Красти слід галузями, або Посібник для олігарха-початківця

В Україні добре пам'ятають справжні воєнні дії, що супроводжували приватизацію та наступний перерозподіл власності в обласних енергорозподільних компаніях. Погрози, рейдерські захоплення, кримінальні справи… Прізвища Коломойського, Суркісів, Григоришина, Ахметова та інших однозначно вказують навіть нефахівцям на щось смачне і високомаржинальне, з чим і раніше, і зараз асоціюються обленерго.

На цьому тлі, на перший погляд, може виглядати дивним, як і чому так тихо і майже непомітно пройшов перерозподіл власності в іншій аналогічній сфері - місцевих газорозподільних компаніях (облгазах, як їх ще називають), хоча таких підприємств, на відміну від обленерго, і не 25, а понад 40.

Неприродна монополія

І справді, облгази - такі ж суб'єкти природної монополії, як і обленерго, теж пройшли корпоратизацію і первинну приватизацію ще у 90-х минулого століття, навіть регулятор діяльності в обох монопольних сфер один і той самий - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Проте суттєва відмінність полягає у тому, що облгази не отримали у власність при приватизації розподільні мережі, тож навіть будучи приватними, залишилися міцно прив'язаними до власника мереж - держави в особі НАК "Нафтогаз України" та Міненерго. Зокрема, через це облгази завжди коштували на порядок дешевше, ніж обленерго.

"Нафтогаз" наприкінці 90-х років передав у безоплатне користування приватним підприємствам державні газорозподільні мережі, які становлять основу майнових комплексів облгазів. Ситуація виглядала так, що, отримавши не надто дорого облгази, їхні фактичні власники безплатно одержали контроль над основним активом підприємства, вартість якого на порядок вища. Державні газорозподільні мережі (ГРМ) - це кілька сотень тисяч кілометрів трубопроводів, десятки тисяч газорозподільних пунктів, інші споруди та засоби. Їхня залишкова вартість на сьогодні становить швидше символічні кілька мільярдів гривень, хоча, коли йдеться про справедливу вартість, доводилося чути про кілька мільярдів євро.

Станом на середину 2000-х років українські облгази належали кільком бізнес-групам. Але вже на початку 2010-х 70–80% ринку було зосереджено під контролем менеджменту, пов'язаного з Д.Фірташем, що зовсім недивно, враховуючи вплив, який мав Фірташ на енергетику під час прем'єрства та президентства Януковича. При цьому контрольні пакети акцій значної кількості газорозподільних підприємств належали НАК "Нафтогаз України".

Під час другої хвилі приватизації облгазів у 2012 р. держава вирішила продати блокуючі, а не контрольні пакети підприємств. Роблячи послугу Фірташу і його колегам, по-перше, держава робила нецікавою таку приватизацію для будь-яких інвесторів, крім тих, що раніше вже акумулювали значні пакети облгазів. По-друге, враховуючи, що при купівлі блокуючого пакета у держави Фірташ часто якраз акумулював пакет контрольний, то навіщо було платити більше за весь державний пакет?

Таким чином, під час президентства Януковича монополія DF Group (групи, яка об'єднує активи Фірташа) у сфері розподілу газу оформилася не лише де-факто, а й де-юре, причому за просто сміховинною вартістю. Наприклад, вартість приватизованого пакета у 25% акцій ПАТ "Запоріжоблгаз" становила лише
16,8 млн грн, 25% ПАТ "Миколаївгаз" - 18,97 млн, 25% ПАТ "Сумигаз" - 16,9 млн грн і т.ін. Загалом же оформлення де-факто монополії коштувало Фірташу близько 300 млн грн. Що ж отримав шановний бізнесмен за цю символічну суму? Що змусило його витратити хай і порівняно невеликі кошти на вічно збиткові облгази без головного активу (мереж) у власності? Спробуємо з'ясувати згодом.

Наразі ж констатуємо кілька банальних істин щодо того, навіщо приватизація відбувається взагалі. Будемо вважати, що коли у 90-х роках, а потім за часів пізнього Януковича уряд приймав рішення про приватизацію облгазів, новий приватний власник мав би підвищити ефективність приватизованих підприємств, щоб забезпечити їхню прибутковість, масштабно залучити спеціалістів і фінансування на тлі стрімкої деградації підприємств державних, виключити політичні ризики з діяльності компаній. Цікаво було б послухати думку власників облгазів, що ж вдалося виконати з цих пунктів, бо нам нічого такого у результатах роботи облгазів за останні 20 років не пригадалося.

Перезріла модернізація

У жовтні поточного року в Україні згадуватимуть про сумну подію - десять років трагедії у Дніпропетровську, де через несправність обладнання газорозподільного пункту (ГРП) стався вибух газу у багатоквартирному будинку і загинули 23 людини. ГРП такого типу і періоду введення в експлуатацію в Україні налічується десятки тисяч.

Чеський експерт Станіслав Казда, який тривалий час працював у газорозподільній галузі в країнах ЄС, а зараз співпрацює з "Регіональною газовою компанією" (РГК) Фірташа, наводить катастрофічні тенденції технічного стану українських газових мереж: у 2016 р. в аварійному стані перебувало 5500 українських ГРП/ШРП, щороку ця кількість зростає приблизно на тисячу. Близько 3200 км газопроводів також в аварійному стані, повністю вичерпали термін експлуатації, за оцінками С.Казди, газопроводи завдовжки понад 20 тис. км. У травні поточного року на засіданні Робочої групи з питань врегулювання користування державними ГРМ при комітеті Верховної Ради з питань ПЕК Станіслав Казда також озвучив своє бачення щодо необхідного для модернізації мереж обсягу коштів. За його оцінками, в межах країни за останній період було недофінансовано відновлення мереж у розмірі близько 50 млрд грн. Крім того, для приведення ГРМ до стану "приблизно, як у Східній Європі" облгази мають разом інвестувати щороку близько 7 млрд грн.

Порівняймо ці цифри із сукупним обсягом інвестпрограм облгазів у 450 млн грн, затверджених НКРЕКП на 2016 р., і відчуймо різницю.

Продовжимо цитувати чеського експерта. За його словами, рівень втрат природного газу під час розподілу застарілими українськими мережами становить близько 4,5%. У Європі він дорівнює 2–2,5%. При кількості природного газу, що розподіляється українськими мережами (25–30 млрд кубометрів на рік), ідеться про обсяг до 500 млн кубометрів на рік. Не будемо зараз полемізувати, наскільки значними є реальні виробничо-технічні витрати облгазів порівняно з розрахунковими, що оплачуються споживачем як частина тарифу на розподіл природного газу. Звернемо увагу лише на ринкову вартість 0,5 млрд кубометрів газу. Наприклад, останні прейскуранти "Нафтогазу" вказують, що щороку українські споживачі мають оплачувати українським облгазам у складі тарифу на розподіл додатково 3–4 млрд грн за "надєвропейські" витрати газу в мережах.

Запитаймо себе, чи по-хазяйськи ведуть себе власники облгазів, нарощуючи витрати? Може, справа в тому, хто отримує кошти за цей віртуальний газ? Може, це і було одним із справжніх завдань приватизації облгазів? Складні питання, у яких невідомо, чи розберешся без кримінальних справ.

Зате зрозуміла відповідь на інше запитання. Куди ефективний власник мав би залучати фінанси: у ремонт і модернізацію мереж чи на оплату газу, що нібито втрачається через відсутність такої модернізації. Очевидно, що довгострокове планування ефективної діяльності мережевої компанії мало б передбачати скорочення втрат до мінімуму.

Однак де ж ініціатива облгазів? Невже приватний власник, тим більше той, який проживає, наприклад, у Австрії, де будинки не вибухають через несправну автоматику ГРП, не зацікавлений управляти сучасним виробничим комплексом?

Заспокоїмо читача. Переконані, що приватний власник не проти управляти 26, а може, і всіма 44 українськими ліцензіатами з розподілу газу, у яких поблискували б новенькі регулятори з телеметричним управлінням у свіжозмонтованих газорозподільних пунктах, а слюсар і майстер газової дільниці були б упевнені у своєму завтрашньому дні, де не було б НП через діряві газопроводи в каналізаційних колодязях обласних центрів. Тож приватний власник не проти володіти великим ефективним бізнесом і має свою відповідь на питання, як цього досягти. Ця відповідь складається з одного слова: "тариф".

Стимулююче потокоутворення

Коли на засіданнях згаданої нами робочої групи у парламентському комітеті з питань ПЕК обговорювалася проблема фінансування для комплексної і невідкладної модернізації газорозподільних мереж, ані представники облгазів, ані НКРЕКП не змогли сказати, скільки коштів протягом наступних одного-трьох-п'яти років необхідно інвестувати. Які об'єкти мають бути модернізовані негайно, які протягом найближчих років, теж невідомо. Зате ми почули іншу цифру: представник фірташівської РГК запропонував розглянути варіант підвищення тарифу на розподіл газу приблизно удвічі (збільшивши загальну щорічну тарифну виручку облгазів на 13 млрд грн у межах країни). Це призведе до здорожчання кожної тисячі кубометрів газу для споживача приблизно на 500 грн. Механізм отримання такої нової тарифної виручки представником монополії Д.Фірташа запропоновано цілком сучасний - стимулююче тарифоутворення.

Суть стимулюючого тарифоутворення (RAB-регулювання, Regulatory Asset Base) полягає у створенні інструменту мотивації приватного інвестора (як правило, мережевих компаній) до капіталовкладення у модернізацію основних засобів підприємства через регулярне повернення певної частки вкладеного капіталу в обмін на дотримання наперед установлених регулятором кількісних та якісних показників діяльності монополіста, що будуть забезпечені внаслідок модернізації.

Однак суть стимулюючого регулювання, за версією представника РГК, трохи інша - переоцінити регуляторну базу (майно) задешево отриманих облгазів (наприклад з 5 млрд грн до 80 млрд, як озвучив представник РГК), уявити собі, що ця переоцінка і є капіталовкладеннями Фірташа, і регулярно повертати шановному бізнесмену 15% від новооціненої регуляторної бази. (Це близько 8–9 млрд грн на рік лише для РГК, виходячи з частки її підприємств на ринку).

Чи залучено було якісь інвестиції після приватизації облгазів, які варто було б повертати через RAB-регулюваня? Ні. Чи є переліки об'єктів з графіками фінансування комплексної модернізації ГРМ, надані приватними облгазами НКРЕКП? Немає. Чи опрацьовано регулятором критерії ефективності облгазів для запровадження стимулюючого регулювання хай навіть у такий, збочений, спосіб, як це уявляється РГК? Не чули про таке. Може, регулятор має на увазі якийсь аналог Windfall Tax, що про нього згадував Д.Вовк перед запровадженням RAB-регулювання в електроенергетиці? (Windfall Tax - податок з RAB-тарифів, запроваджений у Британії в 90-х роках з метою зібрати "навіяні вітром" надлишки RAB-тарифів, отриманих приватизованими за очевидно заниженими цінами природними монополістами.) Регулятора не чути.

Може, хтось просто хоче щороку "пропускати" через свої структури сотні мільйонів доларів на ремонт ГРМ, за багато років не здійснивши жодних дій з підвищення ефективності підприємств після приватизації та залучення необхідних масштабних інвестицій?

Переконані, що озвучена РГК ідея залучити фінансування через фактично додатковий податок на споживача газу так ідеєю й залишиться, а доблесна НКРЕКП запропонує нам зовсім інші принципи стимулюючого регулювання в розподілі газу, які забезпечать залучення принаймні 50–70 млрд грн приватних інвестицій протягом найближчих трьох років для системної модернізації мереж, адекватну оцінку регуляторної бази облгазів і комплексний підхід до встановлення якісних показників роботи монополістів (включаючи кардинальне зменшення ВТВ, установлення телеметрії, виключення експлуатації аварійних і амортизованих ділянок мереж тощо) та контролю цих показників. Переконані, що НКРЕКП гратиме на боці споживача, а не власників облгазів, і будь-яких "газових роттердамів" не допустить.

Однак є одне але. Як залучити фінансування? РГК, наприклад, хоче залучати його під заставу державних газопроводів (таке звучало від представника компанії на робочій групі). Проста, як формула метану, ідея, яка ще раз пояснює, що приватизувати облгази саме в такий спосіб, як це в нас відбулося, було спланованим з боку відомих бенефіціарів кроком.

Але звучала й інша точка зору. Представниця Європейського банку реконструкції та розвитку (а такі інфраструктурні проекти, як фінансування модернізації газових мереж у масштабах країни, якраз належать до сфери діяльності цієї інституції, вимоги якої щодо застав і відсоткові ставки, як відомо, радикально різняться від комерційних) озвучила зацікавленість у реалізації проектів у газорозподільній галузі, однак назвала головним каменем спотикання у фінансуванні облгазів відсутність довгострокових відносин користування між власниками мереж і газорозподільними підприємствами.

Улюблена гра олігархів

Ще у 2015 р. на шпальтах DT.UA ми намагалися привернути увагу до проблеми організації користування державними газорозподільними мережами. Саме державна власність є основною майновою базою для роботи майже всіх облгазів.

Ми звертали увагу на необхідність інвентаризації та належного оформлення ГРМ, а також вибору економічно обґрунтованої форми використання мереж. Ми порівнювали оренду і концесію і вказували на недоліки оренди, яка за своєю сутністю не стимулює орендаря вкладати кошти у модернізацію, бо разом з інвестуванням у мережі зростає орендна плата. (Наприклад, після вкладення 50 млрд грн орендарі повинні будуть доплачувати 5 млрд грн на рік додаткової орендної плати. Хто на цьому тлі буде мотивований вкладати в мережі?)

Застосування концесійних відносин могло б бути більш доцільним, але запровадженню цього заважає відсутність належного правового регулювання. Наразі рамковий проект закону про концесії, у розробці якого ключову участь брав якраз ЄБРР, начебто на виході. З нетерпінням чекаємо на нього і сподіваємося, що документ зможе стати відправною точкою для опрацювання галузевого акта по концесії державних ГРМ.

Разом з тим будемо уважно спостерігати за кроками Міненерговугільпрому, спрямованими на реалізацію постанови Кабінету міністрів №95 від 21 лютого 2017 р. Постанова передбачає невідкладне проведення інвентаризації державних мереж і передачу їх у платне користування - в оренду (у разі внесення відповідної можливості до законодавства) або "в експлуатацію" (така форма користування законодавством не передбачена, а тому, на думку авторів постанови, не заборонена). Договір експлуатації укладається безстроково і, фактично, не може бути припинений без згоди облгазу або рішення суду. Така собі гра в піддавки з облгазами з боку Кабміну. Тільки програє в цю гру споживач, а от чи програв від цього хтось у Кабміні чи, навпаки, виграв, впевненості немає.

За наявними даними, договори експлуатації, що передбачають по суті ті ж самі умови користування майном, що й умови оренди (з платою у розмірі 10% від залишкової вартості мереж на рік), міністерством укладено практично з усіма користувачами-облгазами. Звернемо, однак, увагу на те, що ці угоди невідомо з якого дива укладено міністерством як додаткові угоди до чинних договорів про повне господарське відання, що досить суперечливо, враховуючи, що кардинально змінюються суттєві умови договору. Однак цілком може бути пояснюваним з точки зору однієї зі сторін, яка захоче, наприклад, визнати постанову №95 недійсною, в результаті чого отримає лише раніше існуючі відносини з безплатного користування державними ГРМ (тобто перестрахується на випадок, якщо НКРЕКП не захоче (не зможе) внести до тарифу на розподіл газу складову для сплати 10% від залишкової вартості державних мереж).

У читача може виникнути закономірне запитання: де ж інтереси споживача у цьому навіяному постановою №95 дискурсі, у цій круговерті цивільно-правових конструкцій, залишкових вартостей і структур тарифів ліцензіатів? Де модернізація мереж? Відповідь очевидна і звична - за інтересами олігархів інтереси споживача не проглядаються.

На наше переконання, модернізація і безаварійність експлуатації газових мереж можуть бути забезпечені виключно у разі становлення в галузі цивілізованого інвестора у цивілізованих умовах діяльності. Якщо таким інвестором не судилося стати нинішньому бенефіціару більшої частини облгазів, держава має можливість провести прозорий конкурс для визначення нового користувача державних газорозподільних мереж. Верховна Рада наразі намагається визначити шлях, що виведе розподіл газу в Україні з-під олігархічного впливу.