану.Потім він традиційно направляється в Російську Федерацію для збагачення та виготовлення тепловиділяючих збірок (ТВЗ) - власне, палива для українських атомних електрогенеруючих станцій.

У структурі управління над СхідГЗК гордо височіє створений 2008-го держконцерн "Ядерне паливо". Його завданням було створення заводу з виробництва ядерного палива, збільшення випуску урану та налагодження виробництва цирконію. З усіх трьох завдань за фактом здійснюються тільки видобуток урану (97% обороту концерну) і трохи випуск гафнію (до 12 т на рік). Якщо чесно, то в нинішньому вигляді це малозрозуміла надбудова над СхідГЗК.

Унікальність нашого видобутку в тому, що значна частина руди добувається прямо під обласним центром - містом Кропивницьким (раніше Кіровоград). На околиці міста розташовується Інгульська шахта, що створила за півстоліття підземний лабіринт на глибинах від 160 до
650 м. Тільки вертикальних стволів тут п'ять, плюс для зв'язку обох уранових родовищ - Мічурінського та Центрального прорито підземний тунель завдовжки майже 6 км, що проходить під річкою Інгул.

Запасів урану там вистачить мінімум до 2030-го. І поруч є велике нерозроблюване родовище Центральне (Західне). Однак запаси урану там ідуть ледь не в центр міста, що зі зрозумілої причини не викликає великого захоплення в його жителів.

У Смолінської шахти, яка розташована у 80 км на захід, проблем набагато більше - її збираються закривати. Оскільки вміст урану там вищий, шахта довго була ключовою для ГЗК, даючи до 60% сировини. Але більш інтенсивне відпрацювання Ватутінського родовища прискорило вичерпання доступних запасів. Останній уведений в експлуатацію років сім тому рудний горизонт 640 м лише сповільнив темп падіння видобутку. Потужність підприємства за останні роки знизилася більш як удвічі.

До "Фукусіми", у період високих цін на уран у світі, розглядався варіант відпрацювання ще глибших горизонтів Ватутінського родовища й проходки виробки для розкриття невеликого сусіднього родовища Південне. Однак падіння цін на уран зробило ці плани нерентабельними. Уже 2016-го концерн "Ядерне паливо" прийняв рішення про недоцільність подальшого функціонування Смолінської шахти. Навесні минулого року була й офіційна заява про те, що залишковий ресурс запасів на шахті не перевищує 1,4 тис. т урану, і її закриють протягом 3–5 років.

Це більш ніж серйозний удар по селищу Смоліне, для якого шахта - містоутворююче підприємство. Смоліне сильно ризикує залишитися біля розбитого корита, оскільки грошей на створення нових робочих місць немає ні в ГЗК, ні в держави.

Основні надії пов'язані з розвитком сусідньої Новокостянтинівської шахти. Причому директор Смолінської шахти керує одночасно ними обома. Раніше передбачалося, що частина персоналу шахти перейде на Новокостянтинівську шахту, що перебуває в дослідно-промисловій експлуатації (яка за фактом усе ще добудовується). Але навіть якщо й так, далеко не всі зможуть працевлаштуватися.

Історія виведення з експлуатації шахт у Жовтих Водах, які раніше входили до Східного ГЗК, теж оптимізму не додає. Вони затоплені, причому одна з них ("Нова") пішла під воду, маючи запаси залізної руди майже в мільярд тонн.

Нині завданням СхідГЗК є підтримка наявного обсягу виробництва на старих родовищах на рівні 650–670 т/рік і введення в дію пускового комплексу потужністю 500–550 т/рік на Новокостянтинівській шахті.

Про саму нову шахту кажуть багато та часто. Сумарні запаси урану по діючих рудниках - близько 110 тис. т, левова частка яких - 92 тис. т (84%) - це саме ресурси Новокостянтинівки. Але робиться, на жаль, набагато менше.

Останні роки добудування фінансується тільки за рахунок комбінату, та й то дуже мало. Так, у 2016 р. сумарні інвестиції Східного ГЗК на підтримку діючих рудників "і подальший розвиток Новокостянтинівського родовища" становили лише 4,5 млн дол. При цьому мінімальні оцінки вартості введення в експлуатацію пускового комплексу цієї шахти з виходом на видобуток у 500 тис. т руди на рік мінімум разів у десять більші. Вихід на проектну потужність - 1500 тис. т уранової руди на рік - потребуватиме близько чверті мільярда доларів. Таких грошей у Східного ГЗК немає.

Нині видобуток ведеться неглибоко під землею, на горизонті 240–300 м. Основний уран лежить глибше (до 700 м), але щоб дістатися до нього, поки що немає грошей. На поверхню добуту гірську масу піднімають двома стволами досить пошарпаного вигляду.

Утім, не все так погано. Уран там є, і обсяги його видобутку на цій шахті вже перевищили рівень Ватутінського родовища. Та й електроенергія з урану, навіть дорогого, явно дешевша за електроенергію з вугілля українського видобутку.

Електроенергія українських АЕС нині взагалі найдешевша у світі. З поточним тарифом близько 2 центів за кіловат-годину вона в три-чотири рази дешевша за європейську та в 1,5 разу - російську!

Однак така дешевизна не дає можливості накопичувати ресурси не тільки на розвиток, а й на безпечне виведення з експлуатації блоків АЕС із наступним приведенням ділянок, де вони розташовані, у безпечний стан. Грубо кажучи, відбувається знищення відновлювальної вартості та перекладання проблем на прийдешні покоління.

Найбільш очевидний (і невеселий) сценарій: АЕС допрацюють свій ресурс (найшвидше, з урахуванням багаторазового подовження) і будуть закриті. Для видобувачів урану це означає, що 2050-го усохне й місцевий споживач урану. Але це далека, як сьогодні здається, проблема.

Торік відповідно до звіту СхідГЗК було "реалізовано 1240 т уранового концентрату. Отримано загальний дохід на суму 4,2 млрд грн і заплачено майже 1 млрд грн податків".

Уран на схемах

До речі, схоже, що в реалізованому концентраті присутня і частина купленого на зовнішньому ринку. Власне кажучи, згадана на початку "схема Мартиненка", яка повільно все-таки доїхала до суду, саме й полягала в купівлі дешевого казахського концентрату з наступним його продажем державі через Східний ГЗК, але, зрозуміло, уже за вищими цінами. Згідно з укладеним контрактом державна НАЕК "Енергоатом", яка експлуатує АЕС, у період 2008–2018 рр. викуповує видобутий урановий концентрат (у СхідГЗК). Причому за цінами, які забезпечують прибуток останнього, тобто набагато вище за нинішні ціни на ринку.

У 2014–2015 рр. одна з фірм-посередників, австрійська Steuermann Investitions, купила в Казахстані 400 т концентрату по 95 дол./кг, потім його перепродали СхідГЗК, але вже по 129 дол./кг, а ГЗК перепродав його "Енергоатому" (який зобов'язаний викуповувати в нього уран) за цією ж ціною.

За контрактами 2014–2015 рр. СхідГЗК мав закупити через австрійського посередника до 1000 т уранового концентрату (приблизно річний обсяг власного видобутку). Тепер усі ці схеми розбиратимуть у судах.

А СхідГЗК, тим часом, поставлено "надважливу мету: зниження собівартості урану з 105 дол. за кілограм у 2017 р. до 80 дол. упродовж 2018–2019 рр.". Друга цифра, до речі, теж вища за світові ціни, зростання яких чекають уже років 5–7. Як усе відбуватиметься на практиці, поки що не дуже зрозуміло. Резерви переробки відходів урану вже в основному вибрані. Копати нові горизонті - немає грошей.

Щоправда, можна прискорено закривати Смолінську шахту. Але один страйк на СхідГЗК уже був. До речі, під час нього, але вже в судових справах, проти страйкарів засвітили цікавий документ. У самої Інгульської шахти уран оплачувався лише по 1000 грн/кг (менш як 40 дол.). Маленькі дива українського обліку...

Китайці та мережовики

Основна надія на приріст видобутку українського урану пов'язана з китайцями. Останні два роки китайські делегації регулярно відвідують Новокостянтинівську шахту та гідрометалургійний завод (там вони хочуть брати участь у будівництві установки з виробництва сірчаної кислоти).

У серпні 2017 р. на вимогу АТ "Держбанк розвитку КНР" Східний ГЗК замовляв аудиторську перевірку своєї фінансової звітності за останні три роки.

Між іншим, у 2006–2011 рр. Новокостянтинівська шахта вже була окремою юридичною особою, - тоді очікували, що на неї як інвестор зайде "Росатом" (з очікуваними інвестиціями в розмірі 500 млн дол.). Що цікаво, "Росатом" не зміг знайти грошей усередині своєї країни. Нині очікування скромніші: місцева влада каже про 160 млн дол., самі китайці процесу, а тим паче його фінансової складової не коментують.

Східний ГЗК не підлягає приватизації (все-таки стратегічне підприємство), але можливі інші непрямі та відносно тимчасові форми - оренда, довгострокова концесія, створення спільного підприємства, застава продукції та інші.

Уже є прецедент. Навесні цього року Китайська національна ядерна корпорація (CNNC) уклала з "Росатомом" контракт на фінансування поновлення видобутку на урановому руднику в Забайкаллі. Буде створене СП, у якому представники КНР одержать 49% і право на вивезення половини добутого урану (це 600 т/рік).

Схожий варіант пропонували й Україні. Китай має 38 діючих атомних реакторів і планує побудувати ще близько двох десятків до 2020 р. Він активно скуповує активи з видобутку урану в Казахстані, Узбекистані, Нігері й навіть Канаді. Планується, що в перспективі Китай вироблятиме третину урану всередині країни, третину - за кордоном на підприємствах з китайською участю, решту закуповуватиме на ринку. Створюється й великий держрезерв урану. Отже, інтерес у Пекіна є.

Поки з Україною в КНР триває торг, публічно кажуть, що на Новокостянтинівській шахті ДП "СхідГЗК" розпочали плідно співробітничати з Банком розвитку Китаю. Як було заявлено, "китайська сторона відзначила значний досвід освоєння родовищ із видобутку урану та підкреслила зацікавленість у реалізації зазначених проектів".

Китайці - це досить жорсткі партнери, тим паче в такій галузі. У Пекіна свої плани на видобутий уран за рахунок його інвестицій. Торік China National Nuсlear Corporation разом із концерном "Ядерне паливо" затвердила план дій зі створення спільного виробництва ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000 в Україні.

Узагалі історія створення заводу з виробництва ядерного палива цікава й, можливо, з'явиться знову. І не тільки з китайцями, а і з цілком собі нашими. Схоже, незабаром знову почуємо про Олександра Дубового в цілому та про реанімацію СП "УкрТВЗ", зокрема.

Є й інші суперкруті "інвестори". Торік і позаторік за рішеннями судів п'ять родовищ уранових руд у Миколаївській і Дніпропетровській областях пішли на користь нещодавно створеної фірми ТОВ "Атомні енергетичні системи України" (АЕСУ), яка одержала дозвіл... на їх "геологічне вивчення та дослідницько-промислову розробку". Йдеться про Сафонівську ділянку, Михайлівську та Садову площі у Миколаївській області, а також Новогур'євську ділянку та Сурську площу в Дніпропетровській області.

АЕСУ запропонувало видати їм спецдозволи на п'ять років без проведення аукціонів, тому що перед цим фірма орендувала цілісні майнові комплекси в контурах цих родовищ. Уран збираються видобувати вилуговуванням (тобто закачуванням у пласт кислотного розчину).

Цікаво, що наприкінці нульових років усі ці родовища входили до списку найперспективніших, а Сафонівське - з 3 тис. т запасів і перспективою видобутку 150–300 т уранової руди на рік - дотепер значиться в "урановій" концепції Кабміну.

За фактом 5 із 13 перспективних родовищ під підземне вилуговування вже опинилися у фірми-посередника. Його пов'язують із співвласником торговельної мережі магазинів-дискаунтерів "АТБ-Маркет" Геннадієм Буткевичем.

Чи один він там? Неодноразово з'являлися повідомлення про відносини нової компанії з Арсеном Аваковим. Останній будь-яку таку участь спростовував, але є цікавий нюанс: у момент, коли в рідної держави "відтискали" Сафонівське родовище, і Східний ГЗК, і держконцерн "Ядерне паливо" навіть не пікнули. Та й про заперечення НАЕК нічого не було чути. Заперечували тільки Держгеонадра. У них теж можуть бути різні причини та мотиви для цього, але все-таки... Тим часом ішлося про один із найперспективніших активів. Може, побоювалися втратити бонусну картку АТБ?

У "Ядерному паливі" взагалі зробили вигляд, що нічого не сталося. Інвестпроект Сафонівського родовища - їхній (так вказано на сайті концерну, що правильно), віддавати його не варто. Тим паче компанії, мета якої - його перепродати, адже своїх ресурсів у АЕСУ немає. Утім, сумнівно, що перепродаж відбудеться. Актив став публічно-токсичним. А кон'юнктура ринку нині не найкраща.

Та й п'ять років уже потихеньку минають. Цілком можна, та й потрібно, повернути родовища державі.

Абсолютно свідомо я не згадував про масу урядових документів із розвитку та подальшого поглиблення галузі, тому що з фінансуванням на рівні 3–5% це просто купа макулатури.

Сумнівно, що до виборів щось радикально зміниться. Для початку варто хоча б повернути вже відтиснуті родовища та переукласти (підписати новий) контракт на поставки урану НАЕК "Енергоатом" (старий саме закінчується). І визначитися, у яких обсягах і що нам потрібно. Часи повітряних замків ідуть у минуле.

Наприклад, китайці як інвестори нам точно потрібні, на відміну від фірм-прокладок. Але зовсім не на будь-яких умовах. А ще бажано про умови знати до їхнього підписання, а не після.