Технонаціоналізм як політика економічного розвитку України - Енергоринок - dt.ua

Технонаціоналізм як політика економічного розвитку України

12 липня, 17:05 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-19 липня

Для зростання економіки в України немає іншого способу, як економічний розвиток за рахунок нових технологій. 

nosmi.info.

Або ми стаємо країною високих технологій, або назавжди залишаємося у третьому світі.

Приклади швидкого і сталого економічного зростання бідних країн і політичні засади такого економічного дива розглянуто у статті "Зростання навздогін". А зараз зосередимося на методах, завдяки яким ми можемо досягти чогось подібного. Всі історії економічного успіху, описані у наведеній статті, базувалися на використанні досвіду світового ринку. Жодного випадку вибухового зростання за рахунок імпортозаміщення чи іншого способу відокремлення від глобальних ринків історія не знає.

Наявність природних ресурсів — не запорука технологічного зростання країни

Різні країни зростали за рахунок різних ресурсів. Більш того, на різних стадіях розвитку вони використовували різні ресурси. Безумовно, всім були потрібні капітальні інвестиції, і в більшості випадків джерелами капіталу були внутрішні заощадження. Обсяг іноземних інвестицій був набагато меншим за внутрішні (можливо, за винятком випадків крайньої бідності, як у Ботсвані).

Тільки дві (Оман і та ж таки Ботсвана) з 13 економік мали величезні природні багатства; половина з цих економік фактично не мали природних ресурсів — Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Гонконг, Японія, Мальта. Решта країн були більш-менш забезпечені природними ресурсами, але не такою мірою, щоб цілком на них будувати економічне зростання. У більшості з них був надлишок трудових ресурсів, причому молодого віку та низької кваліфікації, а отже, і вартості.

Найбільш тривалим і успішним було зростання на базі виробництв експортоконкурентних високотехнологічних товарів: у Японії, Тайвані, Південній Кореї, Сінгапурі, Гонконгу, Малайзії, Таїланді, Китаї, навіть на Мальті. Нині подібний розвиток економіки спостерігається у В'єтнамі, Мексиці та на Філіппінах.

Перехід до високотехнологічних експортних виробництв у бідних аграрно-сировинних країнах — процес складний і тривалий. Суть його полягає у зміні структури економіки, в подоланні її аграрно-сировинної структури.

Процес структурної перебудови починається з технологічно простих виробництв, які використовують дві переваги країн, що розвиваються, — дешеву робочу силу та наявну місцеву сировину. Це перший етап. Для підтримки і прискорення зростання необхідним є основний етап — експортне виробництво продукції високих технологій. Саме така економічна політика є єдиним шансом України на економічне зростання, на повернення до рівня середньорозвинених країн і в подальшому — на перехід до економічно розвинених.

Україна за забезпеченістю природними ресурсами не схожа на Кувейт або Росію, — поклади наших надр скромніші, не має трудових ресурсів, як Нігерія або Бангладеш. У нас не лише немає значного приросту населення, а й відбувається депопуляція. Тож в України просто не залишається іншого вибору, ніж економічний розвиток за рахунок нових технологій: або ми стаємо країною високих технологій, або назавжди потрапляємо у третій світ.

Зростання країни — результат свідомої, цілеспрямованої економічної політики держави, а не "невидимої руки ринку"

Головними рисами сучасного ринку високотехнологічної продукції є такі:

1. Експорт високотехнологічної продукції за останні десятиріччя перестав бути монополією країн Заходу, більш як половину ринку займають колишні країни третього світу.

2. Економіки Східної Азії, які давно переорієнтували свій експорт на високі технології, вже досягли рівня економічного розвитку західних країн, — це Японія, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, наближається до цього рівня Малайзія. Дві колись найбідніші країни Західної Європи (Ірландія та Мальта) випередили більшість країн ЄС саме завдяки переходу до високотехнологічного експорту.

3. Економіка Китаю захопила домінуючі позиції на ринках продукції високих технологій (25% світового експорту, вдвічі випереджаючи другу країну світу — Німеччину), завдяки чому може в недалекому майбутньому стати найбільшою економікою світу.

4. До моделі швидкого розвитку економіки на базі високих технологій долучаються нові країни (кілька років тому — В'єтнам і Мексика, останнім часом — Філіппіни), що засвідчує ефективність і життєздатність цієї економічної моделі.

Головне — глобальні зміни світового ринку, швидке зростання економік Східної Азії є результатом свідомої, цілеспрямованої економічної політики держави, а не результатом роботи "невидимої руки ринку". Тому для країн, які прагнуть швидко розвинути свою економіку, не маючи величезних природних і людських ресурсів, залишається тільки вивчати цей досвід та адаптувати його до своїх умов і свого часу.

Відмінності між країнами за рівнем технології виробництва експортованої продукції є дуже значними навіть серед країн ОЕСР: частка експорту галузей високих і вище середніх технологій коливається від 80% в Японії та Ірландії до менш як 10% в Ісландії. Якщо взяти всі країни і лише експорт продукції високих технологій, то розрив буде ще більшим: від 20–30% у Південній Кореї, Малайзії та Китаї до менш як 1% для сотні технологічно слаборозвинених країн, а для багатьох країн Африки, Азії та Океанії — майже нульовий рівень.

Як найбільш інформативний показник технологічного рівня економіки можна використовувати річний експорт високотехнологічної продукції на душу населення в доларах США. За результатами 2016 р. цей показник для країн ЄС становить близько 1300 дол. Серед наших найближчих сусідів це рівень Словаччини та Угорщини. Європейськими лідерами є Швейцарія (більш як 6 тис. дол.) та Ірландія (понад 7 тис.).

Показники деяких країн, що подолали бідність в останні десятиріччя, такі: Південна Корея — 2300 дол., Малайзія — 1800, Таїланд — 500 дол. Показники окремих країн, які нещодавно почали розвивати високотехнологічний експорт: В'єтнам — 460 дол., Мексика — 370, Філіппіни — 250 дол.

Показник України трохи більше 20 дол.

Тому наша найближча мета — досягти в експорті високотехнологічної продукції сучасного рівня хоча б Філіппін, Мексики, В'єтнаму, тобто 200–400 дол./рік на душу населення.

Індикатор розвитку країни — витрати на дослідження і розробки

Продукція визначається як високотехнологічна за обсягом витрат на дослідження та розробки, необхідні для її виробництва. Природно було б очікувати, що країни з найбільшими витратами на наукові дослідження та розробки (НДіР) мають бути лідерами в експорті високотехнологічної продукції. Але реальна картина інша (дані ЮНЕСКО та Світового банку). Світовий лідер витрат на НДіР — США, які фінансують понад чверть світових витрат на ці цілі. Проте їхня частка у світовому експорті високотехнологічної продукції — менш як 8%. Тоді як Німеччина на світовому ринку високих технологій займає більшу за США частку (9,5%), витрачаючи менше коштів на НДіР (6,6%).

А для країн, що швидко зростають за рахунок продукції високих технологій, цей розрив величезний. Наприклад, Таїланд фінансує приблизно 0,5% світових витрат на НДіР і при цьому займає в 32 рази більшу частку на ринку високих технологій. У Південній Кореї подібна картина: частка на світовому ринку високотехнологічної продукції приблизно у десять разів більша за її частку світових витрат на НДіР.

Це характерно для всіх швидко зростаючих економік, особливо на ранніх стадіях зростання. Всі ці країни роблять економічний ривок з бідності до процвітання за рахунок використання чужих технологій. Їхні власні витрати на створення технологій порівняно низькі (Філіппіни — 0,1% від ВВП, В'єтнам — 0,4%), що на порядок менше за витрати розвинених країн (Японія — 3,1% від ВВП, Німеччина — 2,9%).

До речі, можна зауважити, що країни, які вже пройшли шлях від бідних до економічно розвинених, витрачають на дослідження і розробки вже значні частки свого ВВП (Сінгапур — 2,2%, Південна Корея —4,2, Ізраїль — 4,3%).

Використання іноземних технологій на початку прискореного економічного зростання — це раціональна економічна політика. Адже, по-перше, використання чужих технологій у рази скорочує час на їх впровадження у виробництво. А по-друге, якщо покладатися лише на внутрішні дослідження та розробки технологій, то обмеженість фінансових і кваліфікованих трудових ресурсів можуть зробити цей час безкінечно довгим.

Взірцями країн, які забезпечили економічне зростання за рахунок використання технологій, можна вважати Південну Корею, Малайзію та Китай. На сьогодні ці три країни займають третину світового ринку продукції високих технологій. Причому всі вони створили ці виробництва на порожньому місці, бо починали зростання з рівня бідних аграрних країн, які не лише не мали високотехнологічного виробництва, а й майже не мали обробної промисловості. Тому приклади цих країн заслуговують на адаптацію до наших умов, бо хоча мета розвитку і засіб зростання у них схожі, але конкретна економічна політика — зовсім різна.

Із досвіду Південної Кореї можна зробити такі висновки для України:

— вирішальна роль у зростанні економіки на базі нових технологій належала державі як у залученні фінансового капіталу, так і в забезпеченні необхідного людського капіталу шляхом якісної системи освіти;

— водночас держава при прийнятті рішень про підтримку бізнесу покладалася на інформацію від ринку: компанії мали державну підтримку, якщо доводили свою конкурентоспроможність на світовому ринку;

— хоча загальна мета технологічного розвитку була незмінною протягом усього періоду економічного зростання Південної Кореї, методи змінювалися залежно від обставин і зрілості економіки. Гарантоване державою боргове фінансування технологічного розвитку було ефективним тільки у разі високої відповідальності приватного бізнесу за його використання та за умови відсутності клептократії (нагадаю, що в 1990-х роках в Україні використовувався аналогічний метод — гарантоване державою кредитування, причому у порівнянних з Кореєю обсягах, але він мав протилежний наслідок, проте держава й досі надає гарантії підприємцям, іноді слушно і завбачливо, часом начебто поспіхом);

— запозичення і копіювання іноземних технологій через 20–30 років змінилися розробкою і впровадженням власних технологій. Перехід на власну розробку технологій і жорстка конкуренція зумовили дуже високі витрати на дослідження та розробки.

Досвід Малайзії дає можливість дійти таких висновків:

— створення експортного виробництва продукції високих технологій є результатом комплексної державної політики (кластерного підходу), яка поєднує законодавчі, організаційні, інфраструктурні заходи в єдину програму дій. У правовому полі технологічні кластери були зонами експортного виробництва;

— найшвидший результат диверсифікації експорту та зростання технологічного рівня був досягнутий шляхом переробки власної сировини замість її вивезення, що було основним заходом економічної політики на початковому етапі;

— прямі іноземні інвестиції треба розглядати не з фінансової точки зору, їхній обсяг не є вирішальним, головне призначення цих інвестицій — передача знань місцевим підприємцям, інженерам і робітникам.

Висновки для України з досвіду Китаю.

Політичний устрій і розмір економіки КНР настільки відрізняються від економіки України, що ми мало що можемо запозичити напряму. Тільки Китай міг нахабно ігнорувати права інтелектуальної власності або створювати такі економічні зони, як Шенжень. Лише Китай міг ставити дискримінаційні умови допуску на свій внутрішній ринок або маніпулювати курсом своєї валюти, не звертаючи уваги на протести країн Заходу.

Тим не менш деякі загальні принципи нам можна й треба запозичити:

— Китай від самого початку свого економічного піднесення запровадив експериментальну перевірку заходів економічної політики перед їх широким застосуванням. Цей принцип відомий у всьому світі за афоризмом Ден Сяопіна: "Переходити річку, відчуваючи каміння під ногами";

— надзвичайна увага до освіти молоді, перш за все у природничих і технічних науках, обов'язкове знання англійської для студентів і відрядження студентів на навчання до найкращих університетів країн Заходу;

— Китай є найбільшим у світі провідником нової політики, характерної для ХХІ ст., — технонаціоналізму, яку ми розглянемо іншим разом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
  • Sasha G Sasha G 17 липня, 23:22 Поки при владі в Україні радикальні ультраліберали, ніякого економічного чи технонаціоналізму бути не може. Ліберали - космополіти ставлять ціль максимально розпродати активи України іноземцям, проводять політику, яка сприяє витоку найбільш якісної і кваліфікованої сили, необхідної для технонаціоналізму. за кордон. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво