Про тарифи, приватну власність на житло та довічну оренду

Реформа житлово-комунального господарства (ЖКГ) - це не примітивне підвищення цін і тарифів на геть усе. Це зміна підходу до приватної власності - житла людини. Це переосмислення прав і відповідальності людини та органів влади щодо основоположних засад суспільства.

Право на житло (помешкання)

Відразу слід розділити права та обов'язки мешканців і права та обов'язки структур, які надають мешканцям послуги. Змішувати ці права та обов'язки не можна, тому що право на житло - це невід'ємне право людини, а послуги - це сервіс, не більше. Навіть звірі мають житло - нори, гнізда, барлоги, лігвища тощо. Люди прирученим і свійським тваринам будують стайні, курятники, хліви й ін.

Отже, потрібно відштовхуватися від того, що людину не можна позбавляти її житла за жодних умов. Це означає, що квартира або будинок, у якому проживають його власники, не може бути предметом застави нікому та ніколи. І про це мають пам'ятати насамперед власники житла. Віддавати в заставу можна дачі, машини, гаражі, інші квартири та земельні ділянки (якщо вони є), але житло, де живеш, - нізащо!

Другий важливий момент - житло не повинне обкладатися жодними податками. Власники можуть і мають, як сказано вище, оплачувати тільки послуги компаніям, які обслуговують ті чи інші потреби домовласників. Це треба узаконити та припинити нелюдську практику виселення боржників.

Якщо це приймається, решту можна вирішити. Зрештою, і держава, і місцева влада ніякого стосунку до власності людини не повинні мати, особливо до такої її категорії, як житло.

Про послуги

Зрозуміло, якщо житло являє собою квартиру в багатоквартирному будинку, то плата за подачу тепла має здійснюватися або по калориметру, тобто на вході у квартиру, або, якщо таким квартира не обладнана, по кубатурі житла, а калориметр визначає подачу тепла в будинок. Тариф на подачу тепла має бути розрахований і повною мірою представлений мешканцям від того виробника тепла, який подає його у цей будинок..

Однак на сьогодні дедалі частіше можна почути про те, що в тому чи іншому місті встановлюється усереднений тариф, який не відповідає витратам конкретних домогосподарств. Місцева влада має турбуватися про те, щоб ККД виробника та постачальника тепла був максимальним, а втрати в тепломережах - мінімальними. Саме в цьому держава має встановити показник, до якого зобов'язані прагнути всі теплогенеруючі підприємства. Саме держава через місцеву владу повинна турбуватися про їхню модернізацію, якщо вони не вкладаються у встановлені показники. Не можна допускати, щоб державне або приватне нехлюйство оплачував споживач.

Обслуговування будинків

На сьогодні більша частина житлового фонду України, зокрема квартири, приватизована. А чиї під'їзди, стіни, підвали, горища, дахи, ліфти, прибудинкова територія? Жеку. Тобто в одного об'єкта - житлового будинку є мінімум два господарі. Але один господар - мешканець, користується цим будинком постійно, а інший - жек, ні. І відповідальності за співволодіння об'єктом не несе.

Так далі тривати не може. Або жек володіє всім будинком, а мешканці безстроково орендують квартири, або мешканці володіють усім об'єктом без винятків. Перше можливе для новозбудованих будинків, а будинки, у яких квартири перебувають у приватній власності, мають бути реорганізовані в юридичні особи - суб'єкти господарювання, і щодо них як особливих форм власності потрібно ухвалити закон.

Зрозуміло, що, споживаючи послуги, такий будинок - юридична особа й має укладати договори на всі види необхідних послуг. Або це повинні робити власники кожної квартири.

З ким? Із власниками електромереж із взаємними правами, обов'язками, відповідальністю та штрафними санкціями.

Із власниками тепломереж, про що йшлося вище.

Із власниками газових мереж.

З компаніями з водопостачання та водовідведення.

З компаніями з обслуговування ліфтів.

З компаніями з вивезення сміття.

Прибирання території та під'їздів можуть виконувати як найняті індивідуально прибиральники, так і спеціалізовані компанії.

Ремонт же дахів, поточний ремонт будівлі та інші нещоденні роботи мають виконуватися за разовими договорами спеціалізованими компаніями залежно від ситуації.

Зрозуміло, що плата за послуги має розподілятися де відповідно до приладів обліку, як за електроенергію та водопостачання, а де за кількістю мешканців, як, наприклад, за обслуговування ліфтів, вивезення сміття, прибирання прибудинкової території та під'їздів.

Прив'язувати абсолютно все до площ квартир, як це робиться сьогодні, просто недоцільно.

Тарифи за послуги, такі, як виробництво й доставка електроенергії та газу, а також ціни для споживачів повинні встановлюватися державою. Точніше, незалежним регулятором (НКРЕКП). І нацрегулятор такі тарифи встановлює. От тільки чому НКРЕКП встановило нині саме такі тарифи та з чого вони складаються - для всіх платників залишається загадкою.

Граничні тарифи (нижче можна, вище не можна) за водопостачання, водовідведення, обслуговування ліфтів, вивезення сміття повинні встановлювати місцеві органи влади. Але "розшифровка" і цих тарифів - за сімома замками.

При цьому надто важливо організувати конкуренцію з надання цих видів послуг. Але про яку конкуренцію може йтися, якщо нікому не відомі складові тарифів потенційних конкурентів?

Про неплатників і довічну оренду

Ще одна проблема: як бути, якщо хтось із мешканців не платить за послуги?

Якщо приймається постулат, що житло - невіддільна частина майна людини, тобто викинути людину з житла на вулицю не може ніхто й ніколи, то мешканець, який не платить, має нотаріально завірити спадкоємців, які теж нотаріально зобов'язуються платити за неплатника. При відсутності спадкоємців або при їхній відмові платити за мешканця-неплатника спадкоємці втрачають право на спадщину, і тоді платником може бути або опікун, або місцева влада, яким після смерті власника відійде житло неплатника.

Головне - зрозуміти, що житло є справою приватною, і держава до нього жодного стосунку мати не повинна, крім сприяння службам, які обслуговують мешканців.

І останнє. Мешканець платить не за житло, а тільки за послуги. Це якщо, звичайно, у нас соціально орієнтована держава, як записано в Конституції, а не держкапіталізм для деяких обраних приватних осіб.

Якби у нас була соціально орієнтована держава, ніщо не заважало б у реформі ЖКГ передбачити таке поняття, як довічна оренда житла в державних або муніципальних структур. У Швейцарії, наприклад, можна взяти житло, яке перебуває в комунальній власності, у довічну оренду, а в Україні чомусь не можна?

Чому в нас не розвивається комунальне житло? Та тому, що будь-яке житлове будівництво - це багатофункціональна годівниця. Джерело шаленої, багатомільярдної корупції.

По країні тисячі та тисячі і побудованих, проте незаселених житлових будинків, і недобудованих. Тобто при правильному підході чимало житла може відійти в комунальну власність досить швидко.

За попередніми даними, чимало житла може відійти в комунальну власність і від літніх сімейних пар (тут можна встановити віковий ценз). Потрібно просто заявити, що така сім'я припиняє комунальні платежі, і після того, як подружжя перейдуть в інший світ, їхнє житло стане комунальним. Чим це вигідно? Місцевій владі - тим, що не треба оформляти дотації на утримання житла незаможним родинам (а таких дуже багато), а також тим, що в комунальну власність перейде раніше приватизоване житло. Простий розрахунок: нехай комунальні платежі двокімнатної квартири сьогодні становлять 2500 грн на місяць. На рік - 30 тис. грн. Нехай родина проживе, дай їм, Боже, здоров'я, ще 30 років. Результат - замість сім'ї заплатить орган місцевої влади 900 тис. грн, тобто 43–45 тис. дол. за нинішнім курсом. Ну й де ви бачили двокімнатну квартиру за такою ціною? Це в Києві. У регіонах і тарифи нижчі, і ціна квартири менша. Тобто місцевій владі вигідно. А літній парі вигідно тим паче.

Що таке довічна або на певний строк оренда комунального житла? Мешканці несуть повну відповідальність за його збереження і платять усі належні платежі плюс орендну плату, але це житло в спадщину не передається. Причому орендна плата різниться. Сім'я, яка передає своє житло в комунальну власність, нічого не платить, а наступні мешканці-орендарі платять, крім звичайних комунальних платежів, ще й орендну плату за встановленим у договорі тарифом.

Неодмінно має бути узаконена взаємовідповідальність мешканців та обслуговуючих структур. Якщо не вивезли вчасно сміття, платить не мешканець за не надану послугу, а відповідна компанія мешканцю за заподіяні незручності тощо.

Сьогодні нікому не відома, крім начальника жеку, розшифровка кошторису витрат за квитанціями, які приходить на оплату щомісяця. А має висіти в кожному під'їзді така розшифровка. З усіх видів послуг, аж до витрат на зарплату комунальникам. Я живу в будинку вже 15 років та, справно оплачуючи рахунки, не помітив за ці роки ні найменшого ремонту. А є будинки й гірші. Ось те, що самі мешканці скинуться та зроблять, те й мають!

З таким ставленням влади до житла громадян настав час закінчувати. І негайно!