Промисловість: шлях виходу з кризи

У той час, як знані учені-економісти і керівництво провідних світових держав усвідомили головну роль промисловості в зростанні економіки, а стратегічним напрямом розвитку промисловості було названо неоіндустріалізацію, в основі якої - виробництво високотехнологічної продукції, в Україні активізувалися процеси усунення держави від формування і здійснення державної промислової політики, підтримки тих її виробництв і галузей, які мають конкурентні переваги і значний потенціал.

Дивує і турбує практична відсутність не тільки відповідних прогнозів і заходів з реагування на негативні тенденції в промисловості, а й навіть серйозного обговорення цих проблем на урядовому рівні. Відчувається дефіцит розуміння загроз деградації промислового комплексу для країни.

Промисловий комплекс України - найважливіший системоутворюючий чинник національної економіки, який значною мірою визначає рівень розвитку кожної її галузі. На його підприємствах трудиться понад 3 млн працівників. Промислове виробництво дає майже третину загальної доданої вартості, близько половини експортної продукції. Без перебільшення, промисловість є визначальним фактором реалізації життєвих інтересів країни, її економічної безпеки, соціальних і культурних умов життя народу.

Подолання системної кризи

Сьогодні промисловість України перебуває у глибокій системній кризі. Падіння промислового виробництва у 2015 р. становило 13%. І це відносно й так невисокого його рівня у попередні роки. Четвертий рік відбувається значний спад виробництва промислової продукції, який є наслідком не лише зниження рівня присутності вітчизняної продукції на традиційних ринках (у тому числі через зниження попиту на неї, виключення із виробничої діяльності значної частини підприємств через воєнні дії на Сході країни), а й погіршення фінансово-економічних умов їх функціонування. Відповідно посилюється тенденція щодо деіндустріалізації економіки.

Протягом останніх п'яти років активно ведеться робота з "реформування" органів державного управління в промисловості. В результаті ліквідовано Мінпромполітики, а підрозділ, що курирує питання промисловості в Мінекономрозвитку та торгівлі, за чисельністю і кадровим складом не в змозі ефективно опрацьовувати комплекс надзвичайно складних питань промислового розвитку.

Сьогодні понад 90% промислової продукції, що виробляється в Україні, - низьких технологічних укладів. Кількість промислових підприємств, що займались інноваційною діяльністю, є вкрай малою (10–12%). Питома вага реалізованої інноваційної продукції не перевищувала 7%. Ці показники в 5–7 разів нижчі, ніж в економічно розвинених країнах.

Національна інноваційна система виявилася неспроможною стимулювати інноваційні процеси в промисловості та суттєво впливати на її конкурентоспроможність.

Через стагнацію інвестпроцесів відновлення виробництва не супроводжується якісними змінами. Промисловість демонструє переважно екстенсивний тип розвитку без змін у базових технологіях. Для виходу на новий рівень потрібні значні інвестиції, але інвестиції в основний капітал скорочуються. Головним джерелом фінансування промислових підприємств залишаються їхні власні кошти, обсяги яких також постійно зменшуються. Частка кредитних ресурсів для інвестицій не перевищує 15%.

Проблеми промисловості мають загальнонаціональний масштаб. Виникла загроза технологічній безпеці країни, що потребує розробки системи заходів, спрямованих на переведення промислового комплексу у стан, який відповідає потребам розвитку країни. Якісно новий стан і рівень промисловості може забезпечити лише нова, справді інноваційна стратегія її розвитку.

На мій погляд, існує єдиний вихід із кризи - мобілізація зусиль влади, вчених, конструкторів, проектантів, працівників промисловості, бізнесу, громадських організацій на формування і реалізацію комплексної програми інноваційного розвитку промислових галузей і механізмів, що забезпечать динамічну модернізацію країни.

Наслідками формування нової промислової політики мають стати визначені характеристики промисловості, її виробнича і продуктова структура й параметри. Це потребує створення організаційно-правового механізму узгодження інтересів і відповідальності держави, бізнесу та представників громадянського суспільства на довгостроковій основі. Необхідно формувати у бізнесу звичку до постійної взаємодії з наукою щодо створення нових інноваційних технологічних рішень, використовувати для цього великий потенціал існуючих промислово-фінансових об'єднань. Актуальним завданням є трансформація існуючих кланово-олігархічних монополій у систему промислово-фінансових структур, що інтегрують у собі реалізацію не тільки корпоративної, а й державної політики.

Зміна інституціональної структури та інноваційної політики

Інституціональна структура промисловості повинна стати сучасною, перетворившись із фрагментарного на цілісний, інтегрований у світове виробництво комплекс, що здатний до високорентабельної діяльності та саморозвитку, поєднує збалансовані потребами зовнішніх і внутрішнього ринків системно структуровані галузеві утворення, відповідає вимогам екології й енергозбереження.

Нова структура комплексу повинна бути триланковою відповідно до конкретних умов, включати вертикально і горизонтально інтегровані структури. Третьою, середньою, має стати ланка інтегральних утворень - корпорацій, об'єднань, холдингів, концернів. Особливу увагу треба приділити формуванню горизонтальних інтегральних об'єднань - кластерів, здатних об'єднати можливості підприємств, у тому числі малих і середніх, при реалізації проектів і програм як на регіональному, міжрегіональному, так і на галузевому рівні. Необхідно створити фонд розвитку промисловості.

Формування інтегрованих структур має враховувати зарубіжний досвід виконання такої роботи, що дасть змогу мінімізувати ризики її низьких результатів.

Інноваційна державна промислова політика повинна базуватися на стратегічному та галузевих довгострокових прогнозах й інтегрувати найкращий світовий досвід. Важливо сформувати вдосконалену систему наукового та освітнього забезпечення розвитку промисловості. Необхідно відродити ланку галузевої науки, що сьогодні майже ліквідована. Слід створити національний науковий центр розвитку промисловості та систему його філіалів по комплексу галузей, на які покласти завдання розробки стратегічних і технологічних прогнозів, координації виконання стратегічно важливих проектів, інтеграції розробок інститутів НАНУ і галузевих інститутів, вищих навчальних закладів та інших суб'єктів науково-інноваційної діяльності. Треба забезпечити виконання Закону України "Про наукову діяльність" у частині фінансування вітчизняної науки на рівні 1,7% ВВП.

Нова технічна політика повинна забезпечити гармонізацію нормативної бази з міжнародними стандартами, перехід на розробку і виготовлення багатовимірних систем машин. Модульна побудова з використанням найкращої елементної бази, що відповідає світовим стандартам, - нагальна потреба життя. Для цього необхідні зміни в інженерній освіті, особливо у методах проектування об'єктів. Треба йти не від досягнутого, а від потрібного з урахуванням перспектив розвитку.

У сьогоднішніх умовах традиційні показники оцінки матеріального виробництва - індекси поточної конкурентоспроможності - перестають відображати якісний бік економічної динаміки, а просте господарське зростання вже не може забезпечити його стабільність і комплексний розвиток. Вважаю, що більш ефективним, стимулюючим до динамічного інноваційного розвитку міг би бути індекс перспективної конкурентоспроможності, який визначається рівнем новизни та наукоємності продукції та включає показники зростання доданої вартості, рентабельності і структури активів, матеріало- і енергоефективності, що сприятиме переходу до стратегії інноваційного розвитку.

Програма першочергових заходів

Для досягнення позитивних змін у промисловості дуже важливо сформувати програму першочергових заходів, реалізація яких переломить тенденцію розвитку на стабільно позитивну, з темпами зростання 5–7%, а у виробництвах високотехнологічної продукції - 10–15%. Заходи повинні передбачати відновлення і нарощування виробництва промислової продукції, виходячи з потреб у ній господарського комплексу країни, імпортозаміщення, а також диверсифікацію та істотне нарощування експорту, кроки з підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок інноваційних технологічних і організаційно-економічних рішень.

Необхідно передбачити зменшення економічного тиску на виробників продукції. В умовах значного падіння промислового виробництва та зменшення обсягів роботи з обслуговування промисловості енергетичними і транспортними монополіями нелогічно вирішувати проблеми розвитку останніх за рахунок підвищення тарифів на енергоресурси та транспортування промислової продукції. Уряду в цих умовах слід прийняти рішення про непідвищення протягом 2016–2017 рр. тарифів на енергетичні та транспортні послуги для промисловості. Безумовно, необхідно знайти шляхи погашення заборгованості перед промисловими підприємствами з відшкодування ПДВ і за авансовими платежами з податку на прибуток.

Впровадження передових технологічних розробок разом із системною роботою щодо реалізації заходів із зменшення витрат на забезпечуючі послуги сприятиме ефективному позиціонуванню промислової продукції на ринках.

Серед першочергових заходів слід передбачити активізацію діяльності посольств та їхніх торгових представництв із розширення ринків збуту вітчизняної продукції. МЗС, Мінекономрозвитку, галузеві міністерства повинні забезпечити формування чітких завдань, організувати ефективну взаємодію торгових представництв з підрозділами міністерств і підприємствами. Необхідно максимально використати можливості зарубіжних державних установ і партнерів по бізнесу для якнайшвидшого формування системи сертифікаційних центрів для забезпечення досліджень та оформлення матеріалів на отримання відповідних сертифікатів.

Важливим є розширення поставок продукції на традиційні ринки країн СНД відповідно до діючих міжурядових угод. Необхідно прийняти рішення про створення системи фінансово-кредитної підтримки експорту промислової продукції та системи страхування ризиків експортної діяльності.

Нова система фінансового забезпечення промисловості

Однією із найважливіших проблем, що потребує вирішення для забезпечення сталого економічного розвитку країни, є реформування діючої фінансово-кредитної системи. На іноземні інвестиції в нинішніх умовах розраховувати не доводиться. За рахунок нових зарубіжних кредитів вирішити проблему збалансування державних фінансових ресурсів неможливо. Досягти цього можна при значному збільшенні фінансових результатів вітчизняної економіки, зокрема, за рахунок зростання виробництва і реалізації продукції промисловості.

Реформування фінансово-кредитної системи неможливе без зміни позиціонування Національного банку України в системі забезпечення економічного розвитку країни. Необхідно законодавчо і в статутних документах НБУ чітко закріпити його відповідальність за ефективний економічний розвиток країни і, відповідно до цього, функції кредитування реального сектора економіки, умови, на яких виділяються кредити. Рівень монетизації економіки (а він у нас у 2–
5 разів нижчий, ніж у провідних країнах), умови рефінансування банків під інвестиційні програми і проекти, використання емісійних механізмів, валютного регулювання експортно-імпортної діяльності мають стати для нього пріоритетними.

Фінансово-економічне забезпечення повинне базуватися на модифікованих положеннях податкової, бюджетної, митної, фінансово-кредитної, валютної політики, в основі яких - формування механізмів прискореного інноваційного розвитку промисловості України.

Формування ефективних механізмів фінансово-кредитного, інвестиційного забезпечення динамічного економічного зростання можливе лише при системній спільній роботі Кабінету міністрів і Національного банку України.

Новий підхід до забезпечення потреб галузей і секторів економіки

У критичних для подальшого функціонування вітчизняної промисловості умовах необхідно по-іншому, більш цілеспрямовано використовувати можливості внутрішнього ринку не тільки як споживача промислової продукції, а і як важливого чинника розвитку інших галузей і сфер економіки.

Для цього пропоную встановити необхідність забезпечення потреб господарського комплексу України - інфраструктури регіонів і міст, аграрного сектора, великих підприємств і виробничих об'єднань промисловості, будівництва, транспортної, енергетичної галузей, оборонного комплексу, силових відомств країни за рахунок продукції вітчизняних підприємств та їхніх об'єднань, виходячи з визначеного рівня забезпечення галузей і сфер економіки та виробничих можливостей промислових підприємств. Слід зосередити увагу на поставках наукоємних, інноваційних зразків техніки, обладнання, агрегатів, іншої продукції на сприятливих умовах, що створить принципову можливість відновити промислове виробництво для забезпечення потреб господарського комплексу країни. Визначити види та обсяги продукції вітчизняної промисловості, поставки якої після опрацювань буде покладено в основу відповідних господарських договорів між підприємствами замовників і постачальників.

Програма першочергових заходів може передбачати обсяги продукції промислового виробництва на рівні 200–250 млрд грн. До неї, звичайно, можна буде вносити корективи. Після необхідного опрацювання проект програми з проектами урядових рішень розглядаються і затверджуються Кабміном.

Таку програму першочергових заходів відновлення промислового виробництва для забезпечення потреб господарського комплексу країни, сприяння виходу економіки з кризового стану та подальшого її розвитку пропонується профінансувати за рахунок коштів, які буде виділено Нацбанком, можливо, після відповідної емісії, державному банку (державним банкам) на рефінансування його діяльності, конкретно - на реалізацію даної програми робіт з першочергових заходів на попередньо визначених Кабміном і НБУ сприятливих умовах. Необхідно створити банк реконструкції та розвитку України, який кредитуватиме проекти розвитку промисловості.

Застереження, що вихід на ринок таких великих обсягів грошей обов'язково спричинить зростання інфляції, а використання коштів суворо за призначенням буде важко забезпечити, можна зняти у такий спосіб. Кошти на фінансування комплексу заходів із забезпечення виробництва і постачання продукції необхідно проводити через спеціальні рахунки за всіма конкретними платежами відповідно до договору між замовником і виконавцем, при цьому платіжні документи візуються керівними працівниками - уповноваженими особами відповідних міністерств замовника і виробника, можливо також створення постів КРУ на підприємствах - учасниках програми. Таким чином, кошти на загальні рахунки підприємств, які обтяжені боргами та іншими зобов'язаннями, не потраплятимуть, а рухатимуться відповідно до плану фінансування конкретних робіт, конкретних договорів між промисловими підприємствами і замовниками.

Необхідно передбачити жорсткі заходи впливу до можливих порушників. Чітке виконання правил і порядків використання виділених коштів лише на цілі програми, попередження потрапляння їх у сферу спекулятивних валютних операцій мінімізують ризики збільшення інфляції та нецільового використання.

Реалізація програми першочергових заходів дасть змогу значно поліпшити забезпечення галузей і сфер економіки країни різноманітною конкурентоспроможною промисловою продукцією. Сукупний ефект від її використання в різних галузях економіки разом з ефектом у промисловості дуже позитивно вплине на загальний стан економіки.

Так концептуально виглядає схема дій щодо фінансування цієї програми, яку за згоди керівництва уряду і НБУ, підтримки президента України, звичайно, буде заповнено необхідними механізмами, регламентами, порядками дій і проектами рішень відповідних керівних органів країни.

Ця пропозиція лише на перший погляд виглядає нереалістичною, але вона спирається на певний досвід. У кризовий 2009 р. за ініціативи Мінпромполітики була відпрацьована і затверджена тодішнім прем'єр-міністром Ю.Тимошенко, узгоджена з головою НБУ В.Стельмахом і погоджена з президентом В.Ющенком програма розвитку виробничо-технологічної бази підприємств авіабудівного комплексу загальним обсягом близько 1 млрд грн. Фінансове забезпечення її реалізації передбачалось Укрексімбанком коштами, виділеними йому на рефінансування діяльності Нацбанком України.

Під головуванням прем'єра Ю.Тимошенко було проведено серію нарад із питань розвитку авіабудування за участі керівників відповідних міністерств і відомств, підприємств, підготовлено низку доручень, які було покладено в основу рішень Кабміну. Кошти для фінансування програми надійшли на рахунок Укрексімбанку. Але, на жаль, ситуація з фінансовими ресурсами в країні загострилась, і напрям їх використання було змінено.

Таким чином, реалізувати програму першочергових заходів практично можливо, але це потребує постійної складної багатогранної організаторської роботи. Тоді цим займалося Мінпромполітики при постійній взаємодії з керівництвом уряду і НБУ, міністерствами і підприємствами. Кому під силу виконати її зараз, необхідно вирішити. Кабмін і Нацбанк, прийнявши відповідні рішення щодо реалізації програми першочергових заходів, які можуть забезпечити економічне зростання в короткий період, зроблять важливий крок у напрямі забезпечення сталого економічного розвитку України.

Одночасно з роботою над першочерговими заходами треба розпочати працювати над державною програмою інноваційного розвитку промисловості. Це потребує системної скоординованої, поетапної роботи фахівців багатьох міністерств, органів регіональної влади, інститутів, підприємств, бізнесу та структур громадянського суспільства, а також, що важливо, чимало часу.

Реалізація основних орієнтирів розвитку промисловості згідно з інноваційною стратегією створить підґрунтя для формування на теренах України сучасного промислового комплексу, що базуватиметься на передових досягненнях науково-технічного прогресу, здатного стати потужним локомотивом для економіки країни.