Справа — труба? - Енергоринок - dt.ua

Справа — труба?

1 лютого, 2013, 20:55 Роздрукувати Випуск №4, 1 лютого-8 лютого

Перспективи "Нафтогазу" в арбітражі залежать вирішальним чином від бажання і вміння "Нафтогазу" аргументовано і переконливо викласти та довести власну юридичну позицію, яка у своєму початковому форматі свідчить більше на користь "Нафтогазу", а не "Газпрому".

Деякі новації в теорії євразійської інтеграції

У Росії вже підбивають перші підсумки використання газового важеля на пострадянському просторі (і не тільки), який дозволяє вирішувати питання на користь Москви. Показово, що в одному із звітів Центру воєнно-політичних досліджень Інституту США та Канади Російської Академії наук "Оптимизация военной политики России в целях обеспечения национальной энергетической безопасности", опублікованому у листопаді 2012 р., міститься достатньо відверта констатація: "Даже страны с весьма диверсифицированной экономикой, такие, как Германия, серьезно зависят от России, которая поставляет в эту страну 40% от всего объема экспортируемого газа и 20% экспортируемой нефти. Это, как один из факторов, позволяет России достигать определенные политические цели, например, приостановки расширения НАТО, углубления связей с Украиной путем поддержки пророссийского кандидата на президентских выборах и т.д.".

Стосовно "и т.д." можна стверджувати, що після досягнення стратегічної мети блокування членства України в НАТО Росія цілеспрямувалася на іншу трипаралельну позицію — заблокувати європейську інтеграцію України, змусити її приєднатися до євразійських інтеграційних проектів В.Путіна та фактично знівелювати зусилля ЄС у рамках Східного партнерства та Енергетичного співтовариства. Україна відхилила настійливі пропозиції щодо євразійського Митного союзу, але Росія, взявши нетривалу паузу, знову переходить до активних дій, використовуючи чинник газу та труб. Ще одна цитата: "Программная статья В.В.Путина об идее нового регионального объединения на просторах Евразии — Евразийского союза придала новый импульс интеграционным процессам на пространстве стран бывшего СССР, причем не только идеологический, но и организационный… Опыт функционирования существующих региональных объединений стран, в частности Евросоюза, показал, что наиболее прочной конструкцией наднационального объединения служит не единое экономическое или таможенное пространство, не общность политических ценностей, а инфраструктурные связи, в особенности энергетическая инфраструктура(виділено нами. — Авт.). …вышесказанное справедливо и применительно к проекту Евразийского союза, становым хребтом которого может и должна стать энергетическая инфраструктура".

Наведений на початку фрагмент — з минулорічної публікації в авторитетному російському журналі "Международная жизнь" одного з керівників Інституту енергетичних стратегій Росії. Інститут державний, перебуває у віданні міністерства енергетики Росії. В деяких інших матеріалах формулюється ідея "єдиного сухопутного енергетичного (в т.ч. газового) тунелю від Атлантичного до Тихого океану через територію Росії". Себто теоретичний доробок для майбутніх газпромівських відкотопроводів створено — завдання на не один десяток років сполучити "Південний потік" із газопроводом Хабаровськ—Владивосток.

Викладене вище важливе з позиції розуміння того, які ідеї та механізми їх реалізації вносяться у вуха політичного керівництва Росії. Квінтесенція проста: головний інструмент євразійської інтеграції — труба як універсальний засіб досягнення будь-яких цілей, економічних, політичних тощо. Але для цього потрібно, щоб усі трубопроводи на євразійському просторі перебували в одних руках і щоб їх не було в інших "володарів". Наприклад, у сусіднього "бацьки" їх уже відібрали. Недаремно в усіх обхідних трубопроводах контрольний пакет у руках "Газпрому". Настала черга України.

Через претензії "Газпрому" до "Нафтогазу" у Кремлі розраховують змусити Україну погодитись, як мінімум, на здачу ГТС, як максимум — на здачу ГТС у пакеті з приєднанням до ЄврАзЕС із входженням до Митного союзу. Сума в 7 млрд дол., виставлена НАК "Нафтогаз України" як штраф за невідібраний газ, майже збігається з обрахованою, але ще не оприлюдненою вартістю ГТС України. Це свідчить про явне бажання "Газпрому" отримати ГТС за віртуальний борг (батіг) і знижку в ціні на газ (пряник), яку він зараз змушений буде зробити майже всім європейським клієнтам з огляду на динамічне падіння частки "Газпрому" у поставках газу до ЄС.

Аналізуючи причини появи 7-мільярдного "боргу", слід взяти до уваги розслідування проти російського газового монополіста, яке усе ще триває в ЄС. І на цьому тлі Україна — наочний приклад, що підтверджує, як "Газпром" використовує свій монопольний статус. У зв'язку з цим розслідуванням видається вірогідною ще одна версія появи "боргу": можливо, ця сума близька до суми штрафних санкцій, що їх буде пред'явлено "Газпрому". Ймовірно, про це вже відомо у вузьких колах або ж її обрахували в офісі "Газпрому", тому й вирішили — сплатити це коштом України.

У контексті вищезазначеного важливо звернутися до чинного контракту й поглянути на ключові юридичні аспекти та можливі наслідки.

Дух і буква контракту: окремі юридичні аспекти

Положення "бери або плати" зафіксоване у пункті 2.2.5 Контракту купівлі-продажу природного газу у 2009–2019 рр., укладеного між "Нафтогазом" і "Газпромом" 19 січня 2009 р. (далі — Контракт). Саме на цьому пункті Контракту ґрунтуються висунуті "Нафтогазу" претензії "Газпрому" щодо сплати 7 млрд дол. США за невідібраний природний газ. Водночас пункт 2.2.5 Контракту є досить специфічною юридичною конструкцією, і ця специфіка має важливе значення для аналізу обґрунтованості претензій "Газпрому".

По-перше, пункт 2.2.5 Контракту має застосовуватися у системному зв'язку з іншими контрактними положеннями. Аналіз цього пункту з урахуванням положень пунктів 2.2 та 2.2.3 показує, що за умови належного коригування (зменшення) "Нафтогазом" річного контрактного обсягу (РКО) газу на підставі пункту 2.2.3 мінімальний річний обсяг (МРО) газу, невідбір якого за Контрактом спричиняє застосування положення "бери або плати", становить: МРО = РКО (52 млрд куб. м – 20%) х 0,8 = 33,28 млрд куб. м.

Із цього слідує, що претензії "Газпрому" можуть стосуватися лише невідбору газу у 2012 р., оскільки у 2009–2011 рр. "Нафтогаз" відібрав і належно оплатив значно більше від мінімального річного обсягу:

— 38 млрд куб. м у 2009 р.;

— 36,6 млрд куб. м у 2010 р.;

— 40 млрд, а разом з Ostchem Holding Limited — 44,8 млрд
куб. м у 2011 р.

Якщо претензії "Газпрому" конвертувати із доларів у кубометри, то при застосуванні ціни у 430 дол. за тисячу кубометрів газу (яка діяла в останньому кварталі минулого року) виходить, що "Газпром" вимагає компенсувати недобір 16,28 млрд куб. м (!). Невідомо, звідки "Газпром" узяв такий астрономічний обсяг недобору, який міг би виникнути лише в тому разі, якби "Нафтогаз"
закупив у 2012 р. менш як 17 млрд кубометрів газу (водночас, згідно з наявною інформацією, обсяг газу, закупленого окремо "Нафтогазом", щонайменше на 10 млрд кубометрів перевищує вказану цифру, а разом із компанією Ostchem Holding Limited — перевищує мінімальний річний обсяг). Одне лише це дає вагомі підстави припустити, що розрахована "Газпромом" вартість компенсації на підставі положення "бери або плати" не відповідає положенням Контракту, не є юридично обґрунтованою та має радше спекулятивний характер.

По-друге, хоча з формально-юридичної точки зору сторонами Контракту є "Нафтогаз" і "Газпром", до мінімальних річних обсягів (невибірка яких призводить до застосування положення "бери або плати") мають зараховуватися також обсяги газу, що закуповуються компанією Ostchem Holding Limited. Для цього є певні юридичні підстави, у тому числі й передбачені правом Швеції (яким регулюється Контракт). Зокрема, такий висновок обумовлюється обставинами, в яких Контракт підписувався на початку 2009 р.

По-третє, положення пункту 2.2.5 Контракту не є самовиконуваною і самодостатньою юридичною нормою, а швидше має декларативний зміст і потребує розробки додаткового механізму для забезпечення застосування на практиці принципу "бери або плати". Йдеться, наприклад, про відсутність формули для розрахунку вартості невідібраного газу, невизначення порядку та строків оплати вартості такого газу, відсутність механізму встановлення того, що невідібраний газ був фактично наданий "Газпромом", а також про цілу низку інших важливих елементів, відсутність яких у Контракті унеможливлює практичне застосування закріпленого у ньому положення "бери або плати".

По-четверте, у європейській практиці (яку можна вважати загальноприйнятою у регіональному вимірі) невідібраний газ, вартість якого оплачено відповідно до принципу "бери або плати", може бути відібраний покупцем у майбутньому (зрозуміло, що вже без додаткової його оплати). Таку можливість у Контракті не передбачено. А це є суттєвим аспектом, що дає підставу розглядати пункт 2.2.5 Контракту не як принцип "бери або плати", а як звичайну штрафну санкцію. При цьому загальновизнаним є те, що надмірний та обтяжливий розмір штрафних санкцій, як правило, не сприймається судом чи арбітражем і може бути істотно обмежений (скорочений).

Попри наведені міркування юридичного характеру, що випливають із положень Контракту, варта уваги і своєрідність логіки та поведінки "Газпрому" в минулому, що вже двічі виливалося в масштабні газові кризи.

Третя газова блокада: і хочеться, і колеться

Дату третьої газової блокади України не визначено, остаточне рішення, ймовірно, ще не прийняте навіть у Кремлі. Але, вірогідно, це може статися (якщо рішення буде прийняте) у проміжку часу до 25 лютого — дати саміту Україна—ЄС. Далі — весна, і газовий важіль уже не такий дієвий, варто згадати хоча б невдалу "газову атаку" 3–5 березня 2008 р. У Кремлі, очевидно, бажають, щоб на цей саміт Україна прибула в іншому статусі — країни, яка де-факто здійснить розворот своєї євроінтеграційної політики на 180 градусів під тиском обставин і без тиску газу в трубах. Показово, що міністр закордонних справ України вже на другий день після "новин від "Газпрому" завів мову про "асоційоване членство" в Митному союзі. Подібні висловлювання тільки розпалюватимуть бажання Кремля дотиснути Київ, у тому числі із застосуванням традиційного газового крана та месиджів "п'ятої колони" щодо "реструктуризації боргу".

Технічні умови для здійснення "газової атаки" підготовлено. З деяких російських джерел відомо, що ще у грудні минулого року передбачався подібний сценарій із метою дотискання Києва у питанні Митного союзу. Однак низькі температури на всій території Росії, що призвели до роботи газового комплексу на межі технічних можливостей, зробили "газовий експеримент" з примусу України до МС надто ризикованим. Та й з юридичним обґрунтуванням обмеження поставок не все було гаразд, адже рік не був завершений і не можна було документально пред'явити претензії з приводу недобору обсягів. До того ж наявних потужностей обхідних газопроводів Ямал—Європа та "Північний потік" явно недостатньо, щоб відмовитися від транзиту через Україну.

А от з 14 січня 2013 р., коли було введено в експлуатацію трубопровід "Газель" (Gazelle) потужністю 30,5 млрд куб. м газу на рік через територію Чехії, технічні можливості "Газпрому" на західноєвропейському напрямку зросли. Цим газопроводом можна транспортувати газ із "Північного потоку" через OPAL та "Газель" не тільки до Чехії, а й до південної Німеччини та Франції через MEGAL. А у разі припинення поставок газу до ЄС через територію України та Словаччини газотранспортну систему Чехії можна буде розвернути в реверс (схема так званого поворотного столу) і розпочати транспортування газу не тільки на схід Чехії, а й до Словаччини. До речі, Чехія на сьогодні вже практично не отримує газу зі східного напрямку.

Також "Газпром" може передбачати збільшення транспортування через "Блакитний потік" до Туреччини, але навіть його максимальний проектний режим (16 млрд куб. м на рік) не зможе без української ГТС покрити обсяги поставок до Туреччини — 25 млрд. Однак у тимчасовому режимі транзит через Україну може бути мінімізований. "Газпрому" не вистачає (за нинішнього рівня його експорту до ЄС) потужностей на 80 млн куб. м/день (близько 30 млрд куб. м/рік). Але завдання "Газпрому" у випадку, якщо Кремль зважиться на газову блокаду України, — мінімізувати дискомфорт головним партнерам Росії в Європі — Німеччині та Франції. Маршрут Nord Stream—OPAL—Gazelle—MEGAL має забезпечити збереження "газового комфорту" Західній Європі. Чехія та Словаччина відбудуться незначним дискомфортом, пов'язаним із зміною режиму роботи ГТС. Швидше вони цьому будуть навіть раді, бо це унікальна можливість провести реальні випробування ефективності комплексу вжитих заходів. На відміну від України з її "газовими принцесами" та "володарями Межигір'я", глави держав та уряди країн Центральної Європи переймалися своєю енергетичною безпекою після січня 2006 р.

До речі, у минулорічному європейському дослідженні "Прогноз поставок на зиму 2012–2013 рр." (Winter Supply Outlook 2012/13) аналізувалися сценарії забезпечення газом ЄС за обставин повторення газової кризи на сході від ЄС зразка 2009 р. Там було висловлено застереження, що у разі двотижневого переривання поставок газу з Росії на піку споживання більшість країн Південно-Східної Європи не зможуть покрити свої потреби в газі. Тож Угорщині, Болгарії та країнам Балканського регіону доведеться різною мірою сутужно. Проте, за російською логікою, цим можна знехтувати, головне, що німці й французи будуть заспокоєні. А з італійцями та турками можна якось порозумітися потім.

Ймовірно, що "Газпром" може робити ставку на відносно нетривале, 7–12 діб, припинення поставок газу в Україну та максимальне скорочення транзиту через Україну залежно від середньої температури в Європі та, відповідно, попиту на газ. На більше навряд чи вистачить, бо системи потужностей "Газпром Трансгаз Білорусія", Ямал—Європа та "Північного потоку" не вистачить, щоб обійтися без ГТС України, та й газопроводи OPAL, "Газель", MEGAL ще не достатньо синхронізовані з роботою трансбалтійського газопроводу. На таку синхронізацію потрібно ще мінімум півроку. У згаданому вище європейському дослідженні основний наголос робиться на тому, що повністю компенсувати транзит через Україну поки що неможливо.

Однак "Газпром" намагатиметься це продемонструвати, а також у черговий раз показати ненадійність України як партнера, що здатний виконувати свої зобов'язання, і вкотре спробувати довести ЄС необхідність будівництва "Південного потоку" і розширення "Північного потоку". До речі, меморандум зацікавлених сторін про розширення "Північного потоку" планувалося підписати до 31 січня. Або щось не склалося, або ж підлаштовуються під чергове "Газпром-шоу" з перекриванням крана. І це повинно послужити додатковим стимулом для подібної ідеї, під яку ще й підв'язується будівництво відгалуження до колишнього Кенігсберга (нині Калінінград). Країна наступної "газової блокади" — Литва. У 2006 р. Росія припинила поставки нафти по північно-західному відгалуженню нафтопроводу "Дружба", тепер же мається на меті "вирубити" Литву по газу, поки вони не побудували СПГ-термінал та АЕС.

Чи є стовідсотковою ймовірність нової "газової атаки" Росії? Ні. Що більше "Газпром" намагається показати Україну "ненадійною транзитною ланкою", "недоговороспроможним партнером", "крадієм газу" тощо, то більше зростає недовіра і до самого "Газпрому". Опитування галузевих експертів у країнах Західної Європи показало, що надійним постачальником Росію вважають 52% німецьких фахівців, 38% —
австрійських, у Бельгії таких лише 26%, а в Нідерландах — тільки 19%. Такий рівень оцінок відповідає рівню країн Північної Африки. Водночас Норвегію оцінили в 100% надійності. Тому невипадково, те, що в 2012 р. "Газпром" втратив у Європі — 12 млрд куб. м газу (138 млрд замість 150 млрд 2011-го), норвезький "Статойл" здобув — 13,4 млрд куб. м додаткових поставок, тобто у сумі вийшло 107,6 млрд.

Отже, не факт, що нові газові експерименти "Газпрому" призведуть до зворотного процесу, швидше, навпаки. Євросоюз ідентифікує російсько-українські газові війни як явище, що має місце між двома країнами, котрі не є членами ЄС, а тому Брюссель має займати позицію невтручання, лише вимагаючи від сторін стабільності та безперебійності поставок. Відтак, Євросоюз може хіба що зайвий раз переконатися в необхідності збільшити обсяги імпорту з Норвегії та робити більшу ставку на СПГ і, зокрема, на його поставки з Північної Америки, що вже не за горами — через два-три роки. Тому ризики для "Газпрому" достатньо серйозні, але ж спокуса не менша, одним пострілом — двох зайців: і ГТС України прилаштувати до газпромівського господарства, і підтримку ЄС "Південному потоку" додати.

Що попереду?

На додаток до вищевикладених існує низка інших важливих юридичних нюансів, які свідчать про необґрунтованість претензій "Газпрому" до "Нафтогазу" щодо сплати 7 млрд дол. за невідібраний природний газ. Відповідно, для української сторони важливо проводити розгляд претензій "Газпрому" виключно у юридичній площині. Це означає, що протягом 30 днів "Нафтогаз" і "Газпром" мають провести переговори щодо врегулювання висунутої претензії про невідбір мінімального річного обсягу газу за Контрактом. Якщо ж у результаті переговорів не буде знайдено взаємоприйнятного рішення, лише після цього "Газпром" як ініціатор претензії отримає право звернутися до Стокгольмського арбітражу. У такому разі "Нафтогаз" повинен буде визначитися із своєю можливою юридичною позицією: або захищатися і заперечувати (а для цього є необхідні юридичні підстави) обґрунтованість претензій "Газпрому", або зайняти більш наступальну позицію і висунути зустрічний позов щодо визнання недійсним пункту 2.2.5 Контракту або навіть всього Контракту.

Навіть більше, у "Нафтогазу" є юридичні підстави (у тому числі згідно із застосовним правом Швеції) висунути до "Газпрому" претензії, так само пред'явивши мільярдний рахунок на відшкодування збитків у зв'язку із значним скороченням транзиту газу через територію України. Йдеться про претензії за транзитним контрактом, які можуть охоплювати весь період з 19 січня 2009 р. і ґрунтуються на тому, що "Газпром" у порушення своїх контрактних зобов'язань транспортує через Україну значно менше від мінімальних 110 млрд кубометрів газу щороку. Нагадаємо, що п. 3.1. транзитного контракту чітко фіксує: "Заказчик в период с 2009 по 2019 годы включительно ежегодно передает Исполнителю для транзита в страны Европы Природный Газ в объеме не менее 110 (ста десяти) млрд. куб. м…". Тому зустрічні "транзитні" претензії "Нафтогазу" можуть бути консолідовані в один арбітражний "пакет" із претензіями "Газпрому" щодо невідбору газу.

З урахуванням юридичної необґрунтованості виставленого "Газпромом" рахунку у 7 млрд дол. відмова "Нафтогазу" оплатити такий рахунок не повинна мати своїм наслідком припинення чи скорочення поставок газу для споживачів України. Подібна можливість не передбачена Контрактом. Якщо ж "Газпром", ґрунтуючись на своїй логіці і тлумаченні Контракту та баченні "партнерських" відносин з основним покупцем російського газу, все-таки спробує припинити або обмежити поставки газу до України через відмову останньої оплатити рахунок на 7 млрд дол., такі дії означатимуть грубе порушення умов Контракту. "Нафтогаз" отримає право або розірвати Контракт в односторонньому порядку (у зв'язку з істотним його порушенням з боку "Газпрому") і вимагати укладення нового контракту, або звернутися до Стокгольмського арбітражу з вимогою зобов'язати "Газпром" негайно відновити поставки газу в Україну у порядку забезпечувального заходу (причому така вимога може бути розглянута так званим надзвичайним арбітром, який призначається протягом одного-двох днів і повинен винести обов'язкове рішення про забезпечувальні заходи у п'ятиденний строк — така можливість передбачена регламентом Стокгольмського арбітражу).

Детальні аспекти подання "Нафтогазом" зустрічного позову, консолідації позовних вимог і задіяння надзвичайного арбітра добре відомі фахівцям, які спеціалізуються на арбітражному розгляді спорів, а тому детально не аналізуються у цій статті.

Згідно з останньою поширеною інформацією, у спорі з "Газпромом" "Нафтогаз" покладатиметься на два головні аргументи: на пункт 3.8 Контракту, де зазначено, що кількість газу, вказаного в комерційному акті приймання-здавання, і його вартість є остаточними (а такі акти за всі попередні місяці підписано обома сторонами без застережень), а також на тому факті, що "Газпром" не висував заперечень (отже, мовчки погодився) на неодноразові та завчасні повідомлення української сторони про скорочення обсягів закупівлі газу. Наведені аргументи мають певну юридичну логіку. Однак необхідно звернути увагу на інші важливі аспекти.

По-перше, зазначені аргументи мають формалізовано-тактичний характер і лише ретроспективне спрямування. "Газпром" зможе легко врахувати "побажання" української сторони на майбутнє (будуть і письмові заперечення "Газпрому", і застереження в актах приймання-здавання). Отже, вказані аргументи є продуктом одноразового споживання і навряд чи зможуть бути використані для заперечення претензій "Газпрому" щодо недобору Україною газу у 2013-му і наступних роках.

По-друге, використання "Нафтогазом" лише наведених двох аргументів (відсутність заперечень "Газпрому" і наявність остаточно оформлених актів приймання-здавання) може розглядатися як відмова від аргументів стратегічного характеру (викладених вище у цій статті). А ці аргументи свідчать на користь того, що положення "бери або плати", як воно закріплене у Контракті, є специфічним, несправедливим і не може бути практично застосоване. Іншими словами, використовуючи лише зазначені два аргументи, українська сторона фактично визнає правомірність постановки "Газпромом" питання про застосування положення "бери або плати" та про оплату Україною невідібраних обсягів газу (хоча є вагомі юридичні аргументи заперечувати проти цього), вказуючи на недотримання "Газпромом" лише певних, суто формальних, аспектів.

Українська сторона має дуже виважено підійти до використання проголошених двох аргументів (які насправді повинні розглядатися не як головні, а як допоміжні), як мінімум зробивши застереження щодо відсутності відмови від інших доводів, а як максимум використати більш вагомі аргументи з тим, щоб узагалі не позбавити себе юридичної позиції у майбутніх спорах із "Газпромом". Це тим більше важливо, адже нинішня претензія "Газпрому" може бути лише розвідкою боєм, підготовчим етапом до висунення претензій у зв'язку зі скороченням обсягів закупівлі Україною російського газу у 2013-му і наступних роках (а такі скорочення, як це вже оголосив офіційний Київ, мають бути дуже значними) та зондуванням юридичної позиції української сторони.

Насамкінець необхідно зробити застереження з приводу поширюваних експертних оцінок перспектив "Нафтогазу" у Стокгольмському арбітражі, якщо все ж таки якась із сторін вирішить звернутися до цього арбітражу. З одного боку, апелювання до існуючого досвіду розгляду у судах та арбітражах подібних спорів "Газпрому" з іншими його контрагентами хоча й на перший погляд свідчить на користь "Нафтогазу", однак має сприйматися з певною осторогою. Кожен спір ґрунтується на зовсім іншому контракті та передбачає зовсім інші обставини, що дає можливість проводити лише загальні паралелі, швидше політичного та загальнопізнавального, а не юридичного характеру. З іншого боку, перспективи "Нафтогазу" в арбітражі залежать вирішальним чином від бажання і вміння "Нафтогазу" (а також залучених ним юридичних радників) аргументовано і переконливо викласти та довести власну юридичну позицію, яка у своєму початковому форматі свідчить більше на користь "Нафтогазу", а не "Газпрому". Відповідна робота мала бути розпочата "Нафтогазом" та Міненерго не сьогодні і не завтра, і навіть не вчора, а ще позавчора. Юристи і адвокати знають, про що йдеться. Якщо ж цього не було зроблено або зроблено неякісно чи недостатньо, то про що мова?

Отже, схоже, наступний тиждень може внести деяку офіційну визначеність у неофіційну злиту інформацію щодо 7-мільярдного рахунку. Тим більше, що українська сторона, за наявною інформацією, вже підготувала достатньо категоричну відповідь російській стороні. І наостанок. Чомусь здається, що російська сторона, діючи методами грошово-газового розбою, не отримає ні грошей, ні труби, ані членства Києва в Митному союзі. У Москві, мабуть, забули третій закон Ньютона: дія породжує протидію.

P.S. Поки верстався номер, посол РФ в Україні зробив деякі заяви заспокійливого характеру, зокрема, щодо можливості перегляду чинного контракту поза контекстом вступу України до Митного союзу та зниження ціни на газ. Доцільно пригадати, що у грудні 2012 р. посол заявляв про створення двостороннього консорціуму або спільного підприємства з управління газотранспортною системою, як шлях до зниження ціни для України. Зараз посол зазначив, за повідомленням УНІАН: "Відомо, що у грудні 2012 року планувалася зустріч на вищому рівні, на якій передбачалося, що Російська Федерація і Україна вийдуть на якісь нові рубежі, на якісно новий рівень співробітництва в енергетичній сфері. Може виникнути припущення, що подібні кроки з боку "Газпрому" (мається на увазі висунення 7-млрд. претензії – прим. наша) треба розцінювати або як відмову продовжувати розвивати досягнуті домовленості і виходити вже на підготовлені рішення, або, як завжди, до того, що ті базові принципи, на яких ця робота зараз ведеться, повинні бути переосмислені. Знову ж таки не так - ця робота триває". Отже "робота триває". Слід розуміти так, що стратегічні цілі лишаються незмінними, а тактично лише підбирається відповідний інструментарій. Використавши "віртуальний батіг" - загрозу стягнення 7 млрд. дол. США за юридично не доведений факт невідбору газу, російська сторона вдається до "пряника надії" - зміни в контракті та ще й без звернення до арбітражу, знижки на газ та ще й поза контекстом МС. Варто пригадати мудрість античних часів: остерігайтесь данайців, що дари вам приносять…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 5
  • Mykola Mykola 4 лютого, 11:00 У автора помилка в розрахунках с самого початку. МРО = РКО (52 млрд куб. м – 20%) х 0,8 = 33,28 млрд куб. м. має бути МРО = РКО (52 млрд куб. м – 20%) х 0,8 = 41,6 млрд куб. м. таким чином "недобір" становить 2009 р. 41,6-38 = 3,6 млрд куб. м 2010 р. 41,6-36,6 = 5 млрд куб.м. 2011 р. 41,6-40 = 1,6 млрд куб.м. 2012 р. 41,6-27=14,6 млрд куб.м. таким чином загальний обсяг недобору може бути і 24,8 при цьому, газ придбаний групою Остем до контрактів Нафтогазу стосунку не має. тому безпідставно враховувати закуплені ними обсяги. Разом з цим дійсно, згдіно п.2.2.5 контракту покупець зобовязаний прийняти та оплатити, або оплатити ЯКЩО ОБСЯГ БУЛО НАДАНО продавцем але не відібрано покупцем. Довести, що Газпромом було подано в місця поставки на 24,6 млрд. куб.м більш, це утопія. Незважаючи на те, що вимірювальні пункти під контролем Газпрому. Раз не було надано, не було що отримувати та не має за що платити. позиція доволі проста та логічна. На додаток до цього щє й дані про дефіцит газу в РФ теж будуть не на користь Газпрому. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Tiulia Tiulia 4 лютого, 19:19 Чого і скільки хильнули, що призабули арифметику за 5 клас? згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво