Транзит: два роки до потоку - Енергоринок - dt.ua

Транзит: два роки до потоку

14 жовтня, 14:19 Роздрукувати Випуск №38, 13 жовтня-19 жовтня

Треба терміново готуватися до здачі в експлуатацію в обхід України "Північного потоку-2" і "Турецького потоку".

У вересні Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, без шуму затвердила програму розвитку української ГТС на 2018–2027 роки. 

Попри гучну назву, документ приймають щороку, і, як правило, його довгострокова частина "ні про що". В українських реаліях левова частка планів терміном більш як на пару років в основному залишається на папері, та й ближчих — нерідко теж. За фактом це щорічна програма з прогнозом. Але в цьому разі офіційно підтверджено — треба терміново готуватися до здачі в експлуатацію "Північного потоку-2" і "Турецького потоку", які обходять Україну.

До цього таке писали лише в напівзакритій аналітиці або зовсім уже дрібним шрифтом. Приблизно як у звіті НАК "Нафтогаз України" за 2017 рік, де можна, звісно, знайти, що "керівництво очікувало високу ймовірність нульових транзитних потоків з 1 січня 2020 року". Тільки у виносках... на 96-й сторінці.

Хоча в НАКівському звіті є і розрахунок, на скільки впаде вартість ГТС у разі "очікуваних нульових або несуттєвих транзитних потоків після 2019 року". Вийшло — до 2,5 разу, але написано невизначено.

В "Укртрансгазу" ризики розставлено чіткіше. Базовий сценарій розрахунку орієнтується на найжорсткіший варіант: "д) обхідні маршрути "Північний потік II" і "Турецький потік" після 2019 року буде побудовано і введено в експлуатацію. Транзит газу через ГТС України буде припинено".

Інакше кажучи, за основу взято "нульовий транзит".

Для наочності його демонструють графіком, де 2020-го транспортування газу різко падає вниз... Графік навіть надмірно песимістичний. Через два роки (максимум) "Газпром" виведе трубу "Північного потоку-2" на німецький берег (і маршрут, схоже, доведеться змінювати, обходячи датський острів Борнхольм). До того ж усіх труб, якими газ піде з узбережжя споживачам, через рік у Німеччині ще не буде. Будівництво двох ниток призначеного для цього трубопроводу Eugal — це ще кілька років (2021–2022). Простіше кажучи, це означає, що транзит російського газу в ЄС через Україну до цього часу буде збережено на рівні 40–50 млрд кубометрів у будь-якому разі. У "Газпрому" далеко не все так шоколадно, як він усім розповідає...

Боротьбу за рівень транзиту ще далеко не закінчено. Наприклад, "Північний потік" фактично виведено з-під дії європейського антимонопольного законодавства (за що окрема подяка Берліну і його лобістам). Та водночас друга гілка "Турецького потоку" претендуватиме на доступ до газових мереж Південної Європи, спираючись на це ж законодавство. І це потрібно обіграти, бо є непогані судові перспективи.

Узагалі ж боротьба проти "потоків", незалежно від того, чим вона закінчиться, вже дала непоганий ефект. Замість упевненого "задавлювання хохлів у кутку" "Газпром" і Кремль змушені після програного Стокгольмського арбітражу відбиватися від арештів активів і йти на поступки.

Почавши з фрази, що транзит через Україну припиниться, "навіть якщо Місяць і Сонце поміняються місцями", зараз росіяни змушені розповідати байки, що нічого такого не мали на увазі, а "Північний потік-2" потрібен для задоволення можливого зростання попиту в Європі та компенсації падіння видобутку на родовищах Нідерландів.

Однак процес іде. "Турецький потік" втілився в метал дуже швидко, перша гілка перетнула море лише за рік. І хоча на суходолі все затягнеться (Анкара для "Газпрому" — традиційно дуже складний партнер), але до кінця наступного року транзиту власне для турецьких споживачів ми позбудемося. А це мінус 15 млрд кубометрів на рік, половина південного транзиту. А далі війна з другою гілкою (орієнтованою на Південну Європу).

Голова НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв зазначає: "Нитка "Турецького потоку" — така ж загроза, як і "Північний потік-2". Вона просто менша за обсягом, але загроза така сама: зняття транзитних обсягів з України і переведення їх на інший маршрут.

Вести переговори з турками дуже складно, хоча певною білою плямою в цій історії є той факт, що нам удалося арештувати акції "Блакитного потоку" (побудована 1999 року труба через Чорне море з Росії до Туреччини) і акції "Північного потоку" в Європі , завдяки виграшу в Стокгольмі...

Для зупинки спорудження другої нитки "Турецького потоку" нам потрібна допомога Європи. Якщо Європа скаже, що їй більше подобається консорціум із Україною, українці — їхні партнери, то цей проект (друга гілка "ТуркСтріму") втратить сенс".

Усе правильно. Запитання: чи буде ця допомога?

"Драг нах вестен"…

"Потік" у черговий раз висвітлив реальний стан справ із європейськими цінностями та іншими деклараціями. І що відбувається, коли європейські цінності зустрічаються з великими грошима й інтересами. Виявилося, що "коли не можна, але дуже хочеться", то цілком-таки можна. Якщо, звісно, є сильна група підтримки. А вона є, і передусім німецька. Берлін тривалий час розповідав про суто комерційний характер проекту, наголошуючи на тому, що в будівництві беруть участь не лише німецькі, а й французькі та італійські фірми.

Зараз риторика змінилася: потужну політичну складову проекту (ізоляція України) приховувати стало неможливо. Визнали і... нічого не змінилося, проект усе так само захищають і фрау Меркель (глава уряду), і президент Німеччини. Проект, безумовно, привабливий для німецької промисловості. До того ж сама Німеччина стає ключовим європейським хабом. Що стосується вигоди для Європи (особливо Східної), то питання куди більш суперечливе.

Навесні Берлін навіть заявив, що готовий допомагати Єврокомісії в пошуку інвесторів для української ГТС "для збереження транзиту російського газу". Влітку й у вересні це вилилося в багатосторонні консультації в Брюсселі. Хоча враження від них досить однозначне — розмови ні про що. Чиста спроба потягти час і уникнути можливих (хоча дедалі менш імовірних) санкцій США.

Поки експерти п'ють брюссельську каву, на останню зустріч "Газпром" навіть не зволив прислати своїх представників, на Балтиці розгортаються роботи, а в Чорному морі трубоукладач кладе кілька кілометрів труб на день. І так, усе будують європейці і в основному європейськими ж трубами, на дешеві кредити євробанків. Такі от будні санкцій проти агресорів.

Цього року Києву і Вашингтону напівофіційно представили низку ідей, як Берлін бачить майбутнє української системи. Нічого оригінального. Виділити окрему трубу — йдеться про коридор від курського напрямку трубопроводу Уренгой—Помари—Ужгород — і передати її під зовнішнє управління (той же консорціум) із контролем Берліна. Німеччині поки що потрібен транзит через Україну, близько 30 млрд кубометрів. Доля решти газотранспортної системи (а вона у п'ять разів більша, потужністю до 146 млрд кубометрів на рік) її не цікавить.

Заодно це дає можливість Берліну сказати, що "ми змогли відстояти український транзит". Адже "Газпром" довго казав, що залишить лише 10–15 млрд кубометрів транзиту на рік. А тут аж удвічі-утричі більше — аж 30. Благодійники, що тут скажеш. Нам навіть люб'язно запропонували гарантувати оплату цього обсягу.

До речі, "німецьку трубу" пропонується фізично виокремити з української ГТС. Такий собі Nord Stream-3 у степах і Карпатах України.

"Газпром" теж замовив серію досліджень у Європі, обґрунтовуючи, що 26–30 млрд кубометрів — це саме той обсяг, від якого всі будуть просто щасливі. Ну, окрім нас, либонь.

Київ покладається на втручання американців (хоча надія дедалі слабша) і, може, на створення газотранспортного консорціуму за участі європейських партнерів. Ідея консорціуму останнім часом вийшла з фокусу, але на початку жовтня тему порушив голова НАКу Андрій Коболєв, повідомивши, що ведуться переговори, і він сподівається, що Кабмін України найближчим часом подасть Верховній Раді пропозиції про те, які мають бути умови консорціуму. Остаточне слово в погодженні будь-якого партнера по закону мусить сказати Верховна Рада.

Коболєв сподівається, що консорціум можна буде створити наступного року, орієнтовно, в першій половині. Щоправда, за його словами, "переговори перебувають у початковій стадії, зараз вони дуже активні". Інакше кажучи, поки що особливо хвалитися нічим...

Утім, може, це і просто тролінг Гройсмана та профільного віце-прем'єра Кістіона, котрі явно затягнули процеси пошуку потенційного партнера для ГТС. З кінця минулого року Коболєв чітко орієнтується на команду президента, а не прем'єра. До речі, пан Кістіон нині теж не в фаворі у прем'єра, що побічно впливає на швидкість і процес прийняття рішень.

Нагадаю, що до середини наступного року половину "Північного потоку" швидше за все, буде вже покладено на балтійське дно. Втім, консорціум може бути і в іншому напрямку. Не випадково заговорили про "Турецький потік".

За рік до початку...

А поки що треба готуватися до будь-яких варіантів, включаючи "базовий". Власне, прийнята програма — це термінова реконструкція трьох компресорних станцій (КС) і дотискувального компресорного цеху на найбільшому Більче-Угерсько-Волицькому підземному сховищі газу (половина загального обсягу всіх підземних сховищ газу).

Цікаво, що з п'яти першочергових об'єктів чотири пов'язані з тією ж трубою Уренгой—Помари—Ужгород, на яку дивиться Берлін. Це КС "Ромни", "Бар", ну і ключовий дотискувальний цех на Більче-Волицькому ПСГ. Реконструкція останнього допоможе підвищити швидкість закачування влітку і видачі газу взимку. "Укртрансгаз" розраховує зробити це сховище базовим як для українських, так і для міжнародних трейдерів. У тому числі в режимі митного складу. Модернізація підвищить його маневреність з видачі газу.

Реконструкція КС "Бар" і зараз відбувається із залученням кредитних коштів Deutsche Bank AG.

Компресорна станція "Ромни" розташована на вході в українську ГТС і приймає найбільший потік газу для транзиту в Європу.

Власне, і не приховується, що основна теза така: "доцільність проведення реконструкції об'єктів ГТС базується на аналізі їхнього технічного стану і завантаженості, в тому числі з урахуванням загрози припинення транзиту російського газу територією України".

Кілька років тому була спроба розпочати модернізацію південних компресорних станцій, але НАК її зарубала і правильно зробила. По факту це були б викинуті гроші. Зараз про південь цілковите мовчання. У програмі "Укртрансгазу" на цей напрям — скромні гроші на підтримання існуючого становища, й усе. Нічого хорошого там поки що не чекають.

Компресорна станція "Яготин" теж у полі зору. Вона розрахована на підтримку розвитку власного видобутку газу в Україні як зараз, так і в майбутньому. "Яготин" — ключова КС для транспортування споживачам Київського регіону та розподілу газу власного видобутку в межах України. Передбачається, що після 2021 року її реконструкція дасть можливість транспортувати 16,5 млрд кубометрів газу (на 5 млрд більше, ніж зараз). Це в основному газ родовищ Слобожанщини та Полтавщини. Аби був сам цей приріст...

Таке ж завдання у КС "Диканька" — вона розташована поруч із найбільшими українськими родовищами газу як "Укргазвидобування", так і приватних компаній.

Усього планується реконструкція чотирьох компресорних станцій — це першочергові КС "Бар" (загальною вартістю 1,8 млрд грн), "Яготин" (2,2 млрд), "Ромни" (1,3 млрд) і "Диканька" (ще мільярд). Окрім того, реконструкції підлягає компресорний цех "Більче-Волиця" (близько 1 млрд). Вже в 2020-х до них додадуть КС "Олександрівка".

Планом "Укртрансгазу" передбачено інвестиції в розмірі 6 млрд грн на 2018 рік. Ще 19,5 млрд грн — на 2019–2020 роки. А у великому і світлому майбутньому обіцяють решту у 35 млрд — до 2027-го. Цифри, особливо останні, — умовні. Так, цього року капітальні інвестиції буде виконано в кращому разі на 70%. І це явний прогрес порівняно з минулим роком, коли їх не дотягли і до 30%.

DT.UA вже писало, що інвестпрограми НАКу останніх трьох років зривалися з завидною постійністю. З огляду на величезний запас потужності системи, до особливих неприємностей це не призводило. Однак після 2020-го такі жарти закінчаться. Зараз система підпирається потоком російського газу. Потім почнеться період значно більшої автономності і помітно меншого тиску в трубопроводах. Частину трубопроводів доведеться списувати, для частини перебудовувати схему роботи. Тож модернізація терміново потрібна, і завалити її означає потім купу важко вирішуваних проблем для країни.

До речі, окрім програми по газопроводах до 2027-го, ухвалено (3 серпня 2018-го) і аналогічну по газосховищах на той самий строк. Цифри в ній дуже невеселі. Обсяги зберігання падатимуть за будь-яких сценаріїв. І ці цифри вражають (див. табл.).

Якщо чесно, уявити, як система підземного зберігання газу працюватиме, маючи 8–9 млрд кубометрів не на кінець відбору, а на закінчення сезону закачування (тобто до початку опалювального сезону), складно. За фактом для "Укртрансгазу" не потрібно зараз стільки ПСГ. Оптимально десь штук п'ять-шість. Залишилося визначити, які з них виживуть. Зрозуміло, що найкращі перспективи у західної групи — це ключове Більче-Волицьке, маневрене Богородчанське, Опарське і Дашавське ПСГ, і плюс у район і Києва.

Є варіант, що кілька (до чотирьох) східноукраїнських ПСГ віддадуть "Укргазвидобуванню". Чи потрібно йому стільки, це вже інше питання.

Взагалі тема вкрай болюча, і в "Укртрансгазі" її афішувати не прагнуть, "йде дискусія". Тим більше, що все це буде вже після тривалого "анбандлінгу".

Кордон… на замку?

Польща—Україна. До речі, Більче-Волицьке ПСГ, по ідеї, могло стати базовим для українсько-польського інтерконектора. Його розраховували запустити спочатку 2016-го, згодом 2017-го, потім 2020 року. Зараз строки початку його будівництва пішли в туман. Основна причина — нема попиту на його послуги. А будувати трубу без гарантії заповнення ніхто не готовий.

Ситуація з інтеграцією нашої системи в Європу досить сумна. За фактом основне досягнення — організація реверсу зі Словаччини 2014-го. Та й той газотранспортники готували кілька років. Решта — більше на рівні розмов і декларацій.

Нещодавно Інститут досліджень безпеки Євросоюзу підготував звіт про енергетичну безпеку. У ньому меланхолійно констатується, що на Півдні і Сході Європи "практично кожна країна має плани утвердитися в ролі" газового хабу/торгового центру" , використовуючи географічне положення для отримання комерційних і стратегічних вигод. При цьому... нема єдиної думки стосовно того, що має на увазі концепція хабу і що є попередніми умовами для досягнення мети його створення".

У результаті, наголошується в цьому звіті, країни "часто конкурують одна з одною. У поєднанні з неефективним управлінням і фінансовими обмеженнями суперництво перешкоджає і відкладає процес будівництва інтерконекторів, що з'єднують регіон в інтересах диверсифікації поставок газу". Все правильно, більшість планів розвитку вже зсунулися мінімум на три-чотири роки і більше.

Задля справедливості зазначу, що Україні не варто з цього приводу надто вже перейматися. У разі їхньої повної реалізації з нашого напрямку теж піде кілька мільярдів кубометрів газу транзиту, який буде заміщений румунським, азербайджанським, та й тим же російським газом з інших напрямків.

Болгарія абсолютно відверто шкодує, що скасувала проект спорудження "газпромівської" труби через Чорне море ("Південний потік") з Росії, і він пішов до Туреччини. Угорці грають у свої ігри, румуни теж. "Газпром" веде переговори з усіма, туманно обіцяючи дешевий газ.

А у нас наглухо зависли проекти з диверсифікації. Звіти взаємодії з сусідами далекі від оптимізму. Так, румунам неодноразово пропонували організувати віртуальний реверс газу. Бухарест м'яко з'їжджав із цієї теми.

Румунія—Україна. Спроба фізичного реверсу теж заглухла. "Укртрансгаз" філософськи зазначає, що "неодноразово пропонував оператору ГТС Румунії низку технологічних рішень". Ішлося про будівництво перемички на газорозподільній станції "Ісакча" між транзитними трубопроводами і трубопроводом, яким природний газ транспортується румунським споживачам. Фактично це повторення схеми, використовуваної Україною та Словаччиною (в Будінце). У цьому разі стала б можливою організація фізичного транспортування газу з Румунії в Україну.

Однак, "попри те, що такі реконструкції не передбачають значних інвестицій з боку румунської сторони, відповіді та конкретних дій від оператора ГТС Румунії надано не було".

Зате в Бухаресті недавно знову підняли плани будівництва газового інтерконектора для з'єднання систем Румунії та України. Третього за ліком. Він загалом корисний, але введення в експлуатацію нового газопроводу очікується не раніше 2025 року. І значно простіші і дешевші проекти в результаті явно зависають.

Угорщина—Україна. З Будапештом ситуація не краща. За ідеєю, Україна спільно з оператором ГТС Угорщини, компанією FGSZ, здійснює проект "Забезпечення гарантованої потужності в напрямку України". Однак строки його реалізації "є невизначеними у зв'язку з відсутністю активних дій з боку FGSZ ltd з реалізації проекту і залучення для нього необхідних інвестицій. При цьому українська частина проекту була реалізована ще на початку 2016 року". Оптимістично, що тут скажеш. Угорці, втім, теж мають аргументи: існуючі потужності поки достатні і до кінця не використовуються.

Молдова поки повністю сидить на транзиті через Україну, але з Румунії до неї тягнуть (хоча теж із затримками) газопровід Кишинів—Унгени. Румунський Transgaz нинішнього року цю трубу викупив, а будувати її будуть в основному на кредити і гранти Євросоюзу.

Якщо коротко, схоже, кожен сам за себе.

Напевне, це комплімент нам. Україна непогано впоралася з викликами 2014–2016 років. Настільки непогано, що сусіди про нас забули, отримавши можливість зайнятися улюбленою справою — перетягуванням ковдри на себе.

* * *

Часу дедалі менше. До закінчення "транзитного" контракту з "Газпромом" залишилися неповні п'ять кварталів. Забалакати їх просто не можна.

Розраховувати на зовнішню допомогу треба. Працювати із союзниками теж. Але передусім надія на себе. Якщо програми підготовки до "нульового" або обмеженого транзиту буде зірвано... Що ж, нам безумовно поспівчувають. Однак, як показали уроки березневої кризи ("прикрути"), віртуальний газ поганенько гріє.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Олександр Технар Олександр Технар 15 жовтня, 11:39 Це і є справжнє обличчя наших західних "друзів" - керівництва ЄС. Ніякої допомоги у війні з Росією, але ЄС об'єднався з Росією у питанні додавити Україну газовим транзитом. І ще має наглість вимагати консорціуму. Мол, поділимо по братньому то що залишиться .На жаль, ще не перевелися лохи що вірять у чудеса євроінтеграції. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво