Електричний удар - Енергоринок - dt.ua

Електричний удар

8 квітня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №13, 8 квітня-15 квітня

Його відчули жителі всієї України 1 березня — черговий стрибок тарифів на електроенергію для населення. Він викликав переполох, хоча був запланований рік тому (постанова НКРЕКП №220 від 26 лютого 2015 р.). Усього регулятор анонсував п'ять таких "електричних ударів". Березневий був лише третім, ще два нам треба буде пережити — 1 вересня поточного року і 1 березня наступного. Як завжди в таких випадках, АП, КМУ й нацрегулятор відмовчувалися про причини підвищення тарифів на електроенергію, надаючи можливість розбиратися в цьому експертам і журналістам.

 

Його відчули жителі всієї України 1 березня — черговий стрибок тарифів на електроенергію для населення. Він викликав переполох, хоча був запланований рік тому (постанова НКРЕКП №220 від 26 лютого 2015 р.). Усього регулятор анонсував п'ять таких "електричних ударів". Березневий був лише третім, ще два нам треба буде пережити — 1 вересня поточного року і 1 березня наступного. Як завжди в таких випадках, АП, КМУ й нацрегулятор відмовчувалися про причини підвищення тарифів на електроенергію, надаючи можливість розбиратися в цьому експертам і журналістам.

Хто підняв "напругу"?

Існує думка, що підвищення всіляких житлово-комунальних тарифів — вимога МВФ. Докладне вивчення різних версій відповідного Меморандуму КМУ з МВФ, доступних у мережі, переконало, що він не містить категоричної вимоги підняти тарифи. Там є інше принципове положення — звуження розривів між тарифами і їх cost-recovery levels. Останнє у нас перекладають, як малозрозуміле "перехресне субсидування", хоча воно означає просто "відшкодування витрат виробництва". У цьому разі мається на увазі, що той самий товар продається за різними цінами для різних категорій споживачів — населення й бізнесу, і зниження ціни для одних споживачів перекривається підвищенням ціни для інших.

Чому це погано? З двох причин. По-перше, наявність двох цін провокує продавця тільки списати "дешевий" товар на народ, а насправді продати його бізнесу, але дорожче. По-друге, бізнес теж далеко не дурний — він усе одно перекладе цю завищену ціну на той же народ. Коло замкнулося! Однак у виграші завжди залишається той, хто продає або виробляє товар за двома цінами, буде то електроенергія, теплоенергія чи газ.

Відповідь на запитання: "Хто вимагає підвищення тарифів?" міститься в офіційних роз'ясненнях Національної комісії регулювання енергетики і комунальних послуг і була надана ще рік тому, при першому підвищенні тарифів на електроенергію: "На виконання пункту 2. Поетапна ліквідація перехресного субсидіювання і вирівнювання цін на природний газ та електричну енергію розділу XII Коаліційної угоди, укладеної учасниками коаліції депутатських фракцій Верховної Ради України VIII скликання" (лист від 11 березня 2015 р. №2212/17.2/61-15).

Виходить, це наші дорогі народні депутати підсунули своїм виборцям цей "електрошокер"! МВФ прочитав, узяв на замітку й тепер вимагає від коаліції виконання нею ж узятих на себе зобов'язань.

Та не все так просто. Ліквідувати розрив цін можна двома способами: піднімаючи ціни для населення або, як ви правильно здогадуєтеся, знижуючи ціни для бізнесу! Але саме цього виробники тепла й електроенергії робити не хочуть, адже вони втрачатимуть прибуток у результаті зниження цін! Тоді їм доведеться "крутитися" — скорочувати витрати, модернізувати виробництво, загалом знижувати собівартість товару або… втрачати "мані", тобто money.

Яким шляхом пішла НКРЕКП? У любовному трикутнику "народ—монополіст—влада" остання полюбила монополіста, а разом вони не злюбили народ…

Чи є світло в кінці тунелю, електричне

Авжеж! Тільки якесь мутне…

Логічно було б припустити, що з 1 березня 2017 р. ціна кіловат-години буде однаковою для всіх, і ніякого підвищення тарифів для населення й ніяких махінацій з різними цінами теж не буде! Зрозуміло, що це — ілюзія.

Перше, що насторожує, залишаться дві ціни: при споживанні до 100 кВт∙год. тариф становитиме
90 коп., а на все, що понад, — 1,68 грн. Так-так, шановні, якщо до цього було три ціни — до 100, від 100 до 600 і понад 600 кВт∙год., то на кінцевому етапі залишиться тільки дві! Цим уряд ніби стимулює народ до економії, однак ліміт у 100 кВт∙год. не витримує жодної критики. У 2015 р. середнє щомісячне споживання домогосподарств країни було удвічі вищим — більш як 200 кВт∙год., тобто більшість населення споживає все ж таки понад 100 кВт∙год.! Але й ця цифра порівняно з іншими країнами виглядає убого. У США, наприклад, середня родина споживає на місяць 740 кВт∙год.

Друга підозра: встановлення "тарифу для бідних" суперечить принципам торгівлі. Здавалося б, що більше ми купуємо, то меншою має бути ціна. Та ні, усе з точністю до навпаки. Де логіка? От у цьому і є логіка, але дуже своєрідна. Оскільки ніхто не перевіряє, скільки конкретне обленерго відпустило до 100 кВт∙год. і скільки народу спожило менш як 100 кВт∙год. (немає такої офіційної статистики!), то завжди залишатиметься дельта між реальним споживанням і цією ж "соточкою". І цю "неврахованку" можна продати, але вже за ціною "більш як 100 кВт∙год.", розумієте? Головне, щоб усю "дешеву" електрику було списано.

Враховуючи, що країна у нас повністю електрифікована, а домогосподарств налічується близько 15 млн, то, списавши на кожному лічильнику хоча б 1 кВт∙год. по 1,68 грн, можна одержати 25 млн грн. Але це — копійки. Якщо в країні немає суворого обліку споживання до 100 і понад
100 кВт∙год., то це взагалі — електричний Клондайк. Ймовірно, для цього було придумано (як говорить поголос, одним із братів-втікачів Клюєвих) цей поділ на електрику "для бідних" і "для багатих".

Нарешті ми підходимо до головного джерела "помутніння" — так званого енергоринку.

Чорна діра чи "общак"?

Оптовий ринок електроенергії (ОРЕ) України, як розповідало DT.UA при матеріалізації цієї ідеї, було скопійовано з моделі пулу електроенергії Англії та Уельсу. Тобто зразок узяли гідний. Але там він пропрацював лише сім років. До того ж умови демократії й контролю не порівнянні — парламентаризм Великої Британії бере початок у XI сторіччі!

Суть моделі в тому, що кожен виробник електроенергії зобов'язаний продавати свою продукцію в ОРЕ (а точніше, держпідприємству "Енергоринок"), причому за ціною, яку встановлює держава в особі тієї ж НКРЕКП для кожної генеруючої компанії. Потім уже на цьому "ринку" електроенергію купують енергопостачальні компанії (обленерго), які продають її населенню та іншим споживачам. Ціну на генерацію, транспортування й розподіл електроенергії встановлює той же нацрегулятор.

Звісно, назвати таку систему "ринком" язик не повертається. Фізикові це нагадує "чорну діру", через яку зникає вся енергія. Обивателю, можливо, буде зрозуміліший термін "общак", куди треба здавати, вибачте за порівняння, накрадене. Ціна зірваної шапки при цьому визначається "авторитетами" — власниками "общака", продати її десь дорожче або дешевше ніяк не можна.

Усі енергогенеруючі компанії здають свій товар ОРЕ за різними цінами, далі ці ціни якось варяться в одному казані, і звідти вискакує вже єдина оптова ціна закупівлі для всіх обленерго, причому щомісяця нова. Звичайно, для цього процесу наварювання ціни напевно є свій рецепт (формула або методика), але це особлива кухня, про яку — окремо.

На цьому аналогії закінчуються, оскільки наступний парадокс "оптового ринку" полягає в тому, що насправді ціну на свій товар диктує монополіст! Методику визначення тарифів на виробництво, транспортування й розподіл електроенергії виписано за витратним принципом, простіше кажучи, яку ціну виробник або транспортувальник і розподільник (донедавна, та й неформально досі ще в одній особі — обленерго) попросить, таку Нацкомісія йому і встановить. Однак і тут свої незрозумілості (таємниці).

По-перше, для різних груп виробників — атомних електростанцій, гідроелектростанцій, теплоелектроцентралей (окремо на вугіллі й газі), теплоелектростанцій та альтернативної енергетики — встановлено різні середньозважені тарифи: від 42 коп. за кіловат-годину на АЕС до 1,83 грн для ТЕЦ на газі. Це логічно, але насторожує те, що усередині кожної групи тарифи стрибають. Для різних теплоелектроцентралей, наприклад, ціни генерації можуть відрізнятися в шість разів — від 67 коп. до 2,78 грн.

А все тому, що в них різні "економічно обґрунтовані витрати на виробництво".

Звісно, за такої системи тарифоутворення нікому з монополістів і на думку не спаде здійснювати модернізацію, скорочувати витрати, знижувати собівартість тощо. Навіщо? Що дорожчий продукт, то більший прибуток, який сидить у тарифі.

Те саме стосується і тарифів на транспортування і розподіл. Хоча відмінності в них можна якось пояснити, наприклад кількістю споживачів або довжиною ліній електропередачі. У цьому разі було б логічно встановити однакові "питомі" тарифи — на одного споживача або на один кілометр.

Цивілізовані держави ставлять природні монополії в умови жорсткого законодавчого й суспільного контролю, більш того, стимулюють до зниження соціально значущих тарифів. У нас же навпаки — "соціальні" тарифи перетворюються на механізм наживи непорядних монополістів.

"Формула справедливості"

Логічно підходимо до запитання: за якою ціною нам буде світло у кінці тунелю — по 42 коп., як для АЕС, чи по 1,83 грн, як для ТЕЦ? Якщо влада анонсувала 90 коп. для сімей, що споживають до 100 кВт∙год. на місяць, і 1,68 грн — для решти, то за якою формулою це обчислили?

Формула, за якою розраховується тариф для кінцевого споживача, написана для першокласника — сума оптової ринкової ціни й тарифів на транспортування та розподіл. Однак навіть тут є підступ: для оптової ринкової ціни в знаменнику "сидять" економічні коефіцієнти нормативних технологічних втрат електроенергії на її передачу через розподільні мережі, які, звісно, цей тариф підвищують!

Навіть наївний першокласник зметикує, що вони мають включатися в тариф на транспортування, однак у формулі вони — або від великого розуму, або від великого нахабства. Розміри цих коефіцієнтів, на яких напевно захищено не одну дисертацію, дають змогу маніпулювати ціною. Якщо ж відкинути ці "коефіцієнти", то тарифи для населення країни розподіляються так: перший клас споживачів — тільки бізнес (напруга 10–35 кВ), у другий клас входять і бізнес, і населення (до 10 кВ).

Для бізнесу НКРЕКП встановила вартість 1 кВт∙год. на рівні від 1,19 до 1,34 грн. Це означає, що вже сьогодні сім'ї, які споживають понад 600 кВт∙год. і платять по 1,56 грн за кіловат-годину, субсидіюють бізнес. Горезвісне перехресне субсидування змінило орієнтацію! Більш того, з 1 березня 2017 р. фактично всі домогосподарства країни, — а середнє споживання сім'ї у нас близько 200 кВт∙год. на місяць, — платитимуть (після 100 кВт∙год) по 1,68 грн, тобто більше, ніж бізнес…

Для другого класу споживачів, до якого входить і населення, встановлено тарифи від 1,24 до 1,64 грн. Виходить, що з 1 березня 2017 р. тариф у розмірі 1,68 грн перекриватиме тарифи для всіх обленерго по всій країні?!

***

Усунення диспропорцій у тарифній політиці (ліквідація перехресного субсидування) проводиться в Україні за рахунок народу. В остаточному підсумку всі обленерго продаватимуть населенню електроенергію за ціною, яка вища вартості та включає прибуток, це частково відбувається вже зараз. А отже, процес поетапного підняття тарифів для населення призведе до банального зростання прибутків кількох українських мільярдерів, що володіють енергетикою країни, і, відповідно, до зубожіння решти українців.

Чи розуміють це президент П.Порошенко, прем'єр-міністр і народні депутати України, які підписали Коаліційну угоду? Тобто чи розуміють вони, що грабують і без того зубожілий народ (зростання споживчих цін у 2015 р. становило 42%) і при цьому збагачують і без того багатих власників обленерго?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво