Ті самі граблі, тільки в профіль - Енергоринок - dt.ua

Ті самі граблі, тільки в профіль

24 листопада, 2017, 18:33 Роздрукувати Випуск №45, 25 листопада-1 грудня

Правила гри на приватизаційному ринку суттєво зміняться.

Уряд збирається продати держпідприємства й виручити за них 2018-го суму в 22 млрд грн. Хоча плани із залучення 17 млрд грн від приватизації держпідприємств провалюються з тріском третій рік поспіль. Чи можуть пропоновані Кабміном зміни посприяти досягненню заявленого результату й продажу держпідприємств з величезними, іноді "токсичними" боргами?

Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект №7066 "Про приватизацію державного майна". У такий спосіб парламент збирається скасувати сім чинних приватизаційних законів, у тому числі "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію" №2171-12 ("Відомості Верховної Ради України", 1992 р., №24, ст. 350), "Про приватизацію державного майна" №2163-12 ("Відомості Верховної Ради України", 1997 р., №17, ст. 122 з наступними змінами) та інші. Нова редакція закону передбачає внесення змін до трьох кодексів і більш як десяти законів, тобто Рада має намір змінити ВСЕ приватизаційне законодавство України.

Ініціатором законопроекту значиться прем'єр-міністр Володимир Гройсман, розробником — Міністерство економічного розвитку й торгівлі (МЕРТ). У заяві, опублікованій 9 листопада 2017 р. на сайті цього міністерства, зазначено, що законопроект "вносить зміни в процедуру продажу держпідприємств і сприяє підвищенню прозорості приватизації. Новий законопроект також дозволить перейти до ринкового ціноутворення на об'єкти держвласності. Так, передбачається, що законопроект дозволить відійти від інституту оцінки та визначати ціну об'єкта виключно платоспроможним попитом".

"Суттєві" зміни: "малі" і "великі"

1. Законопроект №7066 скасовує існуючу досі градацію підприємств, що приватизуються, на сім категорій і впроваджує кардинальне спрощення, поділяючи всі об'єкти на дві категорії: об'єкти малої та об'єкти великої приватизації. До малих належать об'єкти, вартість активів яких менш як 250 млн грн, а також уся соціальна сфера й "недобудова" (об'єкти, не введені в експлуатацію). Решта — велика приватизація.

2. Усі об'єкти малої приватизації (або майже всі) планують продавати через аукціони ProZorro.

3. Великі об'єкти продаватимуть з допомогою так званих радників, які порадять стартову ціну на аукціон і постараються залучити інвесторів. Тобто радники в цьому випадку — це компанії, які мають досвід продажу подібних підприємств і зобов'язуються дати пораду, за якою ціною і на яких умовах можна продати об'єкт. Передбачається, що оплата послуг таких радників залежатиме від того, продано підприємство чи ні, і становитиме певний відсоток від вартості продажу.

4. У деяких випадках великі підприємства (або пакети їхніх акцій) намагатимуться продати без радників, але теж через відкриті аукціони, використовуючи як стартову ціну пропозиції потенційних покупців.

Автори змін, на мою думку, намагаються створити враження, що пропонований законопроект є революційним, оскільки, на перший погляд, кардинально змінює правила гри на приватизаційному ринку, вносячи чимало змін до чинного законодавства. Оскільки урядовий законопроект повністю (або майже повністю) виключає оцінку, а також процедуру підготовки до приватизації, передбачається, що процес приватизації буде прискорено.

Нас запевняють, що цей процес стане більш прозорим і зрозумілим інвесторам, і вони одразу побіжать купувати всі безцінно-неоцінені об'єкти. У зв'язку з чим від приватизації бюджет очікує одержати вже не 17 млрд грн, а… 22 млрд. Причому, на думку заступника міністра МЕРТ Максима Нефьодова, 22 млрд грн — це досить скромна сума, можна виручити й більше.

Отакі райдужні плани. Але…

Дай боже нашому теляті вовка з'їсти!

Чи кардинально все зміниться, або ж пропонований законопроект — чергова імітація бурхливої діяльності, а очікувана виручка — фетиш? Спробуємо розібратися.

Той же Нефьодов стверджує в ЗМІ, що Фонд держмайна "поганий продавець", а от у так званих радників — інвестиційних банкірів — величезний досвід продажу подібного роду підприємств, і вони вже точно допоможуть усе сплавити усіляким інвесторам.

Та хіба не ці/такі самі "радники" радили Фонду держмайна, як продати Одеський припортовий завод? Причому взяли за це чимало, за даними деяких ЗМІ, близько 20 млн грн. Де результат?

Хіба не інвестбанкір Ігор Білоус очолював у той час ФДМ? Чому він не зміг докласти зусиль, знань і навичок інвестбанкіра, щоб продати ОПЗ з вигодою для держави?

Ми маємо негативний досвід залучення радників-інвестбанкірів і все одно наступаємо на ті самі граблі. Чи не дивно це? Може, все ж таки проблема непродажу ОПЗ перебуває в іншій площині?

Тільки ледачий не коментував чергового провалу продажу Одеського припортового. Але ніхто в той момент публічно не говорив, що головна проблема ОПЗ — це "токсичні" борги підприємства перед компаніями олігарха Дмитра Фірташа, через які потенційні міжнародні покупці (а інших ми не хотіли) можуть опинитися під міжнародними санкціями. На додаток до такого ризику — ще й величезні борги за газ перед компаніями Ігоря Коломойського. Причому газу "цього" немає, а борги в ОПЗ є. Хто захоче купити підприємство й потім довго віддавати "ці" борги? Чи хтось думає, що у світі немає підприємств без боргів? Хіба ми не знаємо, що конкуруємо за інвестиції з компаніями по всьому світу?

Стартова ціна для аукціону — 1 грн чи все ж таки мільйони і мільярди?

Одне з найскладніших за будь-якого приватизаційного законодавства — це питання стартової ціни для аукціону. У своїй спробі спростити процедуру приватизації автори законопроекту запропонували визначати стартову ціну об'єкта малої приватизації на основі фінансової звітності компанії, а саме: виходячи з вартості її активів і зобов'язань, відображених у балансі. Законопроект №7066 передбачає: "Стартова ціна об'єкта малої приватизації встановлюється на рівні балансової вартості активів об'єкта малої приватизації за вирахуванням зобов'язань, у разі їх наявності, але не менше однієї гривні".

Нехитра формула, але подивімося, що вона дає. Для прикладу взято кілька відомих підприємств (див. табл.), що перебувають сьогодні в списку 222 підприємств, які готують до приватизації. Розрахунки в таблиці виконано на базі даних про фінансову звітність цих підприємств (форма 1, баланс).

Аналіз даних балансових звітів показує, що у великої кількості підприємств (серед них "Запорізький алюмінієвий комбінат", "Сумихімпром", "Одеський припортовий завод", тернопільський завод "Текстерно" та інші) борги перевищують активи, і для більшої частини підприємств, якщо дотримуватися законопроекту №7066, аукціон має стартувати з… 1 грн. Оце так! Уявляю заголовки: "Усе по гривні! Усі на аукціон!".

Однак, очевидно, хтось із депутатів зробив аналогічний простий розрахунок і одержав той самий результат: зобов'язання перевищують активи, і стартова ціна багатьох об'єктів дорівнюватиме 1 грн. Тому основною обговорюваною проблемою в комітетах ВР при підготовці законопроекту до другого читання була така: якщо зобов'язання перевищують активи, то стартувати аукціон має не з 1 грн, а з вартості активів (див. табл.).

Логічне запитання: а якщо продається не 100% акцій, а пакет у 25% від статутного капіталу, як, наприклад, у випадку з тернопільським заводом "Текстерно"? Чи треба враховувати, що продається тільки 25% підприємства й тому, може, треба зменшити стартову ціну на 75%? Як вчинити в такому випадку? На перший погляд, проста формула виявилася зовсім не такою простою.

У підсумку до другого читання вирішили повернутися до незалежної оцінки й забути про гасло "відмовитися від оцінки — врятувати приватизацію". Проблема, яку вартість незалежний оцінювач визначатиме і що братиметься як стартова ціна, залишається невирішеною. Але навіть не це головне.

Рада б душа в рай, та борги не пускають…

Головне от у чому. Подивімося на зобов'язання (або, простіше кажучи, борги) згаданих підприємств. Що ж ми бачимо? Понад 6 млрд грн у ЗАлКу, майже 2 млрд у "Сумихімпрому", 10 млрд в ОПЗ і навіть 600 млн грн боргів "Текстерно", які здаються не такими великими на тлі інших, та все одно перевищують його активи.

Запитання: дорогі наші депутати разом із міністрами, сподіваюся, ви розумієте, що хочете, щоб інвестор, купивши підприємство, взяв на себе й ці самі зобов'язання/борги? Адже саме так бачать ситуацію потенційні покупці багатьох держпідприємств! Складається враження, що ніхто про це не думає. Або не хоче думати.

Тепер — до найцікавішого. Що це за борги й звідки ці величезні величини в балансах неприватизованих держпідприємств?

За логікою функціонування будь-якого підприємства, борги з'являються в результаті закупівлі обладнання, будівництва цехів, купівлі матеріалів і оплати поточних витрат. Така частина боргів — цілком логічний інструмент функціонування підприємства.

Проте в наших держпідприємствах борги давно перетворилися на інструмент наживи для тих, хто цими підприємствами керує — чи то "червоний" директор, чи то олігарх, мер чи депутат. Як правило, саме ці категорії людей володіють тими приватними підприємствами, які поставляють сировину й матеріали за завищеними цінами державним підприємствам, а закуповують у них продукцію за заниженими цінами.

От чому, передаючи інвесторові зобов'язання погасити "ці" борги з майбутніх прибутків підприємства, ми фактично говоримо інвесторові: може, ти колись і одержиш свої прибутки, але спочатку, будь ласка, віддай борги, які ти успадкуєш при купівлі підприємства.

Інвестори добре вміють рахувати свої майбутні прибутки і якщо погодяться, то на "нормальні" борги за реальні активи, а не за повітря, якого немає.

Така арифметика активів і зобов'язань.

Слід визнати позитивним той момент, що новий законопроект №7066 забороняє робити банкрутом підприємство протягом року після його приватизації. Але що таке один рік, якщо найчастіше ці борги можна віддавати 5, 10 або навіть
20 років?

Про "токсичні" борги Одеського припортового вже сказано не раз. Інший приклад — ЗАлК, де борги штучно сформовано попереднім власником з країни-агресора, який вивіз найцінніше обладнання в РФ (електролізні печі, анодне господарство тощо), залишивши підприємству близько 200 млн дол. боргів "своїм" фірмам. Коментарі зайві.

Де є бажання, там є й рішення, або Як позбавити держпідприємства боргів

Чому держпідприємства мають приватизовувати з боргами, створеними штучно? Якщо ми можемо ліквідувати сотню банків, чому не можемо ліквідувати спочатку "токсичні" або фіктивні борги держпідприємств? Така ліквідація можлива різними способами, у тому числі іноді й шляхом ліквідації юрособи з наступним продажем тільки активів. У тих випадках, коли у підприємства є неадекватні борги, непорівнянні з його активами, або "токсичні", або не підкріплені якимись активами, чому ми не можемо спочатку позбавити підприємство цих боргів? Якби ми це зробили, це було б дійсно кардинальною зміною в процедурах приватизації!

У Польщі так робили і в інших країнах, а ми чим гірші? У тій-таки Польщі за п'ять років, до 1995 р., було змінено структуру власності 2,2 тис. підприємств, а майже 1,4 тис. найменш перспективних було ліквідовано.

Хоча може виявитися, що такого радикального заходу вдасться уникнути, а просто відтермінувати строк погашення боргів, або перевести їх на іншу юридичну особу разом із дебіторською заборгованістю неплатників (тобто боргами цьому підприємству), що актуально, наприклад, для підприємств теплокомуненерго. Є маса варіантів вирішення цієї проблеми, і, як кажуть, де є бажання, там є й рішення.

Опоненти скажуть: у нас немає законодавства, яке передбачає процедури звільнення держпідприємств від боргів. Але ж от воно, законодавство, яке ми змінюємо! У ньому всього-лиш і треба передбачити процедуру, яка дасть Фонду держмайна або Кабміну відповідні повноваження провести аналіз боргів і знайти оптимальне рішення для кожного приватизованого підприємства. На основі аналізу й спеціального обґрунтування потрібно спочатку ліквідувати борги й уже потім продавати підприємство або його активи — на ProZorro (так!). Варіантів, як сказано вище, багато.

Якщо цього не зробити, то нормальні інвестори, які дійсно могли б прийти до нас і інвестувати в активи, створювати робочі місця, а не віддавати борги олігархам, не прийдуть, позбудьтеся ілюзій: ніхто не хоче віддавати чужі борги, та ще в таких розмірах.

Після цього можна скільки хочеш продавати з допомогою ProZorro усе, що можеш. Єдине, треба хоча б почати наводити якісний опис активів, що виставляються на продаж, добре рекламувати тощо. І це буде вже зовсім інша історія.

***

Очевидно, що правила гри на приватизаційному ринку в результаті ухвалення пропонованого законопроекту №7066 суттєво зміняться, якщо його принципові положення буде прийнято ВР (сподіваємося на розумні поправки).

Та хіба проблема в тому, щоб просто змінити правила або з семи законів зробити один? Якщо продажу підлягатимуть активи підприємств без боргів, то ймовірність їх продажу зросте. Якщо ж залишать підприємствам їхні борги, то ці підприємства ще довго вибиратимуться з тієї "ями", куди загнали їх усі, хто хотів і міг, а економіка України продовжуватиме стагнувати.

Сподіватися на те, що якісь підприємства куплять, можна. Але наївно очікувати тих сум, про які заявляє Мінекономрозвитку й торгівлі, без того, щоб спочатку позбавити українські підприємства фіктивних і штучно нав'язаних їм боргів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Ternarous Ternarous 25 листопада, 16:55 Чудова стаття і чудова пропозиція -- ліквідувати борги, змінивши структуру власності. Зі статті я дізнався, що так зробили в Польщі й інших країнах. Треба і в Україні так зробити. Ще й прокуратурі треба розібратись, звідки взялись борги пов'язаним особам, і карати за це як за шахрайство і корупцію. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво