Володимир Майстришин: Державна стратегія централізованого опалення потребує реформування - Енергоринок - dt.ua

Арифметична помилка ціною в цілу стратегію

22 листопада, 18:09 Роздрукувати Випуск №45, 23 листопада-29 листопада

Більшість підприємств теплокомуненерго не контролюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг, і самостійно визначають рівень тарифів. А центр навіть не має права перевірити обґрунтованість таких тарифів.

Уже минає місяць опалювального сезону при моновладі. На жаль, в інтерв'ю міністра розвитку громад і територій Альони Бабак "Рішення про відключення від централізованої послуги — помилкові" визнається помилковість дій влади із зниження обсягів централізованого опалення (дійсно, за останні десять років вони впали з 62 до 51%). Проте пані міністр не дає відповіді, як саме цю тенденцію зупинити і, власне, як зацікавити споживача не дивитися у бік індивідуального опалення.Відтак, проблеми теплокомуненерго (ТКЕ) нагадують про себе вже і з-під землі — фонтанують теплою (і не дуже) водою у самому центрі нашої столиці, на вул. Шота Руставелі, в інших місцях.

Головна теза міністра, що потрібно повністю передати повноваження із встановлення тарифів на тепло, воду, всі комунальні послуги на рівень громад, на мою думку, помилкова. Чому? Тому що при високій ціні на газ, вартість якого встановлюється в центрі, органу місцевого самоврядування (ОМС) залишається підвищувати остаточний тариф для зведення кінців з кінцями у "своєму" (місцевому) ТКЕ.

А після прийняття поправок до закону про НКРЕКП більшість ТКЕ позбулися контролю НКРЕКП і самостійно визначають рівень тарифів, а центр навіть перевірити підтвердження таких тарифів не має права.

Рівень підготовки чиновників ОМС у таких специфічних питаннях не завжди достатній для виконання інструкцій із встановлення тарифів, і єдиний, хто може заблокувати захмарний тариф, це місцевий суд за позовом споживача послуг. Як на мене, держава не має права самоусуватися від нагляду за такою чутливою темою. Більш того, не треба забувати, що інколи ОМС можуть підвищувати тарифи, виходячи з того, що навіть якщо всі споживачі внаслідок такого підвищення зможуть претендувати на субсидії, то орган місцевого самоврядування не буде в програші, адже ці субсидії будуть надані із центра і потраплять на рахунки свого ж ТКЕ.

Окрема проблема — самостійність ТКЕ, в якого держава своїми рішеннями з допомогою розподільчих рахунків вигрібає майже під нуль усі надходження за вироблене та поставлене тепло на користь НАК "Нафтогаз України".

Хронологія збирання коштів у ТКЕ на користь "Нафтогазу":

— уряд Ю.Тимошенко
22 травня 2009 р. впроваджує законодавчу норму про сплату коштів за тепло на спеціальні рахунки в межах 50%;

— уряд М.Азарова 30 березня 2010 р. піднімає планку до 70%;

— уряд А.Яценюка 18 червня 2014 р. збільшує цей показник до 85% постановою КМУ №217 і різко підвищує ціну на газ із 80 коп. до 3,50 грн за кубометр. Населення, звісно, не встигає за такими темпами зростання тарифу і переходить здебільшого в розряд отримувачів субсидій, а рівень неплатежів зростає. Щоправда, у 2017 р. Кабмін вносить поправку про те, що рівень списання коштів із рахунків залежить від відсотка збирання платежів за тепло;

— уряд В.Гройсмана прискорено підвищує ціну на газ до 7 грн за кубометр і нівелює останню норму щодо відсотка збирання коштів із населення виключно на користь НАКу. Норми постанови КМУ №217 прописуються так, що "Нафтогазу" дозволяється забирати 90–92% від зібраних коштів. Більш того, ситуація у ТКЕ погіршилася напередодні президентських виборів через запровадження монетизації субсидій. Людям роздали "живі" гроші, і майже 50% отримувачів субсидій не донесли їх за тепло до ТКЕ;

— уряд О.Гончарука 29 вересня 2019 р. вносить косметичні поправки у постанову КМУ №217. Списання коштів триває, і у підприємства ТКЕ залишається не більш як 10% від зібраних коштів. До того ж якщо у липні отримувачі субсидій зверталися до ТКЕ по довідку щодо відсутності заборгованості або ж (у разі наявності останньої) підписували із ТКЕ договір реструктуризації заборгованості, то негласно дано команду, щоб уже в грудні цього року під час чергового походу по довідку прохачі субсидій отримували відкоша — договори реструктуризації у разі їх невиконання ще раз підписуватися не будуть. Власне, це і випливає із прийнятого державного бюджету на 2020 р., у якому суттєво скорочується сума субсидій на наступний рік.

Як списання 90% коштів за тепло впливає на фонтани з-під асфальту

Тут є пряма залежність. Майже в усіх обласних центрах, які підпадають під контроль тарифу з боку НКРЕКП, зарплату в ТКЕ фінансує місцевий бюджет, тобто залишків коштів на рахунках ледь вистачає на податки, а про зарплату працівникам, оплату електроенергії, поточних і перспективних ремонтів годі й думати. А ті ТКЕ, тарифи яких контролюються ОМС, захмарно підвищують їх, щоб і з НАКом розрахуватися, і виправити фінансову ситуацію на підприємстві.

Паливна складова у тарифі: якою є і якою має бути

Мантра, яку всі повторюють, у тому числі і пані міністр у зазначеному інтерв'ю, що паливна складова у кінцевому тарифі становить приблизно 80%, помилкова. Розглянемо на реальному прикладі тарифу на тепло в м. Прилуки Чернігівської області. Тариф для населення становить 1890,44 грн/Гкал. Але при ціні газу від НАКу в 7033 грн за 1000 кубометрів отримуємо 943 грн газової складової. Це при ККД котла 90% і калорійності газу 8200 кал/кубометр. Тобто виходить, що на газову складову у кінцевому тарифі припадають 50%.

Що це означає для визначення стратегії? Це означає, що людям захочеться перейти на індивідуальне опалення, виходячи з того, що ціна на газ однакова як для населення, так і для ТКЕ. У тих же Прилуках ОСББ у змозі порахувати, скільки їм заощадить відключення від дорогого централізованого опалення, адже одна гігакалорія власного виробництва на індивідуальному котлі їм коштуватиме 1000 грн і аж ніяк не 1890,44 грн, як "тепло з труби".

Переконаний, що всі урядовці бували у країнах ЄС, нормативи якого ми зараз імплементуємо в турборежимі: у цих країнах система централізованого опалення (ЦО) використовується для утилізації скидової/альтернативної теплоти.

Нещодавно ми із делегацією були у Стокгольмі (Швеція) і поцікавилися: "Чи не боїться місцевий ТКЕ, що вкладе кошти у дороге обладнання (спалювання відходів деревини, у тому числі і побутових), а споживачі тим часом переходитимуть на індивідуальне опалення?". Відповідь була лаконічною: "Тепло у тепловій мережі має бути апріорі дешевшим, для того й існує теплова мережа, інакше споживач встановить свій котел або тепловий насос".

Пані міністр визнає: "Рішення про відключення від централізованої послуги — помилкове". Добре, але далі потрібно терміново запровадити механізми залучення та гарантування інвестицій у теплопостачання, аби тепло "з труби" було таки дешевшим.

Якою має бути мета

Теплові мережі наших міст — це справжні діаманти, що залишилися нам ще із радянських часів. І завдання влади — створити умови, щоб мережа виконувала головне завдання: постачання теплоносія до споживача, стабільне і без втрат. А для бізнесу — створити умови для виробництва теплової енергії та забезпечити можливість продавати на конкурентних засадах теплову енергію комунальному теплопостачальному підприємству (ТП). Таким чином, купуючи на відкритому ринку тепло, ТП у змозі забезпечити якісним і недорогим теплом споживачів і залишити собі кошти на ремонт і обслуговування мережі, адже альтернативне тепло однозначно буде дешевшим, аніж тепло з газу.

Що для цього треба зробити

Кабмін і Верховна Рада повинні розглянути та прийняти закон про конкурентний ринок тепла, який розроблений на кошти USAID і десь лежить на полицях колишнього Мінрегіону.

Завдання цього законопроєкту: забезпечити вільне підключення до теплової мережі незалежного виробника тепла і гарантувати оплату за тепло за умови, що воно дешевше, аніж тепло, яке може виробити саме ТКЕ. Зрозуміло, що інвестор у першу чергу прийде у такі теплові мережі, де частка його тепла не буде критично великою порівняно з обсягом виробництва тепла монополістом.

Це має забезпечити:

— наповнення бюджету теплопостачальних компаній для випереджаючого ремонту та обслуговування теплових мереж;

— стримування, а у перспективі зменшення тарифів на тепло;

— залучення інвестицій у сектор теплового виробництва та утилізації скидового тепла;

— створення робочих місць, адже альтернативне виробництво тепла дає у сім разів більше робочих місць, ніж виробництво із газу, а відтак, і попит на кваліфіковані технічні професії;

— розвиток машинобудування, оскільки ринок величезний, а виробники такого обладнання в основному в Європі, в тому числі у країнах Балтії;

— балансування зовнішньої торгівлі, адже зменшаться обсяги закупівлі імпортного природного газу.

Уже розпочався перший опалювальний сезон за нової влади, яка отримала унікальні можливості — більшість у парламенті та президентську підтримку. 15 листопада уряд справедливо скасував постанову минулого Кабміну про встановлення обмежень зростання тарифів, але, на жаль, поки що немає розуміння, у який спосіб стримуватимуть підвищення тарифів на тепло.

На зорі незалежності Литви російський "Газпром" спробував шантажувати молоду республіку високими цінами на свою продукцію. Литва не підкорилася: було придбано танкер для перевезення скрапленого газу (LNG) і одночасно впроваджено широку програму газового заміщення. І станом на кінець 2018 р. уже 72% (!) від усього тепла виробляється в Литві не з газу (див. рис. 1).

Якби в Україні запрацювала така ж програма, то ми змогли б скоротити на 5–6 млрд кубометрів споживання газу на потреби опалення. А країні простіше було б пережити можливий зрив укладання контракту на транспортування російського газу до Європи.

Уже сьогодні стало очевидним, на скільки ситуація простіша із теплозабезпеченням переважної більшості соціальних закладів у районних центрах, тому що вони перейшли на альтернативне опалення. І така ж ситуація була б і з опаленням для всього населення. Але поки не вирішиться проблема із транзитом, ми ділитимемо доступні Україні обсяги газу між промисловістю і потребами опалення. При цьому ми експортуємо значну кількість біоенергоресурсів із України за ціною, що нижча за ціну імпортованого газу (мається на увазі енергетичний еквівалент), тому що вони поки не знаходять застосування в Україні (див. рис. 2).

Рахуємо до 40% відновлюваного тепла

Згідно з діючою енергетичною стратегією України, прийнятою минулим урядом, в Україні до 2035 р. частка відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) у виробництві тепла має становити 40% (див. рис. 3).

На жаль, попередній уряд не заклав механізмів впровадження цієї норми, прийнятої в пакеті наших європейських прагнень. На сьогодні частка ВДЕ у виробництві тепла становить лише 7–8%. І залишається не так багато часу, щоб наздогнати наших успішних сусідів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво