Скраплені перспективи - Енергоринок - dt.ua

Скраплені перспективи

14 вересня, 22:56 Роздрукувати Випуск №34, 15 вересня-21 вересня

У найближчі роки на європейський ринок газу чекає неабияка перетряска.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Цинізм ситуації в тому, що другу трубу, яка йде на Грецію й Італію, "Газпром" збирається підключати до газотранспортної системи Євросоюзу, апелюючи до… Третього енергетичного пакета. 

До того самого, якого в проекті "Північний потік-2" він упритул не бачить. А Єврокомісія та інші інстанції ЄС змушувати "Газпром" дотримуватися своїх же вимог не пориваються.

Газотранспортна система України унікальна, потужна, надійна й непогано керована. Є одна лише "дрібниця" — умови її роботи в найближчі роки радикально зміняться, причому у гірший для України та її ГТС бік. Певну роль у цьому відіграють ЄС і LNG (СПГ, скраплений природний газ).

Імовірність будівництва "Північного потоку-2" (NS-2), хоч як це неприємно Україні, уже вочевидь перевищує 50%. NS-2 і супутні йому додаткові трубопроводи на кшталт EUGAL (проектований трубопровід, що з'єднує балтійську трубу з австрійським хабом) безупинно обростають новими дозволами… суміжних країн.

З ключових гравців йому зараз протистоять лише США й Данія — її острів Борнхольм на трасі NS-2, схоже, доведеться обгинати північніше (див. докладніше "Датський хрест для "Газпрому", DT.UA №26 від 7 липня 2018 р.). Решта вже погодилися або мовчазно підтримують "Північний потік-2".

На південному фланзі ситуація з транзитом дедалі ближча до фінішу. Перша труба "Турецького потоку", призначена переважно для споживання газу Туреччиною, уже побудована. Тепер ідеться про інтеграцію її в існуючу інфраструктуру та прокладання (недовгої) сухопутної ділянки. Справа ця не така проста, як люблять зображати росіяни, але за півтора року встигнути можна. Зараз уже прокладено 80% обох морських ділянок "Турецького потоку". Другій трубі залишилося приблизно 350 км, її кладуть на чорноморський ґрунт уже в економічній зоні Туреччини. За три місяці трубоукладач має упоратися. Зауважу, йдеться про італійського трубоукладача.

Це означає, що росіяни матимуть можливість "зняти" (по двох нових трубах) близько 30 млрд кубометрів газу нашого південного транзиту на рік. Таким чином, з чотирьох нинішніх газотранспортних труб у південному напрямку дві стають зайвими… Здогадалися, чиї?

Завадити реалізації планів "Газпрому" на півдні може хіба що економічна криза в Туреччині. Але не варто на це розраховувати, там не такі великі витрати.

Другу ж трубу, що йде на Грецію й Італію, "Газпром" збирається підключати до газотранспортної системи Євросоюзу, опираючись на положення… Третього енергетичного пакета, хоча в проекті "Північний потік-2" він його впритул не бачить. А Єврокомісія й інші інстанції ЄС не надто прагнуть змушувати "Газпром" дотримуватися вимог цього документа.

Подвійні стандарти ЄС?

Так, очевидно. Хоча в реальності, мабуть, потрійні й більше. Кожен грає свою гру. Той же Берлін, що завзято проштовхує NS-2, зовсім не антиукраїнський або не проросійський. У нього свої інтереси. Торік Німеччина одержала 57 млрд кубометрів російського газу. Чотири труби двох "Північних потоків" забезпечать транзит до 110 млрд кубометрів щорічно. Різниця розподілятиметься між сусідами. 

Тобто на виході — новий провідний газовий хаб Європи. І все це за смішні гроші (кілька мільярдів євро), і ті не бюджетні. Суцільний профіт.

При цьому одночасно Берлін з увічливою усмішкою починає пресувати росіян на півдні, прямо підтримуючи конкурентний "Газпрому" Південний газовий коридор. Під час серпневого візиту фрау Меркель до країн Закавказзя йшлося й про нього, особливо в Баку.

Німці позначили великий інтерес до розробки Південного газового коридору — від Азербайджану через Туреччину в єврозону — як "важливу частину зусиль ЄС з диверсифікації поставок газу на континент і альтернативу імпорту енергоносіїв з Росії…". Берлін хотів би, щоб коридор розширювався й у перспективі "приймав газ з інших держав, таких як Туркменистан, Іран та Ірак".

Тут гра — тиск такою погрозою на Кремль. (РФ стільки зусиль і років поклала, щоб газ прикаспійських держав не конкурував із "газпромівським".) І посилення своєї позиції, і… вибивання нових поступок для Німеччини від "Газпрому" і РФ.

У новому Південному коридорі планують прокласти три труби — Південно-Кавказьку (Баку—Тбілісі—Ерзурум), Трансанатолійську (TANAP) і Трансадріатичну (TAP).

Трансанатолійський газопровід у Туреччині практично вже працює. У червні у церемонії його урочистого пуску брав участь президент України Петро Порошенко. Взагалі-то цей новий маршрут скорочує транзит газу через Україну, але тут доводиться про це забути й зображати стриману радість. Не можна ж сваритися з усіма одразу…

Новий маршрут — новий газ. І нижчі ціни російського газу в Європі, а отже, і в Німеччині. Тим більше, що після 2014-го в ЄС активно почали розбудовувати газотранспортні мережі (регіональні інтерконектори), і газ із Середземномор'я цілком можна буде недорого прокачати північніше.

Українська дипломатія постійно іронічно й невесело нагадує Європі про нею ж декларовані принципи. Про той же Третій енергетичний пакет з його конкуренцією, про яку в обох "північних потоках" забули, а Брюссель цю забудькуватість ніяк не покарав. Точніше, там пам'ятають і навіть висловлюють несхвалення, проте дій — ніяких.

Європринципи — анфас

У Єврокомісії скоро вибори. Деякі єврокомісари хочуть переобратися, а зробити це, конфліктуючи з німцями, складно. Тож нічого особистого — просте бажання єврочиновників зберегти високооплачувану посаду й роботу.

До слова, навесні цього року в Києві представники Єврокомісії провели чудову закриту презентацію. Йшлося про виділення з нашої ГТС саме експортних труб у західному напрямку (на Ужгород) з утворенням окремої структури як варіант. Із чітким фізичним відділенням її від іншої частини ГТС. І от на базі цього "недогризка" і створювати консорціум з управління та інші "смаколики".

За неофіційними даними (трохи пізніше цю ідею деталізували), з варіантом входу туди "інституціональних інвесторів", у тому числі німецьких, намалювали миленький такий NS-3 уже "дном" України. Саме в дусі Берліна, який "зацікавлений у збереженні транзиту через Україну". Мільярдів 30–40 кубометрів на рік (замість нинішніх 80 млрд) спочатку. Потім, у міру введення "обв'язки" "Північного" і "Турецького" потоків, — і ще менше.

Долю (і витрати) інших мереж, як і південної транзитної ділянки нашої ГТС, люб'язно залишили на наш розсуд: "Хочете — використовуйте, хочете — демонтуйте, ваша справа". Поки що йде млявий торг.

Ах так, може, ЄС комюніке випустить — гладкообтічне… Але реально очікування ЄС від нас так собі. "Північний потік" він зупиняти не рветься, а "Турецький потік", швидше, мовчазно підтримає, попередньо виторгувавши у "Газпрому" поступки для себе.

Залишається надія на США, а точніше, на їхні санкції. Але наскільки серйозно Трамп готовий/має намір сваритися з Берліном?

Рідкий запит

Про всяк випадок, німці припасли для Трампа "кісточку", заявивши про готовність побудувати в Північному морі, неподалік Гамбурга, на березі Кільського каналу термінал з приймання скрапленого газу. Мається на увазі, і для американського СПГ.

Зараз у Німеччині 26 входів/виходів газопроводів і… жодного термінала для приймання СПГ. Узагалі-то термінал обіцяють побудувати аж до 2022 р., а до цього багато води збіжить. Це далеко не перший проект СПГ-термінала. А поки що під цю справу — відкласти санкції мінімум до 2019-го, коли його почнуть будувати. Та й проект порівняно недорогий — 600 млн євро, в 15 разів дешевший від "Північного потоку-2". Може, потім і пригодиться.

Трампу вже пообіцяли чимало терміналів з приймання скрапленого газу в Європі — до 11. Про що він радісно повідомив у Twitter американцям.

Реальність трохи менш оптимістична. Десяток СПГ-терміналів у Європі й насправді побудують, або навіть більше. Їх і так багато — 26. Вісім з них розташовані на Піренейському півострові (сім в Іспанії й один у Португалії) і слабко пов'язані з рештою Європи.

Однак і на схід вистачає терміналів для приймання СПГ — шість британських, чотири французькі, три ті ж італійські. Плюс поки що по одному СПГ-терміналу в Нідерландах, Греції, Бельгії та у наших сусідів — у Польщі й Литві.

Загальна потужність регазифікації СПГ у Європі зараз на рівні 235 млрд кубометрів газу на рік — майже половина загального річного газоспоживання Євросоюзу. За потужністю лідирує Іспанія — 62 млрд кубометрів. Потім британські (42 млрд) і французькі (35 млрд) термінали. Із завантаженням інших європейських терміналів так собі. За підсумками минулого року — усього 55 млрд кубометрів (менше чверті встановленої потужності).

Проте ринок скрапленого газу активно зростає, і нові термінали будуватимуться. Є проекти ще більш як двох десятків (навіть більше, ніж пообіцяли Трампу), щоправда, переважно не дуже великих. Сумарна потужність проектованих "новачків" не перевищує 42 млн т/рік.

Проте під чий газ — це не Єврокомісія визначає, а конкурентний ринок. Іронія в тому, що невеликий СПГ-термінал збирається будувати Росія в Калінінграді. На випадок, якщо… "вороги відріжуть газопровід".

І на цьому ринку компанії США дійсно прагнуть одержати не шматочок, а шматок. Раніше говорилося про плани щорічно поставляти в Європу до 45 млрд кубометрів. Це десята частина загального газоспоживання єврозони або половина транзиту через ГТС України.

Поки що старт вийшов неквапливий. На початок серпня 2018-го сумарні поставки скрапленого газу (з моменту їх початку у квітні 2016-го) становили лише близько 2,8 млрд кубометрів. Небагато, взагалі-то. Але аби почати (для "Газпрому"). Зараз левова частка американського експорту йде або через Панамський канал в Азію, де ціни значно вищі за європейські, або в близьку Мексику.

Проте кількість відвантажувальних терміналів у США в найближчі роки зростатиме, як і відвантажувані обсяги. У 2017-му в Штатах запустили два нові проекти з експорту СПГ. У найближчі два роки планують увести ще чотири — для азіатського ринку. На всіх явно не вистачить. Точніше, там можна різко обвалити ціни. Тим більше, що туди ж спрямовується й СПГ з нових австралійських родовищ.

Відлік нормальний?

Збільшення поставок газу, у тому числі скрапленого в Європу, неминучий, тому "Газпрому" рано розслаблятися. Тим більше туди ж рвуться і його конкуренти із самої ж Росії — "Новатек" і "Роснефть", і саме зі скрапленим газом.

Одна з основних цілей "Північного потоку-2" — встигнути до масового заходу гравців зі скрапленим газом. Трубопровідний газ поки що дешевший, але СПГ-поставки — гнучкіші. І саме вони визначають верхню межу ціни для споживачів.

Москва любить наводити як приклад Литву, де судно-регазифікатор "традиційно" недовантажене. При цьому скромно змовчує — його поява призвела до того, що росіяни одразу ж скинули ціну поставок газу Вільнюсу. А наприкінці серпня Литва вирішила викупити після 2024-го базове судно Клайпедського регазифікаційного термінала. З характерним формулюванням: "З урахуванням інтересів енергетичної безпеки обрано варіант, що забезпечує найвищий економічний ефект, є найбільш стійким у довгостроковій перспективі".

Точно так само наявність польського термінала у Свіноуйсьце посилює позиції Варшави в складних переговорах з російським "Газпромом". Більш того, перша (невелика) поставка американського скрапленого газу через Польщу в Україну вже відбулася.

У найближчі роки на європейський ринок газу чекає неабияка перетряска у зв'язку із заходом потужного гравця/гравців зі США. Але для України це, швидше, нові ризики. Так, поставки скрапленого газу в Польщу вивільняють додаткові обсяги для транзиту в трубопроводі Ямал—Європа, що проходить через її територію (як і Білорусь). На півдні перспективи транзиту після 2020-го взагалі проглядаються погано. Залишається тільки напрямок на Молдову й, мабуть, усе. Та і його можуть частково обкраяти румуни.

Угорщина потихеньку йде на поставки газу з півдня (або румунського, або російського напрямку "Турецьким потоком"). А може, і морського (американського або з близькосхідного Катару) з нового хорватського термінала на середземноморському узбережжі. Адже добудують же його колись.

Цікаво, що поставки з цього термінала на острові Крк пропонують і нам. У нас навіть згодні й готові підтримувати масштабні проекти Хорватії для зміцнення енергобезпеки Європи: "…ми готові обговорити можливий формат участі України в проекті LNG-термінала на острові Крк і розвитку Південного газового коридору". Заодно запросивши хорватів (і всіх охочих) до "обміну досвідом удосконалення, модернізації й підвищення ефективності роботи газотранспортної системи".

Називаючи речі своїми іменами, значна затримка у строках проекту Загреба не так уже й сильно нас засмучує. За транзит газу в Угорщину гроші одержуємо ми, купівля ресурсу через Хорватію буде вже статтею витрат.

Прямі ж поставки СПГ в Україну цілком відверто блокує Туреччина, забороняючи пропуск танкерів з СПГ через Босфор. Анкара теж бачить себе газовим хабом (як і всі без винятку країни регіону, ми зовсім не оригінальні в цьому прагненні). Але у разі появи на ринку великих обсягів скрапленого газу зі США можлива й корекція турецької позиції. Відфутболювати нас від протоки — це одне, а от Вашингтон — усе ж таки трішки інше.

Втім, термінала (заводу) для регазифікації скрапленого газу у нас теж немає. Остання публічна спроба у зв'язку з цим — це славний контракт з лижним інструктором. Ну й НАК "Нафтогаз України" відзначилася меморандумом "ні про що" з трохи менш славнозвісною "Фронтерою" (Frontera). Цінність обох папірців приблизно однакова.

За чотири минулі роки Україна чимало навчилася й засвоїла, у тому числі те, що всі люблять насамперед себе, а нас уже потім. І по-різному, часто в самому кінці списку.

Нещодавно Україна проводила оцінку запитів на бронювання нових інтерконекторів. Румунія його відверто проігнорувала, зате зараз запропонувала побудувати свій уже після 2025-го за окремі гроші.

Це при тому, що у нас (на жаль) через рік-два буде безліч вільних ресурсів у транспортній трубі в цьому напрямку. Досить просто перебудувати роботу компресорних. Але… своя (румунська) сорочка ближча до тіла.

Чи ображатися на це? Не варто, краще вивчити досвід того ж Бухареста, що впевнено відмовляється від імпорту російського газу й розвиває свій видобуток. У найближчі роки румуни почнуть поставки тій же Молдові (витісняючи й наш транзит), планують поставляти газ в Угорщину. Та й нам напевно запропонують свій газ. Не задарма, звісно.

При цьому запасів газу у нас у рази більше. А от із виходом на самозабезпечення — проблема. Програму з виходу на рівень видобутку 20 млрд кубометрів газу на рік державним ПАО "Укргазвидобування" уже в 2020-му без варіантів зірвано — як НАКом, так і приватними газовидобувниками.

Причин багато, але виявилося, що приріст видобутку газу на шкоду "любим друзям" (список після Майдану скоригували, але вони живі й здорові) — не пріоритет. Виходить, є речі важливіші за енергобезпеку.

І за це доведеться платити. Грошима й часом. Гальмування змін теж коштує грошей, причому великих. Жаль, що платитимуть не ті, хто заважає настанню реальних змін.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Леонід Климчук Леонід Климчук 15 вересня, 10:20 Інформаційна,але політично малоаналітична стаття автора. Як в такій ситуації з газом забезпечуватиме український національний, а не приватний інтерес в газовому питанні наш уряд і його міністерства. Поки все глухо в кабінетах. Все лише скаржаться на Московію, підштовхуючи до замирення з нею через здачу свого суверенітету. А де розробка власних енергоносіїв? Думають лише, як побільше здерти з українців підвищуючи для них тарифи на газ. Українці вміють виживати, але до певної межі. А там знову коліїївщина,гайдамаччина, махновщина? Бо нинішня влада, та й проголошені старі-нові претенденти на неї, не українські: прагнуть награбуватись і змитись за кордон у свої вже там збудовані маєтки, до дітей, які там вчаться. Акули світового капіталу готують в Україні розгардіяшну "національно-визвольну",революцію,щоб навязати народові свій олігархо-транснаціональний протекторат. Нас врятує запровадження хоч би на десяток років українськго авторитарного політрежиму. згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво