Плата чи розплата за користування надрами?

Починаючи з 1 квітня 2014 р. ставку плати за користування надрами (роялті) на видобуті вуглеводні в Україні було збільшено. Більш того, уже 7 квітня в парламенті було зареєстровано ініціативу уряду з подальшого підвищення ресурсної ренти. Зазначу, що попередні зміни в систему оподаткування нафтогазодобувної галузі набули чинності трохи більше року тому.

Таке експромтне фіскальне обтяження, що відбувається на тлі зростаючих ризиків інвесторів у зв'язку з нестабільною ситуацією в країні, є яскравим прикладом упередженості, що ґрунтується на недалекоглядності представників фіскальних органів, їх безмежній недовірі до надрокористувачів і небажанні розуміти особливості роботи нафтогазового промислу.

Розвиток енергетичної галузі України, збільшення обсягів видобутку нафти та газу й забезпечення енергонезалежності держави прямо залежать від спроможності українського уряду створити сприятливий інвестиційний клімат. У цьому питанні надзвичайно велике значення має побудова ефективної системи оподаткування нафтогазового бізнесу, який повинен, з одного боку, забезпечувати одержання державою ренти, що генерується при видобутку вуглеводнів, з іншого - відповідати потребам довгострокового розвитку, зберігати достатні стимули для інвестицій у цей сектор. Саме можливість розрахунків дохідності на тривалий термін, що базується на стабільності фіскального режиму та передбачуваності податкових відрахувань, є ключовим стимулюючим чинником для участі міжнародних компаній у великих проектах з багатомільярдними інвестиціями.

У цьому контексті значне зростання рентних платежів суперечить продуктивній філософії, бо дуже негативно впливає на нафтогазову галузь. Наслідком надмірного фіскального тягаря є скорочення обігових коштів видобувних підприємств і, як наслідок, падіння виробництва, збільшення імпорту, відхід приватних інвесторів із галузі. На підтвердження цієї тези нижче наведено динаміку надходжень до держбюджету України від ресурсних платежів і темпи видобутку вуглеводнів у 2010–2013 рр.

В основі таких пагубних для нафтогазової індустрії ініціатив часто лежать три поширені переконання (міфи), які можна зустріти в українських ЗМІ або традиційно почути в розмові з представниками економічного блоку влади.

Перша хибна думка: українські добувачі одержують надприбутки

З 2013 р. в Україні діє гнучка система стягнення роялті при видобутку нафти та газу, яка передбачає адвалорну ставку платежу при видобутку вуглеводнів, яка встановлюється у відсотках до вартості видобутої паливної копалини, що змінюється. Розмір ставки варіюється залежно від географічного розташування родовища (суша/шельф), геологічних параметрів залягання (на глибині до/понад 5 тис. км) і групи споживачів видобутої сировини (комерційний/побутовий сектор). Механізм регулювання досить простий з погляду можливостей перевірки та контролю, а також прогнозування бюджетних надходжень.

Таким чином, рентна плата стягується з обсягу видобутої сировини в момент вилучення її з надр і обчислюється у відсотках від проектної валової виручки, отриманої від продажу вуглеводнів (найчастіше, у майбутньому).

З метою виключення можливості штучного заниження виробниками цін реалізованої продукції (з допомогою трансфертних операцій і роздуття витрат) для розрахунків податкової бази діє прозора прив'язка до регульованих цін або цін ліквідних ринків. Так, для визначення коректної вартості видобутих рідких вуглеводнів фактична ціна їх реалізації визначається з кореляцією на середню світову ціну нафти марки "Юралс" на Лондонській біржі. У випадку з природним газом фактична ціна реалізації цього ресурсу встановлюється національним регулятором (НКРЕ) для підприємств, змушених реалізовувати видобуту продукцію для задоволення потреб населення за соціальними цінами, або базується на середній митній вартості імпортного газу для приватних підприємств, які поставляють газ для потреб комерційного сектора за ринковими цінами. Попри те, що порядок розрахунків роялті для газодобувачів не ліквідував перекрученої дворівневої тарифної структури ціноутворення на українському ринку, закладені в його основу правила сприяють поступовому переходу на єдині для всіх груп споживачів (включаючи населення та ТКЕ) принципи ціноутворення, які базуються на цінах закупівлі газу з різних джерел на вільному ринку.

Еластичність податкового тягаря стосовно зміни ціни діє в такий спосіб, що чим більше компанія заробляє, тим більше вона платить до бюджету, і навпаки, чим менша її виручка, тим скромніші відрахування. Цим пояснюється обопільна вигода, що базується на справедливому підході до мінімізації цінових ризиків.

Так, приватний газодобувач з кожної виробленої в Україні тисячі кубометрів платив 25% від середньої митної ціни імпортного газу за минулий місяць: при ціні 419,7 дол. (лютий 2013 р.) - майже 105 дол., а при зниженій ціні в 268,5 дол. (лютий 2014 г) роялті становило 67,1 дол. Як показує практика, цінові коливання мали місце, а з підвищенням рівня лібералізації газового ринку та розширенням кола постачальників вони можливі дедалі частіше.

При цьому необхідно зазначити, що український ринок газу є лише частково відкритим, і максимальна відпускна стеля цін на газ для всіх груп споживачів регулюється НКРЕ. Тобто у разі підвищення розміру роялті газодобувач не в змозі довільно перекласти цю непередбачену "витрату" на кінцевого споживача.

У випадку з нафтою та конденсатом ринок автомобільного палива досить добре лібералізований, а обмеження цін на АЗС має лише рекомендаційний ("джентльменський") характер з оглядкою на світові котирування нафтопродуктів. У ситуації, коли понад 75% палива імпортується, при різкій зміні обмінного курсу автозаправні мережі, які реалізують продукцію вітчизняної нафтопереробки (Кременчуцького НПЗ і Шебелинського ГПЗ), що працює на українській сировині, справді можуть розраховувати на одержання тимчасових цінових переваг (при вирівнюванні цін з імпортною продукцією). Особливо якщо підприємства видобутку, переробки та збуту є ланками одного ланцюга. Однак доходи безпосередньо виробників сировини усередині України не обов'язково зростуть, їхня маржа може скоротитися в результаті подорожчання імпортованого обладнання та інших ввезених у країну засобів промислу (якщо таке здійснюється).

Друга хибна думка: вартість українського газу не перевищує 50 дол.

З першого погляду, собівартість видобутого газу з родовищ, уведених в експлуатацію ще за радянських часів, природно, має бути нижчою, ніж при реалізації нового проекту з нуля в наші дні. Однак у нафтогазовій індустрії приплив доходів природно висихає разом із дебітом свердловини. Тому, якщо врахувати ступінь виробленості великих українських родовищ, масштаб відновлення основних фондів і вартість залученого капіталу для держпідприємств (при жорстко регульованій відпускній ціні на газ), а також необхідні інвестиції в пошук і освоєння нових покладів із застосуванням сучасних технологій (3D і 4D сейсміка, горизонтальне та розгалужене буріння, гідророзрив пласта), економічна ціна тисячі кубометрів не опуститься нижче за 200 дол.

Крім того, загальна структура традиційних покладів нафти та газу в Україні погіршується, що потребує дедалі більше коштів для їхнього видобутку й значно підвищує ризик невдачі на початкових етапах їхньої розробки. Понад те, майбутнє нафтогазової галузі України - не стільки у виявленні нових великих покладів. Воно більшою мірою пов'язане з використанням нової технології та методів повторної розвідки, які дають змогу інтенсифікувати експлуатацію вже відомих нафтогазоносних провінцій за рахунок видобутку тих запасів, які колись залишили без уваги або визнали економічно нерентабельними для промислового видобутку. Високі ціни роблять привабливими багато родовищ із невеликими запасами, високі витрати на розвідку та розробку у важкодоступних районах стають цілком прийнятними. Зокрема, за прогнозними розрахунками Wood Mackenzie, у реаліях України 2013 р. собівартість видобутку газу з нетрадиційних газоносних колекторів Дніпровсько-Донецької западини становить не менш як 265 дол.

Третя хибна думка: розмір ресурсних платежів є незначним

Для порівняння, багато чи мало платять українські видобувні компанії, нижче наведено дані щодо ряду країн, які володіють нафтогазовими промислами в Європі та виступають потенційними конкурентами України на європейському ринку в частині суперництва за залучення інвестицій.

Поточна максимальна рентна ставка в Україні (28% для газу та 42% для конденсату) перевищує ресурсний податок у сусідній Румунії (13%) і Казахстані (від 18% для переробки нафти всередині країни й до 50% при її експорті).

За визначенням учасників ринку, нафтогазові компанії особливо чутливі до платежів, не прив'язаних до величини прибутку, таких, як роялті, а податок на прибуток юридичних осіб є найкращою формою оподаткування, оскільки не приводить до спотворення економічних рішень, дозволяючи врахувати різну вартість розробки запасів (що дорожче освоєння запасів, то нижчий прибуток компанії та, відповідно, то менше податків виплачується).

Ряд країн повністю виключили зі своєї практики застосування роялті на мінеральні ресурси або зменшили їхнє значення. Так, нафтогазові компанії Азербайджану та Польщі платять лише податок на прибуток (19 і 26% відповідно). Норвегія та Нідерланди на додаток до загального податку на прибуток стягують спеціальний ресурсний податок (чи податок на непередбачений прибуток), також прив'язаний до фактичної прибутковості, який утворився після відрахування розумних операційних і капітальних витрат і стягується за фактом реалізації товару. Визначення витрат жорстко контролюється державою в рамках податкового огородження (ring-fencing), яке відображає реальні економічні витрати на ведення бізнесу з розвідки та видобутку.

Таким чином, за розміром сумарного податкового тягаря Україна вже наблизилася до країн - традиційно великих експортерів енергоносіїв, тоді як її конкуренти в регіоні за потенціалом зростання, що також мають дефіцитні енергобаланси (зокрема, Польща й Румунія), пропонують значно привабливіші умови роботи з погляду податкового середовища.

Крім того, розмір соціальних платежів в Україні, які лягають на плечі роботодавця (сукупно 55%), значно перевищує середній міжнародний показник (43%) і норми зборів у державах, які розглядаються (//www.pwc.com/gx/en/paying-taxes/find-country.jhtml?modelData=TotalTaxRate-ru).

Висновки та рекомендації

Перше. Попри те, що збільшення ресурсних платежів може моментально збільшити бюджетні надходження від видобутку вуглеводнів уже в найближчій перспективі, така політика матиме дуже негативні наслідки для галузі та бюджету. Наприклад, підвищення ставки роялті на 15–25% для нафти і природного газу дозволить зібрати 7,7 млрд грн у перший рік нововведень, однак надалі призведе до додаткових втрат в обсязі близько 9 млрд грн через падіння видобутку та зростання споживання імпортного газу й імпортних нафтопродуктів.

Друге. Великі доходи неможливі без великих вкладень. Це правильно для будь-якої промисловості, але для нафтогазової - насамперед. Відчутний приріст видобутку вуглеводнів в Україні потребує значного зростання капітальних інвестицій. За даними Кембриджської асоціації енергетичних досліджень (IHS CERA), обсяг капітальних інвестицій у розвідку та видобуток має становити щороку від 3,5 до 10 млрд дол. (1,4 млрд - у 2013 р.). Знайти подібні кошти всередині країни для України - завдання явно непосильне та навряд чи здійсненне навіть у віддаленій перспективі.

У свою чергу, залучення інвестицій з-за кордону потребує створення в країні привабливого інвестиційного клімату, який передбачає стабільну та еластичну фіскальну систему, зрозумілі для міжнародного інвестора базове законодавство та регуляторне середовище. Більш того, раціонально створити для інвесторів "єдине вікно" з питань проходження дозвільно-погоджувальних процедур і впровадити абсолютно новий підхід до видачі спецдозволів, що передбачає одержання комплексного дозволу на ліцензійну ділянку, а не на кожну окрему свердловину, що пов'язане з особливістю розробки нетрадиційних покладів (необхідність буріння численних типових свердловин).

Третє. Початок поетапної ліквідації дворівневої тарифної системи на газовому ринку має супроводжуватися дзеркальним підвищенням відпускних цін для газодобувних підприємств держсектора економіки. Дворазове підвищення відпускних цін для "Укргазвидобування" дасть змогу залучити в бюджет додатково 3 млрд грн у перший рік із перспективою збільшення надходжень у найближчі два-три роки ще мінімум на 10 млрд грн за рахунок приросту власного видобутку та заміщення імпортних енергоносіїв. Щоб уникнути зростання неплатежів і соціальних заворушень при підвищенні цін на комунальні послуги, отримані бюджетні кошти доцільно спрямовувати на оформлення субсидій і компенсацій для незаможних верств населення. Отримані ж держпідприємствами кошти мають бути інвестовані виключно в розробку нафтогазових покладів для приросту власного видобутку.

Таким чином, уряд, щонайменше, не повинен бути упередженим до нафтогазової галузі та зосередитися на антимонопольній політиці й екології, забезпечуючи правову основу й чистий - вільний від корупції - простір для економічної діяльності. Основні функції влади полягають в усуненні перешкод, у створенні умов та забезпеченні рівних правил для всіх. Натомість нафтогазова промисловість виступить рушієм енергетичної самодостатності України, її економічного благополуччя та національної безпеки.

Примітка

У випадку з Україною прив'язка ставок платежів при видобутку вуглеводнів саме до доходу компанії, а не до її прибутку виправдана й пояснюється поточною специфікою ведення господарської діяльності вітчизняними суб'єктами нафтогазової галузі. До того ж роялті дозволяє забезпечити більш ранні за часом і більш стабільні фінансові надходження державі, ніж платежі з прибутку. На сьогодні стягнення роялті дає уряду гарантію, що він одержить доходи вже на ранніх стадіях видобутку, що не завжди забезпечує система оподаткування - так, якщо мінімальна величина роялті завжди більше нуля, то податкові відрахування впродовж кількох перших років експлуатації родовища можуть узагалі не надходити.