ГТС: час не чекає - Енергоринок - dt.ua

ГТС: час не чекає

2 березня, 16:45 Роздрукувати Випуск №8-9, 3 березня-16 березня

Якщо не вдасться зупинити будівництво "Північного потоку-2", то треба готуватися до експлуатації нашої ГТС в усіченому варіанті.

Якщо говорити досить багато,

то робити вже нібито нічого й не треба.

Лінда Грейс Хойєр

Якщо прислухатися, то в атмосфері навколо нашої газотранспортної системи (ГТС) дедалі чіткіше звучить: транзит російського газу в Європу українською трубою — це не тільки запорука енергетичної та економічної безпеки, це й вагомий запобіжник, який стримує прорив можливих агресивних дій Російської Федерації. І щойно транзиту не стане, а саме таку перспективу (чого не можна допустити) уже до 2020 р. погрожує реалізувати РФ, то ця перешкода подальшій ескалації двосторонніх відносин, а отже, і підриву безпеки зникне.

Ситуація майже патова з усіх поглядів, і дуже мало часу на її виправлення: до 2020 р. навряд чи вдасться повністю перейти на самозабезпечення країни природним газом, а повна відсутність транзиту створить труднощі й для реверсу природного газу через наш західний кордон. Усе залежатиме від того, як ми зуміємо облаштувати подальшу долю нашої ГТС.

Внесок газотранспортної системи в економіку країни поки що величезний — щорічні надходження до державного бюджету від транзиту російського газу перевищують 2 млрд дол.

Для порівняння: від МВФ за останній рік Україна одержала 1 млрд дол., причому з урахуванням жорсткої вимоги підвищити ціну на газ для побутових споживачів до рівня імпортного паритету, що неминуче викликало б підвищення цін у нинішньому опалювальному сезоні на 14–18%.

Однак починаючи з 2014-го перед нами реально виникла проблема, як зберегти хоча б частину газотранспортної системи. Російська Федерація наполегливо та поки що успішно просуває ідеї будівництва обхідних газопроводів, тобто газопроводів, які обходять територію України. Так, якась частина транзитних потоків російського газу залишиться в Україні й після завершення будівництва "Північного потоку-2" та "Турецького потоку-1". Наприклад, відповідно до здійсненого у 2017 р. дослідження німецького інституту EWI, 2030-го українська ГТС транспортуватиме 25–30 млрд кубометрів російського газу на рік (Impacts of Nord Stream 2 on the EU natural gas market, EWI). Зрозуміло, що це смішний обсяг для системи, технологічна потужність якої в західному напрямку на сьогодні становить 120 млрд кубометрів.

Історія української газотранспортної системи, по суті, починається з 1948 р., коли було побудовано перший магістральний газопровід Дашава—Київ, і саме Україна експортувала газ. Нині наша ГТС — одна з найбільших систем у світі. У її складі понад 38,5 тис. км магістральних газопроводів, 72 компресорні станції (КС), 702 газоперекачувальні агрегати (ГПА).

Проаналізуємо, що ми повинні та можемо зробити, щоб зберегти місце та роль української ГТС у постачанні Європи природним газом, отже, і в забезпеченні безпеки нашої країни та підтримці її економічної ефективності.

Зупинимося на чотирьох основних, на нашу думку, складових цієї проблеми:

— геополітика;

— партнерство;

— технічний стан ГТС;

— адаптація газотранспортної системи до нових умов експлуатації.

Геополітика

Український істеблішмент дуже зрадів і зітхнув із полегшенням після прийняття в США закону "Про протидію противникам США з допомогою санкцій". Пригадуються слова класика: "Європа нам допоможе". Але це не зовсім так. І розсудливі люди, зокрема Алан Райлі, прямо кажуть: "Українці мають розуміти, що в блокуванні цього проекту не можна повністю покладатися на ЄС і США. Така стратегія буде великою помилкою" (Алан Райлі "Зупинити "Північний потік-2": чому Україна не може покладатися на ЄС і США").

І тут ми маємо чесно собі зізнатися, що наша хаотична та, найчастіше, безсистемна діяльність створює інформаційний шум, але не дає вагомих результатів. Є низка запитань, на які в нас і, ми вважаємо, у суспільства в цілому немає відповідей.

Основні з них:

— хто в країні (відомство, відповідальна особа) відповідає за планування та координацію роботи всіх державних організацій та установ із протидії спорудженню обхідних газопроводів;

— чи існує програма таких дій (відкрита або закрита);

— хто відповідає за те, як координується і як ведеться інформаційна політика, особливо за кордоном;

— як організовано роботу з європейськими інституціями (парламентами, виконавчими органами та, що ще важливіше, громадськими організаціями);

— чи забезпечене бюджетне фінансування протидії будівництву обхідних газопроводів, у тому числі наймання лобістських і консалтингових структур за кордоном?

"Нафтогаз України" замовляє ряд робіт, у тому числі винаймаючи лобістські структури за кордоном. Однак ми не бачимо істотних результатів, а саме — серйозних професійних досліджень насамперед визнаних європейських мозкових центрів, які обґрунтовано, спираючись на факти, доводили б наявність тих ризиків і проблем, які виникнуть у разі будівництва "Північного потоку-2". У підсумку коефіцієнт корисної дії через безсистемність і хаотичність більшості з них гнітюче малий. Водночас "Газпром" активно замовляє та фінансує такі дослідження.

Без стратегічної координації не можуть розрізнені дії президента, окремих народних депутатів, Кабінету міністрів, "Нафтогазу України" привести до кардинального вирішення цієї проблеми. Країні необхідний державний орган (посадова особа) з досить серйозними повноваженнями, що і відповідав би за реалізацію державної політики в енергетичній безпеці, у тому числі з протидії будівництву обхідних газопроводів. Така посада вже була в Україні, та, на нашу думку, вона не була марною.

Партнерство

Ми, нарешті, переходимо від розмов про необхідність пошуку іноземних партнерів в управлінні українською ГТС безпосередньо до справи. Насамперед прояснимо нашу позицію. Фахівці ПАТ "Укртрансгаз" у змозі ефективно й надійно управляти газотранспортною системою. І, з погляду впровадження ринкових механізмів, ми не пасемо задніх. Навіть за оцінкою секретаріату Енергетичного співтовариства, український оператор ГТС за три роки (2015–2017) зробив значно більше, ніж оператори низки сусідніх європейських країн — членів ЄС.

Входження іноземного партнера (партнерів) в управління українською ГТС зумовлене необхідністю: налагодити співробітництво між європейськими операторами та "Газпромом" саме на українському маршруті; підтвердити (і для "Газпрому" у тому числі) надійність українського маршруту; забезпечити зацікавленість функціонерів ЄС у збереженні транзиту природного газу через Україну.

І, звичайно, бажано при цьому, щоб Україна мала певні гарантії щодо мінімально необхідного обсягу транспортування російського газу в Європу після 2019-го, хоча б 40–60 млрд кубометрів на рік у західному напрямку.

Отже, партнер нам потрібен. Запитання: який!? Станом на
10 лютого 2018 р. на оголошення Кабміну України про пошук іноземних партнерів відгукнулися, за словами віце-прем'єра В.Кістіона, десять фірм.

Віддаючи належне кожній із них, усе-таки зазначимо очевидно прийнятніші. Насамперед це словацький оператор Eustream та італійський Snam. Словацький оператор приймає транзитний російський газ із української системи, а італійський оператор транспортує цей газ далі до Італії. Отже, саме ці оператори фізично пов'язані з українською системою, що дуже важливо.

Крім того, Словаччина істотно втрачає при скороченні транзиту через українську ГТС, тому що зменшується транзит газу й через її територію. Отже, ми вправі розраховувати на підтримку в цьому питанні Словацької Республіки.

Також необхідно зазначити й тісні зв'язки Eustream і Snam із "Газпромом". У даному випадку це позитивний фактор, тому що це може забезпечити кращі позиції в переговорах.

Крім того, є ще одна дуже вагома причина — можливість реалізації з використанням української ГТС й інших проектів, які підвищують її завантаження. Наприклад, Eustream є ініціатором (промоутером) реалізації газопровідного проекту Eastring — проекту з транспортування 20–40 млрд кубометрів природного газу на рік з північно-західної Європи на Балкани (до Туреччини) і у зворотному напрямку. Основний робочий варіант цього проекту зараз — будівництво 1200 км магістрального газопроводу через Румунію. У разі приходу Eustream як партнера для управління українською ГТС, для цілей реалізації даного проекту можливо задіяти й українську систему. Один із таких варіантів уже запропоновано до розгляду словацьким оператором.

Принаймні це вже привід (серйозна пропозиція) для переговорів.

Крім консорціуму Eustream—Snam, у переліку перспективних партнерів є й інший консорціум — Gasunie—GRTgaz. Зазначимо, що GRTgaz експлуатує порівнянну з українською ГТС, а разом вони управляють більш як 48 тис. км газопроводів.

Ще одним перспективним претендентом на партнерство є оператор польської ГТС — компанія Gaz System. На користь цієї компанії: заплановане будівництво нового інтерконектора Польща—Україна, поставки північноамериканського скрапленого природного газу в польський термінал у Свіноуйсьце та можливий його транспорт до західноукраїнських підземних сховищ газу (ПСГ). Ми також не виключаємо появи в цій зв'язці фінансових компаній зі США. Це значно підсилить наші шанси на запровадження американцями реальних санкцій проти "Північного потоку-2". Хоча дуже важко оцінити, якою буде реакція наших європейських партнерів на можливу участь в управлінні ГТС України американських компаній.

Слід враховувати, що оператори європейських ГТС не купують газу, вони продають послуги з його транспортування. Але за деякими з них стоять великі газотрейдери. Наприклад, Engie — власник GRTgaz (Франція), ENI — тісно пов'язана з італійською Snam. Ці фактори також треба враховувати при виборі іноземного партнера.

Водночас хочемо зазначити, що нам не потрібні спільні підприємства, створювані тільки для обміну досвідом, консультування та представницьких функцій. Обраний нами партнер повинен узяти на себе частину відповідальності за майбутню долю української ГТС.

У переговірному процесі, що розпочався, дуже важлива участь Єврокомісії як рівноправного учасника всіх дій з відбору можливих партнерів.

Рішення щодо вибору партнера Україні потрібно приймати дуже швидко. Адже країну цікавить не процес, а результат. Нагадуємо, часу в нас залишилося обмаль — 2019-го закінчується контракт на транзит російського газу через українську ГТС.

Для забезпечення успіху необхідно також прискорити процес "анбандлінгу" (відділення оператора ГТС від "Нафтогазу"). На нашу думку, затягування процесу відділення ГТС пов'язане з тим, що йде боротьба за використання доходів за транзит. Адже ще зовсім недавно, а може, і зараз близько 70% із коштів, одержуваних за транзит, "Нафтогаз" витрачав на інші (крім ГТС) цілі.

Крім того, ні про якого "обмеженого оператора ГТС" (пропозиція консультантів "Нафтогазу" на період до 2020 р. — залишити зберігання в ПСГ і сервісні функції в "Укртрансгазі") не слід говорити. Відразу після завершення Стокгольмського процесу новому оператору — ПАТ "Магістральні газопроводи України" (МГУ) — необхідно передати всі активи, які забезпечують як транспорт газу, так і його зберігання в ПСГ, а також сервісні функції. Саме іноземні партнери мають згодом визначити, чи потрібні їм та в якому обсязі українські підземні сховища. Для забезпечення надійності транзиту обов'язково знадобиться як мінімум одне ПСГ на західному кордоні України потужністю зберігання у 2–4 млрд кубометрів.

14 лютого 2018 р. Кабмін прийняв рішення щодо передачі МГУ після завершення арбітражного процесу щодо "транзитного" контракту в Стокгольмському арбітражі всіх перелічених вище активів. Було б також доцільним одразу після завершення цього процесу передати контракт на транзит російського газу через українську ГТС на МГУ. Якщо цього не відбудеться, то про незалежного оператора ГТС можна буде тільки мріяти.

Технічний стан ГТС

Українській ГТС у її сучасній конфігурації вже понад 50 років. Система старішає. Цей факт активно використовують наші конкуренти та противники, які переконують європейських партнерів у ненадійності транспорту газу через українські газопроводи. Чого варте хоча б твердження про те, що "Північний потік-2" заощадить європейцям 1 млрд дол. на рік порівняно з транзитом через Україну.

За даними "Газпрому", якого цитує російське агентство "Интерфакс", на зустрічі з інвесторами 6 лютого 2018 р. у Нью-Йорку фінансовий директор компанії "Газпром" Андрій Круглов заявив, що введення в експлуатацію газопроводу "Північний потік-2" має збільшити прибуток і вільний грошовий потік "Газпрому" більш як на 1 млрд дол. на рік.

Крім того, як уже заявляв "Газпром", навіть повний тариф "Північного потоку-2" (з урахуванням інвестиційних витрат) буде на третину нижчий від застосовуваного "Газпромом" тарифу на транспортування через Україну за рахунок коротшого транспортного плеча й вищого тиску в системі.

Кажучи про українську газотранспортну систему, заступник голови правління "Газпрому" Олександр Медведєв заявив: "Український коридор може функціонувати лише завдяки тому, що завантажений не на 100%" (13-й щорічний День інвестора організував і фінансував "Газпром" 6 лютого 2018 р. у Нью-Йорку (США). Він також навів оцінку консалтингової компанії Mott MacDonald, відповідно до якої Україні необхідно вкласти в модернізацію своєї системи
4,8 млрд дол. за сім років, "при цьому фактично Київ інвестує в 5–7 разів менше".

Задля об'єктивності слід зазначити, що капітальні витрати на "Північний потік-2" сягають
8 млрд євро, тобто вдвічі більше, ніж визначені Mott MacDonald витрати на модернізацію української системи, при тому, що потужність української ГТС (на виході) утричі вища.

От чому дуже важливо вести цілеспрямовану інформаційну роботу з переконання іноземних партнерів України в достатності наших зусиль із забезпечення надійності української ГТС. Необхідно організувати ряд інформаційних заходів у країнах ЄС для оприлюднення інформації про те, що робиться для забезпечення надійності та ефективності роботи української ГТС. І про цьому треба не лише говорити — це необхідно робити.

Потрібно припинити політичну війну на внутрішньому газовому фронті та починати активні скоординовані дії на міжнародному.

Нині "Нафтогаз" виділяє явно недостатньо коштів для ремонту та модернізації ГТС. Чого варте тільки порівняння екологічних характеристик і витрат паливного газу на транспорт
1000 кубометрів газу на КС "Слов'янська" (вихід "Північного потоку-1" з території РФ) і приблизно порівнянних за продуктивною сукупністю газопроводів Уренгой—Помари—Ужгород (УПУ) і "Прогрес" української ГТС. За даними ПАТ "Укртрансгаз", питомі викиди оксиду азоту (NOх) за системою УПУ—"Прогрес" у 8,69 разу більші, ніж на КС "Слов'янська", за викидами вуглекислого газу (СО2) — у 6,33 разу більші, а за питомими витратами паливного газу — перевищення в 5,18 разу.

Процес модернізації систем газопроводів потребує значних коштів і часу. Істотну частину цього часу вже згаяно.

Адаптація ГТС до нових умов експлуатації

На жаль, хоч би що ми робили, домогтися більш як 50-відсоткового завантаження нашої системи (навіть з урахуванням транзиту в 40–60 млрд кубометрів на рік) навряд чи вдасться. От чому дуже важливо вже зараз розробити та прийняти план адаптації ГТС. Це й перехід на скраплений газ там, де нерентабельно поставляти споживачам газ трубопроводами, і виведення з експлуатації ряду газопроводів і компресорних станцій, і низка інших заходів.

За нашою інформацією, такого плану в "Укртрансгазі" немає. Його треба терміново готувати. Якщо у 2018 р. не вдасться зупинити будівництво "Північного потоку-2", то вже починаючи з 2019 р. треба вкладати кошти в підготовку до експлуатації нашої ГТС в усіченому варіанті. Це напевно обійдеться в сотні мільйонів доларів.

Збільшенню завантаження української ГТС має послужити й кардинальне збільшення внутрішнього видобутку українського газу, причому не на 4%, а на 10–15% щороку. Необхідно залучити в газовидобуток потужні приватні компанії з великим досвідом роботи в схожих умовах і значні інвестиції. Назріло революційне спрощення дозвільних процедур і бізнес-процесів. Необхідні прозора конкуренція та жорстка боротьба з корупцією.

***

Підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що ми опинилися біля останньої межі. За даними російських джерел, реальне будівництво "Північного потоку-2" і другої нитки "Турецького потоку" мають розпочатися в третьому-четвертому кварталах
2018 р. Це весь відрізок часу, який нам відпущено, щоб переломити ситуацію. Потім ми зможемо лише нарікати на згаяні можливості та займатися "улюбленим" заняттям — пошуком винних.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво