Битва за транзит, або Північний потік-2 як яблуко розбрату - Енергоринок - dt.ua

Битва за транзит, або "Північний потік-2" як яблуко розбрату

17 квітня, 07:16 Роздрукувати

За останні п'ять років аварійність магістральних газопроводів України в сім раз нижча, ніж аналогічних систем у Росії. 

Рішення Стокгольмського арбітражу в спорі "Нафтогазу" з "Газпромом" на користь української компанії — за великим рахунком, стимул ефективно протидіяти російській газовій монополії в Україні та Європі. Зупинити будівництво "Північного потоку-2" — завдання на порядок складніше. Без консолідації зусиль Європи, включаючи Україну, і союзників у США не обійтися.

Що зробила Україна і що потрібно та ще можна зробити?

"Росіяни збираються будувати "Мерседес", а ми — "Запорожець". Ця фраза депутата Верховної Ради України констатує пріоритети й успіхи путінської Росії в інформаційній (і не тільки) війні за "Північний потік-2" (ПП-2).

Нещодавнє звернення Верховної Ради до європейців про неприпустимість реалізації цього проросійського проекту було прийняте на тлі самозабутнього піару окремих депутатів (достатньо прочитати стенограму цього доленосного для української газотранспортної системи засідання парламенту), що не робить їм честі, хоч би як вони розпиналися за інтереси України. Хоча ліпше пізно, ніж ніколи. У нинішній ситуації Україні потрібна консолідація максимальних зусиль президента, парламенту, уряду, безпосередньо Міністерства закордонних справ, "Нафтогазу України", професійних експертів і всього співтовариства.

Пробні кулі "Газпрому" у європейську лузу

Протистояння Росії з Україною, а потім масштабна енергетична війна РФ проти всіх газотранзитних компаній і держав розпочалися задовго до початку будівництва першого "Північного потоку".

Із 2004-го по наростаючій до 2006-го та 2009-го всіма способами "Газпром" не лише нав'язував європейцям легенду про застарілу й ненадійну українську газотранспортну систему (ГТС), але й щосили намагався матеріалізувати її. Це були пробні кулі, але "Газпром" і його кремлівський поводир переконалися, що потрапили в лузу й не зустріли відсічі, яка хоч трохи заслуговує на їхню увагу. Хоча саме через дії й бездіяльність російського "Газпрому" і РФ у січні 2009 р. замерзали європейці.

Таким чином, дев'ять років тому Кремль розпочав агресивну атаку відразу на кількох фронтах: на політичному — лобізм нових російських газопроводів у Європу, який щедро спонсирується; інформаційному — залякування європейців розповідями й публікаціями про "крадіжку" транзитного газу та "ненадійність" ГТС України; комерційному — пропозиція про будівництво двох "Північних потоків" європейським трейдерським компаніям, що торгують у Європі російським газом, на максимально вигідних для них і, відповідно, споживачів умовах. І головне — бонуси державам, в акваторії й територією яких пройде "Північний потік-2", нібито тільки за їхню згоду.

Видима мета цієї війни — обійти Україну й Польщу газопроводами і позбавити нашу країну транзиту газу та доходів від нього (2–3 млрд дол. на рік) — стала однією з ключових у геополітиці путінської Росії. Але й це не головне, хоча "Північний потік-1" (ПП-1), будівництво якого було завершене у 2011 р., з моменту введення в експлуатацію поступово й успішно відбирав в України щорічно частину транзитного газу, аж до 55 млрд кубометрів в останні роки. "Газпром" має намір диктувати Європі свої правила гри й забезпечити законність свого статусу як продавця, так і оператора газопоставок, що суперечить європейському енергетичному та конкурентному законодавству.

Українська ГТС — "Хаммер", якого не вбивають перешкоди

Повертаючись до "Мерседесів" і "Запорожців". Якщо пояснювати на прикладі автомобілів, то українська ГТС — насправді "Хаммер". Не такий комфортний, як "Мерседес", поки що без новомодного тюнінгу, великої кількості гарних екранів і блискучих деталей. Але потужний, безпечний для пасажирів всюдихід, який не так-то й просто зламати.

Статистика це підтверджує. За останні п'ять років спостережень аварійність магістральних газопроводів України в сім раз нижча, ніж аналогічних систем у Росії. При цьому газопроводи "Північного потоку-1" і відрізок магістрального газопроводу Ямал–Західна Європа, що йде через Білорусь, завантажуються "Газпромом" рівномірно й постійно. На долю нашої ГТС випадає балансування запитів європейських споживачів, а це означає, що обсяг поставок може за добу збільшитися вдвічі або так само різко скоротитися. Для будь-якої європейської газотранспортної системи та її оператора це щоразу виклик.

Українська ГТС із цим справляється. За останні роки не було жодного випадку, щоб українська сторона (фізичний оператор ГТС — ПАТ "Укртрансгаз") не виконала своїх зобов'язань. Навіть у ситуаціях, коли "Газпром" докладав усіх зусиль, щоб проблеми в українській ГТС виникли: зменшував тиск на вході в газотранспортну систему України нижче договірного й, відповідно, нижче нормативного, різко змінював заявлений обсяг поставок, не надавав вчасно українським диспетчерам інформації про плани транспортування російського газу тощо. Проте й наша ГТС, і газотранспортники загалом, і диспетчери справлялися, а залізо не підводило (завдяки їм же).

До слова, коли детально і з цифрами показують реальну ситуацію з рівнем надійності української ГТС, найбільше дивуються… німці, навіть їхні експерти й учасники ринку. Саме на них і було спрямовано перший інформаційний удар Росії, щоб дезінформувати їх, нагодувавши фейками й страшилками про ненадійність нашої ГТС. Саме в Німеччині проросійські й щедро фінансовані росіянами експерти та наукові центри тепер постійно підливають олії (фейкові повідомлення й домисли) у вогонь інформаційної війни, яку РФ і "Газпром" ведуть украй агресивно.

Міфологія від "Газпрому"

Ключові тези, що їх поширюють росіяни в Європі, прості й немудрі: "українці крадуть газ при транзиті"; "українська ГТС стара — просто брухт"; "українці — це ті ж росіяни, просто малахольні, ми з ними самі розберемося, а ви, європейці, не втручайтеся". Цей набір тез із незначними варіаціями використовується протягом уже майже десяти років. І його досить міцно вбили в голови — подібними штампами розмовляють навіть противники "Північного потоку-2" у Німеччині, та й у Європі загалом.

Порівняємо два проекти з погляду безпеки. А це один із найважливіших критеріїв.

Російський проект — це пропозиція працювати через одну трубу завдовжки 1200 км, яку прокладено на глибині 100–
300 м у холодному Балтійському морі, з компресорами на початку й на кінці труби та без можливості обійти місце пошкодження, коли щось станеться. На шляху проходження знаходяться три місця поховання хімічної зброї.

Український проект — проведена по землі (неглибоко під землею) система з трьох, місцями чотирьох паралельних трубопроводів, з компресорними станціями на кожні кілька десятків кілометрів, з можливістю легкого й швидкого доступу для ремонту, а також обходу місця пошкодження, якщо буде потреба (зокрема через байпаси).

Гадаю, відповідь очевидна. Хоча про вартість прямо не йдеться: на нову трубу треба витратити від 10 до 12 млрд дол., і їх ще треба буде повернути, а українська система вже є.

У діалозі всі сторони визнають перевагу українського варіанта. Але величезну кількість людей у Європі загалом і в Німеччині, зокрема, "Газпрому" вдалося запрограмувати на свої повідомлення.

За останні роки ми зуміли розвінчати міф про те, що "українці крадуть газ". "Нафтогаз України" на практиці довів, що українська сторона побуквенно та вкрай акуратно виконує свої договірні зобов'язання і забезпечує транзит. Чималу роль у цьому відіграє імпорт газу з Європи в Україну. Багато представників навкологазових кіл у Європі не вірили у вирішення цього завдання в принципі.

Ще одним найпотужнішим ударом по легендах і міфах сучасного "Газпрому" стало рішення Стокгольмського арбітражу загалом на користь "Нафтогазу України". "Газпром" зобов'язали виплатити НАК 2,6 млрд дол. До цього росіяни вважали себе неперевершеними в юридичних боях.

Відмова газовиків Росії виконувати рішення арбітрів при тому, що "Нафтогаз" підкреслено акуратно та публічно виконав накладені на нього зобов'язання, позначиться, звичайно ж, на іміджі "Газпрому". Ще більш негативну роль відіграли його метання: виконуємо рішення — передумали; не виконуємо — розриваємо всі договори з "Нафтогазом"; не розриваємо — розриваємо, але дуже повільно через той же арбітраж… Усе це грає на руку Україні. Але не варто розслаблятися — вигравши бій, можна програти війну.

"Газпром" пропустив удар, але вже оговтався. І знову, використовуючи всю міць пропагандистської машини, РФ запускає по Європі свої маніпуляційні та брехливі тези. Оплачені дослідження, залучені європейські експерти з хорошою зарплатою, робота з журналістами — в усе це інвестують мільйони доларів щомісяця. Втім, гроші витрачаються не тільки на комунікації.

Це не дивно. Реалізація проекту "Північний потік-2" відкриває для Росії — крім дрібного задоволення позбавити Україну доходів від транзиту — потужну можливість маніпуляцій у Європі. Просто прописуючи в контрактах різні маршрути транспортування газу, "Газпром" зможе змінювати ціну на 15–25%. І майже всі країни Центральної та Східної Європи опиняться перед вибором: іти назустріч проханням Росії або платити. Причому платити відчутно більше.

У такій ситуації ризики поділу Європи — а саме: сценарій "розділяй і пануй" російські політологи завжди розглядали як основний для російської експансії на Європейському континенті — зростають у кілька разів. Немає сумнівів, що ця зброя просування інтересів Росії почне працювати в день запуску "Північного потоку-2".

Як зупинити експорт корупції

"Відверто кажучи, нас дуже турбує, що під час реалізації цього проекту (ПП-2. — О.Х.) "Газпром" активно використовує елементи гібридної корупції. Європа поки що не знає, як цьому протистояти", — так високопосадовець з Єврокомісії прокоментував мені ситуацію з політичним лобіюванням росіянами своїх інтересів у європейських столицях. Передусім у Берліні й Брюсселі.

На службі в "Газпрому" і в Брюсселі, і у Вашингтоні перебувають десятки колишніх політиків і всіляких експертів, що формують громадську думку на підтримку "Північного потоку-2". Якщо дивитися на розклад різних заходів у газовій сфері Європи й США, то виявиться, що ініційовані "Газпромом" або афілійованими структурами події відбуваються кожні два тижні. Левова їх частка присвячена саме "Північному потоку-2".

Участь у таких заходах колишніх європейських політиків, а нині експертів, які підтримують проект "Газпрому", — масована й масова. А от опонентів здебільшого не запрошують.

Класичним став приклад колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера. Він очолив правління компанії "Північний потік" і ввійшов у правління нафтової перлини Путіна — "Роснефти". Ця компанія стала об'єктом застосування санкцій США. Том Лантос, голова Комітету закордонних справ Конгресу США, відгукнувся про Шредера так: "Я назвав його політичною повією, коли він став брати великі гроші від Путіна. Але в моєму окрузі секс-робітниці влаштували протести, щоб я не вживав цього формулювання щодо цієї людини, — для них образливе подібне порівняння".

На жаль, для багатьох європейських політиків та експертів гроші не пахнуть. Лобіювання ПП-2 тільки підтверджує це.

До останнього часу "Північному потоку-2" з українського боку протистояв переважно "Нафтогаз України" з невеликою групою підтримки з депутатів Верховної Ради, Міністерства закордонних справ і кількох українських експертів і ЗМІ. На тлі зусиль, наприклад, політиків Польщі та країн Балтії, де ця проблема давно є пріоритетом державного рівня, подібна ситуація виглядала дивно.

Україна ж похвалитися значущими результатами до останнього часу не могла. Уряд фактично самоусунувся. Головним досягненням команди "Нафтогазу" можна вважати активне включення американців у процес протистояння "Північному потоку-2". Державний департамент США в останній рік послідовно займає активну позицію. Включився в комунікації з приводу проекту й Білий дім. А лист про необхідність санкцій щодо проекту "Газпрому", підписаний 39 сенаторами США (із 100) у березні, можна було б вважати перемогою української дипломатії, якби дипломати мали до нього хоч якійсь стосунок. Фактично двигуном процесу була виключно команда менеджменту НАКу.

На жаль, на європейському напрямі успіхів поки що менше. Хоча публічну позицію Єврокомісії спільними зусиллями МЗС і "Нафтогазу" вдалося перевести в опонування ПП-2, цього недостатньо. Недостатньо й позиції профільного комітету Європейського парламенту, який під керівництвом Єжі Бузека проголосував за застосування до "Північного потоку-2" норм третього пакета Європейської енергетичної хартії. Якщо в результаті ці норми справді буде застосовано, ПП-2 з дуже високим ступенем імовірності не буде побудований — геополітично його значення впаде настільки, що Москві він буде не потрібний.

Та для справжнього застосування норм Третього енергопакета потрібне рішення ще однієї частини європейського тріумвірату — Ради Європейського Союзу. Голосують у ньому безпосередньо представники країн. Тут поки що все складно: рішення мають підтримати не менш як 16 країн, на які припадає не менш як 65% населення ЄС. Поки — поки що! — кількість опонентів ПП-2 недостатня для того, щоб сподіватися на позитивне для нас голосування.

Однак за останні 2–3 місяці ситуація почала змінюватися.

У міжнародну комунікацію спочатку включився спікер парламенту Андрій Парубій, потім про проект заговорили в залі ВР, де драйвером досить несподівано стала фракція "Народного фронту", потім активну позицію зайняв президент України.

Зусилля Петра Порошенка вже дали перший важливий позитивний результат. На зустрічі з Ангелою Меркель, канцлером Німеччини, йому, схоже, вдалося знайти правильні аргументи в діалозі про "Північний потік-2". Раніше канцлер публічно завжди висловлювалася про ПП-2 як про виключно "комерційний проект". Після зустрічі цього тижня з президентом України Меркель заявила: "Звичайно, я дуже уважно вислухала українські застереження, і це правильно. Я вчора під час телефонної розмови з російським президентом наголосила, що не може такого бути, що через "Північний потік-2" Україна практично не матиме жодного значення як транзитна країна природного газу". За словами канцлера, повідомляють німецькі медіа, проект нового газопроводу має не лише економічну складову, та, як виявилося, виникають гострі політичні питання.

Безумовно, навіть така зміна позиції Меркель — величезний позитив, але далеко не перемога для України. У Німеччини є серйозний економічний інтерес до реалізації "Північного потоку-2". Якщо проект газопроводу буде реалізовано, то німецький газовий хаб NCG, який уже де-факто став місцем європейського ціноутворення, але поки ще конкурує з нідерландським TTF, остаточно зміцнить свої позиції. А німецькі хімічні концерни (а в ПП-2 фактично бере участь BASF через свої дочірні структури) одержать газ на кілька десятків доларів дешевше, ніж їхні італійські та французькі конкуренти.

Коли та що запропонує Україна?

Не слід забувати, що й сама по собі комерційна пропозиція, зроблена в рамках проекту ПП-2 "Газпромом" європейським компаніям, дуже приваблива. Без особливих ризиків вкласти значні, але не надто великі для учасників гроші з гарантованою "Газпромом" високою нормою прибутку — чудова пропозиція. При цьому багатьом європейським країнам обіцяні ще й шматки пирога від тих 10–
12 млрд дол., які буде витрачено на будівництво газопроводу.

І тут логічне запитання: а що Україна? За нинішньої ситуації Україна просто зобов'язана зробити зустрічну комерційну пропозицію потенційним європейським партнерам. Тому що розмовляти про європейську солідарність, цінності та прагнення — це, звичайно, добре. А от коли розмову підкріплено хорошою діловою пропозицією — значно краще.

Українська ГТС має значну цінність, яку, щоправда, точно виразити в грошах дуже складно. Понад те, її цінність може ще зрости, якщо ми почнемо реально транспортувати газ між східноєвропейськими країнами — з Румунії до Польщі або Угорщини й навпаки. За участі європейських операторів, які допоможуть домогтися перенесення точки прийому газу із західного кордону України на східний (і в такий спосіб усунути "Газпром" з ланцюжка прийняття рішень про шлях транзиту — росіянам доведеться поставляти газ маршрутом, визначеним європейським покупцем), дохід від експлуатації ГТС може збільшитися.

За такої ситуації створення консорціуму за участі європейського оператора буде вигідне всім, крім Росії. Європейці будуть абсолютно переконані в якості контролю над ГТС і всіма аспектами управління та експлуатації. Україна збереже дохід від транзиту та всі супутні переваги (податки, робочі місця, енергетичне машинобудування, що працює на ремонт і модернізацію ГТС, тощо). При цьому зрозуміло, що ГТС залишиться у власності держави — жодна з європейських компаній-кандидатів на приватизацію й не претендує.

Однак і тут є нюанс. Поки що український уряд діє в цьому напрямі з ефективністю водопровідника, який вирішив самостійно модернізувати компресор на газовій станції. Теж труби, теж насоси, але... не виходить. Це "не виходить" уже реально нервує європейську сторону.

Безумовно, всі розуміють, що завдання з вибором партнера для нашої ГТС складне. В усіх потенційних претендентів — а вже з десяток європейських компаній заявили про прямий інтерес, — своє бачення того, як саме вони хочуть діяти, за що готові взяти на себе зобов'язання.

Схема, яку пропонував "Нафтогаз", виглядала логічно: найняти консультанта з досвідом подібних угод (навіть відібрали на тендері інвестиційний банк Ротшильдів), поставити завдання звести всі побажання потенційних партнерів і наші вимоги (ми ж явно не хочемо одержати в партнери компанію з часткою російського капіталу?) у єдину матрицю й далі вже оголосити відповідний прозорий і всім зрозумілий тендер.

Однак Кабмін цієї ідеї не підтримав. Більш того, неофіційно й представники Єврокомісії, і топ-менеджери потенційних партнерів кажуть про те, що дії уряду їм, м'яко кажучи, не зовсім зрозумілі.

Друге дихання

В України в боротьбі з "Північним потоком-2" зараз немов відкрилося друге дихання. Після тривалого періоду суцільного негативу для нашої країни, а в останні рік-півтора в Європі питання: буде чи не буде ПП-2, ніхто вже навіть не ставив — усіх (навіть опонентів) цікавило "коли?", тренд змінився.

Хочеться вірити, що ми спостерігаємо початок розгляду проекту політикумом Європи, і особливо Німеччини, з погляду політичної, а також з погляду енергетичної безпеки Європи та фізичної безпеки України (є небезпідставна теорія, що пряму воєнну атаку Росії на Україну стримує в тому числі небезпека фізичної ліквідації ГТС під час бойових дій, що спричинить втрату для бюджету Росії відчутного джерела доходів від експорту). Результатом може стати значна затримка реалізації проекту або ж його повне скасування.

Однак для досягнення цього результату дуже важлива проактивна й правильна позиція української сторони.

Політична складова дуже важлива: зусилля на всіх рівнях — від менеджменту "Нафтогазу" до президента України. Нам необхідно переконати Берлін і Брюссель, що "Північний потік-2" не потрібний. Що Європа повинна дотримуватися власних принципів — і "Газпром" не може бути винятком. Оскільки чого тоді варті європейські принципи?

Паралельно має проводитися активна робота з усіма урядами країн ЄС для підготовки можливого голосування в Раді ЄС із приводу застосування норм Третього пакета Енергетичної хартії. Роль МЗС тут важко переоцінити — і замінити його ніхто не зможе.

Нам необхідно переконати Вашингтон у тому, що активна протидія "Північному потоку-2" з боку США — обов'язкова умова. Надто важливо, щоб НАТО на чолі із США гарантувало безпеку маленької Данії, якщо вона зважиться прийняти рішення про заборону на будівництво ПП-2 в її територіальних водах (тим часом росіяни активно крутять по своїх телеканалах передачі про те, скільки часу знадобиться на захоплення Скандинавії, та як можуть виглядати повітряні бої над Балтійським морем).

Однак тільки в поєднанні з правильно зробленою Україною Європі комерційною пропозицією зі створення консорціуму з наступною швидкою та ефективною реалізацією проекту "Європейський оператор української ГТС" усі ці зусилля зможуть остаточно поховати розрахунки "Газпрому" на будівництво "Північного потоку-2". Ми маємо вести наш "Хаммер" разом із Європою — тоді жодні "Північні потоки" не становитимуть загрози.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Дмитро Сорока Дмитро Сорока 19 квітня, 13:15 Очень тяжеловесно пишете, еле дочитал... Важно предложить на рынки Европы дешевый газ из Казахстана, Узбекистана и Туркмении в периоды поставок в периоды пикового потребления по максимальным ценам - вот бизнес-проект для нашей ГТС, загрузить ее, должны МЫ САМИ! И прибыль должны получать УКРАИНЦЫ, а не "стратегические инвесторы". Акционирование придумали для аккумуляции ресурсов, дайте возможность украинцам купить акции своего-же "Нафтогазу України", как это могут делать американцы с IBM, Microsoft, Google и др. И защитите законодательно и в судах "маленького инвестора" - дальше всё решит разумное руководство, подконтрольное людям, а не олигархам и корупционерам. Тогда и не придётся продавать или резать курицу, несущую хоть какие-то яйца. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №15, 21 квітня-27 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво