Одеський припортовий — старт великої приватизації чи монопольний тупик? - Енергоринок - dt.ua

Одеський припортовий — старт великої приватизації чи монопольний тупик?

18 березня, 2016, 22:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Перше та головне правило монополіста — максимальні ціни при мінімальних витратах і зусиллях. Цього правила дотримуються за всіх часів і в усіх народів. Можна навіть сказати, що історія людства — це боротьба з монополізмом. В усі століття люди вчилися обмежувати апетити монополістів і монополій, іноді зносячи голови. Там, де вдавалося взяти під контроль монополії, країна розцвітала. Там, де ні, держави й нині перебувають на задвірках світу (якщо взагалі існують).

 

Перше та головне правило монополіста — максимальні ціни при мінімальних витратах і зусиллях. Цього правила дотримуються за всіх часів і в усіх народів. Можна навіть сказати, що історія людства — це боротьба з монополізмом. В усі століття люди вчилися обмежувати апетити монополістів і монополій, іноді зносячи голови. Там, де вдавалося взяти під контроль монополії, країна розцвітала. Там, де ні, держави й нині перебувають на задвірках світу (якщо взагалі існують).

Україні хвалитися особливими успіхами в боротьбі з монополіями та в створенні умов конкурентних ринків, що автоматично працює на користь суспільства, вирівнюючи ціни, поки що зарано. Рівень монополізації впевнено перевищує середньосвітовий і вже тим паче європейський. Згідно з даними Антимонопольного комітету України, 42% ринків у нашій країні монополізовані, а 11% ринків працюють за умов природної монополії.

Словом, левова частка українських монополістів до природних не належать. До середини другого десятиліття XXI століття українська економіка являє собою суміш протиприродних монополій усіх видів. Вкраплення секторів, де принцип ринкової конкуренції якось жевріє, на жаль, не робить погоди.

Відома й ціна питання: завищення цін і тарифів монополістами — одна з головних причин збитків в економіці. Це означає, що споживачі не мають можливості уникнути придбання товарів і послуг у монополістів, унаслідок чого змушені переплачувати сотні мільярдів гривень. До того ж монополізація ринку відсікає від економіки України зовнішніх і внутрішніх інвесторів.

Становище поглиблює традиційна слабкість Антимонопольного комітету України. І хоча антимонопольне законодавство ще більш-менш є (і далі розробляється), з його реальним виконанням усе дуже сумно. Ситуація часто навіть погіршується.

Так, пам'ятна приватизація "Укртелекому" (який швидко перейшов у власність Ріната Ахметова) включала й тихе виключення його зі списку монополістів. Споживачі (десятки мільйонів людей) незабаром відчули результаті цього рішення на своїй кишені — зростання рахунків за послуги зовсім не корелювали з якістю послуг…

Нині подібне відбувається з продажем Одеського припортового заводу, який затягнувся на багато років. Позаторік його керівництво розпочало різко збільшувати ціни на перевалку продукції (в основному аміаку) на експорт. І тут з'ясувалося, що завод, через порт якого завантажують на судна весь аміак і який єдиний в Україні надає цю послугу, якось незрозуміло зник… зі списку монополістів цієї послуги. Просто був — і вже його немає.

Зникнення контролю відбулося на тлі різкого стрибка цін. Причому справа навіть не в девальвації — ціни на перевалку аміаку зросли майже на 70% навіть у валюті. А вже в гривнях (це велика частина витрат) усе виглядало ще "веселіше".

Одержавши можливість самостійно встановлювати розмір тарифу, Одеський припортовий у 2014–2015 рр. підняв (точніше, задер) ціни на перевалку з 79 до 380 грн за тонну. Це майже 450%! У підсумку виробникам аміаку стало вигідніше перевозити той самий аміак у Прибалтику.

При цьому Україна втрачала тричі: як плату за саму перевалку, так і витрати за провезення залізницями Білорусі та Литви. І все це вже в конвертованій валюті. Операція, яка раніше приносила економіці гроші, раптом стала засобом тиску на курс гривні.

Українська влада довго не реагувала на те, що відбувається, і тільки після серії звернень до Антимонопольного комітету він порекомендував монополісту… знизити ціни. (Ми розповідали про цю ситуацію.)

На жаль, сльозам розчулення від цього успіху заважає маленька обставина. Спочатку тарифи задерли на надто високий рівень, а потім знизили з 16 до 13 дол. за тонну. Причому принципів ціноутворення (і, відповідно, цінового стрибка) так ніхто й не пояснив. Це може означати, що в будь-який момент тарифи можуть підвищити знову. Без пояснення причин.

Центр досліджень корпоративних відносин, ґрунтуючись на чинному законодавстві України, провів експертний розрахунок тарифу з перевалки аміаку. До речі, розраховувати тариф непрямим шляхом знадобилося тому, що керівництво ОПЗ (зауважимо, майже на 100% державного) категорично відмовилося надавати будь-яку вихідну інформацію про проведений ними розрахунок тарифу та собівартість послуг із перевалки.

Риторичне запитання: яким буде (і чи буде?) контроль над тарифами Одеського припортового, коли завод на всі 100% стане приватним?

Експертні розрахунки показали цікаві цифри. Так, верхня межа тарифу для ОПЗ на перевалку аміаку (до неї включено й максимально допустиму для монополіста норму прибутку) виявилася набагато нижчою за існуючу. Причому при розрахунках спеціально взяли завищену собівартість. Завищення (навіть у перерахунку на валютний курс) становило 30% від реального тарифу. Питання, куди він зникає, також риторичне…

Ці розрахунки (у повному вигляді) надано Міністерству економічного розвитку (МЕРТ) і Нацрегулятору (НКРЕКП). Реакції поки що не надійшло.

Понад те, під ривок вгору тарифів намагаються навіть підвести теоретичну базу. Так, голова ФДМУ Ігор Білоус заявив під час однієї з прес-конференцій, що "можна посперечатися про те, що більш прибутково — перевалочні термінали чи завод". Позиція, м'яко кажучи, дивна. Нагадаю: уряд оголосив про продаж заводу, після чого він стане чиєюсь власністю.

Зрозуміло, що для чиновників ФДМ головне — продати Одеський припортовий завод. Але життя на цьому не закінчується. У результаті приватизації майбутній власник ОПЗ одержить разом із заводом фактичний контроль над експортом аміаку з України. А це, м'яко кажучи, ненормально. Промисловість України й так останні два роки доять усі, кому не лінь, — грати тарифами стало модно. Крім Одеського припортового, цим займався й власник труби, яка йде до нього, — "Укрхімтрансаміак", який теж накрутив (і так і не зменшив) тарифи. За дивним збігом, він теж загадково зник зі списку монополістів. Зникнення двох підприємств, які займаються пов'язаними між собою видами діяльності, зі списку монополістів навряд чи випадкове.

До речі, страждають від цього всі. Проблеми в хіміків викликають зниження виробництва та зростання собівартості азотних добрив, а потім зростання цін. Деякі види добрив уже вигідніше імпортувати. У результаті навіть у ціні традиційно українських продуктів у магазині теж з'являється валютна складова.

Монополіям від цього ні спекотно ні холодно. Але ж наші органи перевірки давно повинні бити на сполох! Та мовчать. Однак по факту цілий сектор послуг виведено із зони регулювання та контролю з боку МЕРТ і НКРЕКП.

Та й долі переплачених грошей ніхто не з'ясовував. ОПЗ заявив, що роздільного обліку видів діяльності не веде, отже, кошти, що надійшли, витрачено. Хто б сумнівався! Запитання, як витрачені, на що? Торік завод відзначився в кількох спробах досить сумнівних угод із переплатою за ресурси. Дечому запобігли, але чи всьому?

Історія взагалі показова, і з неї варто зробити висновки. Як мінімум має сенс переглянути правила та процедуру "потрапляння" підприємств до Переліку суб'єктів природних монополій. При Януковичі різко змінили порядок обліку монополістів. Антимонопольний комітет, по суті, просто збирає реєстри монополістів, які надають йому національні комісії, і зводить їх у перелік.

Однак навіть при цьому в АМКУ є достатньо механізмів для ефективної державної політики захисту конкуренції та регулювання діяльності монополій. АМКУ, як і раніше, наділений правом включення монополістів до переліку монополістів, вносячи в нього підприємства, які фактично займають монопольне становище на тому чи іншому ринку. Та й можливості удосконалювати чинне законодавство в нього не забирали.

Однак АМКУ цим правом користується надто рідко. Наслідки такої пасивності — засилля монополістів. М'яко кажучи, це не сприяє інтересам держави та суспільства, а жорсткіше — це прямо суперечить нашим інтересам. Ті самі згадані "Укртелеком", ОПЗ і "Укрхімтрансаміак" варто не тільки повернути в список монополістів, а й детально розібратися, як вони його "залишили". Аби знову не наступати на ті самі граблі.

Цікаво, що, як показує світовий досвід, визнання ОПЗ монополістом зовсім не знизить його стартової ціни під час приватизації. Більш того, ймовірність успішної для держави приватизації заводу зросте, оскільки покупець відразу знатиме правила гри. А не очікуватиме проблем, пов'язаних із неурегульованим монопольним статусом ОПЗ.

Так, це потребуватиме грамотної та ефективної передпродажної підготовки. Але це все одно доведеться робити. Запорукою ефективного функціонування ринкової економіки є така ненависна українській бюрократії конкуренція. Якщо ми справді будуємо європейську державу, монополістів доведеться відсувати, ставити в рамки, контролювати. Інакше в країни просто не буде шансів на нормальне життя.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво