Комунальні тарифи. Що далі?..

Розмова з чиновником, який знає все про тарифоутворення

Уряду в особі його прес-служби дуже не сподобалося, що в попередньому номері DT.UA розповіло про реально пораховані, а не політично намальовані розміри тарифів на тепло- і водопостачання, а також на водовідведення. Ці реальні розрахунки для закритого користування зробила ще до ухвалення Держбюджету-2013 Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. За своїми каналами DT.UA одержало ці матеріали та оприлюднило їх, що стало, напевно, несподіванкою і для Нацкомпослуг, і для уряду. Кабмін після цього поспішив заявити: мовляв, не підвищуватимемо комунальних тарифів.

Цей матеріал з'явився особливо невчасно для Кабміну напередодні приїзду делегації Міжнародного валютного фонду, котрий, як відомо, надання Україні чергового траншу ставить у залежність від підвищення житлово-комунальних тарифів для населення до рівня економічно обґрунтованих. Але від того, що уряд виділяє виробникам тепла і послуг з водопостачання мільярди гривень на компенсацію різниці в тарифах на житлово-комунальні послуги, формально зберігаючи ціни на колишньому рівні, ніхто не
виграє. Тож перш ніж на "Дзеркало" нарікати, є сенс добряче подумати: чи потрібна нам така "соціально орієнтована політика", що дедалі глибше затягує країну у вир житлово-комунальних проблем і не стимулює енергозбереження.

У сьогоднішньому номері DT.UA подає інтерв'ю з головою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, Валерієм САРАТОВИМ.

- Валерію Володимировичу, щоб усі розуміли, що йтиметься не тільки про проржавілі труби тепло- і водомереж, а й про поступальне, та все ж таки підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, розкажіть, який річний обсяг ринку (у грошовому вираженні) тепло- і водопостачальних компаній?

- У 2012 р. загальний обсяг ринку комунальних послуг становив близько 45 млрд грн. З них на ринок тепла припадає майже 30 млрд грн, а на водопостачання і водовідведення - десь 15 млрд. Причому щорічно обсяг цих ринків збільшується (для порівняння див. рис. 1 - дані за 2011 р.).

- І такий обсяг не приваблює інвесторів?! Чому?

- А ви стали б вкладати кошти, якщо точно знаєте, що окупність інвестицій практично дорівнює нулю? Діючі на сьогодні тарифи не покривають собівартості послуг. У теплопостачанні покриття становить близько 70%, у водопостачанні - 60%. Підприємства постійно стоять перед дилемою: виплатити зарплату співробітникам, оплатити газ та електроенергію чи купити реагенти для очищення тієї ж води, яка має відповідати санітарним нормам. Звісно, за такого порядку речей вільних коштів не залишається ні для здійснення інвестиційних програм, ні для заміни мереж і обладнання. А про прибутковість і повернення відсотків за кредитами і говорити не доводиться.

Приміром, в Україні щороку необхідно міняти близько 2,2 тис. км водогінних мереж - це 2,9% від їхньої загальної кількості. А замінюють тільки 0,8% на рік, що вчетверо менше від необхідного. І це тільки за найскромнішими підрахунками! Як наслідок, постійне зростання кількості аварій на мережах. В Україні за рік у середньому відбувається 260 аварій на 100 км трубопроводів. Це вп'ятеро більше, ніж у Європі.

Монополії - природно?

- Скільки міст на сьогодні централізовано забезпечені теплом і водою?

- Централізоване опалення є в усіх великих містах України (41% жителів країни), окрім Ужгорода - там місцева влада прийняла рішення про перехід на індивідуальне опалення. У сфері водопостачання і водовідведення ситуація така сама: практично всі міста мають централізоване водопостачання. А от централізоване гаряче водопостачання вдалося зберегти тільки в 19 українських містах, у яких проживає близько 15% населення України.

- 19 міст... А як же решта 85% громадян країни - жителі сіл, селищ?!

- Сільське населення використовує індивідуальне опалення і далеко не скрізь газове - це і вугілля, і дрова, і навіть торф. Централізованим водопостачанням забезпечено трохи більше 22% сільського населення (див. рис. 2), а централізованим водовідведенням (каналізацією) - всього 14%.

- Валерію Володимировичу, поясніть, будь ласка, популярно, чому тепло- і водопостачальні компанії - це монополії, та ще й природні?

- Тому що в кожному з міст, де є централізоване тепло- і водопостачання, існує одна водопровідна та одна тепломережа. Ну не може сьогодні навіть найбільше і найуспішніше у фінансовому плані місто України побудувати дві паралельні системи тепло- і водопостачання та водовідведення - це й дуже дорого, і технологічно нездійсненно.

У таких умовах держава приймає рішення про віднесення цих ринків до монопольних і створює державного регулятора, який і буде цей ринок регулювати. Це робиться для того, щоб в умовах відсутності конкуренції в комунальній сфері дотримати балансу між природним бажанням монополіста - заробити, споживача - одержати якісну послугу за прийнятні гроші і держави - забезпечити соціальну стабільність, гарантувати комфортні умови життя громадян і розвивати інфраструктуру територій. Такий підхід використовується практично в усіх країнах світу. Наприклад, у США перший регулятор почав діяти ще на початку минулого століття, у 1904 р.

- Називаючи речі своїми іменами, позбутися монополій у комунальній сфері в найближчому майбутньому шансів немає? Контролювати їх украй складно - ті ж ваші ліцензіати всі дані про складові тарифу закрили грифом "комерційна таємниця". До слова, чому і навіщо?

- Почнімо з того, що визначимося з поняттями. Є житлово-комунальна сфера. До неї входять прибирання прибудинкової території, ремонт покрівлі, ліфтів, вивезення сміття - це потенційно конкурентний ринок. Тобто мешканці можуть вибирати того, хто буде прибирати їхні під'їзди, територію навколо будинку або вивозити сміття. І регулювати цей ринок не треба, з цим успішно справляються закони ринку.

А є комунальна сфера - це тепло- і водопостачання та водовідведення. Тож саме це і є сфера природної монополії, що потребує регулювання і держконтролю. Повірте, це дуже непроста робота. Наприклад, при розрахунку рівня тарифів за тепло і воду наша комісія вимагає від підприємств-ліцензіатів усю звітність за останні три роки, а в деяких випадках запитуються документи і за останні п'ять років.

- А як бути зі споживачами? Їм недоступна реальна інформація про складові тарифу монополістів. Покладатися тільки на Нацкомпослуг?

- Що стосується грифа "комерційна таємниця", про який ви говорите, то так, така практика існує, але не тому, що є що приховувати. А для того, щоб захистити самих споживачів від величезного обсягу інформації, яку і фахівці, будемо чесні, не завжди здатні засвоїти.

Однак усі ці розрахунки не становлять інтересу для громадськості. Найчастіше ми чуємо дорікання про недоступність структури тарифу. Мовляв, розкажіть, з чого складається тариф. Але й це не проблема - усі без винятку документи про структуру тарифу і порядок його формування є на сайті комісії, і кожен може з ними ознайомитися.

На сьогодні в узагальненому вигляді структура комунальних тарифів для населення має такий вигляд. У теплопостачанні до 65% у структурі тарифу припадає на оплату газу, близько 10% - на електроенергію, до 25% іде на зарплату співробітникам і на інше припадає близько 10%. У водопостачанні близько 28% тарифу становлять витрати на електроенергію, майже 47% - на зарплату, на решту витрат припадає близько 25%. Решта - це купівля пально-мастильних матеріалів, запчастин, реагентів і видаткових матеріалів. Це середні дані по Україні. Наприклад, є так звані маловодні регіони, водоканалам у яких доводиться перекидати воду на значні відстані - до 200 км. У них у структурі собівартості на електроенергію може припадати до 60%. Є підприємства, де погана якість води, і її потрібно доочищати. Це також позначається на структурі тарифу. Як бачите, щодо кожного підприємства ситуація індивідуальна (див. рис. 3).

Це структура тарифу в рамках діючої моделі тарифоутворення під умовною назвою "витрати плюс". У цій моделі не передбачено стимулів для зниження витрат. Згідно з нею витрати підприємств постійно зростають, відповідно, тариф постійно збільшується.

Однак улітку минулого року в Закон "Про природні монополії" було внесено зміни, згідно з якими в Україні стає можливим впровадження стимулюючого тарифоутворення. Така модель успішно діє та вже довела свою ефективність у Європі, в деяких країнах колишнього Радянського Союзу, а також у країнах Південної та Північної Америки.

Новий підхід стимулює й навіть змушує підприємства знижувати свої операційні витрати. Комісія доводитиме до підприємства завдання зі зниження витрат, а згодом зниження операційних витрат підприємств приведе до зменшення тарифу для споживача.

- Закони зрозумілі в основному їхнім авторам та ідеологам законопроектів. І таким обізнаним, як ви. Але я мало зустрічала людей, які буквально звіряють із законами свої платіжки за житлово-комунальні послуги. Та й чи треба це робити? Якщо врахувати, що ваші ліцензіати - тільки один бік медалі. Другий - це екс-жеки. Як на практиці діє закон, зокрема які повноваження Нацкомпослуг у цьому контексті?

- Ну до жеків ми точно не маємо стосунку, це сфера відповідальності профільного міністерства й місцевих органів влади. Завдання комісії - розраховувати і встановлювати економічно обґрунтовані тарифи на теплову енергію і воду, в гігакалоріях і кубічних метрах відповідно. І сфера нашого регулювання закінчується на зрізі будинку. А от перерахунок цих цифр у послузі "опалення" або "холодна вода" - питання місцевої влади.

Та наше найголовніше завдання, заради якого й створено комісію, - це перехід до стимулюючого тарифоутворення, коли підприємство, маючи тариф на кілька років, було б зацікавлене здійснювати політику зменшення операційних витрат і збільшення інвестиційної складової в рамках діючого тарифу. Наприклад, у структурі вартості води в Парижі 34% - це інвестиційна складова. Тому підприємство має ресурс для розвитку. У нас же тарифи не змінювалися з 2008-2009 рр. І це при тому, що середня заробітна плата за цей період зросла на 71%, промислові товари (а це й запчастини, і реагенти, і паливо) подорожчали більш як на 60%, ціна електроенергії для підприємств і промисловості підвищилася на 94%. А тарифи не змінювалися. Це дані статистики. І вони свідчать про невідповідність діючих тарифів на тепло-, водопостачання й водовідведення економічно обґрунтованим.

За підрахунками Нацкомпослуг, станом на 14 січня 2013 р. тариф для населення на водопостачання-водовідведення в середньому по Україні становить 3,63 грн за кубометр, на теплову енергію - 227 грн/Гкал. Ці тарифи покривають близько 60% собівартості водопостачання та 70% собівартості виробництва теплової енергії

- Кабмін не визнав за потрібне підвищувати тарифи чи Нацкомпослуг прорахувалася? Адже для цього комісію й створювали...

- Нацкомпослуг - регуляторний незалежний орган. Він не підпорядковується виконавчій владі, він поза політикою. Ми відповідаємо за те, щоб розрахувати та встановити економічно обґрунтовані тарифи. І ми це зробили. А от скільки платитиме споживач, яку частину від економічно обґрунтованого тарифу - половину, 70 чи 100% , це вже державна тарифна політика, яку визначає державу (див. рис. 4).

Уряд також має вирішувати, яку модель субсидування населення й підприємств, які надають комунальні послуги, вибрати. Нині рівень тарифів в Україні прирівняний із середньостатистичними тарифами, наприклад, Польщі - 9,96% від загальних витрат домогосподарств (див. рис. 4).

- А дотації, субсидії та подібні блага? Чому виходить, що бідні у відсотковому співвідношенні та у реальних грошах за комунальні послуги платять більше від заможних громадян? Нацкомпослуг не має наміру запропонувати Кабміну свій варіант хоча б більш справедливих видатків бюджету? Тим більше що в бюджеті-2013 видатки на всі компенсації становлять близько 5,1 млрд грн (2012 р. - 8,2 млрд).

- Суми, про які ви запитуєте, закладено на компенсацію підприємствам різниці в тарифах. Але проблема справді є - це питання соціальної справедливості. Приміром, нині 16% населення України споживає менше двох кубометрів води на місяць - це в основному самотні пенсіонери. А є споживачі, які живуть у великих будинках із сауною, басейном, зимовим садом, і вони витрачають, наприклад, сто кубометрів води на місяць. Держава компенсує різницю в тарифі і для перших, і для других. При тарифі, наприклад,
5 грн за кубометр води, що покриває 50% собівартості, на самотнього пенсіонера витрачається 10 грн, а на заможного - 500 грн. Тож, хоч як дивно, саме бідним вигідний перехід на економічно обґрунтований тариф (див. рис. 5).

Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове (крім уряду)?

- Припустімо, уряду нецікаво просто перекладати гроші з платежів населення в субсидії за різницю економічно обґрунтованої та реальної вартості комунальних послуг (не населенню, компаніям-постачальникам). Навіщо тоді взагалі встановлювати економічно обґрунтований рівень комунальних тарифів, якщо це не підстава для нехай не кардинальних, але рішень уряду в цій сфері? У чому в такому разі роль Нацкомпослуг? Виходить, що, маючи затверджений Нацкомпослуг економічно обґрунтований тариф, ліцензіати виставляють до оплати різницю між ним і реальними витратами. Тобто очолювана вами комісія просто допомагає заробляти монополістам?! Але ж кошти для компенсацій - із держбюджету, який формується і за рахунок податків громадян. Якийсь обман населення виходить...

- Почнімо з того, що компенсація різниці в тарифах - це ніякий не заробіток підприємств. Компенсація - це покриття їхніх збитків. Ми подали на розгляд уряду пакет документів, що стосується сфери тарифоутворення і компенсації різниці в тарифах. Насамперед це проект "Порядку про встановлення тарифів у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення з відхиленнями від економічно обґрунтованого рівня". (Укотре, хоча колись економічне обґрунтування не передбачало таких "відхилень". - А.Є.) Його суть - запустити механізм поетапного приведення тарифів на тепло і воду для населення до економічно обґрунтованого рівня. Він передбачає поетапне коригування тарифів установленням тимчасових тарифів, які будуть нижчими за економічно обґрунтовані.

І другий проект - це "Порядок компенсації різниці між економічно обґрунтованими та встановленими тимчасовими тарифами для населення для суб'єктів природних монополій і суб'єктів господарювання на суміжних ринках у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення". Мета цього порядку - забезпечити прозору й своєчасну компенсацію різниці в тарифах підприємствам. Чи прийме уряд ці документи і як скоро, не беруся сказати.

А щодо, як ви кажете, обману... Нині в Україні існує такий елемент соціального захисту, як субсидії на комунальні послуги. Населення досить активно ними користується. Для довідки: в Україні субсидіями користується 1 млн 300 тис. сімей. Кошти на субсидії, як і компенсація різниці в тарифах ідуть з однієї кишені - бюджету. Комісія пропонує простий і зрозумілий вихід - пряма компенсація державою недоотриманих підприємством-монополістом грошей.

- DT.UA не вперше звертається до теми централізованого й індивідуального опалення, водопостачання і водовідведення. До вас скромні запитання на цю тему. Централізоване забезпечення цих благ цивілізації ще можливе? Скільки це задоволення коштує та у скільки обійдеться? Чи доречно й рентабельно це при масовому переході домогосподарств на індивідуальні системи тепло- і водопостачання?

- Почнімо з простого, з водопостачання й водовідведення. Гадаю, що жоден із міських жителів не захоче виходити зі своєї квартири та йти з відрами по воду до найближчого колодязя або водойми, як це було ще сто років тому. Я не кажу вже про таку специфічну послугу, як каналізація. Щодо централізованого опалення, то скажу, що воно набагато дешевше й ефективніше за індивідуальне. Чому? Тому що за рахунок модернізації, впровадження енергозберігаючих технологій, переходу на альтернативні джерела теплової енергії підприємство поліпшує якість послуги, нівелює цінові стрибки на енергоресурси. Але це за умови економічно обґрунтованих тарифів.

В Україні склалася трохи інша ситуація: люди правдами й неправдами відрізають свої житла від централізованого опалення. І роблять вони це тому, що так тепліше - це, по-перше. І, по-друге, бо так дешевше. Річ у тім, що для індивідуального опалення використається газ за ціною 725 грн за тисячу кубометрів. А в тариф на централізоване опалення закладено ціну газу 1309 грн. Відчуйте різницю. Так склалося історично. Люди не розуміють, що вигода є тільки доти, доки є різниця в ціні газу.

І тут ми знову впираємося в питання соціальної справедливості. Ціна обладнання для індивідуального опалення в багатоквартирному будинку становить близько 20-40 тис. грн. Зрозуміло, що далеко не кожен громадянин може дозволити собі встановити дорогу індивідуальну систему. Виходить, що держава знову дотує багатих, а бідні, ті ж літні й самотні люди залишаються за бортом. Це неправильно. Ну й найголовніше - перехід на індивідуальне опалення в багатоквартирних будинках руйнує систему централізованого теплопостачання. Україна вже практично повністю втратила систему централізованого гарячого водопостачання (тільки в 19 містах подається гаряча вода), і тепер стоїть питання про збереження системи централізованого теплопостачання. Адже ніхто не хоче одного разу прокинутися у квартирі з холодними батареями та розумінням того, що вони вже ніколи не стануть гарячими.

- Але в багатьох випадках місцева влада міст відмовляється від централізованої системи. І тоді в людей просто не залишається вибору. DT.UA розповідало такі історії, коли при цьому стареньким залишається просто замерзати.

- Природно, так не має бути. І якщо місцева влада приймає неоднозначне рішення про відмову від централізованого теплопостачання, то вона ж і повинна подбати про тих, хто не в змозі самостійно встановити собі індивідуальне опалення.

Однак, повторюся, централізоване теплопостачання - це більш ефективне і дешеве тепло. До речі, та ж таки Європа, в яку ми так прагнемо та на яку рівняємося, розвиває централізоване теплопостачання. Там навіть діють закони, що прямо забороняють переходити на індивідуальні системи опалення шляхом визначення місцевими органами влади зон централізованого, комбінованого й автономного опалення.

- Багато з комунальних підприємств, про які йшлося, вже не перший рік перебувають в оренді. Фактично в їхнього ж керівництва або інших осіб, зрозуміло, юридичних, зареєстрованих на "свата, брата"...

- Питання оренди і юридичної власності не стосуються компетенції Нацкомпослуг. Наше завдання - економічно обґрунтовані тарифи та контроль над роботою природних монополій.

- А процедура зміни форми власності? Деякі співгромадяни впевнені, що Нацкомпослуг створили для того, щоб нівелювати вплив на тарифи місцевої влади (міськрад) і взяти під контроль платежі за ці послуги (а це базова складова комунальних тарифів). Тобто взяти під контроль грошові потоки...

- Ще раз повторю: жодного стосунку до форми власності наших ліцензіатів Нацкомісія не має. Всі ці питання належать до повноважень місцевих рад, з одного боку, і Антимонопольного комітету - з іншого. Що стосується мети створення нашої комісії, то вона одна - поєднувати інтереси підприємств, держави та споживачів. Тим більше що робота регуляторів, подібних до нашого, - це світова практика, якій уже не одне десятиліття.

Коли Нацкомпослуг ще тільки створювалася, справді, тарифи на послуги тепло- і водопостачання встановлювали місцеві органи влади. І робили вони це на підставі висновків цінової інспекції. І тут виникали проблеми. Річ у тім, що аналізувався один аспект - економічний. По факту, ніхто не знав, із чого складаються тарифи, що впливає на їх розмір, які процеси "тарифоутворення" відбувалися в надрах підприємств, що надають послуги населенню.

Комісія ж аналізує та перевіряє не тільки економіку підприємств, а й технологію. Ми чітко знаємо, яким має бути відсоток втрат у мережах, скільки чоловік має обслуговувати кілометр труби, скільки електроенергії споживає той чи інший насос, скільки грамів реагентів треба використати для очищення кубометра води залежно від того, звідки ця вода береться. Аналізуються сотні показників, і, повірте, ми дуже жорстко контролюємо дотримання всіх нормативів. Усе, що включається в тариф, багаторазово підтверджено та перевірено. А потім іще раз перевірено. Ми відповідаємо за кожну розраховану нами цифру.

Проблема в тому, що більшість нормативно-правових актів, що регулюють комунальну сферу, безнадійно застаріли. Від самого початку ми змушені були виходити з того, що передбачено законом, навіть якщо ці нормативи застаріли. Проте комісія проаналізувала документальну інформацію підприємств за три, а то й за п'ять останнього років. Перевіряється кожен контракт підприємств.

Тепер працюємо над створенням нової методологічної й законодавчої бази для тарифоутворення. Не перелічуватиму всіх наших напрацювань, але, повірте, за півтора року існування комісії роботу проведено вражаючу. Однак, попри певні успіхи, ще багато треба зробити. Реформи тільки починаються. Слід розуміти, що реформування комунальної сфери - це процес не одного року. Тут простих рішень не буває. Тому не слід очікувати, що 2013-й стане роком завершення реформи. Не стане! Ефект буде не раніше, ніж через три, а то й сім років!

Що стосується конкретних заходів на поточний рік, то це і впровадження моделей стимулюючого тарифоутворення, і продовження розробки методології бенчмаркінгу (оцінка роботи підприємств на підставі аналізу їхніх виробничо-економічних і технічних показників), і робота над нормативно-правовим регулюванням сфери обліку теплової енергії та води.

- Скільки в Нацкомпослуг ліцензіатів на сьогодні? Іншими словами, скільком монополістам ви видали й відкоригували ліцензії на поставку тепла, води і на водовідведення, а також на послуги не тільки з їхнього виробництва, а й із доставки (не споживачам безпосередньо в більшості випадків, якщо я правильно розумію, а до "порога" екс-жеків)?

- На момент створення Нацкомпослуг під нашим контролем перебувало 66 підприємств водопостачання (82% ринку води) і 272 підприємств теплопостачання (96% ринку тепла). У серпні 2012 р. набули чинності нові ліцензійні умови господарської діяльності на монопольних ринках тепла й води, згідно з якими було розширено коло підприємств, що перебувають під контролем комісії. Нині нашими ліцензіатами є 134 водоканали (89% ринку води). Також було уточнено і перелік наших ліцензіатів у сфері теплопостачання, їх загальна кількість залишилася незмінною. Ліцензійна робота ведеться постійно: ліцензії подовжуються, переоформляються, видаються їх копії. Тільки протягом 2012 р. Нацкомісія видала в сфері теплопостачання 391 ліцензію, переоформила 24, визнала недійсними й анулювала 19, видала 140 копій. У сфері водопостачання видано
33 ліцензії, переоформлено 6, визнано недійсними й анульовано 5 і видано копій ліцензій 60.

- Як Нацкомпослуг може вплинути на недбайливих ліцензіатів? Чи є у вас відповідні важелі? Найбільш просте і безглузде покарання - анулювати ліцензію монополіста, тобто залишити громадян, яких він обслуговує, без тепла і води. Якщо, звичайно, на той час інша компанія вже не одержала ліцензії й тепер викупить "банкрута".

- Насправді позбавлення ліцензії - це крайній і найжорсткіший захід впливу. І поки що за всю історію роботи нашої комісії він жодного разу не застосовувався. Є достатньо інших форм впливу. Передусім це накладення штрафу на підприємство (він може становити до 85 тис. грн). На таку ж суму може бути оштрафований і керівник підприємства. Крім того, з керівництвом усіх областей і міст, на території яких діють наші ліцензіати, налагоджено постійний контакт. Якщо в нас виникають запитання до підприємства, а воно не йде нам назустріч, комісія звертається до місцевого керівництва, і всі проблеми вирішуються невідкладно. Не забувайте, що практично всі підприємства комунальної сфери перебувають у комунальній власності, тобто у власності місцевих рад.

- У структурі тарифу будь-якої ТЕЦ основна постійна - природний газ. Чому для домогосподарств, які забезпечуються теплом централізовано, тариф на газ становить 1309 грн за тисячу кубометрів, а для індивідуального опалення - 725 грн?

- Тарифи на газ установлює Національна комісія, яка здійснює державне регулювання в сфері енергетики. Тому логічно адресувати це запитання саме їй.

(За інформацією DT.UA, саме уряд стоїть за цим політичним рішенням НКРЕ. Але в самому регуляторі цю інформацію навіть неофіційно підтверджувати побоюються...)

- Ви можете пояснити такий парадокс? Чому ціни ліцензіатів-виробників і постачальників тепла та води іноді дуже істотно відрізняються від цифр, які ми бачимо в платіжках за житлово-комунальні послуги, котрі надсилають щомісяця екс-жеки? І як із цим можна боротися? Адже домогтися від них структури цін практично неможливо. У найліпшому разі, вам надішлють констатуючу довідку.

- Річ у тім, що комісія встановлює тарифи на тепло і воду як на товар. І ця ціна діє до так званого зрізу будинку, тобто до того моменту, коли теплова енергія або вода потрапляє у внутрішньобудинкові системи. Споживач же одержує не товар, а послуги: "централізованого опалення" та "централізованого холодного водопостачання". Ці тарифи встановлюють місцеві органи влади на підставі затверджених нормативів. До них включається не тільки ціна теплової енергії та води як товару, а й витрати експлуатуючої організації (жеку) на утримання внутрішньобудинкових мереж.

Якщо виникають запитання до справедливості розрахунків, то мешканці будинку можуть створити об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ). Таке об'єднання може відмовитися від послуг жеку чи іншого постачальника послуг, самостійно обслуговувати внутрішньобудинкові мережі, укласти прямі договори з теплокомуненерго і водоканалом. Частина мешканців пішли цим шляхом, а частина, як і раніше, не довіряють такій формі самоврядування. Але найголовніше, слід розуміти, що порядок буде тільки тоді, коли з'явиться ефективний власник будинку.

- Ви всіх агітуєте вступати в ОСББ? Але ж стосовно цього поки що більше негативних прикладів...

- Позитивних прикладів теж чимало. У кожній країні є свої традиції, й має минути певний час, перш ніж такі традиції організації домогосподарств з'являться і в нас. Я вірю, що рано чи пізно Україна до цього прийде. Іншого шляху просто немає.

Фото надано прес-службою Нацкомпослуг