"Потоки", які НЕ ми вибираємо

Поділитися
"Потоки", які НЕ ми вибираємо © Газпром
Кремлю та "Газпрому" неможливо відмовити в послідовності й наполегливості, особливо коли йдеться про примус України до "русского мира". І якщо В.Путін не зупинився перед прямою агресією, попранням фундаментальних норм міжнародного права, насильством і вбивствами, що призвело до загибелі більш як десяти тисяч чоловік, немає жодних підстав очікувати, що він припинить наступ на енергетичному фронті.

Аналіз геополітичних аспектів розвитку європейського газового ринку свідчить про явний дисонанс політичних заяв і реальних дій основних гравців.

Кремлю та "Газпрому" неможливо відмовити в послідовності й наполегливості, особливо коли йдеться про примус України до "русского мира". І якщо В.Путін не зупинився перед прямою агресією, попранням фундаментальних норм міжнародного права, насильством і вбивствами, що призвело до загибелі більш як десяти тисяч чоловік, немає жодних підстав очікувати, що він припинить наступ на енергетичному фронті.

"Газова" війна, яка була розв'язана проти України взимку 2005–2006 рр. і відтоді не припинялася, здається, добігає кінця. Маніакальний план Кремля будь-що позбавити Україну головного інструменту тиску на Москву та водночас звести до мінімуму найважливіший аспект зацікавленості ЄС у розвитку відносин із Україною - співробітництво з питань транзиту газу - близький до успіху, як ніколи раніше. Спочатку "Блакитний потік", потім "Північний", тепер "Північний потік-2" і "Турецький потік" - крок за кроком упродовж 15 років Росія просувалася до поставленої мети (читайте також статтю "Як зупинити "Північний потік-2": політика проти економіки" на сайті DT.UA, №12 від 1 квітня 2017 р.).

Нещодавня згода ряду європейських компаній взяти на себе частину фінансування при будівництві "Північного потоку-2" і видача Туреччиною всіх необхідних дозволів на будівництво першої нитки "Турецького потоку" фактично завершують новітній етап системних зусиль Москви з подальшої енергетичної експансії в Європу. Серйозний удар, завданий по планах Кремля спільними діями України і ЄС, коли було зупинено "Південний потік", виявився лише епізодом, що ускладнив, але, на жаль, не запобіг реалізації обхідних стратегій "Газпрому".

На думку американських експертів, тих, які зібралися наприкінці квітня в Стамбулі на 8-й саміт із питань енергетики Атлантичної ради США, і "Північний потік-2", і перша нитка "Турецького потоку" будуть побудовані, а Україна втратить понад 2 млрд дол. доходів від транзиту. З їхнього погляду, справа навіть не в тому, що зусиль "Нафтогазу" та уряду України було недостатньо, аби зупинити ці проекти, а в тому, що "Газпром" практично за всіма спірними питаннями пішов назустріч Єврокомісії в антимонопольному розслідуванні, а також пообіцяв ЄС і Туреччині встановити такі ставки транспортування газу в Європу, які будуть нижчими за українські.

Крім того, споживачам дозволяється реекспорт, обіцяно відчутні знижки, відмову від прив'язки ціни на газ до ціни на нафту й навіть від умови "бери або плати".

Немає підстав думати, що з боку України не було зроблено необхідних кроків - регулярні за часом і досить відверті за змістом контакти здійснюються в Брюсселі та інших столицях і сьогодні, однак чаша терезів, схоже, схиляється на користь російського монополіста. Так, можливо, Єврокомісія зобов'яже "Газпром" відкрити доступ до "Північного потоку-2" третім сторонам, наприклад, приватним виробникам газу в Росії, однак навряд чи хтось сьогодні може говорити про реальну незалежність приватних компаній енергетичного сектора РФ від Кремля.

Крім усього іншого, не слід забувати, що і Європейський Союз, і Туреччина мають вирішувати питання про збереження конкурентоспроможності власних економік в умовах, коли на американському ринку ціни на енергоносії вдвічі нижчі за європейські (через сланцеву революцію та розвиток високоефективних технологій розвідки та видобутку газу), а переговори зі США про трансатлантичну вільну торгівлю зупинено.

На думку директора компанії East European Gas Михайла Корчемкіна, "Газпрому" не вдасться повністю відмовитися від українського транзиту. Пікові потреби споживачів російського газу можна забезпечити лише за наявності на маршруті транспортування сховищ природного газу достатньої потужності, і з цього погляду альтернатив українській ГТС практично немає. З іншого боку, європейський ринок газу є добре диверсифікованим, і додаткові потужності з прийому танкерів зі скрапленим газом, які стали реальністю в Литві, Польщі, Франції та інших країнах, а також інтенсивне будівництво інтерконекторів у європейських газових мережах роблять досить імовірним покриття пікових потреб і з інших джерел, зовсім не обов'язково російських.

"Газпром" поспішає, тому що в 2019–2020 рр. закінчується дія нині підписаних контрактів на поставку газу в Європу. Зокрема, що стосується "Турецького потоку", то відповідно до заяви керівників російського монополіста, уже в другій половині 2017-го розпочнуться роботи з монтажу його підводної частини. Труби для неї давно закуплені й зберігаються у Варні, наземна інфраструктура на російській території готова. Підписано контракт зі швейцарською компанією Allseas Group, яка цілком спроможна виконати необхідний обсяг робіт. Схоже, швейцарців не злякав негативний досвід італійської компанії Sapiem, яка втратила кілька сотень мільйонів доларів через провал "Південного потоку" і тепер судиться з "Газпромом".

Варто також констатувати, що якщо в часи просування Росією "Південного потоку" з боку України здійснювався постійний діалог з Туреччиною як за дипломатичними каналами, так і по лінії газових компаній "Нафтогаз"-"Боташ", а також між міністерствами енергетики двох країн, то сьогодні подібний діалог просто відсутній. Водночас рівень та якість турецько-російського співробітництва з питань енергетики залишаються якісними і дієвими.

Аналіз геополітичних аспектів розвитку європейського газового ринку свідчить про явний дисонанс політичних заяв і реальних дій основних гравців. ЄС підтримує Україну, надає фінансову, технічну та консультативну допомогу, нарешті вирішує питання про безвізовий режим і дуже хвалить за створення відкритого внутрішнього газового ринку, ефективні закони в сфері енергетики, правильні процеси, що відбуваються в "Нафтогазі України". Водночас провідні європейські компанії погоджуються фінансувати дуже небезпечний для України проект "Північний потік-2". Також залишаються без руху питання з переукладання транзитних контрактів саме з Україною, а не з РФ, і перенесення точок приймання газу на наш східний кордон.

На думку експертів, у ЄС немає правових підстав вимагати застосування Третього енергопакета до "Північного потоку-2" до того моменту, коли він "ступає" на землю Німеччини (тобто перетинає митний кордон Євросоюзу), а це сильно послаблює аргументацію цілого ряду країн ЄС, які протестують проти нової російської труби.

Туреччина - стратегічний партнер, якому ми не втомлюємося дякувати за підтримку в питаннях невизнання окупації Криму (і це справді важливо), однак свого часу Туреччина категорично відмовилася дозволити прохід танкерів зі скрапленим газом через Босфор, а тепер відкрито каже про прагматичний інтерес будівництва "Турецького потоку". При цьому обіцяних президентом РФ кілька років тому знижок на російський газ турецькі компанії так і не одержали, багато інших домовленостей, про які гучно заявляли В.Путін і Р.Ердоган, залишаються на папері.

На додаток до всього дуже цікаві процеси стали відбуватися в Італії, де 6 квітня ц.р. регіональний адміністративний суд Лаціо заблокував дозвіл на будівництво Трансадріатичного газопроводу (ТАП) - продовження проекту ТАНАП, у якому кровно зацікавлені ЄС, Туреччина та Азербайджан.

Причиною такого рішення послужили екологічні міркування, хоча всі необхідні дослідження було проведено та доведено до відома місцевої влади, яка, за італійськими законами, уповноважена вирішувати подібні питання. Виявилося, що вся справа в певній кількості маслинових дерев, які при виконанні будівельних робіт доведеться тимчасово пересадити (і потім повернути назад). Керівники азербайджанської SOCAR стверджують, що дерева буде пересаджено під суворим наглядом фахівців, і жодне з них не постраждає.

Понад те, при будівництві ТАП будуть застосовані технології мікротунелювання (точно такі самі "Газпром" збирається застосувати для "Турецького потоку"), які зроблять прокладену трубу практично невидимою в прибережній зоні (ще один аспект занепокоєння італійців). Уся ця історія вже призвела до відстрочки ТАП на рік, і ситуація настільки абсурдна, що президент Азербайджану Ільхам Алієв навіть заявив, що подібні протести та судові рішення, мабуть, вигідні тим сторонам, які не бажають допустити справжньої конкуренції на європейському ринку природного газу.

З огляду на давні й традиційні енергетичні і політичні зв'язки Росії та Італії, неважко здогадатися, про які сторони тут може йтися, адже на кону доля другої гілки "Турецького потоку".

Якщо ТАП не буде побудований, азербайджанський газ не потрапить у Європу, і ЄС буде, мабуть, більш поступливим у питанні поширення Третього енергопакета на другу нитку "Турецького потоку", яка цілком спроможна замінити ТАП із погляду забезпечення потреб у газі півдня ЄС.

Енергетичні інструменти просування інтересів Росії в Європі активізувалися на тлі відсутності в цих процесах ясно позначеної позиції США, як це було протягом попередніх восьми років. В оновленому Держдепартаменті поки що не знайшли заміни спеціальному посланнику та координатору з міжнародних енергетичних питань, керівнику Бюро енергетичних ресурсів у Державному департаменті США А.Хохштейну (а сам він пішов у приватний сектор і тепер дивиться на світ досить прагматично). І залишається загадкою, яку саме позицію займатиме Вашингтон із урахуванням проголошеного Д.Трампом гасла "Америка понад усе". (Читайте також статтю "Амос Хохштейн: "Уряди, як і люди, починають діяти, коли їх лякає рахунок", DT.UA №6 від 20 лютого 2015 р.)

Виборча кампанія в Німеччині зв'язує руки А.Меркель, оскільки значна частина капітанів німецького бізнесу вже давно висловлює невдоволення у зв'язку із втратами через режим антиросійських санкцій.

Симпатії до нашої країни все ще сильні й у ЄС, і за океаном - надто серйозною небезпекою для західних демократій стає агресивна політика Москви. Однак, як зауважив А.Хохштейн на конференції в Стамбулі, газ "тече" туди, де є гроші за нього заплатити й відповідним чином розвивається інфраструктура.

Політичне презирство до Росії поєднується в наших партнерів із прагматизмом, який вони досить широко розуміють. Необхідні серйозні, продумані та енергійні зусилля, щоб відстояти наші інтереси в ситуації, що склалася, коли різноманітні "потоки", які обходять Україну, схоже, все-таки стають реальністю. Шкода, що поки що про такі зусилля ні в Україні, ні за кордоном практично нічого не чути.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі